Ухвала суду № 99699769, 03.09.2021, Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області

Справа № 691/645/21

Номер провадження 1-і/699/3/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

щодо обрання запобіжного заходу

03.09.2021 рокум.Корсунь-Шевченківський

Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Літвінової Г.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Сміян А.В.,

прокурора Зюзя О.С.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Василенка С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду з повною технічною фіксацією в межах кримінального провадження № 62021100000000263 клопотання Офісу Генерального прокурора про обрання запобіжного заходу ОСОБА_1 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України,

УСТАНОВИВ:

До Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області за ухвалою Черкаського апеляційного суду від 11.08.2021 в межах судової справи № 691/645/21 надійшло клопотання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 17.08.2021 клопотання передано на розгляд судді Літвіновій Г.М.

Про дату, час та місце розгляду клопотання учасники були повідомлені належним чином.

У судове засідання з`явилися прокурор Зюзь О.С., обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник Василенко С.І.

У поданому клопотанні ставиться питання про обрання щодо обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів.

Клопотання мотивовано тим, що існує обґрунтована підозра, що обвинувачений ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 127 КК України, на підтвердження цього прокурор надав низку доказів.

У клопотанні зазначено, що існують ризики, передбачені пунктами 1, 3, 4 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування обвинуваченого від суду, незаконно впливати на потерпілого і свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Ризик переховування від суду обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років.

Ризик незаконно впливати на потерпілого і свідків обґрунтовано тим, що обвинувачений є колишнім працівником правоохоронного органу, має відповідні зв`язки з працівниками правоохоронних органів на території Городищенського району Черкаської області, може здійснювати тиск як безпосередньо, так і надавати вказівки іншим особам чи просити їх, у тому числі працівників поліції. У клопотанні зазначено, що інші обвинувачені у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з якими у ОСОБА_1 склалися дружні стосунки, продовжують працювати у правоохоронному органі та здійснюють низку кримінальних проваджень відносно потерпілого ОСОБА_5 . Крім того, 18.06.2021 Городищенським районним судом Черкаської області винесено ухвалу про оголошення розшуку ОСОБА_5 , виконання якої доручено сектору поліцейської діяльності № 1 ВП № Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області, що також створює ризики незаконного впливу на потерпілого. Прокурор стверджує, що ОСОБА_1 може намагатися впливати на свідків, у тому числі з метою зміни наданих свідчень або надання неправдивих свідчень. Зазначається, що після події злочину, а саме 26.03.2021 до Городищенського районного суду Черкаської області щодо свідка ОСОБА_6 скеровано клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином обґрунтовано тим, що обвинувачений є колишнім працівником правоохоронних органів, тому не виключені ризики вчинення дій, спрямованих на перешкоджання явки свідків та потерпілого у судові засідання, у тому числі вчинення тиску на останніх та їх залякування.

Ураховуючи характер кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 , прокурор не виключає можливість застосування обвинуваченим насильства і відносно інших осіб, чим обґрунтовує наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення.

У клопотанні зазначено, що після закінчення досудового розслідування вищевказані ризики не зменшилися і виправдовують тримання під вартою, а менш суворі запобіжні заходи, у тому числі домашній арешт, не зможуть забезпечити уникнення зазначених ризиків.

У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав з раніше викладених підстав, та, зокрема, зазначив, що продовжують існувати ризики, які були підставою для обрання щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою під час досудового розслідування. Наполягав на задоволенні клопотання.

Від представника потерпілого – адвоката Гречухи В.І. – надійшла заява про проведення судового засідання у відсутність потерпілого та його представника. При вирішенні клопотання покладався на розсуд суду.

Сторона захисту проти задоволення клопотання заперечувала.

Захисник Василенко С.І. подав до суду письмові заперечення, які підтримав у судовому засіданні.

На думку сторони захисту вказане клопотання не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

У даному кримінальному провадженні ОСОБА_1 07.02.2021 вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України.

У подальшому, а саме 11.02.2021, щодо ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. З часу події – 05.02.2021 до обрання запобіжного заходу 11.02.2021 ОСОБА_1 перебував на волі та жодних дій, які б стали підставою для визначення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не вчиняв.

Так само, після звільнення з під варти ОСОБА_1 належним чином виконував свої обов`язки як обвинуваченого, визначені ст. 42 КПК України. Захисник вказує, що ОСОБА_1 , достеменно знаючи про наявність на розгляді суду клопотання щодо застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою та можливість його задоволення, усвідомлюючи можливі наслідки, належно виконує свої обов`язки і неодноразово з`являвся до суду.

Захисник зазначає, що сама по собі тяжкість інкримінованого ОСОБА_1 злочину не може бути підставою для застосування найсуворішого запобіжного заходу. Також звертає увагу, що санкція інкримінованої статті передбачає (за обставин доведення вини) можливість застосування покарання з випробуванням.

На думку захисника, у клопотанні сторони обвинувачення не доведено обґрунтованості підозри. Орган досудового розслідування не доводить жодного факту, зазначеного в підозрі. Захисник зазначає, що підозру складено з показів потерпілого ОСОБА_5 , який є підозрюваним у кримінальному провадженні за фактом крадіжки, тому з метою уникнення кримінальної відповідальності міг обмовити працівників поліції. З цих підстав сторона захисту вважає, що підозра ОСОБА_1 ґрунтується на припущеннях органу досудового розслідування та показах потерпілого, який може оговорювати працівника поліції.

Захисник вважає, що до поданих стороною обвинувачення матеріалів клопотання слід віднестись критично. Уважає, що свідок ОСОБА_6 є зацікавленою особою, оскільки раніше притягався до кримінальної відповідальності та щодо нього 26.03.2021 скеровувалося до суду клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, оскільки останній не міг усвідомлювати та керувати своїми діями. Зазначає, що обшук був проведених з порушенням встановленого порядку, з огляду на що докази, отримані у результаті його проведення, мають бути визнані недопустимими.

Ураховуючи викладене, захисник Василенко С.І. вважає, що підозра/обвинувачення ОСОБА_1 є необґрунтованою і за формою і за змістом.

Наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, сторона захисту спростовувала наступними твердженнями.

Ризик переховування від суду ґрунтується на припущеннях сторони обвинувачення. ОСОБА_1 регулярно з`являвся за викликами до органів досудового розслідування та до суду. Обвинувачений раніше не судимий, має постійне місце проживання, до кримінальної відповідальності не притягувався.

Захисник зазначає, що ОСОБА_1 позбавлений можливості знищення документів, спотворити або сховати будь-яку з речей, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки не є працівником поліції та не має доступу до документів, крім того, досудове розслідування вже завершено.

Щодо ризику незаконно впливати на потерпілого, свідків, захисник зазначає, що орган досудового розслідування вже отримав вичерпні покази та докази у кримінальному провадженні. Твердження сторони обвинувачення щодо впливу на свідків з метою зміни останніми показів, є поверхневими та не конкретизованими.

Обґрунтування стороною обвинувачення ризику перешкоджання кримінальному провадженню шляхом здійснення незаконного впливу на свідків і потерпілого, на думку сторони захисту, є хибним, не аргументованим та надуманим, оскільки ОСОБА_1 не є працівником правоохоронного органу, не має впливу на будь-яких осіб, які фігурують у кримінальному провадженні.

Щодо ризику вчинення ОСОБА_1 іншого кримінального правопорушення зазначається, що ОСОБА_1 є раніше не судимим, має постійне місце проживання, до кримінальної відповідальності не притягався, що свідчить про відсутність кримінальних зв`язків. Захисник зазначає, що наявність у обвинуваченого постійного місця реєстрації та проживання, сталих соціальних зв`язків, позитивні характеристики – свідчать про відсутність вказаного ризику.

Підсумовуючи свою заперечення, сторона захисту зазначає, що ОСОБА_1 не може перешкоджати проведенню вже проведених слідчих та процесуальних дій, негласних слідчих (розшукових) дій, іншим чином перешкоджати провадженню у справі, відповідно відсутні мета та підстави для застосування запобіжного заходу, визначені ст. 177 КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_1 заперечення свого захисника підтримав, просив у задоволенні клопотання прокурора відмовити. Повідомив, що не перешкоджав слідству та не буде перешкоджати судовому розгляду.

Суд, заслухавши клопотання прокурора, заперечення захисника та обвинуваченого, дослідивши матеріали судового провадження, дійшов висновку про необхідність часткового задоволення клопотання прокурора з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Щодо наявності обґрунтованої підозри.

Слідчим другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві Капшою І.В. за погодженням прокурора третього відділу процесуального керівництва Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про катування та інші серйозні порушення прав громадян з боку правоохоронних органів Офісу Генерального прокурора Житника О.В., 07.02.2021 складено повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України.

Обґрунтованість підозри була предметом дослідження слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюка К.Г, який ухвалою від 11.02.2021 обрав щодо підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 07.04.2021.

У подальшому строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою було продовжено:

- ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва Шрамко А.М. – до 05.06.2021;

- ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва Машкевич К.В. – до 04.08.2021.

Зі слів обвинуваченого судом апеляційної інстанції останню ухвалу було змінено в частині визначення строку дії запобіжного заходу, а саме встановлено строк до 31.07.2021 включно. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження цього, проте сторона обвинувачення не заперечувала, що обвинувачений ОСОБА_1 був звільнений з під варти 31.07.2021 та саме з цього часу перебуває на волі.

Суд зазначає, що така категорія як «обґрунтована підозра» може були предметом оцінки лише слідчого судді на стадії досудового розслідування. Тож суд, оцінуючи клопотання прокурора, бере до уваги лише той факт, що раніше, в передбаченому законом порядку, слідчим суддею як судом встановленим законом, було надано відповідні висновки про наявність обґрунтованої підозри та вагомість доказів саме для обрання запобіжного заходу, оскільки такі категорії, на відміну від ризиків, є незмінними протягом всього строку розгляду кримінального провадження.

За таких обставин суд вважає, що сторона обвинувачення довела наявність обґрунтованої підозри щодо можливого вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України.

Проте суд звертає увагу, що згідно з практикою застосування Європейським судом з прав людини пункту 3 статті 5 Конвенції, після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (пункт 60 рішення від 06.11.2008 у справі "Єлоєв проти України").

Щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Щодо ризику переховування обвинуваченого від суду слід зазначити наступне.

У провадженні Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області з 03.08.2021 перебувало провадження № 1-і/699/1/21 за клопотанням прокурора про продовження дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 .

У судове засідання у цьому провадженні ОСОБА_1 та його захисник з`явилися, на відміну від прокурора, який надав письмову заяву про залишення клопотання без розгляду у зв`язку з неактуальністю.

Клопотання сторони обвинувачення щодо обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу, яке є предметом цього судового провадження, надійшло до Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області 17.08.2021.

Судовий розгляд було призначено на 28.08.2021, проте засідання не відбулося через неявку прокурора.

Розгляд клопотання було відкладено на 01.09.2021. У судовому засіданні прокурор подав до матеріалів справи клопотання разом з низкою матеріалів на його обґрунтування, усього на 154 аркушах. Прокурор повідомив, що копію цього клопотання з матеріалами на його обґрунтування було вручено перед засіданням обвинуваченому.

За клопотанням захисника, з метою дотримання вимог ч. 2 ст. 184 КПК України щодо завчасного вручення обвинуваченому копії клопотання та матеріалів на його обґрунтування, суд оголосив перерву у судовому засіданні до 03.09.2021.

З огляду на викладене суд констатує, що обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник Василенко С.І. з`являлися до суду у встановлені дати та час, та їхня процесуальна поведінка не була направлена на затягування судового розгляду.

У судовому засіданні прокурор пояснив, що йому невідомі факти ухилення ОСОБА_1 від явки до органів досудового розслідування чи суду, проте він не виключає такої можливості у подальшому.

Суд звертає увагу на приписи п. 5 ч. 1 ст. 184 КПК України, відповідно до яких клопотання про застосування запобіжного заходу, серед іншого, має містити посилання на матеріали, що підтверджують обставини, на підставі яких прокурор дійшов висновку про наявність ризику. Припущення прокурора про можливу поведінку обвинуваченого не може вважатися доказом підтвердження наявності ризику.

Таким чином, в обґрунтування ризику можливості переховування від органу досудового розслідування чи суду, прокурор фактично посилається лише на тяжкість вчиненого правопорушення та покарання. Між тим, вказані обставини суд не може оцінювати в якості ризику, бо ця обставина повинна бути оцінена судом відповідно до ст. 178 КПК України, тобто як додаткові відомості.

Крім того, тяжкість покарання сама по собі не може бути ризиком. Бо суд зауважує, що в розумінні рішень ЕСПЛ (у справах «Бекчієв проти Молдови», «Свершов проти України», «Єлоєв проти України») неодноразово наголошувалось, що тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою. Крім того, суд вважає доречним взяти до уваги пункт 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Подвезько проти України» (заява № 74297/11), де суд також встановлював, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає надання переконливого обґрунтування органами влади будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є. Аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (рішення від 04.10.2005 у справі «Бекчієв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59).

Наведена позиція Європейського суду з прав людини свідчить про те, що взагалі будь-які ризики не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), та мають підтверджуватися фактичними даними. Отже, сама по собі тяжкість покарання ще не свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Також суд бере до уваги свідчення обвинуваченого, які не спростовані стороною обвинувачення, що ОСОБА_1 з моменту вручення йому підозри і до взяття його під варту, а також після звільнення його з під варти, фактично виконував всі вказівки органу досудового слідства та суду, вчасно з`являвся на виклики, у тому числі на виклики до суду.

Тож, на думку суду, обставини, які би свідчили про те, що ОСОБА_1 може переховуватися від суду, чи принаймні має такі наміри, суду не надано. А отже судом не було встановлено наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Ризик незаконно впливати на потерпілого і свідків, так само як і ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, сторона обвинувачення фактично обґрунтовує тим, що обвинувачений є колишнім працівником правоохоронних органів. У той же час, потерпілий у кримінальному провадженні та свідок є особами, які є обвинуваченими у інших кримінальних провадженнях.

Суд звертає увагу, що потерпілий, інтереси якого представляє у цьому судовому провадженні адвокат Гречуха В.І., не надав суду відомостей щодо можливого незаконного впливу (тиск, погрози тощо) на нього зі сторони обвинуваченого ОСОБА_1 або за його проханням. У вирішенні питання щодо застосування запобіжного заходу до обвинуваченого потерпілий покладався на розсуд суду.

Факти незаконного впливу на потерпілого та свідків не були відомі і стороні обвинувачення.

Разом з тим, у судовому засіданні було встановлено, що з п`яти обвинувачених у цьому кримінальному провадженні троє продовжують працювати у відповідному відділі поліції м. Городище. Обвинувачений ОСОБА_1 повідомив, що він зареєстрований і постійно проживає у м. Городище Черкаської області. Сам по собі факт звільнення обвинуваченого з правоохоронних органів не свідчить про припинення ним спілкування з іншими працівниками правоохоронних органів. Однак само по собі продовження спілкування ОСОБА_1 з його колишніми колегами не мало б визначального значення, якби ці колеги не були діючими працівниками відповідного відділу поліції у м. Городище. З матеріалів справи вбачається, що потерпілий ОСОБА_5 та свідок ОСОБА_6 є особами, щодо яких здійснюється кримінальне провадження правоохоронним органом м. Городище.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення доведено наявність ризику впливу на потерпілого і свідків.

Разом з тим, зазначені обставини жодним чином не доводять наявність ризику перешкоджання цьому кримінальному провадженню іншим чином.

Так само суд критично ставиться до тверджень сторони обвинувачення щодо наявності ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, яке обґрунтовано характером інкримінованого правопорушення, з огляду на що прокурор не виключає застосування ОСОБА_1 насильства до інших осіб. Таке твердження прокурора взагалі не ґрунтується на засадах кримінального провадження, зокрема, верховенства права та презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення доведено наявність обґрунтованої підозри та ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризику незаконно впливати на потерпілого та свідків.

При ухваленні судового рішення суд ураховує, що висновок про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків та гарної репутації було зроблено ще слідчим суддею під час обрання запобіжного заходу вперше (ухвала від 11.02.2021). У судовому засіданні стороною захисту також надавалися доводи, які не спростовані прокурором, що обвинувачений ОСОБА_1 зареєстрований та тривалий час проживає за однією адресою у м. Городище Черкаської області. Разом з ним проживає його цивільна дружина та бабуся. У вказаному м. Городище проживають батьки обвинуваченого, яким останній допомагає займатися підприємницькою діяльністю. Обвинувачений за місцем проживання характеризується позитивно, компрометуючі матеріали щодо нього відсутні.

Щодо недостатності застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Прокурор у клопотанні зазначає, що менш суворі запобіжні заходи, у тому числі домашній арешт, не зможуть забезпечити уникнення ризиків та виконання обвинуваченим обов`язків.

На обґрунтування такого висновку сторона обвинувачення аргументів не навела.

За таких обставин суд не може вважати, що прокурором доведена недостатність застосування менш суворих запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.

Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Більш м`яким запобіжним заходом є домашній арешт, який відповідно до приписів ст. 181 КПК України полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Ураховуючи молодий вік обвинуваченого, його перебування у цивільному шлюбі, наявність у нього міцних соціальних зв`язків, позитивну характеристику, належне виконання обов`язків щодо явки до органів слідства та до суду, відсутність інформації , яка негативно його характеризує, наявність тимчасової роботи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту.

Застава, як запобіжний захід, застосовується до обвинуваченого з метою виконання покладених обов`язків. Стороною обвинувачення не було доведено фактів порушення чи невиконання ОСОБА_1 покладених на нього обов`язків підозрюваного та обвинуваченого. Оскільки на теперішній час обвинувачений має лише тимчасову роботу, яка полягає у допомозі батькам при здійснені останніми підприємницької діяльності, суд вважає, що запобіжний захід у виді застави застосуванню не підлягає.

Підстав для застосування запобіжного заходу у виді особистої поруки не вбачається через відсутність кандидатур поручителів.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про застосуванні до обвинуваченого ОСОБА_1 альтернативного запобіжного заходу, а саме особистого зобов`язання з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. Необхідність покладання обов`язку утримуватися від спілкування з потерпілим та свідками встановлена з доведеного прокурором ризику незаконного впливу на зазначених осіб. Крім того, покладення обов`язку прибувати до суду сприятиме належній процесуальній поведінці обвинуваченого.

Таким чином, ураховуючи дані, що характеризують особу обвинуваченого, ступінь ризиків, які існують у кримінальному провадженні та недоведеність прокурором, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не здатний запобігти вказаним ризикам, суд дійшов висновку, що клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою слід задовольнити частково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 8, 176-184, 194, 202, 372, 392 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання Офісу Генерального прокурора про обрання запобіжного заходу – задовольнити частково.

Обрати обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у виді особистого зобов`язання.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:

-прибувати за кожною вимогою до судових установ, які здійснюють розгляд судових проваджень в межах кримінального провадження № 62021100000000263;

-повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

-утриматися від спілкування з потерпілим ОСОБА_5 та особами, які допитувалися у якості свідків під час досудового розслідування кримінального провадження № 62021100000000263.

Обвинуваченого ОСОБА_1 письмово повідомити про покладенні на нього обов`язки.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 , що у разі невиконання покладених на нього обов`язків до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення.

Строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання становить два місяці та обчислюється з дати постановлення ухвали, тобто з 03.09.2021. Ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання припиняє свою дію о 23 год. 59 хв. 01.11.2021.

Ухвала щодо застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено і проголошено 08.09.2021.

СуддяЛітвінова Г. М.