Рішення № 99682891, 17.09.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 вересня 2021 року справа № 520/13063/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцева О.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури, третя особа: Офіс Генерального прокурора, про зобов`язання вчинити певні дії,-

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявниця, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявила вимоги про зобов`язання Харківську обласну прокуратуру (вул. Б. Хмельницького, буд. 4, м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ 02910108) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) частину недоотриманої заробітної плати за період з 26.03.2020 по 05.05.2020 на підставі ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених в рішенні від 26.03.2020 №6-р/2020 по справі №1-223/2018(2840/18).

Аргументуючи ці вимоги зазначила, що її посадовий оклад за період з 26.03.2020 по 05.05.2020 повинен розраховуватися на підставі ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених в рішенні від 26.03.2020 №6-р/2020 по справі №1-223/2018(2840/18), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачала, що норми і положення статті 81 Закону України “Про прокуратуру” зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. А тому, на її думку, відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити частину недоотриманої заробітної плати за період з 26.03.2020 по 05.05.2020.

Відповідачем, Харківською обласною прокуратурою (далі за текстом - владний суб`єкт, обласна прокуратура), подано відзив на позов, в якому він проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зазначивши, що заробітна плата позивачу була обрахована і виплачена правомірно, у відповідності до вимог чинного нормативного-правового регулювання в межах бюджетних призначень, а тому підстави для перерахунку заробітної плати заявниці відсутні.

Заявниця надала відповідь на відзив, в якій підтримала свою правову позицію, викладену в позовній заяві та зазначила про необґрунтованість доводів відповідача, викладених у відзиві на позов.

Третьою особою, Офісом Генерального прокурора, надано письмові пояснення, в яких зазначено про безпідставність, необґрунтованість позовних вимог з підстав того, що оплата праці працівників органів прокуратури у спірний період здійснювалась відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505, яка є чинною, а норми Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ щодо збереження правого статусу за прокурорами не визнані не конституційними.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, вивчивши доводи позову, відзиву на позов відповіді на відзив та письмових пояснень, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявниця починаючи з 2007 працювала в органах прокуратури. З 2008 працювала в органах прокуратури Харківської області, на посадах помічника прокурора району міста, прокурором відділів прокуратури області, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_2 .

Наказом №268к від 15.02.2016 прокурора Харківської області заявницю призначено на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадження прокуратури області.

05.05.2020 року наказом №837к від 30.04.2020 прокурора Харківської області заявницю було звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадження прокуратури Харківської області та з органів прокуратури Харківської області, на підставі п.9 ч.1.ст.51 Закону України "Про прокуратуру".

Заробітна плата за спірні періоди виплачувалась відповідно до Закону України "Про прокуратуру" та постанов Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури”, від 09.12.2015 №1090 “Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури”, від 09.12.2015 №1013 “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів”, від 15.06.1994 №414 “Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці”.

Заявниця вважаючи, що відповідач у порушення вимог Закону України “Про прокуратуру” не виплатив їй заробітну плату у повному обсязі, звернулась із відповідним запитом до Харківської обласної прокуратури, на який отримала лист від 05.07.2021 року №27-210вих-21 разом з розрахунковими листами про розмір її заробітної плати з помісячною розшифровкою розміру нарахованого посадового окладу та кількістю робочих днів за 2015 рік по травень 2020 року.

Не погоджуючись з встановленим посадовим окладом за час перебування на посадах у органах прокуратури у період з 26.03.2020 року по 05.05.2020 року, заявниця звернулась до суду з даним позовом.

Позивач вважає, що її посадовий оклад за вказаний період повинен був обрахований на підставі ч. 3 ст. 81 Закону України “Про прокуратуру”, з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду від 26.03.2020 року у справі № 1-223/2018(2840/18), а натомість заробіток нараховувався відповідно до постанови КМУ від 31.05.2012р. №505.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У силу ч.1 ст.81 Закону України від 14.10.2014р. №1697-VII "Про прокуратуру" заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.2 ст.81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. №1697-VII у редакції Закону України від 02.07.2015р. №578-VIII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Рішенням Конституційного суду України від 26.03.2020р. №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України п.26 розділу VI Бюджетного кодексу України в частині положення стосовно застосування норм ст.81 Закону України "Про прокуратуру" у порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Водночас із цим, відповідно до абз.3 п.3 розділу ІІ Закону України від 19.09.2019р. №113-ІХ за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

У ході розгляду справи судом достовірно установлено, що такою постановою КМУ є постанова КМУ від 31.05.2012р. №505.

Дана норма закону чинності не втрачала, неконституційною не визнавалась.

Отже, має місце колізія між приписами ст.81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. №1697-VII та абз.3 п.3 розділу ІІ Закону України від 19.09.2019р. №113-ІХ, розв`язуючи яку суд віддає пріоритет у застосуванні нормі більш пізнього у часі акту права з регламентування однопредметних суспільних відносин, тобто абз.3 п.3 розділу ІІ Закону України від 19.09.2019р. №113-ІХ.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст.90 і 211 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи владними суб`єктами доведено факт відсутності у заявника порушеного суб”єктивного права в частині застосування при нарахуванні та виплаті заробітної плати норм абз.3 п.3 розділу ІІ Закону України від 19.09.2019р. №113-ІХ та постанови КМУ від 31.05.2012р. №505, а не норм ст.81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. №1697-VII.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Відсутність у заявника порушеного суб”єктивного права зумовлює прийняття рішення про відмову у позові.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя О.В.Старосєльцева