Окрема думка судді № 99678053, 17.09.2021, Кремінський районний суд Луганської області

"17" вересня 2021 р.

ОКРЕМА ДУМКА СУДДІ

Справа № 433/300/19

Провадження № 1-кп/414/42/2021

Як член судової колегії, підкорюючись вимогам ст. 375 КПК України і будучи зобов`язаною підписати Ухвалу Кремінського районного суду Луганської області від 17.09.2021 року щодо відмови в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу, користуючись наданим мені ч. 3 ст. 375 КПК України правом, викладаю окрему думку з цього питання.

Як вбачається зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею цього, крім випадків, передбачених частиною п?ятою статті 176 цього Кодексу.

Статтею 181 КПК України передбачено, що домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Суддя приймає до уваги праву позицію, яка викладена в постанові Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.04.2013 року, №511-550/0/4-13, де вказано що суд повинен зважати, що тримання під вартою є винятковим видом запобіжного заходу та застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе відвернути ризики, зазначені у ст. 177 КПК. При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов`язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена також у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»).

У постанові Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 14 зазначено, що як свідчить судова практика, в окремих випадках суди без жодної мотивації в ухвалі на підставі ч. 3 ст. 315 КПК України продовжують застосування тримання під вартою «автоматично», що прямо суперечить практиці ЄСПЛ. Крім цього, відсутність розгляду цих питань порушує вимоги глави 18 КПК України. Необхідно зазначити про відповідні правові позиції ЄСПЛ щодо мотивування судових рішень, зокрема містяться у п. 33 рішення ЄСПЛ від 11.04.2013 року у справі «Вєренцов проти України» ЄСПЛ, у якому зазначено, що відповідно до його усталеної практики, яка відображає принцип, пов`язаний з належним відправленням правосуддя, у рішенні судів мають адекватно зазначатися підстави, на яких вони ґрунтуються. Ступінь застосування цього обов`язку наводити підстави може змінюватися залежно від характеру рішення та повинен визначатися з огляду на обставини справи.

ЄСПЛ наголошує, що обґрунтування наявності ризиків лише тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення, є неправомірним. Про це зазначено в рішеннях ЄСПЛ за скаргою № 12369 від «26» червня 1991 року по справі «Латальє проти Франції», п. 51, за скаргою № 5522/04 від «20» січня 2011 року по справі «Прокопенко проти України», за скаргою № 38717/04 від «14» жовтня 2010 року по справі «Хайредінов проти України», п. 29, 41, за скаргою № 37466/04 від «20» травня 2010 року по справі «Москаленко проти України». В пункті 36 останнього зазначено, що «…органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався…Однак Суд неодноразово встановлював, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою…».

П. 152 Рішення ЄСПЛ за скаргою №26772/95 від 6 квітня 2000 року по справі «Лабіта проти Італії», зазначає, що "відповідно до практики Суду, на питання про те, чи є розумним строк тримання під вартою, не можна відповісти абстрактно. Передусім національні судові органи мають забезпечити, щоб у будь-якому конкретному випадку досудове тримання обвинуваченої особи під вартою не перевищувало розумного строку. З цією метою вони повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення…».

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України», наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Як зазначено в п. 111-112 Рішення ЄСПЛ «Белеветський проти Росії» - обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням п. 4 ст. 5 Конвенції.

Як зазначено в Рішенні ЄСПЛ «Александер Макаров проти Росії» національні органи влади зобов`язані проаналізувати особисті обставини особи докладніше та навести на користь тримання її під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими в судовому засіданні доказами.

Суд, в свою чергу повинен ретельно дослідити наявні докази вказаних ризиків, проаналізувати, дати належну оцінку в кожній конкретній справі. Це узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні у справі «Кобець проти України» зазначив, що «Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (також рішення у справі «Авшар проти Туреччини»). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

З врахування того, що обвинувачений ОСОБА_1 перебуває під вартою понад три роки, справа до цього часу не розглянута за незалежних від нього підстав (у зв`язку з неоднаразовою зміною членів колегії суддів), прокурор при розгляді клопотання обвинуваченого щодо зміни запобіжного заходу в обґрунтування власної позиції посилався на продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які на її думку не зменшились, враховуючи, що ОСОБА_1 на цей час має місце реєстрації на території України у м. Харкові у квартирі, що належить члену його сім`ї, звернувся до уряду України за захистом, про що надав суду відповідну довідку №012092, вважаю, що ризики на які посилається прокурор можуть нівелюватися таким запобіжним заходом, як цілодобовий домашній арешт з застосуванням системи електронного контролю, і відсутня необхідність застосування такого виключного запобіжного заходу як тримання особи під вартою.

Виходячи з того, що обраний ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим, не можна абстрагуватися від всіх необхідних умов, які беруться до уваги при розгляді клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного, тож вважаю за можливе з зазначених вище підстав, змінити його на цілодобовий домашній арешт за місцем реєстрації з застосуванням системи електронного контролю, на визначений в КПК України термін.

Суддя І.О. Тесленко