Рішення № 99650537, 08.09.2021, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/12195/19

Провадження № 2/521/735/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2021 року Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді - Коблової О.Д.,

за участю секретаря – Римарчук Я.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства Юстиції України, Юридичного департаменту Одеської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся із зазначеним позовом до Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігора Олександровича, з залученням у якості третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.

В підготовчому провадженні позивач в порядку ст. 49 ЦПК України неодноразово змінював підстави позовних вимог, останнього разу 07.04.2021 року, та просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича про державну реєстрацію прав щодо об`єкту нерухомого майна за реєстраційним № 1349951851101, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 234,4 кв.м., житловою площею 91,9 кв.м., за ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 20.08.2019 року до участі у справі у якості належного відповідача було залучено Міністерство Юстиції України.

Ухвалою суду від 02.03.2021 року до участі у справі у якості співвідповідачів було залучено Юридичний департамент Одеської міської ради та ОСОБА_2 .

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 25.05.2021 року було закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду по суті.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», як зазначив позивач, «в редакції, чинній на період спірних правовідносин, а саме 11.09.2017 року», ОСОБА_1 вказує, що йому та ОСОБА_4 належала Ѕ частка домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 16.03.2006 року. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01.02.2007 року по справі № 2-70/07 було задоволено позов ОСОБА_2 до нього та ОСОБА_3 , та за ОСОБА_2 було визнано право власності на 37/50 часток спірного домоволодіння. Через вказане судове рішення виникла плутанина, яка виразилася в реєстрації домоволодіння за вищевказаною адресою за ОСОБА_1 в розмірі ј частки, за ОСОБА_3 в розмірі ј частки, та за ОСОБА_2 в розмірі 37/50 часток. 11.09.2017 року державним реєстратором Махортовим І.О. КП «Реєстраційна служба Одеської області», було проведено державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 234,4 кв.м., житловою площею 91,9 кв.м., за реєстраційним номером 1349951851101, запис про право власності № 22298499. Право власності було зареєстровано на підставі: технічного паспорту від 05.09.2017 року, що виданий ТОВ «Південьжитлобуд»; висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкту нерухомого майна № 05-12 від 07.09.2017 року, що виконаний ТОВ «Південьжитлобуд»; рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01.02.2007 року, по справі № 2-70/07. Таким чином, за твердженням позивача, виникає суперечлива ситуація, що з будинку, загальною площею 143,5 кв.м., згідно висновку ТОВ «Південьжитлобуд» була виділена в натурі частка у самостійний об`єкт загальною площею 234,4 кв.м. При цьому, за твердженням позивача, із реєстру не були вилучені записи щодо права власності ОСОБА_2 на частку об`єкта нерухомості під АДРЕСА_2 .

Представник Міністерства Юстиції України в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Представник Юридичного департаменту Одеської міської ради в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про час та місце судового засідання повідомлена належним чином.

Відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності учасників справи, що не з`явилися.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник уточненні позовні вимоги та їх обґрунтування підтримали, та просили позов задовольнити.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник заперечували проти задоволення позову, мотивуючи свої доводи відповідністю дій реєстратора діючому законодавству, тим, що спірні правовідносини не порушують прав та інтересів позивача.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, з наступних підстав:

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав (пункти 8, 9 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Частиною першою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний виконавець, приватний виконавець - у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, а також у разі державної реєстрації припинення іпотеки у зв`язку з придбанням (передачею) за результатом прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає реєстрації. Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункт другий частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідності до частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції чинній на момент спірних правовідносин), у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 361/4307/16-ц (провадження № 14-141цс18) зазначено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав (абзац 1 частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Якщо позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав чи скасування запису про проведену державну реєстрацію прав є похідною від спору щодо відповідного майна або майнових прав, і якщо цей спір належить до юрисдикції загального суду та переданий на його розгляд з вказаними вимогами, така справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Крім того, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, тлумачення наведеної норми права у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, чинній на період спірних правовідносин, а саме 11.09.2017 року, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення судом рішення, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає, тому доводи ОСОБА_1 про необхідність застосування такого способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати ефективне відновлення його порушеного права, судом відхиляються.

Водночас п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року, та цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до 16 січня 2020 року.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19.

Спори між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 тривають з 2007 року.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2007 року по цивільній справі № 2-70/07 був задоволений позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання права власності, та за ОСОБА_2 було визнано право власності в порядку спадкування на 37/50 частин домоволодіння АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 .

Рішення суду набрало законної сили.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01.09.2009 року було задоволено позов ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та визначення порядку користування земельною ділянкою, та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Одеська міська рада, Малиновська районна державна адміністрація Одеської міської ради, про визначення порядку користування земельною ділянкою. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21.04.2010 року було відмовлено в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01.09.2009 року.

Вказані судові рішенні набрали законної сили.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що попередні власники домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , що розташований на земельній ділянці площею 549 кв.м.: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 придбали вказаний житловий будинок 05.11.1957 року. В подальшому ОСОБА_7 та ОСОБА_8 провели реконструкцію належного їм домоволодіння, шляхом самовільного будівництва.

Рішенням виконавчого комітету Малиновської районної ради № 629а від 04.09.1987 року самовільне будівництво ОСОБА_7 – узаконено.

Рішенням виконавчого комітету Малиновської районної ради № 328 від 08.05.1987 року самовільне будівництво ОСОБА_8 – узаконено.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2007 року по цивільній справі № 2-70/07, визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування на 37/50 частин домоволодіння АДРЕСА_2 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 .

16 березня 2006 року ОСОБА_9 подарувала за нотаріально посвідченим договором дарування ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в рівних долях кожному Ѕ частину належної їй частки житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 .

Крім того, вищезазначеним рішенням Малиновського районного суду Одеси від 01 лютого 2007 року по цивільній справі № 2-70/07 встановлено, що відповідно до архівних даних, на підставі заяви, відбувся перерахунок часток домоволодіння. На підставі цього, у ОСОБА_7 , що раніше володіла 1/2 частиною домоволодіння, на підставі договору купівлі-продажу, засвідченого Першою Одеською державною нотаріальною контрою від 05.11.1957 p., p. № 1-11744, ідеальна частка склала 37/50 частини домоволодіння; ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що володіють 1/2 частиною домоволодіння, на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Рюміною О.О. від 16.03.2006 р. р.№ 1428, ідеальна частка складає 13/50 частини домоволодіння в рівних частинах кожному.

Крім того, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23 червня 2014 року, позов ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та визначення порядку користування земельною ділянкою. та самостійний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування земельною ділянкою було задоволено частково, було зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати за власний рахунок огородження за лінією забудови (червоною лінією) з металевої сітки «рабиці», а також металеві конструкції перед фасадною частиною будинку у вигляді арки зі стійок та балок з металевих труб, що перешкоджають проїзду до фасадної частини будинку АДРЕСА_2 . Було встановлено порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , при якому: 1. Було виділено в користування ОСОБА_2 земельну ділянкою площею 274,5кв.м., в тому числі: - в окреме користування - 256,5кв.м.; - частина земельної ділянки спільного користування - 18,0 кв.м. (1/2 х 36кв.м.), в наступних межах (додаток №10 до висновку №СЕ-2-1-86/14 від 09 травня 2014 року):

- від точки 1 по прямій лінії на відстані 37,60м. до точки 2;

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 8,19м. до точки 3;

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 20,55м. (8,05м. + 8,47м. + 4,03м.) до точки 4;

- з наступним ухилом вправо по прямій лінії на відстані 1,00м. до точки 5;

- з наступним ухилом вправо по прямій лінії на відстані 3,63м. до точки 6;

- з наступним ухилом вліво вздовж осьової лінії між приміщеннями будинку на відстані 9,27м. до точки 7;

- з наступним ухилом вліво по прямій лінії на відстані 2,84м. до точки 8;

- з наступним ухилом вліво по прямій лінії на відстані 1,91м. до точки 9;

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 3,14м. до точки 10;

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 8,00м. до точки 1.

2. Було виділено в користування ОСОБА_3 та ОСОБА_1 земельну ділянку площею 274,5кв.м., в тому числі: - в окреме користування - 256,5кв.м.; - частина земельної ділянки спільного користування - 18,0кв.м. (1/2 х 36кв.м.), в наступних межах (додаток №10 до висновку №СЕ-2-1-86/14 від 09 травня 2014 року):

а) площею 119кв.м.:

- від точки 11 по прямій лінії на відстані 14,53м. до точки 12;

- з наступним поворотом вліво по прямій лінії на відстані 9,14м. до точки 6;

- з наступним ухилом вліво вздовж осьової лінії між приміщеннями будинку на відстані 9,27м. до точки 7;

- з наступним ухилом вліво по прямій лінії на відстані 2,84м. до точки 8;

- з наступним ухилом вліво по прямій лінії на відстані 1,91м. до точки 9;

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 3,14м. до точки 10;

- з наступним поворотом вліво по прямій лінії на відстані 5,41м. до точки 11;

б) площею 137,5кв.м.:

- від точки 4 по прямій лінії на відстані 6,03м. до точки 13;

- з наступним поворотом вліво по прямій лінії на відстані 20,61м. до точки 14;

- з наступним поворотом вліво по прямій лінії на відстані 6,50м. до точки 3;

- з наступним поворотом вліво по прямій лінії на відстані 20,55м. (8,05м. + 8,47м. + 4,03м.) до точки 4.

3. Залишити в спільному користуванні земельну ділянку площею 36кв.м. в наступних межах (додаток №10 до висновку №СЕ-2-1-86/14 від 09 травня 2014 року):

- від точки 11 по прямій лінії на відстані 14,53м. до точки 12;

- з наступним поворотом вліво по прямій лінії на відстані 9,14м. до точки 6;

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 3,63м. до точки 5;

- з наступним ухилом вліво по прямій лінії на відстані 1,00м. до точки 4;

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 6,03м. до точки 13;

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 17,19м. до точки 12;

- з наступним поворотом вправо по прямій лінії на відстані 1,00м. до точки 11.

В задоволенні інших вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - було відмовлено.

Вказане рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 червня 2014 року було примусово виконано Першим Малиновським відділом державної виконавчої служби м. Одеси, та виконавче провадження по примусовому виконанню судового рішення було закінчено.

Згідно вимог ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З вказаного часу сторони власники домоволодіння за вищевказаною адресою користуються та володіють належними їм окремими житловими та допоміжними спорудами, що розташовані на окремих (ізольованих), огороджених парканом, земельних ділянках.

Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташовані споруди, що зареєстровані на праві власності за ОСОБА_2 , належить територіальній громаді в особі Одеської міської ради.

Власник земельної ділянки за вищевказаною адресою будь-яких претензій щодо будівництва та реєстрації права власності за ОСОБА_2 не пред`являв.

Реалізуючи своє право, ОСОБА_2 самостійно звернувся до державного реєстратора із заявою про реєстрацію своїх прав згідно до рішень суду, які набрали законної сили.

11 вересня 2017 року державним реєстратором Махортовим І.О. КП «Реєстраційна служба Одеської області» (код ЄДРПОУ 41395911) було проведено державну реєстрацію за номером запису про право власності 22298499 належного йому на праві власності об`єкту нерухомого майна за реєстраційним № 1349951851101, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 234,4 кв.м., житловою площею 91,9 кв.м.

Аналіз вказаних обставин в їх сукупності свідчить про невірність обрання ОСОБА_1 способу захисту своїх прав та інтересів, який, на переконання суду, суперечить частині другій статті 16, частині першій статті 216 ЦК України, оскільки в такому випадку він вправі висувати вимоги лише до належного йому на праві власності майна, до кола якого НЕ входять відокремлена земельна ділянка та розташовані на ній споруди, які стали предметом реєстраційних дій, що оспорюються. Разом з тим, закон не наділяє ОСОБА_1 можливістю висувати вимого до того, що не належить йому по праву.

Вказані висновки дають можливість суду відмовити в задоволенні позову, оскільки скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на об`єкти нерухомого майна, які по праву не належать позивачеві, не порушує його законних прав та інтересів.

Керуючись ст.ст.3,4-7,11-13,17-18, 109, 131, 137, 141, 211, 223, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства Юстиції України, Юридичного департаменту Одеської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 354, 355 ЦПК України.

Суддя О.Д. Коблова