Рішення № 99684293, 16.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2021 року м. Київ № 640/2054/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу:

за позовомОСОБА_1 до Служби безпеки України провизнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Служби безпеки України, в якому просив суд: визнати протиправною та скасувати постанову Служби безпеки України від 09.11.2016 про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затверджену першим заступником Голови Служби безпеки України генерал-полковником Маліковим В. 12.11.2016.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2020 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 26.03.2020 відкрив провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Позовні вимоги вмотивовано протиправністю оскаржуваної постанови про заборону позивачу в`їзду в Україну на 10 років, оскільки така заборона відповідно до приписів Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» може застосовуватися виключно до іноземців та осіб без громадянства, тоді як позивач є громадянином України з народження.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що на момент винесення оскаржуваної постанови у Служби безпеки України була наявна інформація про наявність підстав для заборони позивачу в`їзду в Україну. У подальшому після отримання інформації про припинення існування обставин, на підставі яких позивачу заборонено в`їзд в Україну, Службою безпеки України винесено постанову про скасування рішення про заборону йому в`їзду в Україну, у зв`язку з чим надано відповідне доручення Державній прикордонній службі та повідомлено позивача. Стверджуючи, що за таких обставин відсутній предмет спору в даній адміністративній справі, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Постановою Служби безпеки України від 09.11.2016, затвердженою Першим заступником Голови Служби безпеки України Маліковим В., громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборонено в`їжджати на територію України строком на 5 років до 08.11.2021. Про зазначене рішення позивачу стало відомо з листа Служби безпеки України від 05.11.2019 №2/Б-1006/14/1, адресованого його адвокату Бірюч О.В. у відповідь на її адвокатський запит.

Прийняття зазначеної постанови вмотивоване тим, що Служба безпеки України встановила можливу причетність громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 до підготовки на території нашої держави акцій на шкоду національній безпеці України. За наявними даними указаний громадянин планує прибути до нашої держави з метою проведення дій, спрямованих на дестабілізацію суспільно-політичної ситуації у нашій країні та провокування озброєного конфлікту, що може призвести до загибелі мирних громадян, що може нанести шкоду інтересам національної безпеки.

На підставі указаної постанови Служба безпеки України доручила Державній прикордонній службі України доповнити контрольний список осіб, яким Служба безпеки України заборонила в`їзд в Україну, даними про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не погоджуючись із таким рішенням Служби безпеки України, позивач звернувся до суду з даним позовом до суду.

Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно зі статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до статей 1, 24 Закону України «Про Службу безпеки» Служба безпеки України є державним орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, і зобов`язаний здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України та забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об`єднань.

Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі також - Закон №3773-VI) унормовано питання правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядку їх 'їзду в Україну та виїзду з України.

Частиною першою статті 13 Закону №3773-VI визначено, що в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

- якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

Згідно з частиною другою цієї ж статті за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Відповідно до частини третьої цієї статті рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Порядок прийняття Службою безпеки України (далі - СБ України) рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи) визначений Інструкцією про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну та особам без громадянства, затвердженої наказом Служби безпеки України від 01.06.2009 №344 (далі - Інструкція №344).

Зі змісту статті 13 Закону №3773-VI та Інструкції №344 вбачається, що рішення про заборону в`їзду в Україну може бути прийняте виключно щодо іноземців та осіб без громадянства.

Пунктом 2 Інструкції №344 визначено, що рішення про заборону в`їзду в Україну особі (далі - рішення про заборону в`їзду) приймається в інтересах забезпечення безпеки України у разі, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБ України.

Згідно з пунктом 3 Інструкції №344 у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду функціональним підрозділом Центрального управління, регіональним органом готується довідка. У довідці зазначаються:

1) дані про особу, якій передбачається заборонити в`їзд в Україну: прізвище, ім`я, друге ім`я, по батькові (українськими та латинськими літерами), число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані національного паспорта або іншого документа, який посвідчує особу (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання, контактний телефон;

2) обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду (викладаються згідно з пунктом 2 цієї Інструкції із зазначенням фактів вчинення особою суспільно небезпечного діяння та посиланням на відповідну статтю Кримінального кодексу України);

3) в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України - захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, забезпечення охорони державної таємниці;

4) пропонований строк заборони в`їзду в Україну особі (від шести місяців до п`яти років);

5) відомості, що обґрунтовують обрання строку заборони в`їзду в Україну особі, зокрема:

- обставини і характер вчинення особою суспільно небезпечного діяння;

- результати перевірки особи за інформаційними системами і оперативними обліками Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та банку даних Національного центрального бюро Інтерполу в Україні;

- наявність родинних зв`язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням);

- наявність майнових зобов`язань перед юридичними та фізичними особами в Україні.

Відповідно до пункту 6 Інструкції №344 згадані рішення приймаються у формі постанови про заборону в`їзду в Україну.

Таким чином, прийняттю рішення про заборону іноземцю або особі без громадянства на в`їзд в Україну передує складення відповідним підрозділом Служби безпеки України довідки з викладенням обставин, що можуть слугувати підставою для прийняття згаданого рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою цієї ж статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2020 зобов`язано відповідача надати до суду всі матеріали, що були або мали бути взяті ним до уваги при прийнятті рішення, вчиненні дії, допущенні бездіяльності, з приводу яких подано позов.

На виконання вказаних вимог суду відповідачем повідомлено суд, що постановою Служби безпеки України від 27.11.2019, затвердженою першим заступником Голови Служби безпеки України Баранецьким Р., скасовано оскаржуване рішення від 09.11.2016 про заборону в`їзду в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з отриманням інформації про припинення існування обставин, на підставі яких ОСОБА_1 заборонено в`їзд в Україну.

З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Так, поняття «юридичного спору» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Конституційний Суд України в пп.3.6 п.3 Рішення від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Так, Служба безпеки України наділена повноваженнями скасовувати заборони в`їзду в Україну, яка втрачає свою дію з моменту прийняття відповідної постанови про скасування заборони в`їзду особи в Україну.

У свою чергу, позовна вимога про визнання протиправним акта, дії чи бездіяльності, як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язання прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією позовною вимогою.

Аналогічна правова позиція викладена також Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.06.2018 по справі №826/19388/16.

Водночас, враховуючи те, що оскаржуване рішення є скасованим, а позивачем не наведено жодних підстав вважати, що повне відновлення його прав та законних інтересів неможливе без визнання протиправною постанови про заборону в`їзду в Україну від 09.11.2016, суд приходить до висновку, що правові підстави для визнання постанови протиправною відсутні, у зв`язку з чим, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно положень ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України , суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

З задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур