Рішення № 99678653, 07.09.2021, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.09.2021 Справа № 905/991/21

Господарський суд Донецької області у складі:

судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Хнипель Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом Фермерського господарства «Максим» (84187, Донецька область, Слов`янський район, село Малинівка, вулиця Іванівська, будинок 11; код ЄДРПОУ 30951768)

до Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області (84182, Донецька область, Слов`янський район, місто Миколаївка(пн), площа Енергетиків, будинок 2/14; код ЄДРПОУ 04341413)

про визнання права постійного користування земельними ділянками та визнання недійсним рішення, -

за участі представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

С У Т Ь С П О Р У

Фермерське господарство «Максим» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області та з урахуванням клопотання про зміну предмету позову просить:

- визнати за Фермерським господарством «Максим» право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1424283500:06:000:0290 та земельною ділянкою з кадастровим номером 1424283500:06:000:0289 на підставі державного акту на право постійного користування землею виданого ОСОБА_1 для організації селянського (фермерського) господарства Радою народних депутатів Слов`янського району Донецької області, відповідно до рішення Слов`янської районної ради народних депутатів від 15.03.1995, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 224;

- визнати недійсним рішення Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області від 24.04.2019 № 28-ХХХІ-8 в частині включення земельних ділянок з кадастровими номерами 1424283500:06:000:0290 та 1424283500:06:000:0289 до переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 створив та зареєстрував Фермерське господарство «Максим», яке є користувачем земельних ділянок, які ОСОБА_1 на підставі рішення Слов`янської районної ради народних депутатів від 15.03.1995 отримав на праві постійного користування землею для організації селянського (фермерського) господарства.

ОСОБА_1 помер, що підтверджується відповідним актовим записом.

Фермерському господарству «Максим» стало відомо, що земельні ділянки, які перебувають у його користуванні внесено до Державного земельного кадастру, їм присвоєно кадастрові номера та включено до переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах.

Позивач стверджує, що зі смертю особи, якій надано земельну ділянку на праві постійного користування для ведення фермерського господарства, не припиняється право постійного користування нею, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення останнього.

Враховуючи викладене, Фермерське господарство «Максим» звернулось до суду з метою захисту свого порушеного права.

Ухвалою суду від 24.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 905/991/21, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.07.2021 та встановлено строк сторонам для подання до суду заяв по суті справи, доказів.

До Господарського суду Донецької області 16.07.2021 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач посилаючись на розбіжності загальної площі спірних земельних ділянок переданих за актом на право постійного користування землею та заявлених у позовних вимогах, а також на те, що земельна ділянка надавалась в постійне користування, а не у приватну власність, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Через підсистему «Електронний суд» 21.07.2021 від позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв`язку з необхідністю додаткового часу для підготування відповіді на відзив та клопотання про зменшення позовних вимог.

Ухвалою суду від 22.07.2021 відкладено підготовче засідання на 11.08.2021, сторонам продовжено строк для надання заяв по суті справи, доказів.

До Господарського суду Донецької області 05.08.2021 від Фермерського господарства «Максим» надійшли:

1) клопотання про уточнення позовних вимог, в якому останній просить:

- визнати за Фермерським господарством «Максим» право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1424283500:06:000:0290 та земельною ділянкою з кадастровим номером 1424283500:06:000:0289 на підставі державного акту на право постійного користування землею виданого ОСОБА_1 для організації селянського (фермерського) господарства Радою народних депутатів Слов`янського району Донецької області, відповідно до рішення Слов`янської районної ради народних депутатів від 15.03.1995, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 224;

- визнати недійсним рішення Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області від 24.04.2019 № 28-ХХХІ-8 в частині включення земельних ділянок з кадастровими номерами 1424283500:06:000:0290 та 1424283500:06:000:0289 до переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах.

2) відповідь на відзив Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області на позовну заяву, в якій Фермерське господарство «Максим» просить задовольнити позовні вимоги.

Подане клопотання про уточнення позовних вимог, виходячи з його змісту, а також змісту позовної заяви та обставин справи, суд розцінив як клопотання про зміну предмету позову.

Ухвалою суду від 11.08.2021 задоволено клопотання позивача про зміну предмету позову та постановлено розглядати справу з урахуванням останнього; закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 07.09.2021.

У судове засідання 07.09.2021 представники сторін не з`явились. Про місце, дату та час проведення судового засідання повідомлялись своєчасно та належним чином.

Від Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області надійшла заява, в якій вона просить розгляд справи провести без участі її представника та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору.

З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених статтями 42, 46 ГПК України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті заявлених вимог (з урахуванням поданого клопотання про зміну предмету позову) за наявними у ній документами.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд

В С Т А Н О В И В

Рішенням Слов`янської районної ради народних депутатів від 15.03.1995 ОСОБА_1 затверджено проект відводу земельної ділянки загальною площею 16,9 га із земель запасу Малинівської сільської Ради народних депутатів для ведення селянського (фермерського) господарства.

На підставі вказаного рішення Радою народних депутатів Слов`янського району Донецької області ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування землею, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 224.

У 2000 році ОСОБА_1 створив та зареєстрував Фермерське господарство «Максим» (код ЄДРПОУ 30951768), що підтверджується статутом Фермерського господарства «Максим», свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 № 334371, випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія ААБ № 328015 та довідкою про взяття на облік платника податків від 20.12.2000 № 54.

Рішенням засновника Фермерського господарства «Максим» від 16.12.2013:

- уведено до складу засновників Фермерського господарства «Максим» ОСОБА_2 ;

- у зв`язку зі зміною засновників внесені та затверджені зміни до статуту Фермерського господарства «Максим» шляхом викладення його в новій редакції;

- обрано з 17.12.2013 головою Фермерського господарства «Максим» Кравченка Максима Анатолійовича.

Внесення змін щодо юридичної особи – Фермерського господарства «Максим», підтверджуються випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АД № 334067.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Слов`янським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Харків) від 15.05.2020, серія НОМЕР_1 .

28.04.2021 Фермерське господарство «Максим» звернулось до Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області з заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок площею 12,7 га та 4,2 га в натурі (на місцевості), які перебувають у користуванні Фермерського господарства «Максим» на підставі державного акту на право постійного користування землею виданого на підставі рішення Слов`янської районної ради народних депутатів від 15.03.1995.

Позивач стверджує, що під час подання вказаної заяви йому стало відомо, що земельні ділянки, якими користується Фермерське господарство «Максим» вже зареєстровані в Державному земельному кадастрі для продажу прав на них на земельних торгах.

Вказана обставина слугувала підставою для звернення з відповідними адвокатськими запитами до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області та Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області.

Листом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 11.05.2021 за № 29-5-0.2-2089/2-21 повідомлено, що за даними Національної кадастрової системи (програмного забезпечення Державного земельного кадастру) відомості про земельні ділянки площею 12,8765 га з кадастровим номером 1424283500:06:000:0290 та площею 4,8756 га з кадастровим номером 1424283500:06:000:0289 внесені до Державного земельного кадастру на підставі Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Слов`янського району Донецької області з урахуванням перспективного плану формування території Миколаївської міської територіальної об`єднаної громади, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.05.2017 № 348-р, розробленої у 2018 році Слов`янським районним відділом Донецької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» відповідно до наказу Держгеокадастру від 15.03.2018 № 45 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності».

Листом Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 12.05.2021 за № 2541/10-03-01/2021 повідомлено, що у 1995 році земельні ділянки загальною площею 16,9 га на підставі рішення Слов`янської районної Ради народних депутатів від 15.03.1995 та державного акту на право постійного користування землею передані у постійне користування громадянину ОСОБА_1 . Вище зазначені земельні ділянки внесені до Державного земельного кадастру (Національної кадастрової системи) з кадастровими номерами 1424283500:06:000:0290 та 1424283500:06:000:0289. Інформацією щодо підстав проведення реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (Національної кадастрової системи) Миколаївська міська рада не володіє. 06.06.2018 згідно наказу № 1466-СГ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області передано із державної власності у комунальну власність Миколаївської міської ради земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 2532,9988 га, в тому числі земельні ділянки 1424283500:06:000:0290, 1424283500:06:000:0289. 27.07.2018 на дані земельні ділянки зареєстровано право комунальної власності за Миколаївською міської радою. Прийняті рішення (розпорядження тощо) щодо державного акту на право користування вищевказаними земельними ділянками у Миколаївській міській раді відсутні. Згідно рішення Миколаївської міської ради від 24.04.2019 № 28-XXXI-8 дані земельні ділянки були включені до переліку земельних ділянок, для продажу прав на них на земельних торгах.

Предметом даного позову є визнання за Фермерським господарством «Максим» права постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 1424283500:06:000:0290 та 1424283500:06:000:0289 на підставі державного акту на право постійного користування землею виданого ОСОБА_1 для організації селянського (фермерського) господарства Радою народних депутатів Слов`янського району Донецької області, відповідно до рішення Слов`янської районної ради народних депутатів від 15.03.1995, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 224 та визнати недійсним рішення Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області від 24.04.2019 № 28-ХХХІ-8 в частині включення земельних ділянок з кадастровими номерами 1424283500:06:000:0290 та 1424283500:06:000:0289 до переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у відповідній редакції Закону на момент створення Фермерського господарства «Максим») громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у відповідній редакції Закону на момент створення Фермерського господарства «Максим») користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

За змістом частини першої статті 23 Земельного кодексу України (у відповідній редакції Закону на момент створення Фермерського господарства «Максим») передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові – голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у відповідній редакції Закону на момент створення Фермерського господарства «Максим»; втратив чинність 29.07.2003 – з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 № 973-IV «Про фермерське господарство») після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним на момент створення Фермерського господарства «Максим» передбачалось одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянським (фермерським) господарством як юридичної особи.

Поряд з цим, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

19.06.2003 прийнято новий Закон України № 937-IV «Про фермерське господарство» (далі – Закон № 973-IV), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 973-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 973-IV).

Отже, і наданий час можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа – суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постановах від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17 та від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).

У статті 9 Закону № 2009-XII передбачалося, що після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Фермерське господарство «Максим» як юридична особа зареєстроване в установленому законом порядку (30.11.2000) після отримання його засновником ОСОБА_1 прав на земельну ділянку, виділену йому для ведення селянського (фермерського) господарства у 1995 році. Тобто у правовідносинах користування землею відбулась фактична заміна землекористувача, і його обов`язки перейшли до Фермерського господарства «Максим» з дня його державної реєстрації.

Відповідно до частини другої статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно приписів частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Стаття 22 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 № 561-XII (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005 передбачалось, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Разом з цим, Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 02.04.2002 № 449 (чинна до 23.07.2013).

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Поряд з цим, відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За приписами частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993), яка діяла до 01.01.2002, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянського (фермерського) господарства. У земельному законодавстві (як чинному на момент створення Фермерського господарства «Максим», так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина – засновника селянського (фермерського) господарства відсутня.

Адже правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином – засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина – засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

З матеріалів справи та відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що Фермерське господарство «Максим» створено 30.11.2000 та не припинено по теперішній час.

Сторонами визнається, що земельні ділянки за кадастровими номерами 1424283500:06:000:0290 та 1424283500:06:000:0289 фактично продовжують перебувати у використанні Фермерського господарства «Максим».

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.

Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №906/392/18.

Положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема визнання прав.

За встановлених вище обставин, суд дійшов висновку, що право постійного користування спірними земельними ділянками зберігається за Фермерським господарств «Максим» до часу припинення діяльності фермерського господарства.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу – загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України” від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє – характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа – добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки – встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні «Щокін проти України» від 14.10.2010 (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Судом достеменно встановлено, що у відповідності до законодавства України постійним користувачем згаданих земельних ділянок, які посвідчені державним актом на право постійного користування землею на ім`я ОСОБА_1 , на сьогодні є Фермерське господарство «Максим», право постійного користування якими зберігається за останнім до припинення діяльності фермерського господарства.

Наявні заперечення відповідача стосовно того, що загальна площа спірних ділянок складає 17,7524 га, що є більше чим передано в користування (16,9 га) спростовуються викладеними вище висновками суду та наявною в матеріалах справи копію листа Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 12.05.2021 за № 2541/10-03-01/2021, в якому зазначено, що передані на підставі рішення Слов`янської районної ради народних депутатів від 15.03.1995 у постійне користування громадянину ОСОБА_1 земельні ділянки площею 16,9 га внесені до Державного земельного кадастру (Національної кадастрової системи) з кадастровими номерами 1424283500:06:000:0290 та 1424283500:06:000:0289.

Разом з цим, у листі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 11.05.2021 за № 29-5-0.2-2089/2-21 зазначалось, що земельні ділянки з кадастровими номерами 1424283500:06:000:0290 та 1424283500:06:000:0289 зареєстровані в Державному земельному кадастрі під час інвентаризації земель за наслідком розроблення відповідної технічної документації.

Відповідно до абзацу четвертого статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру, зокрема, на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель – за результатами інвентаризації земель.

Отже, зі змісту наведеного чітко прослідковується, що в Державному земельному кадастрі зареєстровані сформовані земельні ділянки з присвоєнням їм кадастрових номерів 1424283500:06:000:0290 та 1424283500:06:000:0289, тобто саме ті, які у 1995 році передані у постійне користування ОСОБА_1 , який був засновником Фермерського господарства «Максим».

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації прав на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі», пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», заява N36548/97, пункт 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії», пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункт 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява N32457/05, пункт 40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява № 35298/04, пункт 67, від 11.06.2009). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (рішення у справі «Москаль проти Польщі», пункт 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункт 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії», пункт 38).

Можлива помилка державних органів у визначенні площі та меж земельної ділянки не може бути підставою для відмови у задоволення позовних вимог в даній справі та ставитись в провину Фермерському господарству «Максим» з наведених вище підстав.

Враховуючи наявність спору щодо належності права постійного користування землею та відсутності правових підстав для невизнання такого права за Фермерським господарством «Максим», суд приходить до висновку про задоволення позову в частині визнання за останнім права постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 1424283500:06:000:0290 та 1424283500:06:000:0289 на підставі державного акту на право постійного користування землею виданого ОСОБА_1 для організації селянського (фермерського) господарства Радою народних депутатів Слов`янського району Донецької області, відповідно до рішення Слов`янської районної ради народних депутатів від 15.03.1995, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 224.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним рішення Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області від 24.04.2019 № 28-ХХХІ-8 в частині включення земельних ділянок з кадастровими номерами 1424283500:06:000:0290 та 1424283500:06:000:0289 до переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах, суд зазначає таке.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19).

Так, рішенням Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області від 24.04.2019 № 28-ХХХІ-8 включені земельні ділянки, що розташовані на території Миколаївської міської об`єднаної територіальної громади, із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності за списком (Додаток № 1) до переліку земельних ділянок, для продажу прав на них на земельних торгах, на території Малинівського старостинського округу.

У додатку № 1 до рішенням Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області від 24.04.2019 № 28-ХХХІ-8 наведено список земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, що передбачені для включення до переліку земельних ділянок, для продажу прав на них на земельних торгах, на території Малинівського старостинського округу, серед яких наявні земельні ділянки з кадастровими номерами 1424283500:06:000:0290 та 1424283500:06:000:0289.

Судом вище зазначалось, що відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Оспорюване рішення не може вважатися таким, що прийняте на підставі закону, оскільки діяльність Фермерського господарства «Максим» на момент прийняття спірного рішення не припинилось, а інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування спірними земельними ділянками також були відсутні.

Таким чином, Миколаївська міська рада Слов`янського району Донецької області приймаючи рішення від 24.04.2019 № 28-ХХХІ-8 «Про включення земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності до переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах» в частині включення до такого переліку земельних ділянок з кадастровими номерами 1424283500:06:000:0290 та 1424283500:06:000:0289, діяло всупереч вимогам закону, а саме статті 141 Земельного кодексу України, так як відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення Фермерського господарства «Максим» права використання вказаних земельних ділянок.

Прийняттям оспорюваного рішення всупереч вимогам земельного законодавства відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для визнання його недійсним в частині включення земельних ділянок з кадастровими номерами 1424283500:06:000:0290 та 1424283500:06:000:0289 до переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р І Ш И В

Позовні вимоги Фермерського господарства «Максим» до Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області про визнання права постійного користування земельними ділянками та визнання недійсним рішення – задовольнити.

Визнати за Фермерським господарством «Максим» (84187, Донецька область, Слов`янський район, село Малинівка, вулиця Іванівська, будинок 11; код ЄДРПОУ 30951768) право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1424283500:06:000:0290 та земельною ділянкою з кадастровим номером 1424283500:06:000:0289 на підставі державного акту на право постійного користування землею виданого Кравченко Анатолію Дмитровичу для організації селянського (фермерського) господарства Радою народних депутатів Слов`янського району Донецької області, відповідно до рішення Слов`янської районної ради народних депутатів від 15.03.1995, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 224.

Визнати недійсним рішення Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області (84182, Донецька область, Слов`янський район, місто Миколаївка(пн), площа Енергетиків, будинок 2/14; код ЄДРПОУ 04341413) від 24.04.2019 №28-ХХХІ-8 в частині включення земельних ділянок з кадастровими номерами 1424283500:06:000:0290 та 1424283500:06:000:0289 до переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах.

Стягнути з Миколаївської міської ради Слов`янського району Донецької області (84182, Донецька область, Слов`янський район, місто Миколаївка(пн), площа Енергетиків, будинок 2/14; код ЄДРПОУ 04341413) на користь Фермерського господарства «Максим» (84187, Донецька область, Слов`янський район, село Малинівка, вулиця Іванівська, будинок 11; код ЄДРПОУ 30951768) 6 810,00 гривень судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати накази в установленому порядку.

Згідно із статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Донецької області (пункт 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 07.09.2021 складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.09.2021.

Позивач: Фермерське господарство «Максим» (84187, Донецька область, Слов`янський район, село Малинівка, вулиця Іванівська, будинок 11; код ЄДРПОУ 30951768)

Відповідач: Миколаївська міська рада Слов`янського району Донецької області (84182, Донецька область, Слов`янський район, місто Миколаївка(пн), площа Енергетиків, будинок 2/14; код ЄДРПОУ 04341413)

Суддя С.М. Фурсова