Рішення № 99682853, 09.09.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2021 р. № 520/10553/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Кухар М.Д. ,

при секретарі судового засідання - Койдан Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Дергачівської міської ради (код ЄДРПОУ 04059496, вул. Сумський шлях, 79-б, м. Дергачі, Харківська обл., 62303), третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд скасувати рішення виконавчого комітету Дергачівської міської ради №114 від 13.04.2021 р. "Про зміну адреси об`єкту нерухомого майна у зв`язку з упорядкуванням нумерації".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення видане з порушенням ст.26-3 Закону України «Про врегулювання містобудівної діяльності», оскільки зазначена норма законодавства не надає органам місцевого самоврядування повноважень щодо присвоєння часткам домоволодінь окремих адрес, тим більше в оскаржуваному рішенні протиправно вказано, що частка власності є об`єктом нерухомого майна.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

Відповідач, Дергачівська міська рада, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства та просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Свою позицію обґрунтовує тим, що з рішення виконавчого комітету Дергачівської міської ради від 13.04.2021 №114 вбачається, що виконавчий комітет, розглянувши заяву громадянки ОСОБА_2 від 22.03.2021, якій на праві приватної спільної часткової власності належить 14 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 на підставі про право на спадщину за законом, зареєстрованого у реєстрі за № 1-137 від 24.01.2001, з врахуванням висновку КП «Архітектурне бюро Дергачівського району» щодо можливості розподілу присадибної ділянки на дві самостійні ділянки для обслуговування житлових будинків та господарчих будівель і споруд від 18.12.2019 та довідки КП технічної інвентаризації «Інвенрос» № 559 від 22.10.2020, вирішив змінити адресу: АДРЕСА_2 , об`єкту нерухомого майна, що складає 1/2 частки домоволодіння та належить ОСОБА_2 , а саме: житловому будинку літ. «А-1» з верандою літ. «а», тамбуром літ. «аі», сараєм літ. «И», сараєм літ. «З», вбиральнею літ. «К», сараєм літ. «Л» та літнім душем літ. «М» на адресу: АДРЕСА_3 .

У наданих відповідачем додаткових поясненнях до відзиву представник відповідача повідомив суд про наявність рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 01.07.2021 по справі № 619/5039/20, що набрало законної сили 03.08.2021, яким припинено спільну часткову власність на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 . Зазначеним рішенням суду розділено домоволодіння за адресою АДРЕСА_3 , визнано за ОСОБА_2 в цілому право власності на жилий будинок літ.«А-1»з верандою літ.«а», тамбуром літ.«а 1» загальною площею 64,5 кв.м., житловою площею 41,6кв.м.,та надвірними будівлями: сараєм літ. «И», сараєм літ. «З», вбиральнею літ. «К», сараєм літ. «Л», душем літ. «М», огорожею N1, N2, що розташовані на земельній ділянці площею 0,0642 га з присвоєнням юридичної адреси: АДРЕСА_3 . Інші будівлі та споруди, розташовані на земельній ділянці площею 0,0643 залишити у власності ОСОБА_1 .

Відповідач зазначає, що хоча вказане рішення суду прийнято пізніше оскаржуваного рішення виконавчого комітету Дергачівської міської ради від 13.04.2021 № 114, відповідач просить суд врахувати його під час прийняття рішення по даній справі.

Третьою особою надані до суду письмові пояснення, в яких проти вимог заявленого позову ОСОБА_2 заперечувала, зазначивши, що відповідачем із дотриманням норм чинного законодавства було прийнято рішення №114 від 13.04.2021 р. "Про зміну адреси об`єкту нерухомого майна у зв`язку з упорядкуванням нумерації", що складає 1/2 частки домовладіння та належить ОСОБА_2 у зв`язку із впорядкуванням нумерації.

Сторони та третя особа в судове засідання не з`явились, своїх уповноважених представників також не направили, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином у відповідності до вимог ст. 126 КАС України.

Позивачем 20.08.2021 року через канцелярію суду подано заяву про розгляд справи без її участі.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши позиції сторін, викладені у позові, відзиві та наданих поясненнях, зазначає наступне.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 28.04.2012р.. засвідченого приватним нотаріусом Димовою С.С. за реєстром №258 та зареєстрованого Дергачівським КПТІ «Інвенрос» 10.05.2012р. за №3346 позивач - ОСОБА_1 - є власницею 1/2 частки домоволодіння, що розташоване у АДРЕСА_2 . Станом на 2012 рік провулок ще називався Соціалістичним, але у 2015 році його було перейменовано на Квітучий. Власницею іншої 1/2 частки є третя особа - ОСОБА_2 .

Позивачу стало відомо про винесення виконавчим комітетом Дергачівської міської ради (структурним підрозділом відповідача без створення юридичної особи) рішення №114 від 13.04.2021р. про зміну адреси 1/2 частки спільного домоволодіння з третьою особою – ОСОБА_2 . Цим рішенням частка ОСОБА_2 отримала нову адресу: АДРЕСА_4 .

Судом встановлено, що в наданому до суду екземплярі спірного рішення відсутня вказівка на конкретний номер будинку (а.с. 8).

Позивач зазначає, що саме у такому вигляді він знаходиться на офіційному сайті відповідача.

Позивач вважаючи вищевказане рішення виконкому незаконним, бо вказана у ньому як правова підстава ст.26-3 Закону України «Про врегулювання містобудівної діяльності» не надає органам місцевого самоврядування повноважень щодо присвоєння часткам домоволодінь окремих адрес, таким, що зачіпає її права та інтереси, бо у Дергачівському районному суді Харківської області з минулого року триває розгляд цивільної справи, де ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є сторонами спору щодо розподілу якраз цього ж домоволодіння, звернулась з даним позовом до суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.01.2001, виданого державним нотаріусом Дергачівської держаної нотаріальної контори Харківської області Задоріною Т.В., за реєстровим № 1-137, ОСОБА_2 належить 1/2 частина домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_3 . Вищевказана 1/2 частина домоволодіння зареєстрована за нею в Дергачівському КПТІ « Інвенрос» 23 травня 2001 року в реєстрову книгу № 15 за реєстровим номером 3346.

Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, наданий Дергачівським комунальним підприємством технічної інвентаризації (номер витягу 23679917, від 26.08.2009, реєстраційний номер 28122984, підтверджує факт належності ОСОБА_2 у справі на праві спільної часткової власності 1/2 частини домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_3 , номер запису 3346 в книзі № 15.

Згідно договору купівлі-продажу частини домоволодіння від 28.04.2020, посвідченого приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Димовою С.С. за реєстровим номером 258, відповідачу ОСОБА_1 належить 1/2 частина домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_3 . В примітці даного договору зазначено, що після цього договору у власність Покупця ( ОСОБА_1 ) переходить частина домоволодіння: будинок літ. «Б-1» житловою площею 27,70 кв.м., веранда літ. «б», ганок літ. «б1» вбиральня літ. «Д» та частина огорожі, згідно мирової угоди та ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 30 липня 2009 року справа № 2-62/09 . Продавцями в даному договорі були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Дергачівським районним судом Харківської області (справа № 619/2275/17; провадження № 2/619/744/19) розглядалася цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування земельною ділянкою. В рамках розгляду цивільної справи була проведена судова земельно-технічна експертиза № 22668 від 16.04.2018 по фактичному користуванню земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно відповіді Комунального підприємства технічної інвентаризації « Інвенрос» від 22.10.2020 № 559, домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_3 в 1/2 частині зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Димовою С.С. 28.04.2012 реєстровий № 258 і в 1/2 частині за ОСОБА_2 , згідно свідоцтва про право на спадщину, виданого Дергачівською державною нотаріальною конторою Харківської області 24.01.2001 реєстровий № 1-137, про що внесеного запис в реєстрову книгу за № 5, реєстровий номер 3346. На земельній ділянці розміщені: будинок літ. « А-1», веранда «а», тамбур «а1»,бадинок літ. «Б-1», веранда «б», ганок «б1», погріб « Г», сарай «З», сарай «И», вбиральні літ. «К», літ. «Д», сарай «Л», душ « М», огорожа №1-№4. В разі визнання за ОСОБА_2 права власності в цілому на житловий будинок літ. « А-1», веранду літ. «а», тамбур літ. «а1», сарай літ. «З», сарай літ. « И», вбиральню літ. «К», сарай літ. «Л», душ літ. « М»- припинення спільної часткової власності на домоволодіння можливе в результаті відсутності місць загального користування. Найменування юридичної адреси відбулося на підставі рішення про зміну адреси Дергачівської міської рад № 31 від 20.11.2015.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням виконавчого комітету Дергачівської міської ради №114 від 13.04.2021 р. "Про зміну адреси об`єкту нерухомого майна у зв`язку з упорядкуванням нумерації" змінено адресу 1/2 частки спільного домоволодіння ОСОБА_2 . Цим рішенням частка ОСОБА_2 отримала нову адресу: АДРЕСА_4 .

Судом встановлено, що в наданому до суду екземплярі спірного рішення відсутня вказівка на конкретний номер будинку. Позивач зазначає, що саме у такому вигляді він знаходиться на офіційному сайті Відповідача.

Вважаючи що спірним рішенням порушено права та свободи, позивач звернувся до суду з даним позовом із зверненням до належного відповідача з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням ч. 2 ст. 2 КАС України суд зазначає наступне.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів унормовані Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» .

Відповідно до ч.1 ст.6 цього Закону управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР, зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. Відповідно до підпункту 10 пункту «б» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих законом повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради в галузі житлово-комунального господарства віднесено облік відповідно до закону об`єктів нерухомого майна незалежно від форми власності.

Згідно статті 40 цього ж Закону виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження.

Між тим, суд зазначає, що відповідно до ч. ч. 1-3 ст.26-3 Закону України «Про врегулювання містобудівної діяльності», адресою об`єкта нерухомого майна (далі - адреса) є унікальна структурована сукупність реквізитів, що використовуються для ідентифікації об`єкта та визначення місця його розташування на місцевості.

Порядок присвоєння адрес об`єктів нерухомого майна затверджується Кабінетом Міністрів України. Порядок не може передбачати обов`язок фізичних та юридичних осіб щодо отримання будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру, а також повноважень державних органів, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, утворених такими органами, видавати зазначені документи.

Адреса присвоюється об`єктам будівництва, будинкам, будівлям, спорудам, квартирам, гаражним боксам, машиномісцям, іншим житловим та нежитловим приміщенням, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Зазначеною нормою законодавства визначено, що адреса не присвоюється: 1)тимчасовим спорудам; 2) будівлям та спорудам, що є приналежністю відповідної будівлі або споруди або їх складовою частиною; 3) іншим об`єктам нерухомого майна, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку присвоєння адрес об`єктів нерухомого майна (далі - Порядок присвоєння адрес).

Відповідно до ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ст.356 ЦК України)

Згідно ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлене домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно зі ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Проте, станом на час прийняття оскаржуваного рішення - у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві приватної власності перебувало по 1/2 частки спільного домовладіння, яким присвоєно різні адреси, що не узгоджується з вимогами чинного законодавства.

Дійсно, заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 01 липня 2021 року по справі №619/5039/20, яке набрало законної сили 03.08.2021 року, припинено спільну часткову власність на домоволодіння АДРЕСА_3 .

Розділено домоволодіння АДРЕСА_3 , яке знаходиться в спільній частковій власності.

Визнане за ОСОБА_2 в цілому право власності на жилий будинок літ. «А-1» з верандою літ. «а», тамбуром літ. «а1» загальною площею 64,5 кв.м., житловою площею 41,6 кв.м., та надвірними будівлями: сараєм літ. «И», сараєм літ. «З»,вбиральнею літ. «К», сараєм літ. «Л», душем літ. «М», огорожею N1, N2, що розташовані на земельній ділянці площею 0,0642 га з присвоєнням юридичної адреси: АДРЕСА_3 .

Інші будівлі та споруди, розташовані на земельній ділянці площею 0,0643 га по АДРЕСА_3 залишити у власності ОСОБА_1 .

Однак, станом на час прийняття оскаржуваного рішення - 13 квітня 2021 року, зазначеного рішення суду Дергачівським районним судом не приймалось, отже відповідач передчасно в порушення вимог ст. 26-3 Закону України "Про врегулювання містобудівної діяльності" змінив адресу: об`єкту нерухомого майна, що складає 1/2 частки домоволодіння та належить ОСОБА_2 , згідно якого частка ОСОБА_2 отримала нову адресу: АДРЕСА_3 .

Принципи правової процедури вже стали універсальними через рішення Європейського суду з прав людини і поширюються як на процесуальне судочинство, так і на правові процедури, яких повинні дотримуватися суб`єкти владних повноважень під час прийняття відповідних актів стосовно прав, свобод та законних інтересів людини.

Доктрина «правова процедура» є найдавнішим і кардинальним принципом обмеження влади, записаним у статті 39 Великої хартії вольностей (1215). Завдяки цьому принципу пізніше «закон країни» став розглядатися як синонім «дотримання належної правової процедури».

Викладене дозволяє вжити поняття «правова процедура», що цілком охоплюється розумінням rule of law - принципом верховенства права (або мірилом правовладдя). Про це йдеться в зазначеному коментарі до документа Венеційської комісії «Мірило правовладдя».

Засаднича вимога правовладдя полягає в тому, що повноваження органів публічної влади має бути визначено приписами права. Позаяк законність висунуто щодо дій посадовців публічної влади, вона так само вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії і надалі діяли в межах наданих їм повноважень і, як наслідок - дотримувалися процесових і матеріальних приписів права (пункт 45 згаданого коментаря).

Таким чином, дотримання процесових, у тому числі, процедурних норм, є юридичною вимогою, згідно з якою держава, яка керується принципом верховенства права (мірило правовладдя), повинна поважати і враховувати права особи, а також визначати процедурні межі здійснення повноважень органами публічної влади.

Саме ж верховенство права, відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 року, - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Як зазначено в цьому ж Рішенні Конституційного Суду України, справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Таким чином, ця юридична позиція Конституційного Суду України поширюється і на необхідність врегулювання органами публічної влади «правової процедури», яка визначає критерії справедливого ставлення органів публічної влади до особи.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципів «належного врядування», які зобов`язують державні органи запровадити внутрішні процедури, що посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок.

Незважаючи на велику кількість різних перекладів «правова процедура», її основна мета - щоб суб`єкти права, і передусім державні посадові особи, діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року №5-р/2019, Конституція України містить низку фундаментальних положень щодо здійснення державної влади, передбачених статтями 3, 5, 6, 8, 19 Основного Закону. Названі конституційні приписи перебувають у взаємозв`язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов`язують наділених державною владою суб`єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.

Тому, коли йдеться про вчинення дискреції суб`єктом владних повноважень, такі суб`єкти зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Як вказано у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №826/16495/17, потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, щоб особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій.

Таким чином, повноваження на здійснення дискреції для органу, по суті, дуже часто перетворюється на свавілля, потребує унормованого визначення правової процедури ним самим.

У постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі №826/13000/18 зазначено, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Верховний Суд у цій постанові також вказав, що встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Суд наголошує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, виходячи з аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи та враховуючи факт не надання відповідачем доказів, спростовуючих доводи позивача, суд дійшов висновку, що вимоги заявленого адміністративного позову є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Дергачівської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про скасування рішення - задовольнити.

Скасувати рішення виконавчого комітету Дергачівської міської ради №114 від 13.04.2021 р. "Про зміну адреси об`єкту нерухомого майна у зв`язку з упорядкуванням нумерації".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань за сплату судового збору з Дергачівської міської ради (код ЄДРПОУ 04059496, вул. Сумський шлях, 79-б, м. Дергачі, Харківська обл., 62303) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Скарга може бути подана у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Харківського окружного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено 17 вересня 2021 року.

Суддя Кухар М.Д.