Рішення № 99651979, 14.09.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 вересня 2021 рокум. Ужгород№ 260/2841/21

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Гаврилка С.Є.,

з участю секретаря судового засідання - Лозко В.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 - не з`явився;

за участі представника позивача - Петрецького Сергія Івановича;

відповідач: Головне управління ДФС у Закарпатській області - представник - Палко Ярослав Васильович,

розглянувши у судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

07 липня 2021 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина Августина, буд. 52, код ЄДРПОУ 39393632), в якому просить: "1. Прийняти позовну заяву до розгляду та провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження; 2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Закарпатській області щодо невизначення в Наказі № 96-о від-28.03.201 7 року "Про звільнення ОСОБА_1 " обов`язку виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаної відпустки за попередні відпрацьовані роки загальною тривалістю 107 (сто сім) календарних днів, зокрема: за 2012 рік - 5 діб, 2013 рік 32 доби, за 2014 рік - 19 діб, за 2015 рік- 25 діб, за 2016 рік - 26 діб, з 14зобов`язанням Головне управління ДФС у 'Закарпатській області внести зміни в Наказі № 96-о від 28.03.2017 року "Про звільнення ОСОБА_1 ". доповнивши пункт другий (формулюванням наступною змісту, змінивши розділовим знак "крапку" на "кому" піфія слів "пункту 56 "Положення про проходження служби": "а також грошову у компенсацію за: 5 діб невикористаної чергової відпустки за 2012 рік, 32 доби невикористаної чергової відпустки за 2013 рік, 19 діб невикористаної чергової відпустки за 2014 рік, 25 діб невикористаної чергової відпустки за 2015 рік, 26 діб невикористаної чергової відпустки за 2016 рік" та проведенням виплати грошової компенсації невикористаної відпустки за попередні відпрацьовані роки загальною тривалістю 107 (сто сім) календарних днів, зокрема: за 2012 рік - 5 діб, 2013 рік 32 лоби, за 2014 рік 19 діб. 2015 рік - 25 діб, за 2016 рік - 26 діб.".

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2021 року було закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у даній справі відмовлено.

Свої позовні вимоги позивач мотивує наступним. Зокрема, зазначає, що 29 березня 2017 року наказом Головного управління ДФС у Закарпатській області № 96-о від 28 березня 2017 року позивача було звільнено з посади заступника начальника відділу оперативного супроводження адміністрування ПДВ оперативного управління Головного управління ДФС у Закарпатській області та зі служби в податковій міліції ДФС у запас Збройних Сил України. Позивач вказує, що йому було нараховано грошову компенсацію за 6 діб невикористаної відпустки за 2017 рік, однак відповідачем під час звільнення позивача не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток у загальній кількості 107 календарних днів, а саме: за 2012 рік - 5 діб, 2013 рік 32 доби, за 2014 рік - 19 діб, за 2015 рік- 25 діб, за 2016 рік - 26 діб. Дії відповідача щодо не нарахування та відмови у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані 107 діб чергової оплачуваної відпустки позивач вважає протиправними.

У відзиві на позов представник відповідача просить суд в задоволенні позову відмовити повністю. Вказує, що пунктом 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, визначено, що особам рядового і начальницького складу, які звільніться з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства, а відтак грошова компенсація при звільненні виплачується лише за невикористану в році звільнення відпустку, тому правові підставі для виплати позивачу компенсації за невикористану ним відпустку за попередні роки відсутні.

Під час розгляду справи по суті представник позивача позов підтримав повністю, просив суд його задовольнити з мотивів, що наведені у ньому.

Представник відповідача в судовому засіданні, проти задоволення позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позову а повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу Головного управління ДФС у Закарпатській області № 96-о від 28 березня 2017 року "Про звільнення ОСОБА_1 ", підполковника податкової міліції ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу оперативного супроводження адміністрування ПДВ оперативного управління Головного управління ДФС у Закарпатській області та зі служби в податковій міліції ДФС у запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом "а" (за віком) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29 липня 1991 року № 114. У відповідності до пункту 2 вказаного наказу № 96-о від 28 березня 2017 року Управлінню фінансування, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління ДФС у Закарпатській області зобов`язано виплатити ОСОБА_1 в тому числі грошову компенсацію за 6 діб невикористаної чергової відпустки за 2017 рік. Крім іншого у цьому наказі було зазначено, що у позивача наявні дні невикористаних відпусток, які становлять, зокрема: за 2012 рік - 5 діб, 2013 рік 32 доби, за 2014 рік - 19 діб, за 2015 рік- 25 діб, за 2016 рік - 26 діб (а.с. 6).

29 квітня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації про нараховану та виплачену заробітну плату за період з 01 лютого 2016 року по 29 березня 2017 року (а.с. 7).

Листом від 07 червня 2021 року № 189/5/07-97-08, позивачу було надано довідки-розрахунки нарахованої та виплаченої заробітної плати помісячно за 2016-2017 року (а.с. 9).

Так, як вбачається із вказаних довідок, зокрема в березні 2017 року, тобто при звільненні позивачу було нараховано 5394,52 грн до виплати як грошова компенсація за відпустку-поточного року, тобто за 6 днів 2017 року з розрахунку 899.09 грн без врахування сплачених податків та зборів за кожну добу відпустки (а.с.а.с. 10 11).

Отже, відповідачем під час звільнення позивача не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток у загальній кількості 69 календарних днів, а саме за 2012 рік - 5 діб, 2013 рік 32 доби, за 2014 рік - 19 діб, за 2015 рік- 25 діб, за 2016 рік - 26 діб. Вказаний факт відповідачем не заперечується.

Таким чином судом резюмується, що позиція відповідача щодо спірних правовідносин зводиться до того, що у випадку звільнення особи такий має право на компенсацію лише за не використану відпустку, на яку набув права лише у році, у якому звільняється.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься і відповідач) зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Предмет даного спору стосується, зокрема права позивач на виплату компенсації за невикористані щорічні відпустки за період за 2012 рік - 5 діб, 2013 рік 32 доби, за 2014 рік - 19 діб, за 2015 рік- 25 діб, за 2016 рік - 26 діб.

Відповідно до статті 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Надання всім працівникам щорічної оплачуваної відпустки є реалізацією їх права на відпочинок, яке закріплене статтею 45 Конституції України.

У свою чергу порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки, врегульовано відповідним Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (надалі - Положення №114).

Згідно із пунктом 56 Положення № 114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

При цьому тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу, відповідно до пункту 51 Положення №114, визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ.

Закон України "Про відпустки" за № 504/96-ВР (далі по тесту - Закон України № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону України № 504/96-ВР, законодавцем передбачені такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Таким чином, у спірному випадку, невикористана позивачем за 2012 рік - 5 діб, 2013 рік 32 доби, за 2014 рік - 19 діб, за 2015 рік- 25 діб, за 2016 рік - 26 діб щорічна основна відпустка є в розумінні статті 4 Закону України № 504/96-ВР щорічною відпусткою.

У відповідності до статті 24 Закону України № 504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться у статті 83 частині 1 КЗпП України.

Також необхідно зауважити, що норма, яка зафіксована у пункті 56 Положення № 114 є також банкетною, якою законодавець знову відсилає до законодавства, який регулює питання виплати грошової компенсації за невикористану відпустку. Таким чином судом резюмується, що Положення № 114 питання виплати грошової компенсації за невикористану відпустку не регулює.

Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, що ухвалене у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання нормами Положення № 114 питання компенсації невикористаної частини відпустки особам, які звільняються з органів внутрішніх справ за минулі роки, то при вирішенні даного спору необхідно застосовувати відповідні норми КЗпП України і Закону України № 504/96-ВР, які регулюють спірні правовідносини.

Так, у відповідності до статті 24 частини 1 Закону України № 504/96-ВР та статті 83 частини 1 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення працівників податкової міліції їм виплачується компенсація за всі, без винятків, невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Як зазначалося судом вище, що підтверджено матеріалами справи, відповідачем під час звільнення позивача не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток у загальній кількості 107 календарних днів, а саме: за 2012 рік - 5 діб, 2013 рік 32 доби, за 2014 рік - 19 діб, за 2015 рік- 25 діб, за 2016 рік - 26 діб. А відтак, у відповідності до статті 24 частини 1 Закону України № 504/96-ВР та статті 83 частини 1 КЗпП України, позивач має право на грошову компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Вирішуючи спір необхідно врахувати до спірних правовідносин останню правову позицію Верховного суду щодо подібних спірних правовідносинах, що висловлена у постанові від 19 січня 2021 року, що ухвалена у справі № 160/10875/19 (провадження № К/9901/13369/20).

Згідно із статтею 242 частиною 5 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також необхідно звернути увагу на те, що Законом України "Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки" від 29 травня 2001 року № 2481-ІІІ, була ратифікована Конвенція Міжнародної організації праці № 132 (переглянуту) 1970 року про оплачувані відпустки, прийняту 54 сесією Генеральної конференції Міжнародної організації праці 24 червня 1970 року.

Згідно зі статтею 12 цієї Конвенції угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпусту чи про невикористання такої відпустки з заміною її компенсацією чи іншим способом визначаються недійсними чи забороняються. Це правило є обов`язковим для виконання на території України.

Тому відповідач зобов`язаний був надавати відпустку позивачу щорічно щонайменше на 24 календарні дні (а іншої частини відпустки допускається замінна на компенсацію).

Як було вже судом вказано, що на день звільнення у позивача в органах податкової міліції залишилося у загальній кількості 107 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, а саме: за 2012 рік - 5 діб, 2013 рік 32 доби, за 2014 рік - 19 діб, за 2015 рік- 25 діб, за 2016 рік - 26 діб.

Отже, відповідачем під час звільнення позивача не в повній мірі було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток у загальній кількості 107 календарних днів .

Таким чином, правова позиція відповідача зі спірних питань - є помилковою, такою що не відповідає змісту вищенаведених законодавчих норм, які регулюють спірні правовідносини, обмежує позивача у законодавчо встановленому праві, покладаючи на нього надмірний тягар негативних наслідків спірних правовідносин за відсутності його вини.

Вимога про зобов`язання внести зміни до наказу № 96-о від 28 березня 2017 року "Про звільнення ОСОБА_1 ", включивши відомості про невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки, задоволенню не підлягає з огляду на те, що наявність такої інформації в наказі є доцільною у випадку визначення її відповідачем при звільненні для подальшої виплати позивачу, однак, оскільки сама виплата компенсації в цій справі є предметом розгляду, то належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки.

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення шляхом визнання протиправною бездіяльності Головного управління ДФС у Закарпатській області щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану чергову відпустку у 2012 році тривалістю 5 діб, у 2013 році тривалістю 32 доби, у 2014 році тривалістю 19 діб, у 2015 році тривалістю 25 діб, у 2016 році тривалістю 26 діб та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу вказану грошову компенсацію.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач відповідно до статті 5 частини 1 пункту 1 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року № 3674-VІ звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 139, 242-246 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина Августина, буд. 52, код ЄДРПОУ 39393632) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Закарпатській області щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану чергову відпустку у 2012 році тривалістю 5 діб, у 2013 році тривалістю 32 доби, у 2014 році тривалістю 19 діб, у 2015 році тривалістю 25 діб, у 2016 році тривалістю 26 діб.

Зобов`язати Головне управління ДФС у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану чергову відпустку у 2012 році тривалістю 5 діб, у 2013 році тривалістю 32 доби, у 2014 році тривалістю 19 діб, у 2015 році тривалістю 25 діб, у 2016 році тривалістю 26 діб.

У задоволенні позову у частині інших позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).

Відповідно до статті 243 частини 3 КАС України 14 вересня 2021 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі було складено 16 вересня 2021 року.

СуддяС.Є. Гаврилко