Рішення № 99697662, 08.09.2021, Ічнянський районний суд Чернігівської області

Ічнянський районний суд Чернігівської області

Провадження № 2/733/19/21

Єдиний унікальний №733/607/20

Рішення

Іменем України

08 вересня 2021 року Ічнянський районний суд Чернігівської області

в складі:

головуючого судді Т.В. Карапиш

при секретарі: В.Ю. Литвиненко

за участю представника позивача С.В. Мисник

та представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в м. Ічня цивільну справу за позовом Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державне підприємство «Прилуцьке лісове господарство» про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки лісового фонду,

В С Т А Н О В И В:

Державна екологічна інспекція у Чернігівській області звернулася до суду з позовною заявою про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки лісового фондув розмірі 15220 гривень 84 копійки, мотивуючи свої вимоги тим, що в ході проведення 08-09 листопада 2017 року позапланової перевірки по контролю за дотриманням вимог природоохоронного законодавства на території виділу 14 кварталу 45 Кам`янського лісництва ДП «Прилуцьке лісове господарство» було виявлено факт самовільного зайняття та використання ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,2 га, кадастровий номер 7421781600:06:000:0762, на якій знаходиться житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . На момент проведення перевірки та по даний час за вищевказаною адресою проживає відповідач зі своєю родиною. Дана земельна ділянка входить до складу Ічнянського національного природного парку без вилучення її у землекористувача та за функціональним зонуванням виділена як господарська зона парку. Державне підприємство «Прилуцьке лісове господарство» є землекористувачем ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 грудня 2014 року, несе відповідальність за належне її утримання з дотриманням встановленого режиму та забезпечує охорону об`єкта. Факт самовільного зайняття ОСОБА_2 земельної ділянки був зафіксований актом № 223/04 перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду. З метою усунення виявлених під час перевірки порушень природоохоронного законодавства відносно відповідача винесено припис від 01 грудня 2017 року № 223/04. Пізніше 12 грудня 2017 року було складено протокол про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ст. 53 та ст. 53-1 КУпАП. Постановою від 14 грудня 2017 року № 320/04 відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 53 КУпАП з накладенням стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень 00 копійок, який ОСОБА_2 добровільно не сплатив. На підставі даної постанови було відкрито виконавче провадження № 61117493. Позивачем відповідно до методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грунтового покриву без спеціального дозволу було проведено розрахунок заподіяної відповідачем шкоди, сума якої становить 15220,84 грн. ОСОБА_2 у добровільному порядку завдані збитки не відшкодував, через що позивач звернувся до суду з даним позовом. Вказує, що оскільки факт використання земельної ділянки не за цільовим призначенням є доведеним, то шкода підлягає примусовому стягненню з відповідача в судовому порядку.

Представник Державної екологічної інспекції у Чернігівській області Мисник С.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених в позові.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечувала проти позову та просила відмовити в задоволенні позовних вимог, вказуючи на те, що позивач незаконно звернувся до відповідача з позовними вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки лісового фонду, так як ОСОБА_2 умисно не порушував чинне земельне законодавство, а такі умови були створені саме позивачем та третьою особою. В зв`язку з чим вона зверталась до різних інстанцій про узаконення земельної ділянки розміром 0,2 га, розміщеної в АДРЕСА_1 , та житлового будинку, в якому проживає сім`я відповідача. На думку представника відповідача ДП «Прилуцьке лісове господарство» незаконно вилучило дану земельну ділянку площею 0,2 га та користується нею, так як тривалий час земельною ділянкою користувалися власники будинку ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Переконана, що біля кожного житлового будинку в сільській місцевості повинна бути земельна ділянка, а тому спір за належність земельної ділянки вже триває декілька років. Представник відповідача вказала, що вона не згодна з розміром відшкодування матеріальної шкоди, так як самовільно не використовувалася не за цільовим призначенням земельна ділянка в розмірі 0,2 га, а споруджена водозабірна свердловина займає далеко не 0,2 га. А тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог за відсутністю належних доказів.

Представник ДП «Прилуцьке лісове господарство» в судове засідання не з`явилася, але надала суду пояснення по справі, в яких просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі із вказаних у них підстав, а справу розглянути у її відсутність.

Дослідивши та оцінивши здобуті й перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності, вислухавши присутніх учасників процесу, з`ясувавши таким чином фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ст.13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Застосування цього способу захисту визначається положенням ст.22 ЦК і проводиться як у договірних зобов`язаннях (ст.611 ЦК), так і в позадоговірних зобов`язаннях (гл.82 ЦК), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду, призведе до збитків.

Справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України являється завданням цивільного судочинства.

У судовому засіданні встановлено, що 08-09 листопада 2017 року проведено позапланову перевірку по контролю за дотриманням вимог природоохоронного законодавства земельної ділянки площею 0,20 га із земель лісового фонду державної власності, розташованої на території виділу 14 кварталу 45 Кам`янського лісництва за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на праві постійного користування у ДП «Прилуцьке лісове господарство», що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 грудня 2014 року (а.с.16), яке несе відповідальність за належне її утримання з дотриманням встановленого режиму та забезпечує охорону об`єкта. Дана земельна ділянка входить до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється, як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою територією (а.с.15-20).

На території вищевказаної земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 знаходиться житловий будинок з надвірними будівлями, що належить ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.94-99). На момент проведення перевірки та по даний час за вищевказаною адресою проживає відповідач ОСОБА_2 зі своєю родиною.

В ході даної перевірки було виявлено факт самовільного зайняття та використання ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, а саме: документи, які посвідчують право користування вищевказаною земельною ділянкою відсутні; дозвіл на проведення спеціальних робіт по спорудженню експлуатаційної водозабірної свердловини відсутній, господарська діяльність на території садиби не сприяє охороні та збереженню типових і унікальних лісостепових природно-ландшафтних комплексів та може спричинити шкоду заповідному об`єкту і порушити його екологічну рівновагу.

Результати проведеної перевірки були зафіксовані в акті № 223/04 перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду (а.с.11-14).

З метою усунення виявлених під час перевірки порушень природоохоронного законодавства відносно відповідача винесено припис від 01 грудня 2017 року № 223/04, який підлягає обов`язковому виконанню, та згідно якого відповідачу надано термін для усунення вищевказаних порушень (а.с.22).

12 грудня 2017 року було складено протокол відносно ОСОБА_2 про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ст. 53 та ст. 53-1 КУпАП (а.с.24).

Постановою від 14 грудня 2017 року № 320/04 відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 53 КУпАП з накладенням стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень 00 копійок, який ОСОБА_2 добровільно не сплатив (а.с.25).

На підставі даної постанови № 320/04 від 14 грудня 2017 року було відкрито виконавче провадження № 61117493 (а.с.26). Крім того, відповідно до повідомлення Ічнянського РВ ДВС Північно-Східного міжрегіонального управління МЮУ (м. Суми) від 15 квітня 2020 року № 5550 27 березня 2020 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника (а.с.27).

У відповідності до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу проведено розрахунок розміру заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки шкоди, яка склала 15220,84 грн. (а.с.28-29).

Згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу

місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Із пункту «а» частини першої статті 211 ЗК слідує, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про охорону земель» юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Як вбачається зі змісту ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

За змістом ст.71 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка її завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Стаття 1166 ЦК України містить правило про загальний (генеральний) делікт, відповідно до якого будь-яка шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, повинна бути відшкодована особою, яка її завдала, в повному обсязі. Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). У науці цивільного права акт завдання шкоди прийнято поділяти на такі складові елементи: а) протиправна поведінка особи; б) настання шкоди; в) причинний зв`язок між двома першими елементами; в) вина завдавача шкоди.

При цьому, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність всіх складових правопорушення.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). При цьому шкода це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, завдана шкода відшкодовується у повному обсязі.

Виходячи з загальних принципів цивільного права для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди потрібна наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Стаття 20 Земельного кодексу України в існуючій редакції передбачає поділ земель України за основним цільовим призначенням на дев`ять категорій: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. При цьому кожна із зазначених категорій, в свою чергу, включає в себе види земель, які суттєво різняться за правовим статусом та режимом використання.

Земельний кодекс України і, зокрема, його стаття 20 взагалі не дає визначення поняттю цільове використання земельної ділянки. При цьому поняття «категорія земель» ширше за поняття «цільове призначення земельної ділянки» та визначається не щодо конкретної земельної ділянки, а до певної їх кількості - сукупності земельних ділянок, можливо, навіть різного цільового призначення, які об`єднуються в одну категорію.

В статі 1 Закону України «Про землеустрій», наведено поняття «цільове призначення земельної ділянки», як використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до цього ж Закону документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Постанова Верховного Суду, що прийнята, у справі №715/214/17 від 25 березня 2020 року, також має визначення «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням».

Згідно Постанови, вказане поняття застосовується до випадків, коли на земельній ділянці із певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення. Використання не за цільовим призначенням передбачає дію використання.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, можна дійти висновку, що нецільове використання земельної ділянки - це використання земельної ділянки, яка на відповідній правовій підставі належить на праві власності, користування, тощо, фізичній чи юридичні особі всупереч призначенню, визначеному на підставі документації із землеустрою.

У графі – відомості про суб`єкта іншого речового права вищевказаного витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зазначено про належність права постійного користування вищевказаною земельною ділянкою ДП «Прилуцьке лісове господарство», яке розташоване по вул. Київська, 288 в м. Прилуки Чернігівської області, що підтверджується копією витягу та копією проекту організації та розвитку лісового господарства ДП «Прилуцьке лісове господарство» (а.с.16-20).

Тобто зазначені вище дані вказують на ту обставину, що особою, яка на відповідній правовій підставі користується спірною земельною ділянкою є саме юридична особа - ДП «Прилуцьке лісове господарство».

З матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався до Міністерства екології та природних ресурсів України із заявою про вилучення земельної ділянки площею 0,2 га за місцем його проживання, яка входить до території Ічнянського національного природного парку без вилучення у землекористувача – держлісгоспу, але йому було повідомлено, що вилучення земельної ділянки можливе за згодою ДП «Прилуцьке лісове господарство» (а.с.102).

В матеріалах справи міститься копія заяви ДП «Прилуцьке лісове господарство» від 27 квітня 2015 року про надання письмової згоди на вилучення вищевказаної земельної ділянки площею 0,2 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 (а.с.78).

Але на момент розгляду справи суду ОСОБА_2 не надав документи, які підтверджують його право власності на дану земельну ділянку та користування ним за цільовим призначенням, тобто на даний час земельна ділянка перебуває в постійному користуванні ДП «Прилуцьке лісове господарство».

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 здійснив самовільне зайняття земельної ділянки площею 0,2 га земель лісового фонду державної власності, що перебуває в постійному користуванні для ведення лісового господарства ДП «Прилуцьке лісове господарство», та здійснював на зазначеній земельній ділянці господарську діяльність (в тому числі спорудження експлуатаційної водозабірної свердловини), чим заподіяв матеріальної шкоди в розмірі 15220 (п`ятнадцять тисяч двісті двадцять тисяч) гривень 84 копійки, тому вказане є підставою для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь держави вказаної суми шкоди.

Оскільки позов підлягає задоволенню, то відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню понесенні судові витрати по справі в розмірі 2102 гривні 00 копійок.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 89, 141, 229, 258, 263-265, 280 ЦПК України, Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», Законом України «Про охорону земель», Законом України «Про природно-заповідний фонд України», Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору «Державне підприємство «Прилуцьке лісове господарство» про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки лісового фонду задовольнити повністю.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , суму шкоди в розмірі 15220 (п`ятнадцять тисяч двісті двадцять) гривень 84 копійки, завданої внаслідок самовільного зайняття частини земельної ділянкилісового фонду на наступний рахунок: 4566 (чотири тисячі п`ятсот шістдесят шість) гривень 25 копійок шкоди на рахунок: отримувач УК в Ічнян. р-ні/отг м. Ічня/24062100, р/р 508999980333129331000025669, код отримувача 38030010 з перерахуванням коштів до спеціального фонду Державного бюджету України та 10654 (десять тисяч шістсот п`ятдесят чотири) гривні 59 копійок шкоди – до спеціального фонду місцевих бюджетів м. Ічня та Чернігівської обласної ради.

Стягнути із ОСОБА_2 2102 (дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок у рахунок сплаченого судового збору (ДКСУ м. Київ, р/р НОМЕР_2 , МФО 820172, код ЄДРПОУ 38053846).

Рішення може бути оскаржено до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 17 вересня 2021 року.

Суддя Т. В. Карапиш