Рішення № 99710049, 16.09.2021, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/6267/21

2/214/3387/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 вересня 2021 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючої судді Хомініч С.В.,

за участю секретаря судового засідання Собченко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу №214/6267/21

за позовною заявою ОСОБА_1 ,

до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат»,

про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Карнаух Т.В. звернулася до суду 02.08.2021 з позовом, в якому просить суд стягнути з АТ «ПівдГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, спричинену втратою здоров`я на виробництві у розмірі 180 000,00 грн та витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 5 000,00 грн.

Пред`явлені вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 працював 30 років та 6 місяців, а саме з 10.09.1990 по 02.04.2021, в АТ «ПівдГЗК» слюсарем черговим та з ремонту устаткування, в умовах, які характеризуються перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища на підприємстві. У березні 2021 року рішенням ЛЕК Українського науково-дослідного інституту промислової медицини» позивачеві були встановлені професійні захворювання: радикулопатія шийна С5, С6, С7 і попереково-крижова L5, S1 білатеральна, на фоні полісегментарної дископатії, ретроспондилолістезу тіла L2 Іст. (0,5см) та антеспондилолістезу тіла L4 Іст. (0,6см) з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим та периферичним нейросудинним синдромами, нейродистрофією у вигляді гіпотрофії м`язової лівої гомілки; двобічний плечолопатковий періартроз (ПФ ІІ ст.) з помірною гіпотрофією м`язів плечового поясу, деформуючий остеоартроз у поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ ІІ-ІІІ ст.) зі згинально-розгинальними контрактурами, стійким больовим синдромом. По факту професійного захворювання було проведено розслідування комісією, створеною на підприємстві, про що був складений акт розслідування професійного захворювання від 09.04.2021, де в п. 17 вказано «Внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища і недосконалості технологічного устаткування та технологічного процесу робочого місця слюсаря чергового та з ремонту устаткування – підпадав під вплив фізичного навантаження, що перевищувало нормативні показники». Причинами виникнення хронічного професійного захворювання є показники важкості праці: робоча поза (незручна) 31,2-39,6% зміни, при нормі до 25%, вимушена від 12,6-36,8% при нормі до 10 %, вимушені нахили тулубі уперед під кутом більше 30° 118-141 разів за зміну при нормі 51-100 разів, величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу двома руками 137480- 217810 кг/с при нормі 70000 кг/с, маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну 30-45 кг при нормі до 30 кг, зовнішнє фізичне динамічне навантаження, виражене в одиницях механічної роботи за зміну, кт/м (Вт) при загальному навантаженні (за участі м`язів рук, тулуба, ніг) 104,4 кг/м (Вт) при нормі до 90 кг/м (Вт). Умови праці по вмісту аерозолів переважно фіброгенної дії в повітрі робочої зони відносяться до 3 класу 2 ступеня шкідливості, за показниками мікроклімату – до 3 класу 3 ступеня шкідливості, за важкістю праці – до 3 класу 3 ступеня шкідливості, по напруженості праці – до 3 класу 1 ступеня шкідливості. Загальна оцінка – до 3 класу 3 ступеня шкідливості. Тобто, відповідач протягом тривалого часу грубо порушував ст. 13 Закону України «про охорону праці» та ст. 153 КЗпПУ, що саме і призвело до виникнення у нього професійного захворювання, про що визнали члени комісії з розслідування ПЗ та зазначили у п. 17 акту розслідування ПЗ. За висновками МСЕК від 18.05.2021 серія 12 ААА №059775, позивачу встановлена втрата професійної працездатності 65% та 3 група інвалідності первинно безстроково. Згідно рекомендацій МСЕК, позивач потребує забезпечення лікарськими засобами, виробами медичного призначення, санаторно-курортного лікування. Внаслідок отримання ні підприємстві професійних захворювань, ОСОБА_1 не має змоги вести звичайне життя, оскільки змушений постійно перебувати на обліку у ЛПЗ, приймати ліки, бо без них його стан погіршується. Змінився образ життя позивача, що завдає йому моральних страждань. Працювати ОСОБА_1 не може, допомагати по господарству своїй родині йому важко, бо його турбує біль у шийному та попереково-крижовому відділах хребта, що іррадіює в плечовий пояс та нижні кінцівки, більше у ліву, оніміння в них, судом в литкових м`язах та м`язах передпліч, частіше у нічний час та після фізичних навантажень, біль та обмеження рухів у плечових, ліктьових та колінних суглобах, утруднена хода, постійний біль в лівому тазостегновому суглобі, загальна слабкість, задишка при фізичному навантаженні, відчуття серцебиття, втому, зниження слуху. Все це ставить під загрозу його життя. Більше 30 років позивач працював на підприємстві відповідача, був опорою і підтримкою для своєї сім`ї. Тепер він за станом здоров`я не може повноцінно забезпечувати свою сім`ю, усі компенсації витрачаються на медичну реабілітацію та придбання ліків, родинна несе додаткові витрати на нього, від чого позивач почуває себе неповноцінною людиною. Повне одужання позивача неможливе і його перспектива в майбутньому переносити болі, постійно лікуватися, що спричиняє йому моральні страждання. Все вищенаведене і є підтвердженням душевних переживань позивача, що призводить до значних і постійних моральних страждань. Наявність фізичних страждань, що викликає моральні страждання і фізичний біль, неможливо переносити без душевного болю. Для того, щоб покращити свій емоційний стан, ОСОБА_1 потрібно активно підтримувати своє здоров`я, для уникнення у подальшому прогресування хвороби та погіршення стану його здоров`я, а також є попередження розвитку більш тяжких захворювань, які дуже часто виникають при загостренні професійних захворювань. Розраховуючи суму моральної компенсації, позивач виходив з 30 мінімальних розмірів заробітних плат – 6 000,00 грн, що складає 180 000,00 грн, яку представник позивача просить стягнути на користь ОСОБА_1 з відповідача.

03.08.2021 судом відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представником відповідача ОСОБА_2 до суду засобами поштового зв`язку надано відзив на позовну заяву, отриману судом 28.08.2021, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі та вказує, що в п. 20 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 09.04.2021, взагалі не вказано конкретних посадових осіб АТ «ПівдГЗК», які відповідальні за виникнення професійних захворювань у позивача. Позивач погодився з висновками комісії з розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання та в даній частині не оскаржував вказаний акт. З урахуванням приписів Державних санітарних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.04.2014 №248, законодавчо допускається робота в умовах перевищення гігієнічних нормативів виробничого середовища (3 клас) за умови застосування засобів індивідуального та колективного захисту. На відсутність вини відповідача у виникненні у ОСОБА_1 професійних захворювань вказує той факт, що умови праці, в яких працював позивач, не створювалися безпосередньо Рудоуправлінням АТ «ПівдГЗК», а є наслідком недосконалості технологічного процесу обслуговування та ремонту механічного, в результаті чого параметри шкідливих факторів перевищували гранично-допустимий рівень. Жодних заяв про відмову від дорученої роботи у зв`язку з небезпекою для здоров`я або розірвання трудового договору за власним бажанням у зв`язку з невиконанням відповідачем законодавства про охорону праці, від ОСОБА_1 не надходило. Тому відповідальність за виникнення професійних захворювань у позивача лежить безпосередньо на ньому самому. ОСОБА_1 працював у Рудоуправлінні АТ «ПівдГЗК» слюсарем черговим та з ремонту устаткування у період з 10.09.1990 до 02.04.2021, 30 років та 6 місяців, з них у весь період у шкідливих умовах праці. При цьому позивач звільнився з АТ «ПівдГЗК» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, на підставі ст. 38 КЗпПУ, а не внаслідок погіршення стану здоров`я. Укладаючи трудовий договір з відповідачем, ОСОБА_1 був повідомлений та ознайомлений під розпис про його права та обов`язки, умови праці, небезпечні та шкідливі фактори та можливі наслідки їх впливу на його здоров`я, права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору. Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4, зі змінами, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування , а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Документи, на які представник позивача посилається як на підставу заподіяння позивачу моральної шкоди – акт розслідування, довідка МСЕК, виписки-епікризи, є лише документами, що підтверджують факт наявності професійних захворювань, відсотку втрати працездатності та проходження позивачем планового стаціонарного лікування, проте останні жодним чином не можуть бути беззаперечними доказами заподіяння моральної шкоди позивачу.

Разом із відзивом на позовну заяву представником відповідача ОСОБА_2 подано клопотання, в якому він просить зменшити розмір судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Ухвалою суду від 03.08.2021 розгляд справи проводиться у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, витрати на представлення інтересів позивача у суді у розмірі 1 700,00 грн безпідставні. У тексті позову представник позивача посилається лише на постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди№ від 31.03.1995 №4, що свідчить про необґрунтованість часу та вартості витрат на вивчення судової практики у розмірі 550,00 грн. Вважаючи розмір таких судових витрат значно завищеним та не співмірним зі складністю справи та недоведеним належним чином, представник відповідача просить зменшити розмір судових витрат позивача до 1 500,00 грн.

Також, представником відповідача ОСОБА_2 28.08.2021 подано зустрічну позовну заяву АТ «ПівдГЗК» про стягнення з ОСОБА_1 збитків на професійну правову (правничу) допомогу та клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін. Ухвалами суду від 16.09.2021 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви АТ «ПівдГЗК» та об`єднанні з первісним позовомза позовною заявою ОСОБА_1 до АТ «ПівдГЗК» про стягнення моральної шкоди, зустрічну позовну заяву повернуто відповідачу.

Інших заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії не вчинялись.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Оскільки справа розглядається без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, враховуючи позицію сторін у справі, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 , позивач працював на АТ «ПівдГЗК» слюсарем черговим та з ремонту устаткування з 10.09.1990 по 02.04.2021. Звільнився з підприємства 02.04.2021 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпПУ (а.с. 24-25).

За висновком лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я АТ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 25.03.2021 №639, ОСОБА_1 встановлено діагноз вперше виявленого хронічного професійного захворювання: радикулопатія шийна С5, С6, С7 і попереково-крижова L5, S1 білатеральна, на фоні полісегментарної дископатії, ретроспондилолістезу тіла L2 Іст. (0,5см) та антеспондилолістезу тіла L4 Іст. (0,6см) з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим та периферичним нейросудинним синдромами, нейродистрофією у вигляді гіпотрофії м`язової лівої гомілки. Двобічний плечолопатковий періартроз (ПФ ІІ ст.) з помірною гіпотрофією м`язів плечового поясу, деформуючий остеоартроз у поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ ІІ-ІІІ ст.) зі згинально-розгинальними контрактурами, стійким больовим синдромом (а.с. 9-10).

Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) форми П-4 від 09.04.2021, затвердженого начальником головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Бондаренко О.В., комісією, створеною на підприємстві, у ОСОБА_1 встановлено наявність професійного захворювання з діагнозом, встановленим висновком ЛЕК від 25.03.2021. У п. 17, 18 акту зазначено, що хронічне професійне захворювання виникло під час виконання своїх функціональних обов`язків слюсаря чергового та з ремонту устаткування: проводив технічне обслуговування та ремонти механічного обладнання та бурових станків СБШ-250МНР , СБК в кар`єрі. Внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища і недосконалості технологічного устаткування та технологічного процесу робочого місця слюсаря чергового та з ремонту устаткування – підпав під вплив фізичного навантаження, що перевищувало нормативні показники. Причинами виникнення хронічного професійного захворювання є показники важкості праці: робоча поза (незручна) 31,2-39,6% зміни, при нормі до 25%, вимушена від 12,6-36,8% при нормі до 10 %, вимушені нахили тулубі уперед під кутом більше 30° 118-141 разів за зміну при нормі 51-100 разів, величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу двома руками 137480- 217810 кг/с при нормі 70000 кг/с, маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну 30-45 кг при нормі до 30 кг, зовнішнє фізичне динамічне навантаження, виражене в одиницях механічної роботи за зміну, кт/м (Вт) при загальному навантаженні (за участі м`язів рук, тулуба, ніг) 104,4 кг/м (Вт) при нормі до 90 кг/м (Вт), згідно з Державним санітарними нормами та правилами «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затвердженими наказом МОЗ України №248 від 08.04.2014. Через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівників структурного підрозділу, не встановлено осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, що відображено у п. 20 акту (а.с. 4-6).

Як вбачається з довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА №059775 від 18.05.2021, ОСОБА_1 первинним оглядом встановлено ступінь втрати працездатності 65% з 05.05.2021 безстроково та встановлена третя група інвалідності. Відповідно до довідки до акту МСЕК серії 12 ААБ №627752 ОСОБА_1 протипоказана важка фізична праця, тривала хода, вимушена поза, переохолодження (а.с. 7, 8).

Так, ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач періодично лікувався у медичних установах на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, з діагнозами, які були визначені як професійні, у період з 2017 по 2021 роки, де йому надавалися рекомендації для лікування з диспансеризаційним наглядом сімейного лікаря та санаторно-курортним лікуванням, що відображено у виписках-епікризах від 16.03.2017 №858/290, від 08.11.2018 №3866/1080, від 12.11.2019 №4428/1224, 08.07.2020 №2216/539, від 06.01.2021 №4703/1024, від 12.01.2021 №18/37, від 31.03.2021 №1034/215 (а.с. 11-23).

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 тривалий час, понад 30 років, працював у шкідливих умовах на підприємстві відповідача, що призвело до часткової втрати позивачем працездатності 65% та встановленням йому третьої групи інвалідності.

За даних обставин, доведеність факту втрати професійної працездатності ОСОБА_1 , з точки зору погіршення здоров`я, зміни життєвого укладу, що вимагає додаткових зусиль для організації життя, необхідності періодичного проходження лікування, свідченням чому є медичний висновок ЛЕК, виписні епікризи, приводять суд до переконання поза розумним сумнівом про наявність моральної шкоди, а відтак спростовує доводи представника відповідача щодо недоведеності позивачем факту заподіяння такої шкоди.

Відповідно до ст. 153 Кодексу законів про працю України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Стаття 173 вказаного кодексу закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 встановлено, що обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.

Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Суд вважає, що позивачем доведено, що внаслідок професійного захворювання йому заподіяні моральні й фізичні страждання, що спричинили погіршення реалізації його фізичних і професійних можливостей, призвели до зміни звичайного способу життя, спричинили й інші негативні наслідки морального характеру, що вимагає від нього додаткових зусиль для його організації. Фізичні страждання та переживання через погіршення стану здоров`я, постійна фізична біль та прийом ліків, змусили позивача терпіти через це моральні страждання. Через біль у шийному, попереково-крижовому відділі хребта, кінцівках, суглобах, позивач не має можливості вести активне життя, в результаті відчуває душевні переживання, почуває себе неповноцінною людиною.

При цьому суд враховує практику Європейського суду з прав людини, яким визнана презумпція моральної шкоди, тобто відповідно до позиції ЄСПЛ, в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Так, рішенням від 27.07.2004 по справі «Ромашов проти України» Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3 000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте Суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, який не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.01..2004 №1-рп/2004 встановлено, що ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності заподіюють йому моральні й фізичні страждання (п. 4.1).

Також суд керується роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4, відповідно до п. 3 якої під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати зокрема: в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В п. 5 цієї постанови визначено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні справи про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Також підлягає з`ясуванню чим підтверджується факт заподіяння моральної шкоди чи фізичних страждань немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі оцінюється заподіяна моральна шкода.

Згідно з п. 9 цієї Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров`я, втрату професійної працездатності, вину підприємства в заподіянні шкоди, істотних вимушених змін в життєвих стосунках.

Суд не погоджується із запереченнями представника відповідача в тій частині, що позивач сам несе відповідальність за наслідки свого вибору, оскільки, усвідомлюючи, що робота у шкідливих умовах впливає негативно на стан його здоров`я, мав можливість звільнитися, чого не зробив, оскільки професійне захворювання позивача виникло не у зв`язку з тривалою працею останнього за професією, а у зв`язку з недосконалістю робочого місця яке було пов`язано з впливом шкідливих факторів, показники якої перевищували нормативні значення, тобто через порушення роботодавцем ст. 153 КЗпПУ та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов`язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22.06.1981 №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Докази подаються суду сторонами та іншими учасниками справи.

Наданими позивачем доказами підтверджується причинний зв`язок між працею позивача в АТ «ПівдГЗК», ушкодженням його здоров`я та спричиненням останньому моральної шкоди. Відповідач доказів відсутності його вини у заподіянні позивачеві моральної шкоди суду не надав.

Посилання представника відповідача на неналежність доказів документів, наданих позивачем в підтвердження моральної шкоди, суд вважає неприйнятними, оскільки вони не спростовують належність, допустимість та достовірність таких доказів та дійсність понесення позивачем заявлених ним страждань.

Визначаючи розмір моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд враховує вищезазначені обставини, ступінь втрати професійної працездатності у зв`язку з професійними захворюваннями, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність, та довготривалість наслідків, що наступили, а також тривалість роботи позивача на підприємстві відповідача в шкідливих умовах.

Судом враховано характер отриманих позивачем професійного захворювання, роботу позивача на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів 30 років 6 місяців, відсоток втрати ним професійної працездатності в розмірі вперше 65% та встановлення третьої групи інвалідності безстроково, стан його здоров`я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та неможливість такого відновлення, тому визначений позивачем розмір компенсації моральної шкоди суд вважає таким, що відповідає засадам справедливості, законності та співмірності.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать, витрати на професійну правничу допомогу.

Так, представник позивача просить суд стягнути на користь позивача з відповідача витрати по сплаті судового збору та понесені ним витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справ, покладаються, у разі задоволення позову – на відповідача.

Отже, судовий збір стягується з відповідача пропорційно до задоволеної частини вимог.

Позивачем заявлено вимогу майнового характеру до АТ «ПівдГЗК» у розмірі 180 000,00 грн, що судом задоволено. Відповідно до положень ч. 6 ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1 800,00 грн.

Статтею 59 Конституції України гарантується право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Представництво інтересів в суді, як форма правничої допомоги полягає у сприянні особи у здійсненні нею права на захист, що є способом реалізації нею її прав та обов`язків, у разі неможливості з певних причин взаємодіяти із учасниками правових відносин. Одним із видів представництва є представництво за договором, тобто письмовою угодою, якою особа уповноважує іншу особу представляти її інтереси у правових правовідношеннях, як із судом так і з учасниками судового процесу.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У даній справі представництво інтересів позивача ОСОБА_1 здійснювала адвокат Карнаух Т.В. на підставі договору про надання правової допомоги №04/21 від 15.02.2021 та ордеру від 19.07.2021 серії АЕ №29 (а.с. 28-29).

Відповідно до наданих позивачем доказів, прибутковим касовим ордером №4 від 15.02.2021, витрати на правничу допомогу склали 5 000,00 грн.

Враховуючи надані позивачем розрахунок судових витрат та акту виконаних робіт по договору про надання правової допомоги №04/21 від 15.02.2021, адвокатом визначена вартість виконаних нею робіт: надання усної консультації – 450,00 грн, формування переліку необхідних документів – 250,00 грн, правовий аналіз наданих замовником документів – 900,00 грн, копіювання документів для складання позовної заяви – 150,00 грн, вивчення судової практики суду касаційної інстанції – 550,00 грн, складання позовної заяви – 1 000,00 грн, представництво інтересів в суді – 1 700,00 грн (а.с. 31, 32).

Верховний Суд України в постанові від 01.10.2002 по справі № 30/63 звернув увагу, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналізуючи викладені вище норми права, слід зазначити, що підставою для відшкодування відповідних судових витрат є детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також відповідні докази на підтвердження таких витрат.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Дослідивши поданий розрахунок та акт виконаних робіт, врахувавши усі обставини справи суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правову допомогу адвоката, оскільки такі витрати є неспівмірними із часом, затраченим адвокатом. Так, адвокат вказує на те, що представлення інтересів в суді складає 2 години, в той час як ухвалою суду від 03.08.2021 позовна заява ОСОБА_1 до АТ «ПівдГЗК» про стягнення моральної шкоди прийнята у провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що виключає участь сторін та їх представників у судових засіданнях. Таким чином, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача АТ «ПівдГЗК» на користь позивача понесені ним та документально підтверджені витрати на правову допомогу у розмірі 3 300,00 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 247 ч.2, 259, 263, 264, 265, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення моральної шкоди.

Стягнути з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 180 000 (сто вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я (без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів і платежів).

Стягнути з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3 300 (три тисячі триста) гривень 00 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» в дохід держави судовий збір в розмірі 1 800 (одна тисяча вісімсот) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду області протягом 30 днів з дня його підписання шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16.09.2021.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: ОСОБА_3 , адреса місця роботи: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 00191000, юридична адреса: м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.

Суддя Хомініч С.В.