Рішення № 99654720, 08.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2021 року м. Київ № 640/32404/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., за участю секретаря судового засідання Кузьмич М.Б.,

представника позивача: Маляренко Т.С.,

представника відповідача: Александров О.І.,

третя особа: не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Києві за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особаДержавної служби морського та річкового транспорту України Заборський Олександр Михайловичпровизнання незаконним наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Державної служби морського та річкового транспорту України, у якому просить суд:

- визнати незаконним наказ Державної служби морського та річкового транспорту України від 19.11.2020 № 583-К;

- поновити негайно ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту надання адміністративних послуг Державної служби морського та річкового транспорту України;

- стягнути з Державної служби морського та річкового транспорту України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 34 798, 60 грн. (тридцять чотири тисячі сімсот дев`яносто вісім гривень 60 коп.);

- стягнути з Державної служби морського та річкового транспорту України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 40 000,00 грн. (сорок тисяч гривень 00 коп.).

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказ відповідача від 19.11.2020 № 583-К про звільнення її з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» є безпідставним, оскільки не відбулось скорочення посади, яку займала позивач, після введення в дію структури та штатного розпису відповідача, вказаним наказом порушено права позивача на державну службу. Крім того, при звільненні позивача відповідачем допущено порушення процедури звільнення, позаяк не було запропоновано іншої посади перед звільненням.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.01.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 640/32404/20, розгляд якої вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.02.2021 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.03.2021 вирішено здійснювати подальший розгляд адміністративної справи №640/32404/20 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржуваний наказ прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2021 залучено ОСОБА_2 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (далі - третя особа).

Третя особа у поясненнях по суті спору зазначила, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

У судовому засіданні 08.09.2021 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи убачається, що наказом Державної служби морського та річкового транспорту України від 21.05.2018 № 07-7 «Про призначення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 була призначена на посаду начальника відділу баз даних та програмного забезпечення Департаменту надання адміністративних послуг (том 1 а.с.224).

Згідно з наказом Державної служби морського та річкового транспорту України від 15.04.2020 № 120-к ОСОБА_1 переведено на посаду директора Департаменту надання адміністративних послуг (том 1 а.с. 184).

13.10.2020 позивачу було вручено попередження про наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку із введенням в дію з 02.10.2020 структури та штатного розпису Морської адміністрації, відповідно до наказів Морської адміністрації від 02.10.2020 № 255 «Про введення в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України» та від 02.10.2020 № 256 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту».

Наказом в.о. Голови Державної служби морського та річкового транспорту України Глазкова А.В. видано наказ від 19.11.2020 № 583-к про звільнення ОСОБА_1 , Директора Департаменту надання адміністративних послуг, з займаної посади у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців внаслідок зміни структури або штатного розпису, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Підставою для прийняття вказаного наказу слугували: накази Морської адміністрації від 02.10.2020 № 255 «Про введення в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України» та від 02.10.2020 № 256 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України», попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 від 13.10.2020 № 2, Акт про відмову від підпису на отримання попередження про наступне звільнення від 13.10.2020 № 2.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття наказу про звільнення, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогою про визнання його протиправним та скасування та поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» (далі також - Закон) (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема від 18.04.2020, далі - ЗУ № 889-VIII).

Положеннями статті 3 регламентовано, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Дія цього Закону поширюється, зокрема, на державних службовців міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Частиною 3 вказаної норми визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Разом з тим, положеннями ст. 83 цього Закону визначено підстави для припинення державної служби.

Так, відповідно до приписів п. 4 ч. 1 наведеної норми, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Частиною третьою статті 87 наведеного Закону у редакції, чинній станом на час винесення оскаржуваного наказу встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу (абзац четвертий ч. 3 ст. 87 Закону у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» визначені підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, а саме: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2017 № 1095 Державна служба морського та річкового транспорту України (Морська адміністрація) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику у сферах морського та річкового транспорту, торговельного мореплавства, судноплавства на внутрішніх водних шляхах, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, а також у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості).

Морська адміністрація у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Пунктом 15 зазначеного Положення регламентовано, що граничну чисельність державних службовців та працівників Морської адміністрації затверджує Кабінет Міністрів України.

Структуру апарату Морської адміністрації затверджує Голова Морської адміністрації за погодженням з Міністром інфраструктури.

Штатний розпис і кошторис апарату Морської адміністрації затверджує Голова Морської адміністрації за погодженням з Мінфіном.

Отже, вказана правова норма, викладена у статті 87 Закону № 889, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише у зв`язку зі скороченням чисельності або штату державних службовців, але і у разі скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

Як встановлено судом, підставою для припинення державної служби та звільнення з роботи позивача стало, зокрема, скорочення посади внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців Державної служби морського та річкового транспорту України.

Під час судового розгляду судом проаналізовано структуру та штатний розпис на 2020 рік Державної служби морського та річкового транспорту України, уведених в дію наказами відповідача від 02.10.2020 № 255 «Про введення в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України», від 02.10.2020 № 256 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України».

Так, відповідно до структури та штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України, уведених в дію наказами відповідача від 31.03.2020 № 74 «Про введення в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України» та від 01.04.2020 № 75 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України», з 01.04.2020 загальна чисельність штатних посад відповідача становить 651.

При цьому, до вказаної структури входив департамент надання адміністративних послуг та посада директора департаменту (посадовий оклад 15 900,00).

Згідно структури та штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України, уведених в дію наказами відповідача від 02.10.2020 № 255 «Про введення в дію структури Державної служби морського та річкового транспорту України», від 02.10.2020 № 256 «Про введення в дію штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України», з 02.10.2020 загальна чисельність штатних посад відповідача становить 651.

Водночас, як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, у департаменті надання адміністративних послуг відбулись певні структурні зміни: а саме замість п`яти відділів (відділ ведення Державного суднового реєстру України, Дозвільно-ліцензійний відділ, відділ ведення Суднової книги України, відділ дипломування та кваліфікації плавскладу і спеціалістів водного транспорту, сектор аналітичного забезпечення) утворено чотири (відділ ведення Державного суднового реєстру України та видачі суднових документів, Дозвільно-ліцензійний відділ, відділ ведення Суднової книги України та видачі документів на право управління малими і прогулянковими суднами, відділ моніторингу та ведення баз даних). При цьому, як убачається зі змісту штатних розписів на 2020 рік змінилась також штатна чисельність посад департаменту.

Отже, викладене свідчить про зміни структури та штату департаменту надання адміністративних послуг Державної служби морського та річкового транспорту України із скороченням штату державних службовців, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" зумовило виникнення підстави для припинення державної служби позивача та звільнення.

Разом з цим, суд враховує, що відповідно до приписів п. 4 ч. 1 статті 2 Закону України "Про державну службу" посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.

Водночас, судом приймається до уваги твердження відповідача під час надання пояснень по суті позовних вимог щодо зміни функціональних обов`язків директора департаменту внаслідок зміни структурних підрозділів Департаменту надання адміністративних послуг Державної служби морського та річкового транспорту України.

За наведених обставин, суд критично оцінює посилання позивача, що Державна служба морського та річкового транспорту України не здійснювала фактичне скорочення чисельності штату, оскільки підставою для звільнення ОСОБА_1 в оскаржуваному наказі зазначено не скорочення чисельності або штату державних службовців, а саме скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України без скорочення чисельності або штату державних службовців, що відповідає приписам п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України № 889- VIII.

Таким чином, суд визнає обґрунтованими доводи відповідача, що останній мав законні підстави для припинення державної служби позивача відповідно п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" № 889- VIII.

Що стосується доводів позивача відносно неврахування відповідачем положень національного законодавства та переважного права позивача щодо залишення на роботі, суд зазначає наступне.

02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України від 12 грудня 2019 року №378-IX, яким внесено зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.

Зокрема, відповідно до частини 6 статті 49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

При цьому, Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року №440-ІХ внесені аналогічні зміни в Закон України «Про державну службу», який набрав чинності 13 лютого 2020 року.

Отже, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року № 440-IX змін у Закон України «Про державну службу», норми частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України в частині обов`язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.

Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Однак, суд наголошує, що положеннями частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.

Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу», на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, то суд приходить до висновку про те, що в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню, а доводи позивача в цій частині суд вважає помилковими.

Так, згідно з ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», у редакції, чинній як на момент попередження про наступне звільнення, так і на момент прийняття спірного наказу, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Побудована законодавцем конструкція норми з використанням словосполучення «може пропонувати» свідчить про те, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом, а не обов`язком суб`єкта призначення або керівника державної служби.

Суд наголошує, що норми ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» не скасовувались та неконституційними не визнавались, а відтак немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку вакантну посаду державної служби у Державній служби морського та річкового транспорту України, оскільки це є правом державного органу, а не обов`язком.

У даному випадку суд також враховує, що згідно з п. 3 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про державну службу» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби видає у випадках, встановлених законом, нормативно-правові акти з питань державної служби, надає роз`яснення з питань застосування цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби.

За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби № 86р/з від 20.02.2020 при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Як було встановлено судом, 13.10.2020 позивачу вручено попередження про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису Державної служби морського та річкового транспорту України відповідно до вимог пункту 1 частини першої та частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу", яке ОСОБА_1 відмовилася підписувати, про що було складено Акт від 13.10.2020 № 2 "Про відмову від підпису на отримання попередження про наступне звільнення". У подальшому наказом від 19.11.2020 № 583-к "Про звільнення ОСОБА_1 " звільнено з займаної посади.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що наказ від 19.11.2020 № 583-к про звільнення ОСОБА_1 прийнято відповідно до норм чинного законодавства у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, а тому правові підстави для визнання його протиправним та скасування, а також поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відсутні.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Державної служби морського та річкового транспорту України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 40 000,00 грн. моральної шкоди суд зазначає, що ця позовна вимога є похідною від основних та задоволенню не підлягає у зв`язку з відсутністю підстав для задоволення основних позовних вимог.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.

Беручи до уваги висновок суду про відмову у задоволенні позову, понесені позивачем витрати, пов`язані з розглядом справи, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Державна служба морського та річкового транспорту України (ідентифікаційний код 41886120, місцезнаходження: вул. Преображенська, буд. 25, м. Київ, 03110).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано - 15.09.2021.

Суддя Т.П. Балась