Рішення № 99680792, 07.09.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2021 року (о 16 год. 20 хв.)Справа № 280/3403/21 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Прус Я.І.,

представника позивача Єренка Д.В.,

представника відповідача Шевченка А.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Запорізької обласної прокуратури

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Запорізької обласної прокуратури (далі – прокуратура, відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного розрахунку з позивачем, а саме невиплати йому частини заробітної плати – посадового окладу, визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 01.07.2015 по 22.03.2021;

зобов`язати відповідача сплатити на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 1793444,48 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що бездіяльністю відповідача, яка відповідно до ст. 52 КАС України є правонаступником прокуратури Запорізької області в період з 01.07.2015 по 25.08.2016 порушено право власності позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої частиною 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру», статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначає, що Конституційним Судом України визнано факт неконституційності положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачала, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене вказує на те, що такі положення суперечили нормам Конституції України з моменту їх прийняття, а отже позивач переконаний, що вищезазначені положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України були неконституційними. Ураховуючи викладене, на думку позивача, наявні підстави для відшкодування шкоди, завданої йому прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченої частини заробітної плати, яка мала бути нарахована протягом часу роботи на посаді прокурора, тобто перебування на публічній службі, зокрема з 01.07.2015 по 22.03.2021 у розмірі 1793444,48 грн.

Ухвалою судді від 05.05.2021 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 25 травня 2021 року.

25 травня 2021 року підготовче засідання по справі відкладене на 15 червня 2021 року.

Відповідач позов не визнав, 01 червня 2021 року надав до суду відзив (вх. №30970), в якому наголошує, що оскільки з часу набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України (Постанова від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури») та Законами України про Державний бюджет України, і видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачались, відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. На думку відповідача, в даному випадку відсутні підстави для відшкодування шкоди, завданої прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченої частини заробітної плати, оскільки рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце після ухвалення рішення. Враховуючи викладене, вважає, що відсутні правові підстави для перерахунку заробітної плати позивачу за період з 01.07.2015 по 26.03.2020 (дата прийняття Конституційним Судом України рішення №6-р/2020) відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

15 червня 2021 року судом відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №160/6949/20, продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 08 липня 2021 року.

22 червня 2021 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вх. №35181), у якій додатково зауважує, що право особи на відшкодування шкоди уже завданої відповідним неконституційним актом узгоджується з приписами статей 56, 152, Конституції України, у зв`язку із чим позивач має право на відшкодування заявленої ним матеріальної шкоди за період до дії неконституційного акту (його положення), тобто за минулий період до визнання його неконституційним. Щодо посилання відповідача на абзац 3 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ХІІ вказує, що таке спростовується положеннями статей 15, 81 Закону України «Про прокуратуру» та суперечить змісту рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020. Щодо строків позовної давності зауважує, що у спірних правовідносинах норми Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про прокуратуру», КЗпП України, а також інших підзаконних нормативно-правових актів з питання оплати праці є спеціальними порівняно з нормами КАС України, тому в цьому випадку повинні застосовуватися положення спеціальних норм в частині можливості звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи було здійснено роботодавцем нарахування таких виплат.

Ухвалою суду від 08.07.2021 за клопотанням сторін судом відкладено підготовче засідання на 16.07.2021.

Ухвалою від 16.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 07 вересня 2021 року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позові та відповіді на відзив. Просить адміністративний позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, надавши пояснення, аналогічні викладеним у відзиві, долученому до матеріалів справи. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

На підставі статті 243 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 з вересня 2003 року працює в органах прокуратури України на різних посадах, зокрема 05.03.2013 на посаді заступника прокурора Хортицького району м. Запоріжжя, з 15.12.2015 на посаді першого заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області, про що свідчить копія трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 23.09.2003 (накази від 05.03.2013 №1574, від 14.12.2015 №464к).

Відповідно до наказу Запорізької обласної прокуратури №415к від 18.03.2021 позивача звільнено з посади першого заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області та органів Запорізької обласної прокуратури, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 19 березня 2021 року.

Наказом Запорізької обласної прокуратури №436к від 22.03.2021 ОСОБА_1 вважати таким, що звільнено з посади першого заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області та органів Запорізької обласної прокуратури, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 22 березня 2021 року.

Позивач зазначає, що у період з 01.07.2015 по 22.03.2021 йому нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, виходячи з посадового окладу прокурора, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», розмір якого є меншим, ніж визначений статтею 81 Закону України «Про прокуратуру». Різниця за цей період за розрахунками позивача становить 1793444,48 грн.

Посилаючись на рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020, норми Конституції України, вважаючи, що такою бездіяльністю відповідачем щодо неналежного розрахунку з ним в частині виплати заробітної плати, позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому також просить стягнути заподіяну йому шкоду, яку обраховує як різницю між отриманою заробітною платою та тією, що передбачена статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України №1697-VII від 14.10.2014 «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1697-VII).

Частини 1, 2, 3, 7 та 9 статті 81 Закону №1697-VII визначали, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.

Прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Стаття 89 Закону №1697-VII визначала, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Відповідно до статті 90 Закону №1697-VII, фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Частина 2 статті 8 Закону України №108/95-ВР від 24.03.1995 «Про оплату праці» встановлює, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною 3 цієї статті, та частиною 1 статті 10 цього Закону.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України у межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Так, пунктами 1, 2, 6 Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі – Постанова №505), затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5.

Крім того, надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів.

Видатки, пов`язані з реалізацією Постанови №505, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється у межах затвердженого фонду оплати праці.

Згідно зі статтею 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пункт 26 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України №79-VIII від 28.12.2014 «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрали чинності з 01 січня 2015 року) встановлював, що норми і положення статті 81, частин 16-18 статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Абзацом 3 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України №80-VIII від 28.12.2014 «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (набрав чинності з 01 січня 2015 року) установлено, що норми і положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними.

Закон України №80-VIII від 28.12.2014 «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Закон України №79-VIII від 28.12.2014 «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» прийняті пізніше Закону України №1697-VII від 14.10.2014 «Про прокуратуру», а тому, у 2015 році норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою № 505.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України, правові позиції якого викладені у постановах від 04.11.2015 № 21-1461, від 30.03.2016 № 21-271а16, від 13.07.2016 № 21-1488а16, а також аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №825/575/16, від 21.03.2018 №817/548/16, від 21.11.2018 №808/2163/17, від 16.01.2019 №804/217/17, від 27.02.2019 №809/982/16, та №824/490/16 від 05.05.2020. Правова судова позиція з цього спірного питання є сталою.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказані положення дають підстави для висновку про те, що відповідач не уповноважений самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплачувати йому заробітну плати у вищому розмірі.

Також суд зазначає, що положення Закону України «Про Державний бюджет на 2015 рік» в установленому порядку неконституційними не визнавались, а Запорізька обласна прокуратура при нарахуванні та виплаті заробітної плати позивачу діяла відповідно до вимог Закону України «Про Державний бюджет на 2015 рік» та Постанови № 505 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 763).

Крім того, реалізація приписів статті 81 Закону України «Про прокуратуру» була неможливою без внесення відповідних змін до вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України та Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік». Однак такі зміни з незалежних від відповідача причин не вносились.

З аналогічних мотивів суд виходить, надаючи оцінку вимогам позивача за інші спірні періоди. Враховуючи, що з часу набрання чинності Законом № 1697-VII розміри посадових окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет Україна на відповідний рік, а видатки на реалізацію положень статті 81 Закону № 1697-VII не передбачались, суд погоджується з доводами відповідача про відсутність у нього правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці працівників органів прокуратури у розмірах інших, ніж це було передбачено вказаними нормативно-правовими актами.

Щодо доводів позивача стосовно протиправності не нарахування йому заробітної плати у розмірі, визначеному статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення №6-р/2020 від 26.03.2020 у справі №1-223/2018(2840/18), суд зазначає про наступне.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру», зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Також як частиною 2 статті 152 Конституції України, так і частиною 1 статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Тобто, за загальним правилом, рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

Разом з тим у Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 за № 6-р/2020 положення пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, дія положення пункту 26 розділу VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втратила чинність 26 березня 2020 року.

За таких обставин суд доходить до висновку, що Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 за № 6-р/2020 на правовідносини між сторонами за період з 01.07.2015 по 25.03.2020 не впливає, оскільки такі виникли до прийняття цього рішення, тоді як відповідне рішення Конституційного Суду України не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Подібний правовий висновок у подібних правовідносинах міститься у постановах Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 820/2462/17, від 25.07.2019 у справі №804/3790/17, від 23.12.2019 у справі № 814/1274/17 та Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2020 у справі № 806/1604/16, від 01.03.2021 у справі №240/13819/20.

Крім того, суд зазначає, що Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі – Закон № 113-ІХ), який набрав чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Так, у частину першу статті 3 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ слова "місцеві" замінено на "окружні".

Статтею 15 Закону № 1697-VІІ (в редакції Закону № 113-ІХ) визначено виключний перелік посад в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ передбачено, що день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".

Таким чином, саме Закон України «Про прокуратуру» (зі змінами, внесеними Законом № 113-IX), а не Бюджетний кодекс України (норма якого була визнана неконституційною) передбачав оплату праці працівників місцевих прокуратур відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 в спірний період після прийняття Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 за № 6-р/2020. Водночас оплата праці прокурорів окружних прокуратур буде здійснюватися з дня початку їх роботи.

Так, згідно з наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 № 40 днем початку окружних прокуратур визначено 15 березня 2021 року.

Проте, відповідно до наказу Запорізької обласної прокуратури №415к від 18.03.2021 ( редакції наказу №436к від 22.03.2021) позивача звільнено з посади першого заступника керівника Запорізької місцевої прокуратури №3 Запорізької області та органів Запорізької обласної прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 22 березня 2021 року, тобто позивач не був переведений до окружної прокуратури.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати у спірний період з 01.07.2015 по 22.03.2021 відповідач був зобов`язаний і діяв у межах та на підставі того законодавства, яке існувало на час виникнення спірних відносин, що доводами позовної заяви та матеріалами справи не спростовується.

Щодо строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1,5 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до змісту частини 2 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок. Отже, посадовий оклад прокурора входить до структури заробітної плати і відповідно, с її складовою.

Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Суд зазначає, що у даній справі позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї, а порушено право стосовно заробітної плати (оплати праці) за періоди, коли позивач проходив публічну службу.

Зазначене свідчить про те, що в даних правовідносинах норми Законів України «Про оплату праці», «Про прокуратуру», Кодексу законів про працю України, є спеціальними порівняно з нормами КАС України. Тому в цьому випадку повинні застосовуватися положення спеціальних норм в частині можливості звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У зв`язку із чим позивачем не пропущено строк звернення до суду.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність своїх дій, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Запорізької обласної прокуратури (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29А, код ЄДРПОУ 02909973) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлений 10.09.2021.

Суддя І.В. Батрак