Рішення № 99684099, 10.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2021 року м. Київ № 640/12115/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі позивача, представника відповідача: Васківнюка С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1 доОфісу Генерального прокурорапро стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора (відповідач), в якому просить суд:

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток як оплату вимушеного прогулу починаючи з 15 липня 2020 року до 05 квітня 2021 року включно у розмірі 2 021 212,62 грн. (два мільйони двадцять одну тисячу двісті дванадцять гривень 62 копійки) за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2020 року в адміністративній справі № 826/17809/14 про поновлення ОСОБА_1 на публічній службі (роботі) в органах прокуратури.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено справу до розгляду в підготовче засідання.

Ухвалю Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2021 у справі №640/12115/21 закрито підготовче провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням рішення з боку відповідача про поновлення позивача на посаді.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про неможливість своєчасного виконання рішення зумовлене об`єктивними причинами.

Також відповідач заперечував щодо наданого розрахунку позивача в частині суми, що підлягає до стягнення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №2513-ц ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України на підставі статті 15 Закону України «Про прокуратуру», вимогою пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади».

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.2020 у справі №826/17809/14:

- Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України №2513-ц від 23 жовтня 2014 року про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного управління Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України.

- Поновлено старшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року.

- Зобов`язано Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомості про ОСОБА_1

- Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 13 липня 2020 року у розмірі 1079097,92 грн.

- Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

- Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2020 року було залишено без змін.

Як зазначає позивач, незважаючи на негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 , відповідач своєчасно не виконав, лише наказом Офісу Генерального прокурора від 06.04.2021 №312ц ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року.

Вказані обставини зумовили звернення позивача з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, (далі - КЗпП), у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В частині шостій статті 235 КЗпП України зазначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з частиною третьою статті 14 КАС України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом

За статтею статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що негайно виконуються рішення суду, зокрема, про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до статті 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Суд звертає увагу, що невиконання або несвоєчасне виконання судового рішення є відповідною підставою для звернення позивача до суду. При цьому, позивач наділений правом самостійно обирати спосіб захисту його порушених прав, як то шляхом звернення до суду з відповідним позовом, так і шляхом встановлення контролю за виконанням судового рішення про поновлення його на посаді.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 20 червня 2018 року по справі № 826/808/16.

Затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Так, як зазначалось, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.2020 у справі №826/17809/14 поновлено старшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року.

З матеріалів справи вбачається, наказом Офісу Генерального прокурора від 06 квітня 2021 року №321ц поновлено поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року.

Підстава: заява ОСОБА_1 , рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.2020, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2020, постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження ВП №64691213 від 03.03.2021 у справі №826/17809/14.

Суд акцентує увагу, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року в справі № 760/9521/15-ц і суд не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції у справі, що розглядається.

Отже, матеріалами справи підтверджується, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.2020 у справі №826/17809/14, яке підлягало негайному виконанню в частині поновлення позивача на посаді, не виконувалось відповідачем до 06 квітня 2021 року, коли наказом від 06.04.2021 №312ц ОСОБА_1 поновлено на посаді з 24 жовтня 2014 року.

Щодо посилань відповідача на неможливість виконання рішення суду з об`єктивних причин з огляду на те, що на час звернення ОСОБА_1 із заявою про добровільне виконання рішення суду, відповідно до Єдиного реєстру адвокатів України, позивач був адвокатом Ради адвокатів Київської області, суд вказує на наступне.

За приписами частини другої статті 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.

Відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» дія цього законодавчого акту поширюється на посадових та службових осіб органів прокуратури.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про запобігання корупції» щодо запобігання конфлікту інтересів у зв`язку з наявністю в особи підприємств чи корпоративних прав, - особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, зобов`язані протягом 30 днів після призначення (обрання) на посаду передати в управління іншій особі належні їм підприємства та корпоративні права у порядку, встановленому законом. Перебіг строку передачі починається з наступного календарного дня після призначення особи на посаду. Якщо ж останній день строку припадає на вихідний день, святковий або інший неробочий день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З системного аналізу вищевикладених норм вбачається, що законодавцем передбачено чіткий порядок дій особи, щодо якої виникають обставини несумісності або можливого конфлікту інтересів у зв`язку з наявністю в особи підприємств чи корпоративних прав (зокрема це стосується й посадових та службових осіб органів прокуратури).

Оскільки такі обставини, на час прийняття рішення про поновлення позивача на посаді та подання останнім відповідної заяви, не настали, а перебіг передбачених законом строків для їх усунення не почався, то у позивача був відсутній обов`язок щодо зупинення чи припинення адвокатської діяльності як умови поновлення на попередній посаді на виконання рішення суду, на що наполягав відповідач.

Щодо посилань відповідач на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 14.04.2021 справа № 826/9606/17, суд акцентує увагу, що викладаючи наведені представником прокуратури доводи суд аналізував законність рішення Ради адвокатів України від 13 червня 2016 року № 166, а також дії Ради адвокатів Київської області щодо відмови у прийнятті присяги адвоката та щодо відмови у видачі свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю особам, які на той час були діючими працівниками прокуратури. Крім того, в пункті 69 постанови вказано, що Велика Палата Верховного Суду не оцінює доводи касаційної скарги щодо «моменту початку здійснення діяльності адвоката» у контексті цієї справи, оскільки предметом спору у ній є можливість діючим прокурором набути статус адвоката (скласти присягу та отримати адвокатське свідоцтво), а не навпаки - можливість діючого адвоката зайнятись (сумістити свою діяльність) іншою юридичною професією.

Отже, з вищевстановлених обставин, суд дійшов висновку, що з 15 липня 2020 року по 05 квітня 2021 року відповідач не виконав покладений на нього законодавством обов`язок щодо негайного добровільного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2020 у справі №826/17809/14 про поновлення ОСОБА_1 на роботі, що свідчить про його протиправну бездіяльність. Водночас, обставин, що реально вказували на поважність причин затримки у його виконанні, у даному випадку, не встановлено.

Щодо розрахунку суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення, суд враховує наступне.

Згідно правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 16.09.2020 в справі № 140/3020/19 до вимушеного прогулу прирівнюється затримка виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок №100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абз. 3 п. 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абз. п. 4 цього Порядку.

Згідно з п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

У відповідності до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2019 року у справі №809/4462/15.

Крім того, відповідно до п.10 Порядку №100, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Суд відхиляє посилання відповідача щодо відсутності підстав для застосування положень п.10 Порядку №100, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100», пункт 10 Порядку виключено. Зміни набрали чинності 12.12.2020 після його оприлюднення в офіційному виданні «Урядовий кур`єр» від 12.12.2020 №242.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № З-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом.

У контексті застосування принципу незворотності дії закону у часі це означає, що у разі, якщо правовідносини стосовно реалізації певного права розпочато у період чинності нормативно-правового акта, за умови, що особа здійснила конкретні дії, що виражають її волевиявлення стосовно реалізації права (звернулась до суб`єкта владних повноважень, подала повний пакет документів тощо), то особа повинна мати можливість закінчити реалізацію відповідного права за тими нормами, що діяли на момент початку реалізації відповідного права, навіть якщо до завершення реалізації права вони втратили чинність.

Зокрема, за змістом роз`яснення Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, розміщеному 24.12.2020 на офіційному веб-сайті, щодо порядку обчислення середньої заробітної плати у зв`язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100» вказано, якщо дата початку події, з якою пов`язаний розрахунок середньої заробітної плати, відбулася до 11.12.2020 (включно), то застосовуються положення постанови № 100 без змін, внесених постановою № 1213. Якщо дата початку події, з якою пов`язаний розрахунок середньої заробітної плати, з 12.12.2020 і пізніше, то необхідно застосовувати положення постанови №100 з урахуванням змін, внесених постановою № 1213.

За приписами пункту другого постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. №100, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України уповноважено надавати роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, позаяк висловлена правова позиція цього органу щодо порядку застосування профільного нормативно-правового акту має вагомий рекомендаційний характер для належного правозастосування його норм.

На момент виникнення спірних правовідносин пункт 10 Порядку №100 при розрахунку середньоденного заробітку підлягав застосуванню та відповідно, безумовно підлягає застосуванню до втрати ним чинності. Водночас Порядок № 100 не містить норм, які-б передбачали зменшення вже застосованого коефіцієнту, відтак застосований коефіцієнт підвищення посадового окладу станом на 11.12.2020 (кінцевий день чинності пункту 10 Порядку № 100) має бути застосовано і у період вимушеного прогулу після 12.12.2020.

Таким чином, підлягають застосуванню приписи пункту 10 Порядку № 100 щодо коригування середнього заробітку на коефіцієнти підвищення заробітку окремо у кожному випадку такого підвищення, за весь час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду за період починаючи з 14 липня 2020 року по 05 квітня 2021 року включно, - оскільки ця норма матеріального права діяла як на день незаконного звільнення позивача з органів прокуратури 23 жовтня 2014 року, так і на день ухвалення рішення суду від 14 липня 2020 року про поновлення позивача на публічній службі, та втратила чинність лише з 12 грудня 2020 року під час вимушеного прогулу, який на цю дату ще тривав.

Верховний Суд аналізуючи зміст пункту 10 Порядку № 100, неодноразово зазначав, що коефіцієнт коригування заробітної плати повинен розраховуватися шляхом ділення посадового окладу, встановленого працівникові після підвищення, на посадовий оклад, який був у працівника до підвищення. Такий висновок випливає з того, що зазначена норма передбачає коригування заробітної плати у зв`язку з підвищенням саме посадового окладу (тарифної ставки). Такий коефіцієнт має розраховуватися окремо в кожному випадку підвищення посадового окладу. Розрахований коефіцієнт слід множити на суми виплат за період до підвищення.

Зокрема такі висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду містяться у пунктах 36 - 39 постанови від 14 травня 2020 року у справі №805/4031/17-а (адміністративне провадження №К/9901/49427/18); у пунктах 55 - 57 постанови від 04 березня 2020 року у справі №0440/6017/18 (адміністративне провадження №К/9901/10182/19).

Так, строк вимушеного прогулу під час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на публічній службі (роботі) в органах прокуратури починаючи з 15 липня 2020 року до 05 квітня 2021 року включно складає 183 робочих днів (2020 рік: 13 робочих днів у липні, 20-у серпні, 22-у вересні, 21-у жовтні, 21-у листопаді та 22 - у грудні місяці; 2021 рік: 19 робочих днів у січні; 20-у лютому, 22-у березні та 3 - у квітні місяці).

На час звільнення позивача з роботи та органів прокуратури, з посади заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури за наказом Генерального прокурора України № 2513ц від 23 жовтня 2014 року розмір посадового окладу позивача становив 3177,00грн., що підтверджено інформацією з відповіді Офісу Генерального прокурора від 28.02.2020 за № 27/3-953вих-20 та відповідає нормам, наведеним у Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 2014 року № 506).

Як вбачається з довідки Офісу Генерального прокурора про середню заробітну плату ОСОБА_1 від 02.07.2020 за № 21-891, середньоденний заробіток на час звільнення з роботи становив 753,56 грн.

Уперше посадові оклади прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури підвищено з 01 грудня 2015 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015 № 1013 (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 №505).

Так, за абзацом дванадцятим підпункту 3 пункту 1 цієї постанови Уряду від 09.12.2015 № 1013 підвищуються на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505.

Удруге підвищення посадових окладів та інших виплат відбулося з 06 вересня 2017 року, за постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури», якою внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505, і згідно яких затверджено нову схему посадових окладів, розмір яких суттєво підвищено.

Утретє підвищення розмірів посадових окладів відбулось з 02 січня 2020 року з дня початку роботи Офісу Генерального прокурора відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів», пунктом 1 якої затверджено схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур згідно з додатками 1-3.

Учетверте підвищення посадових окладів прокурорів згідно із передбаченими статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» законодавчими нормами відбулось з дня ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України.

Цим Рішенням визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зазначений пункт у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-УІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Указане положення Бюджетного кодексу України втратило чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно зі статтею 151 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Отже, оплата праці прокурорів регулюється нормами статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з дня ухвалення Рішення № 6-р/2020.

Відповідно до частини четвертої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» посадові оклади прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з відповідним коефіцієнтом у залежності від рівня займаної посади.

Як визначено абзацом першим частини третьої статті 81 цього Закону, посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить певну кількість прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2020 року це 15 прожиткових мінімумів, а з 1 січня 2021 року це 20 прожиткових мінімумів.

Згідно листа Офісу Генерального прокурора від 08.05.2020 за № 27/3-2033вих-20, розмір окладу прокурора, що обіймає посаду заступника начальника управління у складі Департаменту Офісу Генерального прокурора, з 26.03.2020 становить 46318,00грн.

Вказаний розмір посадового окладу за відповідною посадою, з якої позивача звільнено з публічної служби, був чинним на час винесення Окружним адміністративним судом міста Києва 14 липня 2020 року в адміністративній справі № 826/17809/14 рішення, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення з посади та органів прокуратури, поновлення на публічній службі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Тому з першого дня затримки виконання рішення суду, тобто починаючи з 15 липня 2020 року при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за визначеними правилами Порядку № 100 слід враховувати підвищений посадовий оклад у розмірі 46318,00грн.

Шляхом ділення окладу, встановленого після вказаного підвищення, на первинний посадовий оклад у розмірі на час звільнення з роботи (3177,00 грн.), повинен розраховуватись коефіцієнт підвищення, на який необхідно прокоригувати виплати: у 14,58 разів (46318,0грн./3177,00грн.=14,58 раз).

Відтак, середньоденний розмір заробітної плати (753,56грн. на час звільнення з посади 23.10.2014), коригований на коефіцієнт підвищення із 26 березня 2020 року становить 10 986,90 грн. (753,56грн. х 14,58раз=10986,90 грн.).

Період вимушеного прогулу за час затримки виконання судового рішення починаючи з 15 липня 2020 року до 31 грудня 2020 року (до дня наступного підвищення посадового окладу), коли середньоденний розмір заробітної плати становив 10 986,90 грн., складає 119 робочих днів, таким чином середній заробіток вимушеного прогулу протягом цього періоду становить 1 307 441 1 грн (10986,90грн. х 119 день).

З 01 січня 2021 року у п`ятий раз підвищено посадові оклади прокурорів, оскільки розмір посадового окладу за відповідною посадою заступника начальника управління у складі Департаменту Офісу Генерального прокурора згідно з нормами і положеннями статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» становить 47008,00грн. Цей розмір посадового окладу у грошовому виразі що підлягає застосуванню в оплаті праці прокурорів з 01.01.2021 та його розмір є чинним на день поновлення позивача 06.04.2021 на публічній службі на виконання судового рішення.

Шляхом ділення окладу, встановленого після вказаного підвищення, на первинний посадовий оклад у розмірі на час звільнення з роботи (3177,00грн.), повинен розраховуватись коефіцієнт підвищення, на який необхідно прокоригувати виплати: у 14,80 разів (47008,00грн./3177,00грн.=14,80разів).

Відтак, середньоденний розмір заробітної плати (753,56 грн. на час звільнення з посади 23.10.2014), коригований на коефіцієнт підвищення із 01 січня 2021 року становить 11 152,68 грн. (753,56 грн. х 14,80 = 11 152,68 грн.).

Період вимушеного прогулу за час затримки виконання судового рішення починаючи з 01 січня 2021 року до 06 квітня 2021 року (до дня поновлення на публічній службі), коли середньоденний розмір заробітної плати становив 11 152,68 грн., складає 64 робочих дні, позаяк середній заробіток вимушеного прогулу протягом цього періоду становить 713 771,52 грн. (11 152,68 грн. х 64 дні).

Остаточним розрахунком (1 307 441,1 грн. за період з 15 липня 2020 року до 31 грудня 2020 року + 713 771,52 грн. з 01 січня 2021 року до 05 квітня 2021 року = 2 021 212,62 грн.) встановлюється розмір належної до стягнення з відповідача грошової суми як оплата вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що з метою належного, повного та всебічного захисту прав позивача позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді з 15 липня 2020 року по 05 квітня 2021 року в сумі 2021212,62 грн. (два мільйони двадцять одну тисячу двісті дванадцять грн. 62 коп.)

Враховуючи вищевикладене у сукупності, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72 - 77, 241 - 246, 255, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю .

2. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді з 15 липня 2020 року по 5 квітня 2021 року в сумі 2021212,62грн. (два мільйони двадцять одну тисячу двісті дванадцять грн. 62 коп.)

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Повний текст рішення складено 15.09.2021.

Суддя С.К. Каракашьян