Рішення № 99668103, 13.09.2021, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/2099/20

2/296/557/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" вересня 2021 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Драча Ю.І.,

за участю секретаря судового засідання Алексеєнко В.В.,

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Саган Н.В.

відповідача - ОСОБА_3

представника відповідача - ОСОБА_4

представника відповідача - Коваленко Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ТОВ «САВ-Транс», АТ «СК «Країна» про відшкодування шкоди, яка спричинена смертю потерпілого в результаті дії джерела підвищеної небезпеки,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду в своїх інтересах та як законний представник ОСОБА_6 з позовом до ОСОБА_3 , ТОВ «САВ-Транс», АТ «СК «Країна» в якому, з урахуванням уточнень до позовної заяви та збільшення суми позовних вимог, просила суд стягнути:

- з ТОВ «САВ - Транс» моральну шкоду в розмірі 281300.00 грн.;

- з ТОВ «САВ-Транс» на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 236900,00 грн.;

- з АТ «СК «Країна» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 8700,00 грн.

- з АТ «СК «Країна» на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 8700, 00 грн.

- з АТ «СК « Країна» на користь ОСОБА_6 відшкодування шкоди, заподіяною смертю потерпілого в розмірі 59200,00 грн.

- з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, заподіяною смертю чоловіка в розмірі 3 000 000 грн.

- з ОСОБА_3 відшкодування вартості послуги спеціаліста психолога в сумі 6000 грн.

- з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 кошти судового збору в сумі 2102 грн.

- з ТОВ «САВ-Транс», АТ «СК «Країна», ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору.

- з ТОВ «САВ-Транс», АТ «СК «Країна», ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в сумі 15000 грн.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 , 23 червня 2016 р., близько 23 год. 30 хв., керуючи технічно-справним автобусом Shaolin SLG 6920CGN номерний знак НОМЕР_1 , здійснював рух на ділянці проїзної частини вул. І. Франка у м. Житомира в напрямку від вул. В. Бердичівської до вул. Хлібної. Здійснюючи проїзд нерегульованого перехрестя нерівнозначних доріг вул. І. Франка, що є другорядною та вул. 1-го Травня, яка являється головною, порушуючи вимоги п.2.3 (б) Правил дорожнього руху України, у вищевказаний день та час, ОСОБА_3 , керуючи автобусом Shaolin SLG 6920CGN номерний знак НОМЕР_1 , проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, порушуючи вимоги п.33 «дорожні знаки» 2.2 зазначених Правил, здійснив проїзд перехрестя без зупинки, порушуючи вимоги п.16.11 зазначених Правил на нерегульованому перехресті нерівнозначних доріг не надав дорогу транспортному засобу, який наближався до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі та як наслідок допустив зіткнення з мотоциклом JAWA номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_7 , який здійснював рух по вул. 1-го Травня в напрямку вул.. Шевченка до вул. І. Кочерги в м. Житомирі.

23.06.2016 року внаслідок отриманих тілесних ушкоджень під час дорожньо-транспортної пригоди помер ОСОБА_7 , що був чоловіком позивача та батьком їх дочки ОСОБА_6 .

Позивач зазначила, що оскільки ОСОБА_3 , на час вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з ТОВ «САВ-Транс», шкода має бути відшкодована і підприємством також.

Зазначає, що внаслідок трагічної подій зазнала душевних страждань у зв`язку зі смертю чоловіка та донькою батька, що викликало негативні емоції, переживання, втрату душевного спокою.

Ухвалою суду від 06.04.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

14.05.2020 року АТ «СК «Країна» подано відзив на позовну заяву в якому зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими, незаконними та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки повідомлення про ДТП подано позивачем лише 05.01.2018 року, тобто після спливу строку встановленого законом, хоча повинна була бути подана заява про виплату страхового відшкодування.

Також зазначено, що на відшкодування моральної шкоди розрахованої позивачем на підставі п. 27,3 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в загальному розмірі 17400,00 грн. претендують також батьки загиблого - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які подали документи на отримання належних їх сум страхового відшкодування. Тому позивачем не лише неправильно розраховано суму страхового відшкодування, а й приховано факт пропуску строку подання заяви на виплату страхового відшкодування, тому просять відмовити у задоволенні позову (том 1, а.с. 47-51).

06.07.2020 ТОВ «САВ-Транс» подано відзив на позовну заяву в якому зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими, а позов подано з порушенням строків позовної давності, оскільки строк перебігу позовної давності почався з дати, коли позивач дізналась або могла дізнатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила, тобто з дати вчинення ДТП, тому просили суд відмовити у задоволенні позову (том 1, а.с. 92-96).

11.08.2020 року АТ «СК «Країна» подано відзив на уточнену позовну заяву в якому представник товариства просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову (том 1, а.с. 144-148).

Протокольною ухвалою суду від 27.08.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав викладених в позові.

Представник відповідача ТОВ «САВ-Транс» в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову, просив відмовити у його задоволенні у зв`язку з позовною давністю.

Представник відповідача АТ «СК «Країна» в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, застосувавши строки позовної давності.

Відповідач в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову, зазначив, що його роботодавцем були здійснені всі відшкодування.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Згідно ст. 55 Основного Закону, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Положеннями ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 03.01.2017 року у справі №296/8188/16-к відповідача ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік.

Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_3 , 23 червня 2016 р., близько 23 год. 30 хв., керуючи технічно-справним автобусом Shaolin SLG 6920CGN номерний знак НОМЕР_1 , здійснював рух на ділянці проїзної частини вул. І. Франка у м. Житомира в напрямку від вул. В. Бердичівської до вул. Хлібної.

Здійснюючи проїзд нерегульованого перехрестя нерівнозначних доріг вул. І. Франка, що є другорядною та вул. 1-го Травня, яка являється головною, порушуючи вимоги п.2.3 (б) Правил дорожнього руху України, у вищевказаний день та час, ОСОБА_3 , керуючи автобусом Shaolin SLG 6920CGN номерний знак НОМЕР_1 , проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, порушуючи вимоги п.33 «дорожні знаки» 2.2 зазначених Правил, здійснив проїзд перехрестя без зупинки, порушуючи вимоги п.16.11 зазначених Правил на нерегульованому перехресті нерівнозначних доріг не надав дорогу транспортному засобу, який наближався до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі та як наслідок допустив зіткнення з мотоциклом JAWA номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_7 , який здійснював рух по вул. 1-го Травня в напрямку вул. Шевченка до вул. І. Кочерги в м. Житомирі (том 1, а.с. 19-20).

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 16.03.2017 року вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 03.01.2017 року щодо ОСОБА_3 в частині призначення основного покарання змінено. Призначено ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 286 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, 2 роки обмеження волі. У решті вирок суду залишено без змін (том 1, а.с. 21-23).

Постановою Верховного суду від 04.12.2018 року ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 16.03.2017 року щодо ОСОБА_3 залишено без змін, а касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області - без задоволення (том 1, а.с. 24-26).

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Судом також встановлено, що на час вчинення ДТП власником автобуса Shaolin SLG 6920CGN номерний знак НОМЕР_1 було ТОВ «САВ-Транс» з яким ОСОБА_10 перебував у трудових відносинах.

Також встановлено, що автобус Shaolin SLG 6920CGN номерний знак НОМЕР_1 було застраховано в АТ «СК «Країна», що вбачається з полісу № АІ 9522469 (том. 1, а.с.27).

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 1177 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Згідно до частин 1, 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно до 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. В той же час моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

За змістом статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону "Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:

- навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;

- неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Разом з тим у Законі прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.

Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі "Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону "Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів" та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19), від висновків якої вважала за необхідне відступити колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначено, що у системному зв`язку зі статтею 36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону № 1961-IV, загалом не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.

З такими висновками погодилась Велика Палата Верховного Суду в її постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19).

Закон України "Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено наступне:

у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи(ст.22)

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть.

Законом України «Про державний бюджет на 2016 рік» визначено, що мінімальна заробітна плата станом на 27 серпня 2016 року складала 1450,00 грн.

Суд визнає доведеним факт спричинення ОСОБА_1 та ОСОБА_6 неправомірним діями ОСОБА_3 моральної шкоди та приходить до висновку з врахуванням ступеню суспільної небезпеки вчиненого діяння, ступінь вини, глибину душевних страждань потерпілої, пов`язаних із цим, а також керуючись принципами справедливості й розумності, задовольняє названі вимоги частково в розмірі 100000,00 грн., стягнення з відповідача ОСОБА_3 та по 4350,00 грн. на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з відповідача АТ «СК «Країна», враховуючи, що виплату у сумі по 4350,00 грн. отримали батьки померлого ОСОБА_7 - ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .

Суд відмовляє у задоволенні позову до АТ «СК «Країна» про стягнення 592000,00 грн. в порядку відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого виходячи з наступного.

Положеннями ст. 27 закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV визначено, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, виключно лише на умовах, встановлених ст. 1200 Цивільного кодексу України.

За змістом абзаца 1 ч. 1 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Частиною 2 ст. 1200 ЦК України встановлено, що особам, визначеним у пунктах 1 - 5 ч. 1 цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Таким чином, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання та дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась була для заявника постійним і основним джерелом засобі до існування.

Суд зазначає, що для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць. Вказана обставини в ході судового розгляду має бути підтверджена належними і допустимим засобами доказування.

Так, предметом позову в цій частині потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, а тому доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а й обставини, за яких особа перебувала на утриманні померлого та потребувала матеріальної допомоги.

Однак, суду надано лише докази того, що померлий ОСОБА_7 був батьком ОСОБА_6 , тобто докази підтвердження родинних відносин. Разом з тим, не надано жодного доказу перебування дитини на утриманні померлого. Таким чином, суд немає можливості дослідити докази, які вказують на можливість стягнення на користь потерпілих страхового відшкодування та випливають на розмір такого відшкодування, тому позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає.

Що стосується позовних вимог до ТОВ «САВ-Транс» слід зазначити наступне.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з ТОВ «САВ-Транс» та був допущений до керування автобусом Shaolin SLG 6920CGN номерний знак НОМЕР_1 , що також не заперечувалось сторонами.

За ч.1 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Сторонами трудового договору є працівник та власник підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Між тим трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

Виходячи з норми ст.24 КЗпП України фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органа.

За вимогами ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала , якщо буде встановлено, що вона завдана саме неправомірними діями.

Згідно до ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно зі ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 не був власником автобуса Shaolin SLG 6920CGN номерний знак НОМЕР_1 , на якому вчинив дорожньо-транспортну пригоду, та не володів ним на підставі будь-якого речового права, а в момент заподіяння шкоди виконував трудові обов`язки водія.

Даних про те, що відповідач заволодів транспортним засобом за допомогою протиправних дій в матеріалах справи немає, у зв`язку із чим суд дійшов до висновку про те, що транспортний засіб Shaolin SLG 6920CGN номерний знак НОМЕР_1 , який належить ТОВ «САВ-Транс» використовувався при виконанні трудових обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Враховуючи викладене, суд вважає що позовні вимоги до ТОВ «САВ-Транс» є обгрунтованими, однак виходячи з принципів розумності та справедливості, враховуючи при цьому характер, глибину та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань, яких зазнали позивачі, через передчасну та раптову загибель чоловіка та батька, суд приходить до висновку про те, що розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню на користь ОСОБА_1 становить 170000,00 грн. та на користь ОСОБА_6 150000,00 грн.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд відмовляє у задоволенні позову, щодо стягнення з відповідача ОСОБА_10 вартості послуг психолога в сумі 6000,00 грн. виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.2 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судом встановлено, що позивач по справі звернулась до психолога ОСОБА_11 та відповідно до квитанції № 10288 від 05.05.2020 року сплатила за його послуги 6000,00 грн. З наданого висновку експерта від 06.07.2020 року вбачається, що для дослідження йому були поставлені питання: 1. Чи спричинено ОСОБА_1 моральні страждання (моральна шкода) внаслідок загибелі її чоловіка у дорожньо-транспортній пригоді? 2. Якщо ОСОБА_1 спричинено моральні страждання (моральна шкода) внаслідок загибелі її чоловіка у дорожньо-транспортній пригоді, то як можна визначити грошовий еквівалент таких моральних страждань?

У висновку зазначено, що потерпілій ОСОБА_1 дійсно спричинені моральні страждання внаслідок загибелі її чоловіка у дорожньо-транспортній пригоді. Грошовий еквівалент моральних страждань спричинених ОСОБА_1 можна визначити в розмірі від 2500000,00 грн. до 3000000,00 грн.(том 1, а.с. 76-86).

Також, із вказаного висновку вбачається, що дослідження проводилось на підставі адвокатського запиту № 05.05.20-ЯЛВ від 05.05.2020 року адвоката Саган Н.В., яка діє в інтересах потерпілої ОСОБА_1 .

Суд критично ставиться до вищезазначеного висновку та не бере його до уваги, вважаючи, що він є недопустимим доказом на підставі наступного.

Як вбачається з ч. 1, ч. 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

До державних спеціалізованих установ належать:

науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України;

науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров`я України;

експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

Статтею 7-1 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.

В силу ст. 9 Закону України «Про судову експертизу» атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України.

Особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом.

Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань.

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

До проведення судових експертиз (обстежень і досліджень), крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

До фахівця у відповідній галузі знань, який проводить судову експертизу, застосовуються положення цього Закону щодо гарантій, прав, обов`язків, відповідальності судового експерта, крім відповідальності за відмову від проведення експертизи та положень розділу III цього Закону. (ст. 10 Закону України «Про судову експертизу»).

В силу ст. 16 Закону України «Про судову експертизу» метою атестації судового експерта є оцінка професійного рівня фахівців, які залучаються до проведення судових експертиз або беруть участь у розробках теоретичної та методичної бази судової експертизи. Залежно від спеціалізації їм присвоюється кваліфікація судового експерта з правом проведення певного виду експертизи.

Метою атестації працівників державної спеціалізованої установи, які залучаються до проведення судових експертиз та/або беруть участь у розробленні теоретичної та науково-методичної бази судової експертизи, є оцінка рівня їх спеціальних знань та відповідність займаній посаді.

Залежно від спеціалізації і рівня підготовки працівникам державної спеціалізованої установи присвоюються кваліфікація судового експерта і кваліфікаційний клас.

Порядок проведення атестації та присвоєння чи позбавлення кваліфікаційних класів судового експерта визначається міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, до сфери управління яких належать державні спеціалізовані установи, що здійснюють судово-експертну діяльність.

Таким чином, Законом визначені вимоги, що пред`являються до судових експертів, а також умови та порядок набуття статусу судового експерта.

Суду не надано жодних доказів на підтвердження факту проходження особою, що склала висновок експерта психолога від 06.07.2020 року ОСОБА_11 відповідної підготовки в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, наявності атестації та отримання кваліфікації судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому Законом України «Про судову експертизу»; відомості в державному Реєстрі атестованих судових експертів щодо фахівця у галузі психології ОСОБА_11 як судового експерта відсутні, хоча у вступній частині висновків експерта зазначається про наявність відповідного дозволу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Ст.59 Конституції України закріплює право кожної людини на правову допомогу, а також право вільного вибору захисника своїх прав.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000 щодо офіційного, тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право вільного вибору захисника), положення частини першої статті 59 Конституції України про те, що «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав», треба розуміти як конституційне право особи з метою отримання правової допомоги вибирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Так, судом встановлено, що позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу, згідно договору про надання правової допомоги від 05 травня 2020 року, укладеного між позивачем та адвокатом Саган Н.В. (том 1, а.с.40-42).

Зокрема, адвокатом Саган Н.В. надано правову допомогу позивачу за що позивачем було сплачено адвокату 15000,00 гривень, на підтвердження чого суду надано розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу (том1, а.с. 128), квитанцію з прибуткового касового ордеру № 1 від 19.07.2020 року (том1, а.с. 127) та копію прибуткового касового ордеру від 19.07.2020 року (том1, а.с. 129).

Таким чином, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на суму 15000 грн., витрачені позивачем, є документально підтвердженими, вони співмірні зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому зазначені судові витрати також підлягають стягненню з відповідачів пропорційно до задоволених вимог.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується твердження відповідачів АТ «СК «Країна» та ТОВ «САВ-Транс», що позов подано з порушенням строків позовної давності, тому задоволенню не підлягає слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного) - можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

В даному випадку ухвала Апеляційного суду Житомирської області відносно ОСОБА_3 від 16.03.2017 року вступила в законну силу 16.03.2017, а тому саме з цього моменту слід відраховувати строк позовної давності.

До суду позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , як законний представник ОСОБА_6 звернулись 16.03.2020 року, тобто, в останній день трирічного строку встановленого Законом.

На підставі наведеного, суд відхиляє клопотання відповідачів про застосування строків позовної давності.

На підставі наведеного та керуючись Законами України «Про страхування», «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 3, 15, 16, 22-23, 1166, 1187-1188 ЦК України, ст.ст. 12-13, 49, 78, 81-82, 102, 106, 110, 256-257, 265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ТОВ «САВ-Транс», АТ «СК «Країна» про відшкодування шкоди, яка спричинена смертю потерпілого в результаті дії джерела підвищеної небезпеки задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ "САВ-Транс" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 170000 грн, (сто сімдесят тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з ТОВ "САВ-Транс" на користь ОСОБА_6 , законний представник якої: ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 150000 (сто п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з АТ «СК «Країна» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 4350,00 грн.

Стягнути з АТ «СК «Країна» на користь ОСОБА_6 , законний представник якої: ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 4350,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, заподіяною смертю чоловіка в розмірі 100000 ( сто тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з ТОВ «САВ-Транс» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 8300,00 грн.

Стягнути з АТ «СК «Країна» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 3700,00 грн.

Стягнути з ТОВ "САВ-Транс" на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн.

Стягнути з АТ «СК «Країна» на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн.

В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд міста Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Позивач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 в особі законного представника ОСОБА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ТОВ "САВ-Транс", ЄДРПОУ 37446191, місце знаходження: 10030, м.Житомир, вул. Східна, буд. 88/2.

Відповідач: АТ «СК «Країна», ЄДРПОУ 20842474, місце знаходження: 04176, м.Київ, вул. Електриків, буд. 29 А.

Головуючий суддя Ю. І. Драч

Повний текст рішення складено 17.09.2021