Рішення № 99696306, 17.09.2021, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1796/2021 Справа № 490/6308/20

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2021 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого - судді Черенкової Н.П.,

при секретарі – Бондаренко А.В.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

адвоката - Костенко С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом в обґрунтування якого зазначив, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , який належить йому на підставі договору дарування та свідоцтва про право на спадщину за 2010 рік.

Зареєстрована у будинку відповідач з моменту реєстрації - 2018 року у даному будинку не проживає, участі у сплаті комунальних платежів не приймає. Даною бездіяльністю відповідач створює йому, як власнику, перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження майном. На підставі викладеного, просив визнати відповідача такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме: будинком АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 16.11.2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 07.04.2021 року закрито підготовче провадження у справі тапризначено справу до судового розгляду по суті. Надана можливість сторонам до початку розгляду справи по суті надати докази підтвердження позовних вимог або заперечень з боку відповідача.

Позивач та його адвокат вимоги позову підтримали, уточнили, що підставами утрати права користування житловим приміщенням є приписи ст. 405 ЦК України, просили про допит у якості свідка ОСОБА_3 , про заочний розгляд справи.

Відповідач до судового засідання не з`явилася, про час та місце судового засідання повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила. Заперечень проти позову не надала.

За таких обставин, відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, судом постановлено про заочний розгляд справи, допит у якості свідка ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені такі обставини і визначені відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі Договору дарування 488 від 21.05.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Євтушенко А.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 19460089. (70\100).

За свідоцтвом про право на спадщину (1-499 від 25.05.2010 року), виданого першою Миколаївською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_1 належить 30\100 будинку АДРЕСА_1 .

За даними Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради - сектору соціально-економічного розвитку мкр Варварівка № 341 від 09.11.2020 року, ОСОБА_2 зареєстрована у даному будинку 05.02.2018 року.

Дана особа не є родиною власника.

Згідно акту про непроживання, складеним 09.11.2020 року та затвердженим завідувачем сектору соціально-економічного розвитку мкр Варварівка за підписами свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , що проживають по АДРЕСА_2 , підтверджується факт непроживання ОСОБА_2 у даному помешканні з лютого 2018 року.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 підтвердила суду, що ОСОБА_2 у будинку АДРЕСА_1 ніколи не проживала, її речей там немає.

За такого, відповідач понад рік у будинку не проживає, комунальні послуги не сплачує.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК України).

Суд згідно з принципом juranovitcuria («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та при вирішенні справи застосовує ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, якою нормою матеріального права потрібно керуватися для вирішення спору.

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватися судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно п. 33, 34, 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

За порівняльним аналізом статей 383,391,405 ЦК України та статей 150,156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла.

Відповідач ОСОБА_2 не є членом сім`ї ОСОБА_1 .

Тому, до спірних правовідносин не застосовується ч. 2 ст. 405 ЦК України, якою передбачені спеціальні підстави для визнання особи такою, що втратила право на користування житлом власника: у разі відсутності члена сім`ї власника житла без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення (постанова ВС від 09.12.2020 у справі № 209/2642/18).

У постановах Верховного Суду України від 15.05.2017 у справі №6-2931цс16, від 29.11.2017 у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09.10.2019 у справі №695/2427/16-ц (провадження № 61-29520св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Відповідно до частини першої статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Верховний Суд зазначає, що ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частина третя статті77 ЦПК України).

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття81 ЦПК України).

Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

У цій справі суд має взяти до уваги, що відповідач у судові засідання не з`являлася, будь-які заперечення на спростування доводів позивача суду не надала, то за правилами статей 77 - 80 ЦПК України суд оцінює подані позивачем докази щодо належності, допустимості, достовірності та достатності.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.

Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Суд виходить з того, щоу справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення та причини такої відсутності.

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 405 ЦК України строки. вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц, провадження № 61-46621св18.

Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового чи цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" ("Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine"), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

За встановлених обставин справи, суд, за допомогою "трискладового тесту" як юридичної конструкції, який є засобом перевірки необхідності втручання в права особи, вирішити конфлікт між правами та інтересами ради як власника житла та фізичних осіб, які зареєстровані в житловому приміщенні, проте протягом трьох років не виявляють до нього жодного інтересу.

Зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.

Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома або недбала поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

За такого, протягом трьох років ОСОБА_2 будь-якого інтересу до будинку, де зареєстрована не проявляла, за місцем реєстрації не знаходиться та, за встановлених обставин справи, визнання відповідача такою, що втратила право користуваття жилим приміщеням буде відповідати легітимній меті та бути необхідним у демократичному сусупільстві.

Виписане відповідає висновку ВС за результатами розгляду справи № 227\1044\20 від 21.07.2021 року.

Оцінюючи встановлене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 відсутня без поважних причин у будинку АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , понад три роки, а тому вона є такою, що втратила право на користування вказаним житлом.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.405 ЦК України, ст.ст. 10,12,13,76-80,82,259,263-265,268,280,354-355 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , 1977 року народження такою, що втратила право користування житловим приміщенням – будинком АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення виготовлений 17 вересня2021 року.

Суддя Н.П. Черенкова