Рішення № 99681287, 06.09.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/5160/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2021 року зал судових засідань №11

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Лєбєдєва Д.Ю.,

представника позивача Дудяка Р.А.,

представника відповідача Іванейко Я.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові у порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, вимоги про сплату боргу, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в:

I. Стислий виклад позицій учасників справи

1. До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області код ЄДРПОУ 43143039, місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Стрийська, 35, в якій позивач просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача про відмову у списанні суми недоїмки у формі листа від 11.03.2021 №6759/6113-01-24-07 “Про надання відповіді”;

- визнати протиправною і скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) в сумі 35588,74грн від 18.11.2020 №Ф-2398-51;

- зобов`язати відповідача прийняти рішення про списання позивачу боргу (недоїмки) в сумі 35588,74грн.

2. Позовні вимоги із урахуванням заяви про зміну підстав позову від 05.05.2021 обґрунтовані тим, що на податкову адресу позивача надійшла податкова вимога від 18.11.2020 №Ф-2398-51 про сплату недоїмки в сумі 35588,74 грн, яку позивач вважає протиправною, оскільки у неї не виникало обов`язку щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – ЄСВ або єдиний внесок) за період, якого стосується отримана вимога. Так, позивач зазначає, що, починаючи з 01 березня 2005 року працює найманим працівником, а тому ЄСВ за неї сплачується роботодавцем.

3. Крім того, позивач вважає, що лист відповідача №6759/6113-01-24-07 від 11.03.2021, яким її проінформовано про відмову у списанні суми недоїмки за своєю природою є рішенням суб`єкта владних повноважень. В обґрунтування протиправності вказаного рішення контролюючого органу позивач посилається на те, що законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у списанні суми недоїмки по сплаті єдиного внеску. При цьому, у спірній ситуації підстави для відмови позивачу були відсутні, що свідчить про незаконність рішення органу податкового управління.

4. 30.04.2021 до суду надійшов відзив, у якому відповідач проти задоволення позову заперечив. Відзив обґрунтований тим, що позивач із 06.09.2020 перебувала на обліку в ГУ ДІІС у Львівській області (Залізничний район м.Львова) як фізична особа-підприємець. У період з 01.01.2017 по 01.12.2019 знаходилась на загальній системі оподаткування.

5. 14.01.2021 року за №2004150060001054060 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за власним рішенням. Згідно з інформаційними даними контролюючого органу, позивач перебуває в стані 11 - припинено, але не знято з обліку.

6. Відповідно до інтегрованих карток платника податків заборгованість позивача із сплати єдиного соціального внеску станом на 31.10.2020р. становить 35 588,74грн.

7. Позивач 16.02.2021 подала до контролюючого органу заяву про списання заборгованості. Однак, не дотримано умову, передбачену пунктом 9-15 Розділу VIII Закону України № 2464-VI - подання до 1 березня 2021 року звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 зазначеного Закону за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року, що підтверджується долученими до позовної заяви квитанціями №2 від 18.02.2021 року. Така звітність з недотриманням вимог законодавства подана Позивачем 18.03.2021р.

8. Враховуючи, що позивач не дотримався умов, передбачених пунктом 9-15 Розділу VIII Закону України № 2464-VІ її заяву про списання заборгованості залишено без задоволення.

9. Відповідач також зазначає, що, зважаючи на те, що згідно з інтегрованими картками платника, заборгованість позивача зі сплати єдиного соціального внеску станом на 31.10.2020р. становить 35 588,74 грн. (сума недоїмки за 2017р, 2018р., 2019р. та І, II, III кв.2020р.), відповідач сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-2398-51 на суму 35 588,74 грн., яка вручена позивачу.

10. Проти позовної вимоги зобов`язати ГУ ДПС у Львівській області прийняти рішення про списання недоїмки відповідач заперечує, вважає, що вчинення дій по списанню недоїмки належить до дискреційних повноважень контролюючого органу.

11. 12.05.2021 позивач подала відповідь на відзив, у якій наголосила на безпідставності аргументів відповідача. Доводи позивача, викладені у відповіді на відзив частково повторюють аргументи позивача, вказані у позовній заяві. При цьому, позивач додатково зауважує, що контролюючим органом визнається факт звернення позивача для списання недоїмки зі сплати ЄСВ, зокрема шляхом подання заяви у паперовій формі. Вважає, що не списання такої заборгованості зумовлене умисним затягуванням з боку відповідача. При цьому посилається на судову практику про застосування релевантних правових норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у подібних правовідносинах.

II. Рух справи

1. Ухвалою від 09.04.2021 суддя прийняв позовну заяву та відкрив провадження у справі.

2. Ухвалою від 19.04.2021 суд відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.

3. Ухвалою суду від 12.07.2021 у клопотанні відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

4. Ухвалою суду від 12.07.2021 проведено заміну сторони у справі, а саме - суд допустив заміну сторони у справі – ГУ ДПС у Львівській області код ЄДРПОУ 43143019 його правонаступником ГУ ДПС у Львівській області код ЄДРПОУ ВП 43968090.

5. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

III. Фактичні обставини справи

1. Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

2. Відповідно до реєстраційних даних платника з інформаційної системи контролюючого органу 23.08.2002 позивач зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності.

3. 04.01.2021 на податкову адресу позивача надійшла податкова вимога №Ф-2398-51 від 18.11.2020, скерована відповідачем.

4. 14.01.2021 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №2004150060001054060 про припинення підприємницької діяльності позивача.

5. На момент розгляду та вирішення цього спору позивач перебуває у трудових відносинах із ТзОВ «Аверс». При цьому, викопіюваннями трудової книжки позивача підтверджується, що на підставі наказу №4 від 01.03.2005 позивач прийнята на роботу до ТзОВ «Аверс» на посаду менеджера. У подальшому, а саме – з 05.09.2018 назву посади, яку займала позивач у ТОВ «Аверс», змінено на «організатор зі збуту» у відповідності до наказу №11 від 05.09.2018. Нові відмітки, зокрема, щодо звільнення позивача у трудовій книжці № НОМЕР_2 відсутні.

6. Згідно з випискою про індивідуальні відомості застрахованої особи форми ОК-5, сформованої 28.04.2021 вбачається, що у період з березня 2005 по грудень 2020 року страхувальником позивача було ТОВ «Аверс».

7. 16.02.2021 позивачем подано до Головного управління ДПС у Львівській області в паперовій формі Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017-2020 роки та заяву про списання недоїмки зі сплати ЄСВ.

8. Матеріалами справи підтверджується, що відомості з паперових звітів позивача вносилися працівниками відповідача, що підтверджується відміткою «введено інспектором» на витягах з електронного кабінету позивача(Т.1, 40-43).

9. 22.03.2021 позивачу від відповідача надійшов лист від 11.03.2021 №6759/6113-01-24-07, яким заяву позивача про списання недоїмки залишено без задоволення з підстав недотримання позивачем вимог положень частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме – звітність вважається неподаною (квитанції №2 від 18.02.2021 №7408,7410,7414,7415 – пакети не прийнято).

10. Вважаючи дії відповідача щодо відмови у списанні недоїмки зі сплати ЄСВ протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

IV. Позиція суду

1. При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

2. Частиною 2 статті 19 Конституції України від 28.06.1991 №254к/96-ВР визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указана норма основного закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

3. “На підставі” означає, що суб`єкт владних повноважень: повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

4. “У межах повноважень” означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень,не перевищуючи їх.

5. “У спосіб” означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

6. Залишаючи заяву позивача про списання суми заборгованості зі сплаті ЄСВ без задоволення, контролюючий орган керувався частиною 2 статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” №2464-VI від 08.07.2010 у редакції спірних правовідносин (далі - Закон №2464). При цьому, органом податкового адміністрування зазначено, що звітна документація позивача вважається неподаною.

7. Закон №2464 визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

8. Предметом правового регулювання частини 2 статті 6 Закону №2464 є визначення переліку обов`язків платника ЄСВ. Платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, подавати звітність, у тому числі про основне місце роботи працівника, про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України. Форма, за якою подається звітність про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 4 частини 2 статті 6 Закону №2464).

9. Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт звернення позивача 16.02.2021 до контролюючого органу із заявою про списання суми недоїмки зі сплати ЄСВ. Доказів повторного подання позивачем заяви в будь-які інші дні відповідачем на подано. Таким чином, суд дійшов висновку, що заяву позивач подала лише один раз та в межах законодавчо встановленого строку для списання заборгованості.

10. Аналізуючи обставини подання заяви в контексті правильності зазначення відомостей стосовно видів економічної діяльності, суд зауважує, що за час перебування позивача на податковому обліку її вид діяльності не змінювався та залишався постійним, а саме – “технічне обслуговування та ремонт автомобілів”. При цьому, невідповідність видів економічної діяльності вказаною позивачем зумовлена зміною в частині їх номерної ідентифікації, а не здійсненням позивачем інших видів діяльності.

11. Судом встановлено, що згідно з квитанцією №2 звітні документи позивач подавала у паперовій формі окремими пакетами за 2017, 2018, 2019 та 2020 роки. При цьому в електронну систему відомості з паперових звітів позивача вносилися працівниками відповідача, що підтверджується витягами з електронного кабінету позивача як платника податків. Утім, зі змісту квитанції №2 (Т.1, а.с.22-39) вбачається, що відповідач за результатами обробки звітних відомостей, внесених його працівниками на підставі поданих позивачем документів дійшов до діаметрально різних висновків.

12. Як підтверджується матеріалами справи, опрацювавши відомості з приводу звітності позивача, зокрема, за 2019 рік, відповідач 18.02.2021 дійшов висновку про не прийняття пакету №7412. Разом з тим, 18.03.2021 відповідач прийняв пакет №11406, який також стосується звітності за 2019 рік. При цьому, ввідні дані, у тому числі, в частині найменування видів економічної діяльності позивача збігаються.

13. За наведених обставин суд дійшов висновку, що відповідач вибірково здійснював прийняття документів в частинах, визначених на власний розсуд. Відтак дії відповідача щодо обробки поданих позивачем звітних документів свідчить про непослідовність контролюючого органу при прийнятті й дослідженні таких документів.

14. У зв`язку з викладеним суд вважає слушними доводи позивача про те, що допомога у поданні звітних документів здійснювалася посадовими особами контролюючого органу. Вказані обставини відповідач не спростував. Відтак позивач не повинен нести негативні наслідки за помилки окремих працівників суб`єкта владних повноважень. Інакша інтерпретація правового конфлікту призведе до непропорційного обтяження позивача необхідністю контролювати правильність виконання працівниками відповідача їх посадових обов`язків.

15. У вимірі спірних правовідносин суд враховує принцип «належного врядування», за змістом якого будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

16. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland),заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74).

17. Таким чином, суд приходить до переконання про безпідставність та протиправність висновку відповідача про неподання позивачем звітних документів.

18. Пунктом 9-15 Прикінцевих та перехідних положень цитованого закону встановлено, що списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, підлягають несплачені станом на 1 грудня 2020 року з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки включно до дати подання заяви про списання недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання до 1 березня 2021 року, зокрема, особами, які станом на дату подання заяви про списання недоїмки є платниками, або у період з 1 січня 2017 року до дати подання заяви вважалися платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року. Такі документи подаються платником (особою) виключно у випадку, якщо вони не були подані раніше.

19. Водночас цитованим вище пунктом передбачено, що податковим органом може бути прийнято рішення про відмову списання суми недоїмки, штрафних санкцій і пені, за умови якщо за результатами перевірки буде встановлено, що: (1) платник податків отримав дохід (прибуток) від здійснення підприємницької та/або незалежної професійної діяльності протягом періоду з 1 січня 2017 року до 1 грудня 2020 року; (2) суми недоїмки, а також штрафи та пеня, нараховані на суми недоїмки, були в повному обсязі самостійно сплачені платником (особою) або стягнуті у порядку, передбаченому цим Законом.

20. За таких обставин суд висновує, що наведений припис передбачає вичерпний перелік обставини, із якими законодавець пов`язує допустимість відмови у списанні заборгованості по єдиному внеску.

21. Надаючи оцінку діям відповідача щодо надсилання листа №6759/6113-01-24-07, суд враховує правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №635/7878/16-а, згідно з яким відмова у формі листа свідчить про відсутність наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством. Разом з тим, суд вважає, що лист відповідача стосувався прийняття поданих позивачем звітних документів за період 2017-2020 років. Так, на переконання суду, заява позивача про списання суми заборгованості зі сплати єдиного внеску фактично залишилася без розгляду, тобто відповідачем рішення за наслідками звернення позивача на момент розгляду справи не прийняте.

22. Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що з метою ефективного захисту порушеного права суд може вийти за межі позовних вимог. У вимірі спірних правовідносин суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути подану позивачем заяву про списання суми недоїмки.

23. За змістом статті 2 Закону №2454 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

24. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

25. Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю “працівник” - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

26. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

27. Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першоїстатті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

28. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: (а)для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; (б)для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

29. Разом із тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

30. Суд зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

31. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

32. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

33. З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

34. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

35. Таким чином, з урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

36. Аналізуючи правомірність скерованої позивачу податкової вимоги, суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, за змістом якого

37. Як встановлено та відображено в описовій частині судового рішення, протягом період, із тривалістю якого відповідачем пов`язується заборгованість позивача по сплаті єдиного внеску позивачем, останній перебував у трудових відносинах з ТОВ “Аверс”, тобто був найманим працівником. Відтак, єдиний внесок за позивача сплачував роботодавець. Висновок відповідача про необхідність сплати ЄСВ, виходячи виключно із наявності статусу суб`єкта підприємницької діяльності, є помилковим.

38. Із урахуванням викладеного суд висновує, що оскаржувана податкова вимоги є протиправною та підлягає скасуванню. Таким чином, у цій частині спір слід задовольнити.

39. З приводу вимоги позивача зобов`язати відповідача списати заборгованість зі сплати недоїмки по єдиному внеску, то, на переконання суду, така не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

40. Згідно з Рекомендацією № R. (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

41. Отже, дискреційним є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

42. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким; - дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою.

43. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни “може”, “має право”, “за власної ініціативи”, “дбає”, “забезпечує”, “веде діяльність”, “встановлює”, “визначає”, “на свій розсуд”. Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним; - при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог; - критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

44. Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

45. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

46. Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

47. Суд встановив, що відповідач залишаючи заяву позивача про списання заборгованості без задоволення, не надавав жодної оцінки обставинам щодо наявності чи відсутності підстав для такого списання, обмежуючись лише констатацією факту щодо неподання звітності. Така обставина зумовлює висновок суду про відсутність підстав для зобов`язання відповідача прийняти рішення про списання позивачу боргу.

48. З таких підстав суд вважає, що у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про списання позивачу боргу, необхідно відмовити повністю у зв`язку з її передчасністю.

49. Суд з метою ефективного захисту порушеного права позивача з урахуванням положень частини 2 статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 16.02.2021 та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

50. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

51. Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

52. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

53. Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

54. Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

55. Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1816,00 грн.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління ДПС у Львівській області про відмову списання суми недоїмки, викладене у формі листа від 11.03.2021 №6759/6113-01-24-07 «Про надання відповіді».

3. Визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) в сумі 35588,74 грн від 18.11.2020 №Ф-2398-51.

4. Зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.02.2021 та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

5. У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Головного управління ДПС у Львівській області прийняти рішення про списання ОСОБА_1 боргу (недоїмки) в сумі 35588,74 грн відмовити повністю.

6. Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області код ЄДРПОУ 43143039, місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул.Стрийська,35 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 1816,00 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 17 вересня 2021 року.

Суддя А.Г. Гулик