Рішення № 99681076, 17.09.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2021 року № 320/9726/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.05.2020 №5073133-5505-1016.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що оскаржуване рішення податкового органу є протиправним, оскільки відповідачем не враховано, що земельний податок за спірну земельну ділянку сплачено користувачем цієї земельної ділянки - приватним сільськогосподарським підприємством “Переселенське-К” (код ЄДРПОУ:38846528) відповідно до договору про співпрацю від 01.05.2018 №02/18.

На думку позивачки, за умовами вищевказаного договору, користувачем земельної ділянки в податковому періоді, згідно податкового повідомлення-рішення, є землекористувач. Тому, землекористувач на належній правовій підставі користується земельною ділянкою, що належить позивачці та відповідно до вимог ПК України відображає її в податковій декларації платника єдиного податку четвертої групи і сплачує податок, відповідно до п.п. 295.9.2 п. 295.9 ст. 295 ПК України.

Землекористувач сплатив земельний податок за земельну ділянку 22.04.2020, згідно платіжного доручення №6560. Проте, ГУ ДПС у Київській області спірним податковим повідомленням-рішенням фактично вимагає повторної сплати земельного податку. Крім цього, відповідачем порушено порядок надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення, що підтверджує неузгодженість грошового зобов`язання та протиправність дій контролюючого органу.

Ухвалою суду від 02.12.2020 відкрито загальне позовне провадження в даній адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 23.12.2020.

Протокольною ухвалою суду від 25.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 17.02.2021.

Від Головного управління Державної податкової служби у Київській області до суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що договір оренди земельної ділянки укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Агро Пульс», яке є платником єдиного податку 3 групи, а тому правові підстави для звільнення власника такої земельної ділянки на підставі пункту 281.3. статті 281 ПК України від сплати земельного податку відсутні.

Також, 05.02.2021 від ГУ ДПС у Київській області надійшло до суду клопотання про залишення позову без розгляду, яке обґрунтоване тим, що позивачем було використане право на адміністративне оскарження податкового повідомлення-рішення. Зазначив, що за результатами розгляду скарги, Державною податковою службою України прийняте рішення від 15.07.2020 № 22357/6/99-00-06-02-04-06 про залишення податкового повідомлення-рішення без змін і яке було отримане позивачем 04.09.2020. А відтак, строк на оскарження спірного рішення становить один місяць. Однак, позов подано до суду лише 02.12.2020, що є наслідком залишення позову без розгляду в силу ст. 123 КАС України.

Розглянувши дане клопотання, суд вважає його необґрунтованим з огляду на таке.

Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.

Частиною 1 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 4 статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Отже, КАС України передбачає можливість установлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною 2 статті 122 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними частиною 4 статті 122 КАС України.

Відносини у сфері оподаткування, права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 ПК України. З її змісту вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Зі змісту пунктів 56.2, 56.3, 56.17 статті 56, пункту 57.3 статті 57 ПК України вбачається, що процедура адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення розпочинається з дня подання скарги до контролюючого органу вищого рівня, яка засвідчує безпосередню незгоду платника з визначеними йому грошовими зобов`язаннями, і закінчується настанням однієї з подій, передбачених пунктом 56.17 статті 56 ПК України.

Суд вважає, що визначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк (1095 днів) є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду.

Водночас пункт 56.19 статті 56 ПК України прямо встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження.

У постанові від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19 Верховний Суд відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 3 квітня 2020 року у справі №2540/2576/18, в якій, вказувалось, що строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено. Вказав, що норма пункту 56.18 статті 56 ПК не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Проте, Верховним Судом у справі №500/2486/19 також зауважено, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

Суд звертає увагу, що постанова ВС від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19 опублікована була 10.12.2020.

У той же час, як зазначено у позовній заяві позивачем, рішення про результати розгляду скарги позивачем отримано 04.09.2020.

Відповідно до частини 1 статті 118 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Приписами статті 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Позивачем одночасно з поданням позовної заяви було заявлено клопотання про визнання поважною причини пропуску строку для звернення до адміністративного суду із даною позовною заявою та поновлення такого процесуального строку. В обґрунтування клопотання позивач вказує, що першу свою позовну заяву представник позивача подав до суду через Єдину судово-інформаційно-телекомунікаційну систему 29.09.2020, тобто у встановлений законом строк, однак її ухвалою суду від 02.10.2020 було повернуто позивачеві, справа № 320/8982/20.

При цьому вказані ухвали суду ні позивач, ні її представник не отримували.

У зв`язку з наведеним просить визнати поважними причини пропуску процесуального строку для звернення до суду з даним позовом та поновити процесуальний строк для оскарження рішення контролюючого органу в судовому порядку.

Розглянувши клопотання позивача про поновлення пропущеного строку, перевіривши його обґрунтованість, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку на звернення до суду, оскільки сукупність доводів і обставин, наведених позивачем підтверджуються наявними і допустимими доказами на обґрунтування поважності причин пропуску строку та відкрив провадження у справі.

А тому, з огляду на зазначене, клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню.

03.03.2021 від позивачки надійшла відповідь на відзив відповідача, у якій підтримує позовні вимоги та зазначає, що обов`язок зі сплати земельного податку виникає в особи в силу фактичного використання земельної ділянки, незалежно від дотримання такою особою вимог земельного та цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористувача та підстав набуття права користування. Наголошує, що платником земельного податку є землекористувач ПСП “Переселенське-К”, який сплатив земельний податок.

У судове засідання, призначене на 23.03.2021, сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не з`явилися. Представник позивача подав клопотання про розгляд справи без його участі, а тому керуючись ст. 205 КАС України суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, кадастровий номер 3222286000:03:17:0003, загальною площею 3,1326 га.

16.07.2013 між ОСОБА_1 та ТОВ “Агро Пульс” укладено договір оренди вказаної земельної ділянки б/н., який є платником єдиного податку ІІІ групи для юридичних осіб.

01.05.2018 ТОВ “Агро Пульс” (Сторона 2) укладено з ПСП “Переселенське-К” (Сторона 1) договір про співпрацю №02/18, відповідно до умов якого Сторона 2 зобов`язується для забезпечення співпраці надати можливість Стороні 1 обробляти земельні ділянки, які належать Стороні 2 на праві власності або праві користування (оренди). Сторона 2 зобов`язується оформляти на своє ім`я договори оренди з власниками земельних ділянок, здійснювати їм виплату встановлених договорам платежів та інші зобов`язання.

У пункті 5.2 вказаного Договору визначено, що Сторона 1 забезпечує Сторону 2 грошовими коштами для виплати орендної плати та здійснення інших платежів, пов`язаних із користуванням земельними ділянками, які належать Стороні 2 на праві власності або праві користування (оренди)».

ПСП «Переселенське-К» є платником єдиного податку 4 групи, що підтверджується довідкою Головного управління ДПС у Київській області від 17.07.2020 № 22591/10/10-36.

Разом з цим, як вірно зазначено податковим органом, у спірних правовідносинах позивач та ТОВ «АГРО ПУЛЬС» земельний податок не сплачували, земельний податок відповідно до платіжного доручення № 6560 сплатив ПСП «Переселенське-К» 22.04.2020.

Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області винесено податкове повідомлення-рішення від 08.05.2020 №5073927-5505-1016, яким визначено позивачці грошове зобов`язання по земельному податку з фізичних осіб за 2020 рік в сумі 831,11 грн.

ОСОБА_1 , не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням оскаржила його в адміністративному порядку. Однак, рішенням ДПС України від 01.09.2020 оскаржуване податкове повідомлення – рішення залишено без змін.

У зв`язку із чим позивачка звернулася із даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з статтями 125, 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються ПК України.

За приписами підпункту 270.1.1 пункту статті 270 ПК України визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Поняття землекористувач визначено у Податковому кодексі України. Так, згідно з п.п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Як зазначалось вище, у спірних правовідносинах ПСП “Переселенське-К” користується земельними ділянками на підставі договору про співпрацю з ТОВ «Агро Пульс», який, в свою чергу, за договором оренди прийняв земельну ділянку сільськогосподарського призначення від громадянки України ОСОБА_1 , якій ця земельна ділянка належать на праві приватної власності.

Таким чином, ПСП “Переселенське-К” не відноситься до землекористувачів в розумінні положення пп.14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

Постанова Верховного Суду, зокрема, від 28.04.2020 у справі № 814/536/15 щодо виникнення обов`язку зі сплати земельного податку в особи в силу фактичного використання земельної ділянки не може бути врахована при вирішенні спірних правовідносин, адже у справі № 814/536/15 розглядалось питання стосовно плати за земельну ділянку, право власності або оренди на яку не оформлено у встановленому законом порядку.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

ПСП “Переселенське-К” не є постійним землекористувачем.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII такого Кодексу.

Згідно п. 286.1. ст. 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, відомості про яку відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, сплата податку фізичними та юридичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об`єкт оподаткування.

В силу п. 286.2. ст. 286 ПК України, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій.

Згідно з п.п. 287.1, 287.2. ст. 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки щороку до 1 травня.

Статтею 281 ПК України передбачені пільги щодо сплати земельного податку для фізичних осіб.

Так, пунктом 281.3. статті 281 ПК України встановлено, що від сплати податку звільняються на період дії єдиного податку четвертої групи власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику єдиного податку четвертої групи.

Разом з цим, матеріали справи свідчать, що позивач – власник земельної ділянки саме в оренду передав земельну ділянку ТОВ «Агро Пульс», який є платником єдиного податку 3 групи, що учасниками справи не заперечується.

Таким чином, підстави для застосування пільги передбаченої пунктом 281.3. статті 281 ПК України відсутні.

Згідно з п. 286.5. статті 286 ПК України, нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Як зазначалося, Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області винесено податкове повідомлення-рішення від 08.05.2020 №5073133-5505-1016, яким визначено ОСОБА_1 грошове зобов`язання по земельному податку з фізичних осіб за 2020 рік в сумі 831,11 грн.

З огляду на викладене, суд критично ставиться на посилання позивачки на те, що до неї неправомірно нараховано грошове зобов`язання по земельному податку з фізичних осіб за 2020 рік, оскільки спірна земельна ділянка перебувала у користуванні ПСП “Переселенське-К”, яке і сплачує податок, відповідно до п.п. 295.9.2 п. 295.9 ст. 295 ПК України. Суд зауважує, що фактичне перебування земельної ділянки у користуванні ПСП «Переселенське-К» не визначене Податковим кодексом України як обставина, з якою пов`язане звільнення від справляння земельного податку.

Враховуючи те, що договір оренди земельної ділянки укладений між позивачкою та ТОВ «Агро Пульс», яке є платником єдиного податку 3 групи, на думку суду, правові підстави для звільнення власника такої земельної ділянки від сплати земельного податку відсутні.

Таким чином, суд вважає, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв правомірно, а відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та за відсутності доказів понесення відповідачем судових витрат, підстав для їх розподілу немає.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.