Рішення № 99689731, 13.09.2021, Костопільський районний суд Рівненської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/2260/19

13 вересня 2021 року м. Костопіль

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуючий суддя Цвіркун О. С.

з участю секретаря Забейди А.В.

представника позивачів - адвоката Цуняка В.Й., представника відповідача ОСОБА_1 та неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Євгеюка О.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль справу за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Малолюбашанської сільської ради Костопільського району Рівненської області про визнання договору дарування недійсним із застосування наслідків недійсності правочину

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в інтересах яких діють ОСОБА_6 та ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину, в якому просять суд визнати договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 31 січня 2019 року ОСОБА_1 із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за згодою своїх батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В., зареєстрованого в реєстрі за №340, серія та номер бланку: ННО094961- ННО094962, виданий 31.01.2019, - недійсним, скасувати Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.01.2019 року 17:44:47, індексний номер №45313133, на: 1/2 частки житлового будинку із надвірними будівлями, що за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , УНЗР: 20040124-04203), номер запису про право власності: №30095614 від 31.01.2019, 17:38:35 та 1/2 частки житлового будинку із надвірними будівлями, що за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , УНЗР:20040124-04188), номер запису про право власності: №30095624 від 31.01.2019 17:38:35 прийнятого приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. на підставі договору дарування будинку із надвірними будівлями, укладеного 31 січня 2019 року ОСОБА_1 із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В., зареєстрованого в реєстрі за №340, серія та номер бланку: ННО094961-ННО094962, виданий 31.01.2019, відновивши попередню реєстрацію права власності на житловий будинок із надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та покласти на відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_1 судові витрати по справі.

В обгрунтування позовних вимог зазначають, що постановою Верховного Суду від 28.11.2018 року було задоволено їхній позов до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за борговою розпискою та стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_4 1 046 838,80 грн. у рахунок погашення боргу за розпискою від 21 жовтня 2014 року та 22 737,00 грн. судових витрат. Зазначають, що вказана постанова відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” від 22.12.2005 року була оприлюднена в електронній формі — 19.12.2018 року, а її копія була направлена відповідачці — 28.12.2018. Виконавчі листи по справі вони отримали 05 лютого 2019 року і в той же день подали їх на виконання до Державної виконавчої служби, яка своїми постановами від 08.02.2019 року відкрила виконавчі провадження за № 58330740 та № 58330688. В ході виконавчого провадження з`ясувалося, що 31.01.2019 року відповідно до договору дарування житлового будинку, зареєстрованого в реєстрі за № 340, серія та номер бланку: ННО094961-ННО094962, виданий 31.01.2019, посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В., житловий будинок з надвірними будівлями (житловою площею: 42,3 кв.м., загальною площею 70,4 кв.м.), що за адресою: АДРЕСА_1 був подарований ОСОБА_1 , за згодою ОСОБА_6 , їхнім неповнолітнім рідним дітям — ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/2 частині кожній. Позивачі зазначають, що вказаний вище правочин укладений у формі договору дарування є недійсним, оскільки боржник, а саме ОСОБА_6 , проти якої ухвалене зазначене вище судове рішення про стягнення боргу, відчужуючи майно подружжя, у даному випадку житловий будинок з надвірними будівлями (житловою площею: 42,3 кв.м., загальною площею 70,4 кв.м.), 1/2 якого відповідно до ст. 60 СК України належить боржнику, діє очевидно не добросовісно, та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки відчуження майна порушує майнові інтереси кредитора і направлення на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Враховуючи викладене, укладений 31.01.2019 року договір дарування є фіктивним, оскільки укладений з метою приховування (укриття) майна від звернення на нього стягнення та ухилення від виконання рішення суду про стягнення грошових коштів.

Представник позивачів — адвокат Цуняк В.Й. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задоволити з підстав викладених у позовній заяві.

Позивач ОСОБА_4 , який був допитаний в судовому засіданні як свідок, зазначив, що він позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Показав, що відповідач ОСОБА_6 має перед ним та його дружиною заборгованість, згідно рішення суду. Вказав, що у січні місяці 2019 року він випадково зустрів відповідача ОСОБА_1 та мав з ним розмову щодо повернення коштів, однак останній повідомив, що ніякого відношення до справи і заборгованості ОСОБА_6 не має. Вказав, що згодом йому стало відома, про укладений спірний договір.

Позивач ОСОБА_5 в судовому засіданні, під час допиту її як свідка, показала, що згідно постанови Верховного Суду від 28.11.2018 року стягнуто з ОСОБА_6 на її користь та користь її чоловіка ОСОБА_4 1 046 838,80 грн. у рахунок погашення боргу за розпискою та 22 737,00 грн. судових витрат. Вказала, що ОСОБА_6 на контакт з ними не йде. Повідомила, що після винесення постанови Верховним Судом, 31.01.2019 року було укладено спірний договір, згідно якого відповідач ОСОБА_1 подарував, спільний з ОСОБА_6 , будинок їхнім донькам, вважає, що вказаний договір було укладено з метою уникнути сплати боргу. Повідомила, що ОСОБА_1 жодних боргових зобов`язань перед позивачами не має.

Представник відповідача ОСОБА_1 та неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позов.

Зокрема, у відзиві зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі у період часу з 26.07.2003 року по 20.12.2014 року. Відчджуючи належне ОСОБА_1 майно, останній не був обізнаний про наявність постанови Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 564/2736/15-ц за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості згідно боргової розписки, оскільки не був учасником провадження, копії судових рішень не отримував, а відповідач ОСОБА_6 не повідомила його про наявність судового рішення, згідно якого на користь позивачів має бути стягнуто 1046838, 80 грн. у рахунок погашення боргу за розпискою. Також вказав, що ОСОБА_6 не є учасником договору дарування від 31.01.2019 року, не підписувала його та не являється власником спірного житлового будинку із надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначено, що позивачами не надано доказів вчинення фіктивного правочину з обох сторін та на підтвердження умислу відповідачів на укладання договору дарування без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлені, оскільки реєстрація права власності на спірний будинок за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свідчить про реальність настання правових наслідків правочину.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні зазначив, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі. Повідомив, що на початку 2014 року йому стало відомо про наявну у його дружини ОСОБА_6 заборгованості перед позивачами. Однак, враховуючи, що він до вказаної заборгованості не має відношення, сказав позивачам, щоб останні зверталися в суд. Зазначив, що у 2014 році між ним та ОСОБА_6 шлюб було розірвано. Повідомив, що йому про рішення Верховного Суду, згідно якого було стягнуто заборгованість з ОСОБА_6 відомо не було. Вказав, що на початку 2019 року він мав випадкову зустріч з позивачем ОСОБА_4 , який вів розмову про наявну у ОСОБА_6 перед ним заборгованість, однак він, ОСОБА_1 , не став з ним розмовляти. У січні 2019 року він уклав договір згідно якого, належний йому будинок подарував, їхнім з ОСОБА_6 , донькам, оскільки саме для них вказаний будинок був придбаний. Зазначив, вказаний у договорі будинок, за адресою АДРЕСА_1 , був його власністю, ОСОБА_6 не має до нього ніякого відношення, оскільки був придбаний ним за його власні кошти, і за кошти які він отримав у борг у своїх батьків. Повідомив, що на цей час у вказаному вище будинку проживає відповідач ОСОБА_6 та їхні доньки, він у будинку зареєстрований, більшість часу проживає у м. Києві, на вихідні приїздить до дітей та проживає з ними, однак сімейні відносини з ОСОБА_6 не підтримує.

Відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні вказала, що заперечує щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі. Повідомила, що будинок за адресою АДРЕСА_1 , був придбаний у 2003 році, у період коли вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , однак, ОСОБА_1 купував його за власні кошти, вона ніякого відношення до цього будинку не має. Вказала, що шлюб між нею та ОСОБА_1 було розірвано у 2014 році. У 2019 році ОСОБА_1 подарував будинок їхнім спільним дітям, так як будинок купувався і робився для них. Зазначила, що на цей час у будинку проживає вона з дітьми, ОСОБА_1 зареєстрований у цьому будинку, однак більшість часу проживає у м. Києві, так як там працює, комунальні платежі оплачує ОСОБА_1 .

Представник третьої особи — Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Малолюбашанської сільської ради Костопільського району Рівненської області в судове засідання не з`явився, скерував на адресу суду заяву про розгляд справи у його відсутності.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно, об`єктивно та неупереджено дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволення, з таких підстав.

Судом встановлено, що у провадженні Костопільського районного суду Рівненської області перебувала цивільна справа № 564/2736/15-ц за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості згідно боргової записки.

Рішенням Костопільського районного суду від 15 березня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_5 , ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості згідно боргової записки було відмовлено за безпідставністю.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року вищевказане рішення першої інстанції було залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 15 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, згідно якого позов ОСОБА_5 , ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за борговою розпискою — задоволено та стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 , ОСОБА_4 1 046838,80 грн. у рахунок погашення боргу за розпискою від 21 жовтня 2014 року і 22 737,00 грн. відшкодування судових витрат зі сплати судового збору (а.с. 12-14).

Статтею 129 – 1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Встановлено, що позивачі отримали виконавчі листи по вказаній вище справі 05.02.2019 року і пред`явили їх до виконання до Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.

08.02.2019 року начальником Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Ковальчуком І.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення 1 046 838,80 грн. у рахунок погашення боргу за розпискою від 21.10.2014 року з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 , виконавче провадження № 58330688 (а.с. 25-26).

Встановлено, що 06.08.2019 року, у вказаному вище виконавчому провадженні, начальником Костопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Ковальчуком І.В. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки було встановлено, що боржник ОСОБА_6 ніде не працює та відповідно до довідок з органів, що проводять реєстрацію майна, майна та коштів за боржником не зареєстровано, а розшук майна на яке можна звернути стягнення виявився безрезультатним.

Також, з цих самих підстав було повернуто виконавчий документ у виконавчому провадженні № 58330740 про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судових витрат у розмірі 22737,00 грн. (а.с.35-36, т. 1).

Встановлено, що відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_1 у період з 26.07.2003 року по 22.12.2014 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується рішенням Костопільського районного суду № 564/2595/14-ц від 09.12.2014 року (а.с.103, т. 1).

Судом встановлено, що 31.01.2019 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було укладено договір дарування житлового будинку, який посвідчено приватним нотаріусом Костопільського нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. (а.с. 17, т. 1).

Згідно вказаного договору ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 безоплатно, в рівних долях, по 1/2 частині кожному житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , загальна площа: 70,4 кв. м., житлова площа: 42,3 кв.м.

Житловий будинок з надвірними будівлями розташований на земельній ділянці загальною площею 0,25 га, кадастровий номер: 5623485001:01:001:0052.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої станом на 22.08.2019 року власниками житлового будинку, з надвірними будівлями, що за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 20-23, т. 1).

Зі змісту п. 4.8 зазначеного вище договору вбачається, що відчужуване нерухоме майно належить дарувальнику, тобто ОСОБА_1 , на праві спільної суміної власності подружжя разом з ОСОБА_6 . Дружиною дарувальника подано посвідчену ОСОБА_7 , приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області заяву про дарування нерухомого майна від 31 січня 2019 року, реєстр № 339.

Так, у Заяві про дарування майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя від 31.01.2019 року, реєстр № 339, зазначено, що ОСОБА_6 дає згоду на укладення договору дарування її чоловіком ОСОБА_1 , за яким відчужується житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , їхнім неповнолітнім донькам, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в рівних долях, по 1/2 частині кожній.

Нерухоме майно, яке зазначене вище і дарується є їхньою з гр. ОСОБА_1 , спільною сумісною власністю як таке, що набулося в період зареєстрованого шлюбу (а.с.18, т. 1).

Таким чином, встановлено, що житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці загальною площею 0,25 га, кадастровий номер: 5623485001:01:001:005, до укладання 31.01.2019 року Договору дарування, перебував у спільній сумісній власності боржниці ОСОБА_6 та її чоловіка ОСОБА_1 .

Позивачі в обгрунтування позовних вимог зазначили, що ОСОБА_6 відповідно до ст. 60 СК України, належала 1/2 житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , загальна площа: 70,4 кв. м., житлова площа: 42,3 кв.м., однак 31.01.2019 року, знаючи про рішення Верховного Суду про стягнення з неї заборгованості у рахунок погашення боргу за розпискою, разом з чоловіком ОСОБА_1 уклали спірний договір дарування за яким належний їм спільний будинок був подарований їхнім донькам, діючи при цьому не добросовісно та зловживаючи правами стосовно позивачів, як кредиторів, з метою недопущення звернення/стягнення на майно боржника.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, за наслідками розгляду цивільної справи № 369/11268/16-ц.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК Україниправочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 с. 717 України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з частиною першою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Укладення фіктивного правочину є порушенням добросовісності як однієї із загальних засад цивільного законодавства.

Вказаний правовий висновок, також, викладений у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 447/2150/18.

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 липня 2018 у справі № 922/2878/17 зазначено, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом».

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

В судовому засіданні ОСОБА_1 вказував на той факт, що при укладанні спірного договору, йому не було відомо про рішення Верховного Суду про стягнення з ОСОБА_6 на користь позивачів заборгованості за борговою розпискою.

Однак, з показів позивача ОСОБА_4 , наданих в судовому засіданні, було встановлено, що на початку 2019 року він мав розмову з відповідачем ОСОБА_1 , щодо виплати заборгованості ОСОБА_6 за борговою розпискою.

Відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні відмовилася надати відповідь на питання чи було їй відомо про наявність постанови Верховного Суду від 28.11.2018 року про стягнення з неї на користь позивачів заборгованості за борговою розпискою у розмірі 1 046 838,80 грн. та 22 737,00 грн. судових витрат, на день укладання спірного договору.

Однак, з матеріалів цивільної справи № 564/2736/15-ц за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості згідно боргової розписки, вбачається, що ОСОБА_6 було відомо, що зазначена справа перебувала на розгляді у Верховному Суді.

Окрім того, встановлено що постанова Верховного Суду від 28.11.2018 року згідно якої стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_4 1 046 838,80 грн. у рахунок погашення боргу за розпискою від 21 жовтня 2014 року та 22 737,00 грн. судових витрат, 28.12.2018 року була направленя ОСОБА_6 за місцем її проживання.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” від 22.12.2005 року зазначена постанова була оприлюднена в електронній формі — 19.12.2018 року.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що на момент укладання спірного договору дарування ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було відомо про наяву у ОСОБА_6 заборгованість перед позивачами.

Окрім того, судом встановлено, що після укладення договору дарування житлового будинку, що за адресою АДРЕСА_1 , відповідачка ОСОБА_6 надалі зареєстрована та проживають у вказаному будинку, а відповідач ОСОБА_1 , також зареєстрований у цьому будинку та проживає у ньому, в час коли не працює у м. Києві.

Таким чином, ОСОБА_1 , укладаючи договір дарування, та ОСОБА_6 , надаючи дозвіл на укладання вказаного договору, діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно позивачів, оскільки укладений договір дарування, порушує майнові інтереси позивачів як кредиторів і направлений на недопущення звернення стягнення на майно ОСОБА_6 як боржника, а тому цей правочин є фіктивним. Тому такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про визнання договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 31 січня 2019 року ОСОБА_1 із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за згодою своїх батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В., зареєстрованого в реєстрі за №340, серія та номер бланку: ННО094961- ННО094962, виданий 31.01.2019, - недійсним, із застосуванням наслідків недійсності правочину.

З огляду на вищенаведене та беручи до уваги те, що між сторонами виник спір про визнання правочину недійсними, який був вчинений з метою уникнення виконання судового рішення, що набрало законної сили, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

А тому, керуючись вимогами статті 141 ЦПК України суд вважає за вірне стягнути з відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на користь позивачів понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору, а саме 1536 гривень 80 копійок - за подання позовної заяви та 384 гривні 20 копійок - за подання заяви про забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 81, 141, 258, 264, 265, 268, 273 81, 141, 258, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Малолюбашанської сільської ради Костопільського району Рівненської області про визнання договору дарування недійсним із застосування наслідків недійсності правочину - задоволити.

Визнати договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 31 січня 2019 року ОСОБА_1 із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за згодою своїх батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В., зареєстрованого в реєстрі за №340, серія та номер бланку: ННО094961- ННО094962, виданий 31.01.2019, - недійсним.

Скасувати Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.01.2019 року 17:44:47, індексний номер №45313133, на: 1/2 частки житлового будинку із надвірними будівлями, що за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , УНЗР: 20040124-04203), номер запису про право власності: №30095614 від 31.01.2019 17:38:35 та 1/2 частки житлового будинку із надвірними будівлями, що за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , УНЗР:20040124-04188), номер запису про право власності: №30095624 від 31.01.2019 17:38:35 прийнятого приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В. на підставі договору дарування будинку із надвірними будівлями, укладеного 31 січня 2019 року ОСОБА_1 із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Костопільського районного нотаріального округу Рівненської області Скоропад В.В., зареєстрованого в реєстрі за №340, серія та номер бланку: ННО094961-ННО094962, виданий 31.01.2019, відновивши попередню реєстрацію права власності на житловий будинок із надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_5 витрати понесені останніми на оплату судового збору в сумі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок — за подання позовної заяви та 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок — за подання заяви про забезпечення позову.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду через Костопільський районний суд Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивачі:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 .

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 .

Відповідачі:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:

Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Малолюбашанської сільської ради Костопільського району Рівненської області, код ЄДРПОУ 04386226, с. Мала Любаша, вул. Соборна, 10, с. Мала Любаша, Костопільського району Рівненської області.

Повний текст рішення складено 17.09.2021 року.

СуддяО. С. Цвіркун