Рішення № 99677293, 26.08.2021, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/3254/21

Провадження № 2/185/2167/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2021 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Врони А.О., за участю секретаря судового засідання - Ольхової К.А., за участю представника позивача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу ЄУ № 185/3254/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Донецької обласної державної адміністрації, орган опіки та піклування виконавчого комітету Калінінської районної у місті Донецьку ради, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон України,-

ВСТАНОВИВ:

29 квітня 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Донецької обласної державної адміністрації, орган опіки та піклування виконавчого комітету Калінінської районної у місті Донецьку ради, в якому просить суд (з урахуванням уточнення позову від 10.08.2021 року) надати ОСОБА_2 дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини ОСОБА_4 за межі України, а саме до країн Шенгенської угоди, а саме Норвегія, Ісландія та Європейського Союзу, Сполучених штатів Америки, Австралії, Арабської республіки Єгипет, Туреччини, Російської Федерації, Республіки Білорусії, Грузії, Ізраїлю, та в`їзд/виїзд на тимчасово окуповану територію України через лінію розмежування без дозволу та супроводу батька дитини ОСОБА_3 з дня набрання рішенням законної сили та до досягнення ОСОБА_4 шістнадцятирічного віку, тобто, до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовна заява мотивована тим, що сторони зареєстровані та проживають зараз у м.Донецьк. Відповідач мешкає на території м.Донецьк, яка є тимчасово окупованою територією, у відповідача відсутня можливість надати позивачу нотаріально посвідчену згоду на виїзд їх дитини за межі території України. Мати бажає виїхати з окупованої території разом з дитиною для оздоровлення. Проте батько дитини відмовляється від виїзду на підконтрольну територію для оформлення нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини без супроводу батька, у зв`язку з чим позивач змушена звернутись до суду.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності, просив задовольнити позовні вимоги. У заяві зазначив, що на даний час, у зв`язку зі складним матеріальним становищем, він не має можливості покинути тимчасово окуповану територію України, на якій органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження з метою оформлення нотаріальної посвідченої згоди, а також постійно супроводжувати позивача з дитиною під час перетину кордонів.

Згідно ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 206 ЦПК України встановлено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 28 квітня 2001 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі, від даного шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дитина ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвами про укладення шлюбу, про народження.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.

З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Разом з тим за змістом положень статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:

за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Враховуючи, що дитина проживає з батьками, які бажають забезпечити їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку, а також узявши до уваги положення статей 157, 161 СК України, суд приходить до висновку, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини з матір`ю до конкретно визначених країн світу, а саме країн Шенгенської угоди та Європейського Союзу, Сполучених штатів Америки, Австралії, Арабської республіки Єгипет, Туреччини, Російської Федерації, Білорусії, Грузії, Ізраїлю із зазначенням певного періоду з визначенням його початку й закінчення, на який видається такий дозвіл, відповідатиме найкращим інтересам дитини. Такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період.

Вказана позиція відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17(провадження № 14-244цс18).

Однак забезпечення інтересів дітей має відбуватись на підставі та у спосіб, передбачений діючим законодавством.

У даній справі вирішується питання надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини без згоди батька саме за кордон, проте територія у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованою територією України.

Згідно ст.1 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль, а саме:

1) сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей;

2) внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території, визначеної пунктом 1 цієї частини;

3) надра під територіями, визначеними пунктами 1 і 2 цієї частини, та повітряний простір над цими територіями.

Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

Крім того, на теперішній час вказані території залишаються тимчасово окупованими, до якої позивач просить надати дозвіл на виїзд та в`їзд дитини без згоди батька, існує реальна загроза безпеки для життя та здоров`я дитини (внаслідок переміщення терористичних груп, використання зброї, вибухівки тощо), а тому виїзд та в`їзд дитини до вказаних територій не забезпечує її інтересів, наражає її на небезпеку, що є неприпустимим.

Наявна небезпека такого в`їзду для дитини обумовлена збройним протистоянням на цій території, нестабільною ситуацією, яку неможливо прогнозувати та за якої неможливо уникнути ризиків небезпеки для життя та здоров`я дитини.

На території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, держава Україна не може забезпечити інтереси та права дитини у цій справі, яка є громадянином України, а також її повернення на територію, яка контролюється органами державної влади.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст. 5, 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Донецької обласної державної адміністрації, орган опіки та піклування виконавчого комітету Калінінської районної у місті Донецьку ради, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон України - задовольнити частково.

Надати ОСОБА_2 дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за межі України до країн Шенгенської угоди, а саме Норвегія, Ісландія та Європейського Союзу, Сполучених штатів Америки, Австралії, Арабської республіки Єгипет, Туреччини, Російської Федерації, Республіки Білорусії, Грузії, Ізраїлю, без дозволу та супроводу батька ОСОБА_3 з дня набрання рішенням суду законної сили та до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , шістнадцятирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Позивач - ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Треті особи - Служба у справах дітей Донецької обласної державної адміністрації, ЄДРПОУ 24318534, 84333, Донецька обл., місто Краматорськ, вул.Машинобудівників, буд.20.

Орган опіки та піклування виконавчого комітету Калінінської районної у місті Донецьку ради - 84333, Донецька обл., місто Краматорськ, вул.Транспортна, буд.2.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення в повному обсязі складено 31 серпня 2021 року.

Суддя А. О. Врона