Рішення № 99675540, 15.09.2021, Торецький міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Дзержинський міський суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер: 225/3770/21

Номер провадження: 2/225/761/2020

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2021 року м. Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Довженко О.В., за участю секретаря Петрової С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Дзержинського міського суду Донецької області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України», в особі філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою (уточнення позовних вимог від 24.06.2021 року) до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за кредитним договором в розмірі 16 387 грн. 65 коп., з яких 6 999,53 грн. основного боргу, 5 340,48 грн. процентів за користування кредитом, 26,00 грн. комісії, 330,22 грн. – 3% річних за несвоєчасне погашення основної заборгованості за кредитом, 756,28 грн. – 3% річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, 511,89 грн. – втрати від інфляції за несвоєчасне погашення основної заборгованості за кредитом, 2 423,25 грн. – втрати від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом за період з 14.01.2014 року по 08.11.2019 року.

Окрім того, позивач просить покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №5260/03-ДК від 09.03.2011 року про відкриття фізичній особі карткового рахунку та здійснення його розрахунково-касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою, строк дії якого, відповідно до п.11.1 договору, встановлений до дня закриття картрахунку і завершення всіх розрахунків по картрахунку (а.с.11-15).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, просив розглядати справу за його відсутності, наполягав на задоволенні позовних вимог, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився з невідомих причин, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений шляхом направлення судового повідомлення на адресу реєстрації: АДРЕСА_1 , яке повернулось з відміткою «за закінченням терміну зберігання», а також, шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади відповідно до ч.11 ст.128 ЦПК України. Заяву про розгляд справи за його відсутності суду не надав, про причини неявки не повідомив. Відзив на позов не поданий.

З огляду на наведене, відповідно до ст.280 ЦПК України, суд дійшов до висновку щодо наявності правових підстав для ухвалення заочного рішення.

Дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, судом встановлено наступне:

09 березня 2011 року між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 був підписаний договір №5260/03-ДК про відкриття фізичній особі карткового рахунку та здійснення його розрахунково-касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою. Відповідно до умов вищезазначеного договору, АТ «Ощадбанк» відкрив на ім`я ОСОБА_1 картковий рахунок. Крім того, в п.7.1 договору «Умови кредитування» позивач відкрив відповідачу кредитну лінію з лімітом кредиту у сумі 7 000 грн. відповідно до повідомлення про умови кредитування від 18.02.2011 року.

Згідно повідомлення про умови кредитування від 18.02.2011 року, підписаного відповідачем, останній погодився на отримання кредитного ліміту в розмірі 7000,00 грн. зі сплатою 26% річних за користування кредитом в межах встановленого ліміту та 38% у разі його первищення, на платіжну карту MasterCard Maestro, строк дії якої становить 12 місяців (а.с.26-27).

Строк дії кредитної лінії встановлений на строк дії платіжної картки, в тому числі у випадку перевипуску платіжної картки на новий строк.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для задоволення позову, суд виходив з наступного:

між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини на підставі договору кредитування, які регулюються Цивільним кодексом України. Під час укладення договору сторони керувались ст.634 ЦК України, що здійснює правове регулювання договору приєднання.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно зі ст.ст.525, 610 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання є порушенням позичальником своїх зобов`язань.

В свою чергу, відповідно до вимог ст.ст.1048, 1049 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти і такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.4 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, вимагає у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути відсотки за користування кредитом, комісію, три проценти річних за несвоєчасне погашення основного боргу, три проценти річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, втрати від інфляції за несвоєчасне погашення основного боргу та втрати від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом.

Так, позивачем надано розрахунок заборгованості за основним боргом, процентами, комісією, 3% річних та інфляційних витрат за прострочення виконання грошового зобов`язання станом на 04.06.2021 року позичальником ОСОБА_1 , відповідно до договору №1275474 від 03.01.2013 року, де зазначено, окрім іншого, що кредитний ліміт в розмірі 7 000,00 грн. встановлено відповідачеві 28.01.2013 року.

Разом з цим, зазначений в розрахунку договір №1275474 від 03.01.2013 року взагалі відсутній в матеріалах справи, як і докази перерахування відповідачеві позивачем 7000,00 грн. кредиту (встановлення кредитного ліміту) як за договором №1275474 від 03.01.2013 року, так і за договором №5260/03-ДК від 09.03.2011 року, відсутні докази здійснення операцій за картрахунком відповідача у вигляді виписки з його банківського рахунку за відповідний період, докази перевипуску платіжної картки після закінчення строку її дії тощо.

При цьому, суд зауважує на тому, що саме банківська виписка єдоказом наявності у відповідача кредитної заборгованості перед позивачем, здійснення відповідачем операцій за картковим рахунком тощо, адже є первинним документом в розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), згідно з якою виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

(Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 17.01.2021 року у справі №278/2177/15-ц).

З огляду на наведене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 6 999,53 грн. основного боргу суд вважає недоведеними наявними у праві доказами, а отже необґрунтованими.

Як наслідок, безпідставним слід визнати також нарахування відповідачеві 26,00 грн. комісії, 330,22 грн. – 3% річних за несвоєчасне погашення основної заборгованості за кредитом, 756,28 грн. – 3% річних за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, 511,89 грн. – втрати від інфляції за несвоєчасне погашення основної заборгованості за кредитом, 2 423,25 грн. – втрати від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, що є похідними вимогами.

Додатково, суд вважає за доцільне зауважити на безпідставності нарахування відсотків після закінчення дії платіжної картки. Аналогічного висновку дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18), згідно з якою право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 26,00 грн. комісії, суд вважає за доцільне зазначити також, що відповідно до ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

За ст.55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 вбачається, що положення п.п.22, 23 ст.ст.1,11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Таким чином, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем до стягнення з відповідача витрати на комісію в розмірі 26,00 грн. (взагалі не уточнено позивачем за що саме плата, який саме перелік послуг надаються тощо), стосуються дій, які банк вчиняє на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або дій, які споживач вчиняє на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Отже, встановлення банком платежів за вчинення зазначених вище дій є неправомірним, що є підставою для відмови в позові в цій частині.

Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 16.11.2016 року у справі №234/169/15-ц.

Зважаючи на наведені вище висновки, а також враховуючи досліджені судом докази, суд приходить до висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 263, 280 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову - відмовити.

Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Донецького апеляційного суду з урахуванням вимог п.15.5 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В. Довженко