Рішення № 99661045, 16.09.2021, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

справа № 489/4104/21 провадження №2/489/2070/21

РІШЕННЯ

Іменем України

16 вересня 2021 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі судді Коваленка І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі – Інгульський ВДВС) про зняття арешту з нерухомого майна,

встановив:

В червні 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом, в якому вони просять зобов`язати відповідача зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , який було накладено в межах виконавчого провадження на підставі постанови АА №785622 від 22.09.2009, виданої державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Ярошенко В.В., обтяження №9076190.

В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на те, що кожен з них є співвласником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 . Вони мали намір розпорядитися належною їм квартирою, проте як стало відомо на квартиру накладено обтяження постановою державного виконавця від 22.09.2009. 28.04.2021 вони звернулись до Інгульського ВДВС з заявою про зняття арешту, але їм було відмовлено та у відповіді зазначено, що у відділі на виконанні знаходилось виконавче провадження № 30723994 відносно відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, яке завершене у зв`язку із сплатою заборгованості. На час звернення відкриті виконавчі провадження щодо позивачів відсутні. Крім того, в реєстрі речових прав на нерухоме мано зазначено, що обтяжується майно ОСОБА_3 , а не ОСОБА_4 .

Посилаючись на те, що після завершення виконавчого провадження державний виконавець був зобов`язаний винести постанову про зняття арешту та заборони на відчуження майна позивача, але з невідомих причин не зробив цього, тому подальше збереження обтяження нерухомого майна порушує їхнє право як власників на розпорядження нерухомим майном, у зв`язку з чим позивачі просять зобов`язати відповідача зняти арешт на майно.

У відзиві на позовну заяву Інгульський ВДВС наполягав, що не може бути відповідачем у вказаній справі, та просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалами Ленінського районного суду міста Миколаєва від 06.07.2021 позивачів звільнено від сплати судового збору при подачі позову та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України не надходило.

У відповідності до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з вимог частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази та встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов наступного.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 10.06.2021, підтверджується, що позивачі, є співвласниками нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1 , кожному з яких належить по 1/2 частки цієї квартири.

Крім того, з інформації вбачається, що постановою державного виконавця Ленінського відділу ДВС Миколаївського МУЮ, правонаступником якого є Інгульський ВДВС, від 22.09.2009 серії АА № 785622 по виконавчому провадженню про стягнення з ОСОБА_3 на підставі судового наказу № 3-2068 від 22.02.2008, виданого Центральним районним судом міста Миколаєва, накладено арешт на вказану квартиру (а.с.15).

Відповідно до листа Інгульського ВДВС від 30.04.2021 № 36347 згідно відомостей АСВП на виконанні відділу перебувало виконавче провадження № 30723994, відкрите 12.01.2012 на підставі судового наказу № 2-н-1252, виданого Ленінським районним судом міста Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОКП «Миколаївоблтеплоенерго» боргу у сумі 2159,58 грн, яке було закінчено 12.11.2013 в порядку пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконання в повному обсязі рішення, згідно з виконавчим документом та повідомлення стягувача. Заборон на обтяження майна ОСОБА_1 по виконавчому провадженню № 30723994 не виявлено. Крім того, вказано, що станом на 30.04.2021 відсутні відомості щодо перебування на виконанні документа, на підставі якого накладався арешт № 9076190, тому встановити чи є підстави для зняття арешту з майна неможливо (а.с.11).

З огляду на ту обставину, що виконавче провадження, за яким постановою державного виконавця було накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_5 відсутнє, захист майнових прав позивача, у спосіб оскарження бездіяльності державного виконавця неможливий, в зв`язку з чим цивільне право підлягає захисту шляхом ухвалення рішення про зняття арешту, накладеного згаданою раніше постановою державного виконавця.

Наявність арешту на майно, що належить позивачам на праві власності та підтверджено державною реєстрацією, перешкоджає їм, як власникам в повній мірі користуватись та розпоряджатись своїм майном, що відповідно суперечить принципам верховенства права.

Відповідно до статті 41 Конституції України, статями 386,381 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України власнику майна належить право володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном за власним розсудом, та вчиняти по відношенню до свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно положень статей 16, 386 ЦК України власник має право звернутися до суду із вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У відповідності до пункту 2 постанови від 03.06.2016 № 5 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі: встановленої законом заборони користування та/або розпорядження нерухомим майном; рішень судів, що набрали законної сили; ухвали слідчого судді, суду, постанови державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно; накладення заборони на відчуження нерухомого майна нотаріусом; рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; інших актів відповідних державних органів та посадових осіб згідно із законом; договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Заборона відчуження нерухомого майна, яке належить на праві приватної власності позивачам порушує їх права та законні інтереси, оскільки унеможливлює повноцінно володіти, користуватися та розпоряджатися майном.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та II до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо нього будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно роз`яснень, викладених у пункту 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Як зазначив Верховний Суд України в своїй постанові від 15.05.2013 у справі № 6-26цс13, вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені положення законодавства та встановлені по справі обставини, з метою ефективного захисту прав сторін, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, шляхом зняття арешту з квартири позивачів, а не зобов`язання відповідача здійснити такі дії по виконавчому провадженню, яке на виконанні відділу відсутнє, так як необхідність обтяженні нерухомого майна відпала, а подальше його збереження порушує законні права позивачів та перешкоджає їм в реалізації права вільно володіти та розпоряджатись своїм нерухомим майном.

Керуючись статтями 12, 13, 259, 263- 265, 268 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , який було накладено в межах виконавчого провадження на підставі постанови АА №785622 від 22.09.2009, виданої державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Ярошенко В.В., обтяження №9076190

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

позивачі – ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ), місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;

відповідач – Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61 , код ЄДРПОУ 34993225.

Повний текст судового рішення складено 16.09.2021.

Суддя І.В.Коваленко