Рішення № 99697012, 08.09.2021, Скадовський районний суд Херсонської області

Справа № 663/1169/20

Провадження № 2/663/254/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2021 року м. Скадовськ Херсонської області

Скадовський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого, судді Пухальського С. В.,

секретарів судового засідання Когутовської Ю. М.,

Матковської Н. М., Радіонової О. Ю.,

представників позивача Супруна С. В., ОСОБА_1 ,

представника відповідача – адвоката Литвиненка Є. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовними заявами Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди у порядку пункту 8 статті 134 Кодексу законів про працю України,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) (далі – МФ ДП «АМПУ», Філія, Позивач, Адміністрація, Підприємство) звернулося до суду з позовними заявами до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди у порядку пункту 8 статті 134 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України, КЗпП) (т. 1 а.с. 3-10, т. 4 а.с. 3-9).

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 23 червня 2017 року №71-О «Про керівників філій державного підприємства «Адміністрація морських портів України», ОСОБА_2 з 27 червня 2017 року призначено начальником Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України».

Наказами від 01 лютого 2018 року за №41/о та від 01 листопада 2017 року за №536/о, виданими ОСОБА_2 , як начальником адміністрації Миколаївського морського порту, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно, звільнено з роботи із займаної посади за скороченням штату за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Рішеннями Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року, та від 21 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 поновлено на попередній посаді та з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на їх користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 206 104, 80 грн. та 128 374,50 грн.

Виходячи з наведеного, посилаючись на положення частин першої та другої статті 130, пункту 8 частини першої статті 134, статті 237 КЗпП України, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду в порядку регресу, завданої внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_3 в сумі 271 419,97 грн. та завданої внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_4 в сумі 202 827,19 грн., а також судовий збір за подачу позовних заяв на загальну суму 7113,71 грн.

Ухвалами суду від 29 квітня 2020 року та 05 травня 2020 року відкрито провадження у справах за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання (т. 1 а.с. 150-151, т. 4 а.с. 156-157).

19 травня 2020 року до суду надійшли відзиви на позовні заяви, в яких представник відповідача просив відмовити у задоволенні заявлених позивачем вимог з підстав їх необґрунтованості. Крім іншого зазначив, що відповідач у справі, є лише підписантом Наказів про звільнення, а їх підготовка та проведення процедури до звільнення працівників зі скороченням штатів здійснена не ним, а іншими посадовими особами, які мають нести персональну відповідальність за підготовку Наказів, які були скасовані. Також зауважив про можливість встановити обставини, що саме начальник філії є одноособово винен у підписанні Наказів про звільнення, лише після проведення службової перевірки за даними фактами, які не проводилися (т. 1 а.с. 156-163, т. 4 а.с. 161-168).

28 травня 2020 року до суду надійшли відповіді на відзиви, в яких представник позивача посилається на законність підстав щодо відшкодування з відповідача ОСОБА_2 матеріальної шкоди в порядку регресу на користь Підприємства (т. 2 а.с. 1-6, т. 4 а.с. 182-186).

Ухвалами суду від 16 червня 2020 року, 20 серпня 2020 року, 19 листопада 2020 року, 05 січня 2021 року, 12 квітня 2021 року витребувано докази (т. 2 а.с. 108-110, т. 3 а.с. 6-7, 78-79, 163-164, т. 5 а.с. 28-30, 156-157, 225-226, т. 7 а.с. 13-14).

Ухвалами суду від 05 лютого 2021 року:

--- об`єднано в одне провадження цивільні справи №663/1169/20 та №663/1221/20 за позовними заявами ДП «Адміністрація морських портів України» в особі МФ ДП «АМПУ» (адміністрація Миколаївського морського порту) до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди у порядку пункту 8 статті 134 КЗпП України. Об`єднаній справі присвоєно №663/1169/20 (т. 3 а.с. 193-194).

--- постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (т. 3 а.с. 195-196).

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав наведених у позовних заявах.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні заявлених у позовних заявах вимог з підстав наведених у відзивах.

Заслухавши доводи та заперечення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Кожна особа має право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України (далі – ЦПК України, ЦПК), звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частини 1, 2 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).

Судом встановлено, що згідно наказу в.о. міністра Міністерства інфраструктури України від 23 червня 2017 року ОСОБА_2 з 27 червня 2017 року призначено на посаду начальника Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) (т. 1 а.с. 55-56).

Наказом від 01 лютого 2018 року за №41/о, виданими ОСОБА_2 , як начальником адміністрації Миколаївського морського порту, ОСОБА_3 звільнено з роботи із займаної посади за скороченням штату відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1 а.с. 59).

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року:

--- скасовано наказ МФ ДП «АПМУ» від 01 лютого 2018 року № 41/о про звільнення ОСОБА_3 з посади головного диспетчера головної диспетчерської Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України за скорочення штату;

--- поновлено ОСОБА_3 на посаді головного диспетчера головної диспетчерської МФ ДП «АМПУ»;

--- стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 206 104,80 грн.;

--- допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді головного диспетчера головної диспетчерської МФ ДП «АМПУ» та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 16785 грн.;

--- стягнуто з ДП «АМПУ» на користь держави судовий збір у розмірі 2829,00 грн. (т. 1 а.с. 60-68, 69-79).

На виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 лютого 2019 року МФ ДП «АМПУ» видано наказ №205/о від 01 липня 2019 року «По особовому складу», яким скасовано наказ №41/о від 01 лютого 2018 року, поновлено ОСОБА_3 з 01 лютого 2018 року на займаній посаді та доручено централізованій бухгалтерії здійснити виплату йому середнього заробітку за період з 21.02.2019 по 30.06.2019 у зв?язку із затримкою виконання рішення суду, з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу (з моменту підвищення) (т. 1 а.с. 90).

В подальшому, МФ ДП «АМПУ» було сплачено на користь ОСОБА_3 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 16785,00 грн., середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 189 319,80 грн. та середній заробіток за період 21.02.2019 по 30.06.2019 у зв?язку із затримкою виконання рішення суду в сумі 79 271,12 грн., а також на користь держави судовий збір в сумі 2829,05 грн. (т. 1 а.с. 91-94).

Також, наказом від 01 листопада 2017 року за №536/о, виданими ОСОБА_2 , як начальником адміністрації Миколаївського морського порту, ОСОБА_4 звільнено з роботи із займаної посади за скороченням штату відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 4 а.с. 58).

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року:

--- поновлено ОСОБА_4 на роботі в МФ ДП «АМПУ» на посаді сторожа команди охорони Загону загальної охорони Служби загальної охорони та режиму з 02.11.2017;

--- стягнуто з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 128 374,50 грн.;

--- стягнуто з ДП «АМПУ» на користь держави судовий збір у розмірі 1923,75 грн. (т. 4 а.с. 59-66, 67-73).

На виконання рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 червня 2019 року Миколаївською філією ДП «АМПУ» видано наказ №437/о від 09 грудня 2019 року «По особовому складу», яким скасовано наказ №536/о від 01 листопада 2017 року, поновлено ОСОБА_4 з 01 листопада 2017 року на займаній посаді та доручено централізованій бухгалтерії здійснити виплату йому середнього заробітку за період з 22.06.2019 по 08.12.2019 у зв?язку із затримкою виконання рішення суду, з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу (з моменту підвищення) (т. 4 а.с. 75).

В подальшому, МФ ДП «АМПУ» було сплачено на користь ОСОБА_4 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 128 374,50 грн. та середній заробіток за період 22.06.2019 по 08.12.2019 у зв?язку із затримкою виконання рішення суду в сумі 58 830,12 грн., на користь держави судовий збір в сумі 1923,75 грн., а також суми виконавчих витрат та зборів у розмірі 13 689,82 грн. (т. 4 а.с. 78-92).

Згідно частини першої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (пункт 8 частини 1 статті 134 КЗпП України).

Статтею 237 КЗпП України передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільнені або переведені працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Відповідно до пункту 33 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 11 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, виконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 статті 134 КЗпП України та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

В пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» (далі – постанова Пленуму ВСУ №14) роз`яснено, що розмір шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності.

11 грудня 2015 року на засіданні пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було обговорено та взято до відома інформацію про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю.

Витяг із зазначеного узагальнення «Про практику застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю» всього 90 аркушів, був надісланий Головам апеляційних судів областей, міст Києва і Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим для застосування у практичній діяльності при вирішенні трудових спорів.

У п. 8, абзац 101 зазначено, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 134 і статті 237 КЗпП матеріальна відповідальність на службову особу за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації оплатою працівникові вимушеного прогулу або різниці у заробітку при незаконному звільненні або незаконному переведенні його на іншу роботу можна покласти при наявності її персональної вини в цьому, у випадках, коли незаконне звільнення або незаконне переведення мало місце за рішенням колегіального органу, керівник цього органу може нести зазначену матеріальну відповідальність в тому разі, коли рішення було прийняте внаслідок його винних протиправних дій.

Таким чином, згідно зазначеного роз`яснення, з відповідача – ОСОБА_2 можливо стягнути матеріальну шкоду в порядку регресу, у відповідності до п.8 ч.1 ст.134 КЗпП України, лише при наявності його персональної вини у незаконному звільнені.

Щодо процедури звільнення ОСОБА_3 та поновлення його на посаді, суд зауважує наступне.

Як вбачається з наданого на вимогу суду Наказу №41/о від 01.02.2018, про припинення трудового договору, звільнено ОСОБА_3 за п.1 ст.40 КЗпП України за скороченням штату, підстава Наказ начальника адміністрації від 17.02.2017 року №159 «Про внесення змін до штатного розпису» (т. 2 а.с. 120).

Зі зворотного боку Наказу зазначено:

- наказ підготовлено відділом персоналу та організації праці МФ ДП «АМПУ» (адміністрація Миколаївського МП) та підписано Начальником відділу – Ю. В. Завадською;

- погоджено: 01.02.2018 заступником начальника юридичної служби – Опанюком Д. Г., начальником відділу персоналу та організації праці МФ ДП «АМПУ» – Завадською Ю. В., інженером з фінансово-економічної безпеки відділу економічної безпеки ДП «АМПУ» – ОСОБА_5 , що засвідчено їх підписами;

- виконавцем наказу зазначено ст. інспектор з кадрів – ОСОБА_6 , що засвідчено її підписом.

Щодо процедури звільнення ОСОБА_4 та поновлення його на посаді, суд зауважує наступне.

Як вбачається з наданого на вимогу суду Наказу №536/о від 01.11.2017, про припинення трудового договору, звільнено ОСОБА_4 за п.1 ст.40 КЗпП України за скороченням штату, підстава Наказ начальника адміністрації від 28.08.2017 №849 «Про внесення змін до штатного розпису» (т. 5 а.с. 42).

Зі зворотного боку Наказу зазначено:

- Наказ підготовлено відділом персоналу та організації праці МФ ДП «АМПУ» та підписано Начальником відділу – Ю. В. Завадською;

- погоджено: 01.11.2017 року начальником юридичної служби – Сташук-Пономарьовою О. Г., начальником відділу персоналу та організації праці МФ ДП «АМПУ» – Завадською Ю. В., інженером з фінансово-економічної безпеки відділу економічної безпеки ДП «АМПУ» – Барановським Ю. Г., що засвідчено їх підписами;

- виконавцем Наказу зазначено ст. інспектор з кадрів – Суковата Л. В., що засвідчено її підписом.

Підготовка та погодження проектів Наказів у ДП «АМПУ» проводиться відповідно до Інструкції з діловодства, яка затверджена Наказом №276 від 24.12.2015 «Про затвердження інструкції з діловодства в ДП «АМПУ» (далі – Інструкція) (т. 7 а.с. 22-47).

За змістом пункту 1 Інструкції, нею встановлено загальні вимоги до документування в ДП «АМПУ», регламентовано порядок роботи з документами, включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік та виконання.

Пунктом 4 розділу І «Загальні положення» Інструкції передбачено, що за зміст, якість підготовки та оформлення на належному рівні документів у структурних підрозділах філії відповідають керівники цих структурних підрозділів.

З наведеного вбачається, що за зміст і правильне оформлення Наказу про звільнення, несе відповідальність керівник структурного підрозділу, до компетенції якого відноситься оформлення прийому та звільнення працівників підприємства.

За змістом пункту 2 розділу ІІ «Документування управлінської діяльності», право на створення, підписання, погодження документів визначається положеннями про структурні підрозділи, посадовими інструкціями.

Відповідно до Положення про відділ персоналу та організації праці зі змінами та доповненнями, саме цей відділ контролює своєчасність і правильність оформлення трудових відносин на підприємстві.

Тобто, лише відділ персоналу та організації праці мав право готувати, погоджувати та підписувати у керівника філії Накази про звільнення працівників підприємства.

Пунктом 1 розділу 5 «Візування та погодження документів» передбачено, у разі виникнення потреби у проведенні оцінки доцільності створення документа, його обґрунтованості та відповідності законодавству здійснюється погодження проекту документа.

За змістом пункту 3 цього ж розділу Інструкції – внутрішнє погодження оформляється шляхом проставлення візи (візування), яка включає: особистий підпис, ініціали та прізвище посадової особи, яка візує документ, дату візування. У разі потреби може бути зазначена посада особи, яка візує документ.

В пункті 4 підпункту 2 б цього ж розділу вказано, що проекти розпорядчих документів з кадрових питань, в тому числі щодо звільнення, які готуються та зберігаються в службі управління персоналом в обов`язковому порядку візуються: начальником служби управління персоналом, юрисконсультом юридичної служби та виконавцем документу.

За змістом пункту 5 цього ж розділу – перед поданням на підпис безпосередньо Голові підприємства, проекту документу, зокрема розпорядчого, а Наказ про звільнення є розпорядчим документом у відповідності до підпункту 1 пункту 1 розділу 13 «Створення певних видів документів»), останній візується юридичною службою за наявності віз усіх відповідальних та зацікавлених підрозділів.

Пунктом 10 цього ж розділу встановлено, що зауваження та пропозиція до проекту документа викладаються на окремому аркуші, про що у самому проекті документа робиться відмітка.

Пунктом 11 цього ж розділу встановлено, що за зміст документа, який візується кількома особами, такі особи відповідають згідно з компетенцією.

Отже, з вищенаведеного вбачається, що Накази про звільнення в обов`язковому порядку повинні візуватися начальником служби управління персоналом, юрисконсультом юридичної служби та виконавцем документу для проведенні оцінки доцільності створення документа, його обґрунтованості та відповідності законодавству і лише тільки після проставлення візування (яке як раз і передбачає, що сама подія звільнення особи за певних умов проходить з дотриманням вимог чинного законодавства) проект подається на підпис голові філії. При цьому, коли в когось із виконавців проекту наказу або посадових осіб, що його візували є якість зауваження та пропозиції щодо порушеного питання, то останні повинні викласти ці зауваження на окремому аркуші.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 пояснила, що на час звільнення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вона обіймала посаду старшого інспектора з кадрів Відділу персоналу та організації праці МФ ДП «АМПУ». В межах наданих їй повноважень готувала проекти наказів про звільнення вказаних працівників, які в подальшому були передані нею на візування начальнику Відділу. Під час підготовки зазначених проектів наказів у неї не виникало будь-яких зауважень щодо їх законності.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 пояснив, що на час звільнення ОСОБА_3 він обіймав посаду заступника начальника юридичної служби МФ ДП «АМПУ». Ним було завізовано проект наказу про звільнення вказаного працівника. Пояснив, що юридичною службою ДП «АМПУ» в межах повноважень та компетенції було перевірено дотримання законодавства при звільненні ОСОБА_3 та будь-яких порушень не було встановлено.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 пояснила, що на момент звільнення ОСОБА_4 вона обіймала посаду начальника юридичної служби ДП «АМПУ». Візувала наказ про його звільнення. При цьому, юридичною службою МФ ДП «АМПУ» в межах повноважень та компетенції було перевірено дотримання законодавства при звільненні ОСОБА_4 , все відповідало чинному законодавству, тому підстав подавати зауваження з цього приводу не було.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 пояснила, що на момент звільнення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вона обіймала посаду начальника Відділу персоналу та організації праці МФ ДП «АМПУ». Скорочення штатів слугувало завданням про оптимізацію вище стоячого керівництва. Працівники очолюваного нею Відділу готували Накази про звільнення, в тому числі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , з якими проводилася відповідна робота. Процедура звільнення перевірялася на предмет дотримання норм законодавства. Наскільки вона пам`ятає, нею особисто та працівниками очолюваного нею відділу не надавалися будь-які зауваження з приводу процедури звільнення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 керівнику МФ ДП «АМПУ».

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 підписував Накази про звільнення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 після їх підготовки Відділом персоналу та організації праці МФ ДП «АМПУ» та підписання відповідно начальником Відділу – Ю. В. Завадською, а також погодженими начальником Юридичної служби – Сташук-Пономарьовою О. Г. або ж її заступником ОСОБА_7 , інженером з фінансово-економічної безпеки відділу економічної безпеки ДП «АМПУ» – ОСОБА_5 , виконавцем Наказів зазначена ст. інспектор з кадрів – Суковата Л. В.

Тобто, відповідач підписуючи Накази вважав, що звільнення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є законними, а процедура, що передувала їх звільненню проведена у відповідності до вимог чинного трудового законодавства.

При цьому, за зміст Наказу про звільнення, який завізований кількома особами, несе посадова особа відповідно до своєї компетенції, тобто – начальник відділу персоналу та організації праці ОСОБА_9 та ст. інспектор з кадрів ОСОБА_6 , що в свою чергу виключає стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди в порядку регресу (п.8 ч.1 ст.134, ст.237 КЗпП України) в силу узагальнення «Про практику застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю» яке викладене в витягу пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2015 року.

З проводу відповідальності посадових осіб, які готували та погоджували Накази, в межах своїх повноважень суд зауважує наступне.

Начальник відділу персоналу та організації праці Завадська Ю. В., при підготовці Наказів №536/о від 01.11.2017 «Про припинення трудового договору» з ОСОБА_4 та №41/о від 01.02.2018 «Про припинення трудового договору» з ОСОБА_3 діяла на підставі положення про відділ персоналу та організації праці зі змінами та доповненнями, яке діяло станом на 31.10.2017 (т. 3 а.с. 39-46), своїм підписом вона погодила зазначені Накази, тим самим підтвердила, що Накази та процедура, що передувала їх підготовці, - відповідають чинному законодавству і відповідно погодила підписання даних Наказів начальником МФ ДП «АМПУ».

Згідно відповіді Позивача її посадова інструкція відсутня, а функціональні обов`язки закріплені в даному положенні, згідно якого:

--- пункт 4.2.9 – для вирішення основних завдань, зазначених у п.4.1, відділ виконує функцію по забезпеченню своєчасного оформлення звільнення працівників у відповідності з трудовим законодавством;

--- пункт 5.1.1 – начальник відділу керує діяльністю відділу із забезпечення виконання функцій;

--- пункт 5.1.4 – начальник відділу контролює дотримання норм чинного трудового законодавства в роботі з персоналом;

--- пункт 5.1.11 – начальник відділу контролює своєчасність і правильність оформлення трудових відносин;

--- пункт 5.1.19 – начальник відділу здійснює контроль за дотриманням термінів і правильністю виконання документів, яку готуються у відділі;

--- пункт 5.3.1 – начальник відділу несе відповідальність згідно діючого законодавства України за невиконання або не належне виконання покладених цим положенням завдань і обов`язків;

--- пункт 5.3.2 – начальник відділу несе відповідальність згідно діючого законодавства України за неякісне і несвоєчасне виконання наказів та розпоряджень Голови ДП «АМПУ».

Виконавцем Наказів №536/о від 01.11.2017 «Про припинення трудового договору» з ОСОБА_4 та №41/о від 01.02.2018 «Про припинення трудового договору» з ОСОБА_3 є старший інспектор з кадрів – ОСОБА_6 , яка діяла на підставі посадової інструкції старшого інспектора з кадрів відділу персоналу та організації праці зі змінами та доповненнями, яке діяло станом на 01.11.2017 (т. 3 а.с. 47-52).

Згідно її посадової інструкції:

--- пункт 3.1 – ст. інспектор з кадрів Відділу забезпечує своєчасне оформлення прийому, переведення і звільнення працівників у відповідності з трудовим законодавством;

--- пункт 3.14 – ст. інспектор з кадрів Відділу виявляє невідповідності встановленим вимогам в діяльності Відділу та застосованих до нього документів;

--- пункт 3.15 – ст. інспектор з кадрів Відділу доводить інформацію про виявлені невідповідності до відома начальника Відділу;

--- пункт 5.1 – ст. інспектор з кадрів Відділу несе відповідальність згідно з діючим законодавством України за невиконання або неналежне виконання посадових завдань та обов`язків, покладених цією інструкцією;

--- пункт 5.3 – ст. інспектор з кадрів Відділу несе відповідальність згідно з діючим законодавством України за правопорушення, які учинені в процесі здійснення своєї діяльності;

--- пункт 5.4 – ст. інспектор з кадрів Відділу несе відповідальність згідно з діючим законодавством України за заподіяння матеріального збитку.

Начальник юридичної служби ОСОБА_8 при підготовці Наказу №536/о від 01.11.2017 «Про припинення трудового договору» з ОСОБА_4 діяла на підставі Положення про юридичну службу (зі змінами), яке діяло станом на 01.11.2017 (т. 2 а.с. 197-209), своїм підписом вона погодила вказаний Наказ, тим самим підтвердила його відповідність чинному законодавству і відповідно погодила подальше підписання Наказу начальником МФ ДП «АМПУ».

Згідно Положення про юридичну службу, затвердженої начальником МФ ДП «АМПУ» 04.09.2015 (з подальшими змінами):

--- пункт 4.2.10 – серед основних завдань і функцій служби відноситься забезпечення правового супроводу роботи відділу персоналу та організації праці;

--- пункт 5.1.1 – начальник юридичної служби зобов?язаний забезпечувати правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню в МФ ДП «АМПУ» вимог чинного законодавства України, захист правових інтересів Адміністрації;

--- пункт 5.1.2 – начальник юридичної служби зобов?язаний забезпечувати виконання завдань і функцій Служби, викладених у розділі 4 даного положення;

--- пункт 5.1.4 – начальник юридичної служби зобов?язаний брати участь у підготовці проектів наказів, розпоряджень та інших документів з питань діяльності Адміністрації та контролювати участь відділів Служби у їх розробці.

Заступник начальника юридичної служби Опанюк Д. Г. при підготовці Наказу №41/о від 01.02.2018 «Про припинення трудового договору» з ОСОБА_3 діяв на підставі своєї посадової інструкції – Заступника начальника юридичної служби, яка діяла станом на 01.11.2017 (т. 3 а.с. 53-57), своїм підписом він погодив даний Наказ тим самим підтвердив його відповідність чинному законодавству і відповідно погодив подальше підписання Наказу начальником МФ ДП «АМПУ».

Згідно відповіді Позивача функціональні обов`язки закріплені в його посадовій інструкції, згідно якої:

--- пункт 3.1 – заступник начальника юридичної служби здійснює ведення роботи, яка направлена на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню в Адміністрації вимог чинного законодавства України з питань, які стосуються трудових відносин;

--- пункт 3.3 – заступник начальника юридичної служби здійснює правові експертизи проектів наказів, підготовлених структурними підрозділами Адміністрації. В разі виявлення невідповідності проекту наказу вимогам законодавства, подає структурному підрозділу Адміністрації, що підготував проект вмотивовані пропозиції щодо приведення проекту у відповідності із законодавством;

--- пункт 3.15 – заступник начальника юридичної служби здійснює правовий супровід взаємин керівництва Адміністрації з профспілковим організаціями, органами самоврядування трудового колективу;

--- пункт 5.1 – заступник начальника служби несе відповідальність згідно з діючим законодавством України за невиконання, або неналежне виконання покладених цією Посадовою інструкцією завдань та обов`язків.

Інженер з фінансово-економічної безпеки відділу економічної безпеки ДП «АМПУ» ОСОБА_5 , при підготовці Наказів №536/о від 01.11.2017 «Про припинення трудового договору» з ОСОБА_4 та №41/о від 01.02.2018 «Про припинення трудового договору» з ОСОБА_3 діяв на підставі положення про відділ економічної безпеки апарату управління ДП «АМПУ» та посадової інструкції інженера з фінансово-економічної безпеки, які діяли станом на 01.11.2017 (т. 3 а.с. 113-125, 136-144), своїм підписом він погодив вказані Накази, тим самим підтвердивши їх відповідність чинному законодавству та відповідно погодивши подальше підписання Наказів начальником МФ ДП «АМПУ».

Згідно положення, основними завданнями відділу є:

--- пункт 3.1 – попередження, виявлення та усунення внутрішніх загроз, які можуть призвести до матеріальних збитків ДП «АМПУ»;

--- пункт 3.2 – для виконання покладених завдань, на відділ покладено, в тому числі, наступні функції:

---- виявляти причини та умови які сприяють нанесенню збитків та перешкоджають ефективному функціюванню та розвитку ДП «АМПУ»;

---- здійснення заходів щодо недопущення нанесення ДП «АМПУ» матеріальних, фінансових та інших збитків.

У відповідності до пункту 5.10 вказаного Положення, начальник відділу несе персональну відповідальність за завдання матеріальної шкоди в межах, визначених чинним цивільним законодавством та законодавством про працю в Україні. Відповідальність співробітників структурного підрозділу за неправомірні рішення, діяльність або бездіяльність встановлюється їх посадовими інструкціями.

Згідно відповіді Позивача функціональні обов`язки інженера з фінансово-економічної безпеки закріплені в його посадовій інструкції (т. 3 а.с. 136-144), згідно якої:

--- пункт 1.2 – інженер з фінансово-економічної безпеки безпосередньо підпорядковується начальнику Відділу економічної безпеки;

--- пункт 3.1 – інженер з фінансово-економічної безпеки забезпечує попередження, виявлення та усунення внутрішніх загроз, які можуть призвести до збитків підприємства;

--- пункт 3.2 – до обов`язків інженера з фінансово-економічної безпеки відноситься проведення заходів направлених на попередження, виявлення, усунення реальних і потенційних загроз економічним інтересам;

--- пункт 5.1.1 – інженер з фінансово-економічної безпеки несе відповідальність за неналежне виконання або не виконання своїх посадових обов`язків, що передбачені цією інструкцією в межах визначених чинним законодавством України про працю;

--- пункт 5.1.5 – інженер з фінансово-економічної безпеки несе відповідальність за завдання матеріальної шкоди в межах, визначених чинним цивільним законодавством та законодавством України про працю.

Таким чином, не лише Інструкцією з діловодства у ДП «АМПУ», яка затверджена Наказом №276 від 24.12.15, встановлена відповідальність осіб, які готували та погоджували Накази №536/о від 01.11.2017 та №41/о від 01.02.2018, а і їх посадовими інструкціями чи положеннями на підстави яких останні виконують свої посадові обов`язки.

Заслуговують на увагу і підстави, з яких Накази №536/о від 01.11.2017 «Про припинення трудового договору» з ОСОБА_4 та №41/о від 01.02.2018 «Про припинення трудового договору» з ОСОБА_3 були скасовані судом Першої інстанції та які в послідуючому підтверджені вищими судовими інстанціями.

З рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.06.2019, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено, поновлено його на роботі та стягнуто з ДП «АМПУ» середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 128 374,50 грн. та судовий збір в сумі 1923,75 грн, вбачається, що суд дійшов до переконання, що звільнення позивача за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України було здійснено в порушення вимог статті 49-2 КЗпП України, оскільки суду не надано доказів, що позивачу були запропоновані всі вакантні посади (інша робота), які з?явилися на підприємстві з дня попередження про вивільнення і які існували на день його звільнення.

З рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22.02.2019, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, поновлено його на роботі, стягнуто з ДП «АМПУ» середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 206 104,80 грн. та судовий збір в сумі 2829,05 грн., вбачається, що суд дійшов до висновку, що відповідачем не було додержано вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивача, оскільки ним не було запропоновано позивачу всіх вакантних посад, наявних у позивача до дня звільнення (в тому числі посади диспетчера). Також, суд прийшов до висновку, що звільнення ОСОБА_3 проведено з порушенням вимог Закону та Колективного договору, що стосується повідомлення профспілки про скорочення штату працівників, проведення консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненню чи пом`якшення його несприятливих наслідків та не вжиття заходів, які спрямовані на працевлаштування позивача, що підлягав вивільненню.

Тобто, рішеннями судів встановлено, що при звільненні ОСОБА_4 та ОСОБА_3 була порушена процедура звільнення за скороченням штатів, за дотримання якої безпосередньо несе відповідальність начальник Відділу персоналу та організації праці – ОСОБА_9 і юридична служба від імені якої погодили Накази начальник юридичної служби ОСОБА_8 , а також її заступник ОСОБА_7 , оскільки саме на вказаний Відділ має забезпечувати правовий супровід відділу персоналу та праці. Окрім цього, на думку суду, опосередковано наявна вина в скасуванні Наказів, і як наслідок стягненні в подальшому з Підприємства середнього заробітку, інженера з фінансово-економічної безпеки, оскільки завданням Відділу, в якому він працював під час проведення процедури звільнення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , є прораховувати всі ризики від незаконного звільнення працівників.

Ухвалами суду від 16 червня 2020 року витребувано від ДП «АМПУ» рапорти начальників відділів з приводу доцільності проведення звільнення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зі скороченням штатів, можливо інші рапорти про законність даних звільнень (т. 2 а.с. 108-109, т. 5 а.с. 28-30), проте у своїх відповідях Позивач зазначав про відсутність таких (т. 2 а.с. 117-119, т. 5 а.с. 37-39).

Не менш важливим є і те, що старший інспектор з кадрів ОСОБА_6 , згідно п.3.15 своєї посадової інструкції зобов`язана доповідати своєму начальнику про виявлені невідповідності під час проведення звільнення з підстав скорочення штатів.

Але такі доповідні або рапорти відсутні, і відповідно такі відсутні на ім`я начальника МФ ДП «АМПУ» ОСОБА_2 .

Вказане свідчить про те, що ні Юридична служба, ні Відділ персоналу та організації праці, ні Відділ економічної безпеки не доповідали своєму безпосередньому керівнику про ризики звільнення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із займаних посад за вказаною процедурою.

Суд також звертає увагу, що Наказом ДП «АМПУ» №100 від 31.03.2017 затверджена Інструкція про порядок проведення внутрішнього розслідування в державному підприємстві «Адміністрація морських портів України» (т. 3 а.с. 180-189), згідно якої:

--- пункт 1.1 – ця Інструкція визначає порядок проведення внутрішніх розслідувань щодо порушень трудової дисципліни, оформлення його результатів та прийняття за ним рішення;

--- пункти 1.2.2, 1.2.3 – метою проведення внутрішнього розслідування є встановлення працівників, винних у вчиненні порушень трудової дисципліни, та працівників дії чи бездіяльність яких сприяли негативним наслідкам або створювали передумови для їх спричинення, а також встановлення наявності причинного зв`язку між порушенням трудової дисципліни працівника (працівників), щодо яких було призначене внутрішнє розслідування та його наслідками;

--- пункт 2.1.6 – внутрішнє розслідування призначається в разі невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків, порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, що призвело до матеріальних збитків;

--- пункт 3.1 – рішення про проведення внутрішнього розслідування приймається керівником підприємства, який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарні стягнення;

--- пункт 7.1 – підсумковим документом внутрішнього розслідування є висновок внутрішнього розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частини;

--- пункт 7.3 – в описовій частині висновку викладаються відомості про наявність причинного зв`язку між порушенням трудової дисципліни та його наслідками;

--- пункт 7.4.2 – в резолютивній частині висновку викладаються запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення внутрішнього розслідування.

Наведене свідчить, що позивач, при виявленні завдання шкоди підприємству внаслідок зайвих виплат незаконно звільненим працівникам, зобов`язаний був призначити за даним фактом внутрішні розслідування, до того ж дані випадки були не поодинокі, що вбачається з відповіді ДП «АМПУ» щодо звільнених працівників (т. 6 а.с. 18-20), але цього не було зроблено, що не спростовано під час судового розгляду та може свідчити про відсутність бажання встановлювати дійсно винних осіб у незаконних звільненнях працівників та притягненні до відповідальності за вказані випадки.

При цьому, наказом Міністра інфраструктури України від 17 жовтня 2019 року № 15-Ос, з урахуванням наказу від 31 жовтня 2019 року № 25-Ос про внесення змін до попереднього наказу, ОСОБА_2 звільнено з посади начальника Миколаївської філії ДП «АМПУ» 28 жовтня 2019 року у зв`язку із припиненням повноважень посадової особи, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України (т. 1 а.с. 57, 58), а присуджені рішеннями судів виплати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 здійснені в другому півріччі 2019 року.

Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини (пункт 13 постанови Пленуму ВСУ №14).

У пункті наведеного вище узагальнення «Про практику застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю» вказано наступне.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника (частина друга статті 130 КЗпП).

Згідно з частиною другою статті 130 КЗпП умовами настання матеріальної відповідальності працівника є:

1) пряма дійсна шкода;

2) протиправна поведінка працівника;

3) вина в діях чи бездіяльності працівника;

4) прямий причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Обов`язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина.

За змістом частини другої статті 130 КЗпП матеріальна відповідальність працівника настає тільки за наявності його вини в заподіянні підприємству, установі, організації майнової шкоди.

Трудове законодавство не містить визначення вини. Тому суддям слід використовувати визначення вини викладене в статтях 23–25 Кримінального кодексу України з урахуванням особливостей трудових правовідносин.

Вина працівника – це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Отже, працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкоду нанесено джерелом підвищеної небезпеки).

Умисел характеризується тим, що працівник усвідомлює протиправність свого діяння (дії чи бездіяльності), а також передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає або свідомо допускає їх настання.

Необережність працівника, яка спричинила шкоду, як правило, полягає в недостатній передбачливості при виконанні трудових обов`язків: працівник або не передбачив негативних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча міг і повинен був передбачити їх; або передбачив, однак легковажно понадіявся їх попередити.

Якщо працівник усвідомлював, що в його діях не виявляється належна турботливість про збереження майна власника, якщо він передбачав можливість настання прямої дійсної шкоди, але легковажно розраховував запобігти цим наслідкам, має місце необережна вина працівника у формі самовпевненості.

Якщо працівник не усвідомлював, що в його діях немає належної турботливості про збереження майна власника, якщо він не передбачав можливості заподіяння майну власника прямої дійсної шкоди, хоча за обставин, що склалися, міг і повинен був це усвідомлювати, у діях працівника є ознака необережної вини у формі недбалості.

Самовпевненість та недбалість також не виділяються в КЗпП, але ці дві форми необережної вини також можуть враховуватися при визначенні розміру прямої дійсної шкоди, що підлягає покриттю працівником відповідно до частини першої статті 137 КЗпП.

Матеріальна відповідальність за трудовим законодавством настає незалежно від форми вини працівника: умислу чи необережності. Форма вини впливає на вид та межі матеріальної відповідальності.

Статтею 138 КЗпП передбачено, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

За загальним правилом у трудових правовідносинах вина працівника в заподіянні шкоди доводиться роботодавцем. Вимагаючи відшкодування шкоди, роботодавець повинен довести, що в діях працівника були ознаки трудового правопорушення, а також, що вказане правопорушення спричинило заподіяння шкоди та причинний зв`язок між ними.

Таким чином, діюче труде законодавство, передбачає, що обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП, підлягає відшкодуванню незалежно від форми вини. Але існування будь якої її форми взагалі, повинен довести саме роботодавець, в даному випадку – Позивач.

Належним і допустимим доказам цієї вини, а також інших обставин (причинного зв`язку) є саме Висновок внутрішнього розслідування, проведений Позивачем на підставі Інструкції про порядок проведення внутрішніх розслідувань щодо порушень трудової дисципліни (Наказ ДП «АМПУ» №100 від 31.03.2017).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

За змістом частин першої та другої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Для правильного визначення кола належних доказів суди мають враховували роз`яснення, наведені в пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», згідно з якими у справах про відшкодування шкоди суддя незалежно від обставин справи має, зокрема, вирішити питання про подання сторонами або про витребування, крім іншого: даних бухгалтерського обліку й інших документів про наявність і розмір прямої дійсної шкоди, розмір зайвих грошових виплат, а також сум задоволення претензій третіх осіб тощо, доказів про винне порушення працівником обов`язків за трудовим договором і наявність причинного зв`язку між його протиправною поведінкою і шкодою, яка наступила, час її виявлення, пояснень працівника, актів і доповідних записок службових осіб, матеріалів службових перевірок, наказу за результатами перевірки даного випадку, висновків компетентних органів або експертизи про допущені порушення і причини шкоди, документів про коло трудових обов`язків працівника.

Так, з відповідей Позивача вбачається, що матеріали службової перевірки за фактом зайвих виплат підприємством на виконання Наказів про поновлення на роботі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відсутні (т. 2 а.с. 117-119, т. 5 а.с. 37-39), а отже відсутні належні і допустимі докази, в розумінні статей 77 та 78 ЦПК України, вини Відповідача в цих зайвих виплатах.

При підписанні Наказів про звільнення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відповідач ОСОБА_2 діяв у межах наданих йому повноважень у відповідності з положенням про Миколаївську філію ДП «АМПУ», а саме те, що саме він підписує накази про звільнення та прийняття на роботу працівників ввіреного йому підприємства.

Тоді як, за дотримання правильності проведення процедури звільнення несуть відповідальність службові особи Відділу персоналу та організації праці, службові особи Відділу юридичної служби, які здійснюють юридичний супровід, а всі економічні ризики з цього приводу прораховує Відділ економічної безпеки.

Отже, аналізуючи встановлені в сукупності обставини справи, суд вважає, що позивачем не доведена належними і допустимими доказами вина відповідача у скасуванні наказів про звільнення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які були визнані як незаконні з причин порушення процедури проведення такого звільнення, за дотримання якої відповідає не відповідач, а його на той час підлеглі, які погодивши вказані накази визнали правильність проведеної процедури звільнення згадуваних вище працівників та відповідність підготовлених Наказів про їх звільнення діючому трудовому законодавству. Вказане є підставою для відмови у задоволенні позовних заяв.

Таким чином, оцінюючи в сукупності обставини, на яких ґрунтуються заявлені позивачем вимоги, аналізуючи надані сторонами докази, на які вони посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б в сукупності свідчили про наявність правових підстав для задоволення позовних заяв.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд, з вищенаведених у рішенні обґрунтувань відступає від позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах, вважаючи, виходячи із внутрішнього переконання та таких засад як справедливість й добросовісність, що в даному випадку винними особами у незаконному звільненні ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , та як наслідок зайвих виплат їм середнього заробітку, є службові особи відповідача, якими проведено процедуру, яка передувала звільненню вищевказаних працівників із займаних посад, без дотримання вимог трудового законодавства.

Посилання представника позивача на висновки до яких дійшов суд у справі №663/2286/19 є безпідставними, оскільки в межах розгляду зазначеної справи судом не досліджувалися обставини щодо процедури, яка передувала звільненню працівника.

Керуючись статтями 2, 3, 10-13, 19, 76-82, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних заяв Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди у порядку пункту 8 статті 134 Кодексу законів про працю України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Херсонського апеляційного суду безпосередньо або через Скадовський районний суд Херсонської області з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне судове рішення складено 17 вересня 2021 року.

Суддя Пухальський С. В.