Рішення № 99651498, 15.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2021 р. Справа№200/6826/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Бєломєстнова О.Ю.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

03.06.2021 року позивач - Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ЄДРПОУ: 13492430, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Серова, 1а) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), у якій просить:

- стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році, у розмірі 28 920,00 грн. та пеню у розмірі 242,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що за підсумками 2020 року відповідач, виходячи з середньооблікової кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві у 2020 році (10 осіб), самостійно розрахував та визначив у звіті форми № 10-ПІ кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 1 особа. Разом з тим, відповідач протягом 2020 року не надавав до Краматорського міського центру зайнятості звіти формою № 3-ПН, у зв`язку з чим центр зайнятості протягом 2020 року осіб з інвалідністю до відповідача не направляв. Таким чином, приймаючи до уваги інформацію, зазначену в звіті форми № 10-ПІ за 2020 рік, відповідач всупереч вимогам ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» не виконав усіх заходів щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Ухвалою суду від 23.06.2021 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

18.06.2021 року відповідач через відділ діловодства та документообігу суду надав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначив, що впродовж 2020 року чисельність найманих працівників зросла з 6 до 10 осіб. 22.12.2020 року ним була укладена трудова угода про працевлаштування водієм з ОСОБА_2 , який є інвалідом ІІІ групи. Зазначений працівник працює до теперішнього часу, що спростовує доводи Фонду у позовній заяві про те, що ним не було працевлаштовано жодної особи. Йому відомо, що до Краматорського міського центру зайнятості необхідно надавати звіт за формою № 3-ПН, та передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Однак під час складання штатного розкладу на 2020 рік вакансії не існувало. Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у 2020 році не досягла 8 осіб. Таким чином він не ухилявся від виконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». За твердженням відповідача з його боку немає вини у відсутності працевлаштування інвалідів у визначеній законом кількості, що є обов`язковою умовою притягнення його до відповідальності згідно ст.ст. 230 ГК України, ст.549 ЦК України.

30.06.2021 року позивач через відділ діловодства та документообігу суду надав відповідь на відзив, у якій зазначив, що твердження відповідача про те, що між ним та ОСОБА_2 , який згідно довідки МСЕК № 281276 від 07.03.2012 року має 3 групу інвалідності, 22.12.2020 року був укладений трудовий договір про працевлаштування на вакансію водія, і який до теперішнього часу працює на підприємстві відповідача, не можна прийняти до уваги з наступних підстав. Зазначена особа не пропрацювала на підприємстві у відповідача навіть одного місяця, оскільки була прийнята на роботу вже наприкінці 2020 року, тому її не можливо зараховувати до встановленого законом нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч.1 п.3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Держкомстату від 28.09.2005 № 286, середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватися відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору. Таким чином особа з інвалідності не обов`язково повинна бути працевлаштована на початку року, але вона повинна пропрацювати на підприємстві не менше півроку.

07.07.2021 року позивач через відділ діловодства та документообігу суду надав доповнення до відповіді на відзив, у яких просить суд звернути увагу суду на позицію Верховного Суду у постанові від 09.06.2021 року у справі № 920/474/20, згідно з якою виконання нормативу робочих місць в розумінні ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» вважається саме працевлаштування підприємством осіб з інвалідністю, а не лише створення робочих місць для таких осіб, що зумовлено загальною спрямованістю законодавства про соціальний захист та реабілітацію осіб з інвалідністю на забезпечення реалізації ними трудових прав та обов`язків нарівні з іншими працівниками без додаткових соціальних гарантій у сприянні їх працевлаштування.

З 30.07.2021 року по 28.08.2021 року включно, та з 01.09.2021 року по 03.09.2021 року включно суддя Бєломєстнов О.Ю. перебував у відпустці. Справу розглянуто у розумний строк після виходу судді з відпустки.

Дослідивши подані сторонами документи, суд встановив наступне.

Відповідач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Згідно з наданим відповідачем наказом від 27.12.2019 року, ним затверджений штатний розпис на 2020 рік, який передбачає 8 робітників.

Відповідач подав до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт Форми № 10-ПОІ (річна) про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 10 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1 особа.

Судом встановлено, що позивачем нараховано адміністративно-господарську санкцію за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік у розмірі 28 920,00 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 242,76 грн.

На запит Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від 16.04.2021 року № 03-13/370 Краматорським міським центром зайнятості 29.04.2021 року надано інформацію, якою повідомлено, що ФОП ОСОБА_1 у 2020 році до центру зайнятості звіти за формою 3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії) не надавались”.

Як вбачається з наказу ФОП ОСОБА_1 №33К від 21.12.2020 року, ОСОБА_2 , який є інвалідом третьої групи, прийнятий на посаду водія автомобільних засобів з окладом згідно із штатним розкладом з 22.12.2020 року. Зазначене підтверджується укладеним трудовим договором від 22.12.2020 року та довідкою до акту огляду МСЕК серії 10 ААБ № 281276 від 01.02.2012 року.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 №875-ХII (далі - Закон № 875).

Згідно статті 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

За змістом частин 2 та 3 статті 19 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю; самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частинами 9 та 10 статті 19 Закону №875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, а у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Як вбачається з штатного розпису на 2020 рік кількість працівників у ФОП ОСОБА_1 складає 8 осіб. Крім того, згідно поданого звіту Форми № 10-ПОІ (річна) про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 10 осіб.

Виходячи з наведеного, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях у позивача, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", повинна складати 1 особа.

Тому посилання відповідача щодо штатних працівників у кількості 6 осіб та відсутності вакансій для осіб з інвалідністю спростовується вищевказаними доказами.

Суд зазначає, що 31 травня 2015 року наказом Міністерства праці та соціальної політики України від № 316 було затверджено форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Відповідно до вимог зазначеного Порядку форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, з наведеного слідує, що до обов`язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, також відноситься надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону № 875 підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З наведеного слідує, що обов`язок відповідача слід розуміти у вчиненні визначених законом дій, які у сукупності мають призвести до працевлаштування інваліда.

Приписами статті 20 Закону № 875 встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно - господарських санкцій, за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається у розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, що використовує найману працю.

У контексті визначених вище обов`язків відповідача наведені приписи Закону означають, що відповідальність настає у разі нестворення робочого місця для інваліда, неподання відповідних звітів до державної служби зайнятості та непрацевлаштування інваліда на утвореному для нього місці.

Із наданих суду письмових доказів слідує, що відповідач протягом звітного 2020 року не подавав до Краматорського міського центру зайнятості звіту форми № 3-ПН, що свідчить про ненадання органам, що здійснюють працевлаштування осіб інформації необхідної для організації працевлаштування інвалідів.

Відтак відповідачем не доведено створення робочого місця для працевлаштування інваліда у відповідності до положень ст. 20 Закону №875.

Працевлаштування особи з інвалідністю ( ОСОБА_2 ) на робочому місці, не створеному для праці інваліда, не свідчить про виконання роботодавцем покладених на нього обов`язків.

У постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 825/1276/16 зазначено, що суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ним вжито усіх необхідних заходів для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів та недопущення адміністративно-господарського правопорушення, про що свідчить, зокрема, подання звітів до центру зайнятості, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ним було подано звіти про наявність вакантних робочих місць (форма № 3-ПН) за січень - березень 2015 року, а за квітень - грудень 2015 року звіти не подавалися, що є свідченням неналежного виконання відповідачем обов`язку надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Такого ж змісту позиція викладена Верховним Судом України у постановах у справі № 21-60а11 від 20.06.2011, № 21-105а12 від 26.06.2012, № 21-95а13 від 02.04.2013, в яких зазначено, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що підприємство вжило усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. При цьому такими заходами є подання підприємством до центру зайнятості звітів по формі 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, тобто факт повідомлення компетентного державного органу про виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

За висновками Верховного Суду та Верховного суду України,до обов`язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, і саме подання такої інформації (звітність форми № 3-ПН) відповідного року може свідчити про вчинення роботодавцем усіх дій, необхідних для працевлаштування інвалідів, і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Будь-які інші дії роботодавців не виправдовують та не звільняють від відповідальності за порушення правил господарської діяльності.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем всупереч вимог Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 не було подано до Краматорського міського центру зайнятості звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за 2020 рік.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач у встановленому порядку не надав інформацію про попит на робочу силу (вакансії), що означає, що в такому випадку учасник господарських відносин не вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам.

Вищенаведена позиція також узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими в постанові від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17.

Згідно з частиною 2 статті 20 Закону № 875 порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Частиною першою статті 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Згідно частини 2 вказаної статті передбачено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Згідно з підпунктом 3 частини 3 статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067 "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Аналіз наведених норм права свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для інвалідів відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Отже, судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 не надав інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості про попит на вакансії для осіб з інвалідністю, тобто відповідачем не здійснено передбачених законом заходів для створення робочого місця для особи з інвалідністю та недопущення господарського правопорушення.

Крім того, суд зазначає, що відповідачем подано до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт Форми № 10-ПОІ (річна) про зайнятість працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік.

Як вбачається із змісту зазначеного звіту, у позивача середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 10 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 0 осіб.

У рядку 3 вказаного звіту вказано, що кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 1 осіб.

З аналізу звіту вбачається, що у відповідача за 2020 рік не було працевлаштовано жодної особи з інвалідністю, що свідчить про порушення останнім нормативів місць для працевлаштування інвалідів.

Ссуд не приймає до уваги посилання відповідача на укладений 22.12.2020 року трудовий договір між останнім та ОСОБА_2 (інвалідом ІІІ групи), оскільки вони не відповідають поданому позивачем звіту Форми № 10-ПОІ (річна) про зайнятість працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, що свідчить про працевлаштування ОСОБА_2 не на робочому місці, утвореному для праці інваліда.

За таких обставин суд вважає правомірним застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій. Розмір адміністративно-господарських санкцій та пені сторонами не оспорюється.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257, 293-295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені – задовольнити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році, у розмірі 28 920 (двадцять вісім тисяч дев`ятсот двадцять) грн. 00 коп. та пеню у розмірі 242 (двісті сорок дві) грн. 76 коп. на р/р НОМЕР_2 в Донецьке ГУК/Краматорська МТГ/50070000, ЄДРПОУ ГУ ДКСУ 37967785; МФО 899998; код платежу 50070000, ЄДРПОУ відділення Фонду (стягувана) 13492430.

Повний текст судового рішення складено та підписано 15 вересня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Бєломєстнов О.Ю.