Ухвала суду № 99682968, 17.09.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

17 вересня 2021 р. справа № 520/17420/21Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Кегичівської селищної ради (код ЄДРПОУ 04396963, Харківська область, Красноградський район, смт Кегичівка, вулиця Волошина, будинок 33, 64003) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Кегичівської селищної ради, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення XII сесії VIII скликання Кегичівської селищної ради від 30 червня 2021 року №1782 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об`єктів»;

- визнати протиправним та скасувати рішення XIV сесії VIII скликання Кегичівської селищної ради від 30 липня 2021 року №2872 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 »;

- зобов`язати Кегичівську селищну раду на найближчій сесії повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею до 2,0000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої за межами населеного пункту від 18.06.2021 року.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі, суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту позову та позовних вимог, спір виник з приводу того, що у рішенні XIV сесії VIII скликання Кегичівської селищної ради від 30 липня 2021 року №2872 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 » у якості підстави для відмови зазначалося, що бажана до відведення у власність гр. ОСОБА_1 земельна ділянка, розташована за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Красноградського (Кегичівського) району Харківської області, представлена землями щодо яких рішенням XII сесії Кегичівської селищної ради VIII скликання від 30 червня 2021 року надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об`єктів. Позивач зазначив, що відповідач отримав клопотання позивача від 18.06.2021 року раніше ніж лист Голови президії ради Харківської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок від 18 червня 2021 року №70, з цього приводу,на час звернення позивача із клопотанням ще не було прийняте рішення XII сесії VIII скликання Кегичівської селищної ради від 30 червня 2021року №1782 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об`єктів». На думку позивача, на Кегичівську селищну раду Красноградського району Харківської області покладається обов`язок із вчинення дій щодо замовлення проекту землеустрою, організації проведення робіт з винесення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, загальною площею 252,0000га га та закріплення в натурі (на місцевості). Проект створення такої території відсутній. З оскаржуваного рішення XII сесії VIII скликання Кегичівської селищної ради від 30 червня 2021 року №1782 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об`єктів» виходить, що воно приймалось на підставі лише листа Голови президії ради Харківської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок від 18.06.2021 року, а не на підставі клопотання та без додання графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування кінних для заповідання територій та об`єктів, обґрунтування необхідності їх заповідання. За таких обставин, відсутні будь-які документи, які могли б підтвердити віднесення земельної ділянки на яку було подано клопотання Позивача віднесення її до земель природно-заповідного фонду, також на підставі відсутності переліку цінних природних територій, що резервуються. На даний час бажану позивачем земельну ділянку не можна визнати належною до природно-заповідного фонду України, оскільки не задовольняє законодавчим вимогам до існуючої території та об`єкту природно-заповідного фонду, відсутня розроблена і затверджена у встановленому порядку проектна документація з картографічними документами; відсутні встановлені в натурі (на місцевості) межі територій та об`єктів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «судом встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» зазначив, що поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Термін "суб`єкт владних повноважень", відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України, означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі по тексту - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з "..." поняттями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це, не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язковість суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом", у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Положеннями ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Зі змісту адміністративного позову та долучених до нього документів вбачається, що спірні правовідносини щодо рішення XII сесії VIII скликання Кегичівської селищної ради від 30 червня 2021 року №1782 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об`єктів» виникли у зв`язку з наданням відповідного дозволу Харківській обласній організації Українського товариства мисливців та рибалок, що на думку позивача порушує його право на отримання земельної ділянки, тобто права володіння. Отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм процесуального права викладено Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 14 червня 2016 року у справі № 826/4858/15, де зазначено, що не є спором адміністративної юрисдикції спір з органом державної реєстраційної служби при оскарженні запису та рішення про право власності у разі, коли спірні правовідносини пов`язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди і виникають з договірних відносин, а тому мають вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду висловила аналогічну правову позицію в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №815/6956/15; від 21 березня 2018 року № 802/1792/17-а, від 29 травня 2018 року у справі № 826/19487/14, від 06.06.2018 року у справі №804/3509/17, від 15.01.2020 року у справі №П/811/1047/16.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято спірне рішення, здійснено оскаржуваний запис.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на те, що спір в частині позовних вимог визнати протиправним та скасувати рішення XII сесії VIII скликання Кегичівської селищної ради від 30 червня 2021 року №1782 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об`єктів», не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржувані рішення, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Відповідно, спір між позивачем та відповідачем не відповідає ознакам справи адміністративної юрисдикції, відповідач не здійснював владних управлінських функцій відносно позивача у спірних правовідносинах, цей спір не є публічно-правовим та має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

Частиною 6 статті 21, частиною 4 статті 172 КАС України встановлено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з п.6 ч.4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Отже, порушення правил об`єднання позовних вимог є окремою підставою для повернення позовної заяви.

Таким чином, оскільки позивачем при зверненні до суду з даним позовом порушено правила об`єднання позовних вимог, а саме, об`єднано в одній позовній заяві вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства (як адміністративного, так і цивільного), суддя вважає, що позовна заява підлягає поверненню позивачу без розгляду згідно з п.6 ч.4 ст.169 КАС України.

Згідно з положеннями ч.5, 6, 8 ст.169 КАС України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.5, 169, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Кегичівської селищної ради (код ЄДРПОУ 04396963, Харківська область, Красноградський район, смт Кегичівка, вулиця Волошина, будинок 33, 64003) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії - повернути позивачу.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Біленський О.О.