Рішення № 99647574, 09.09.2021, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" вересня 2021 р. Справа № 924/311/21

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Яроцького А.М., при секретарі судового засідання Адамчук І.П., розглянувши матеріали справи

за позовом Державного підприємства Радгосп "Лісовогринівецький"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Віоза"

2. Хмельницької районної державної адміністрації

3. Лісовогринівецької сільської ради

про: - визнання недійсним Розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації від 16.04.2007р. №420/07-р "Про затвердження проекту відведення та передачу в оренду ТОВ "Віоза" земельної ділянки на території Лісовогринівецької сільської ради";

- визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки, укладеного між Хмельницькою районною державною адміністрацією та ТОВ "Віоза" за №267 від 25.05.2007р. та Додаткової угоди до нього за №1 від 08.02.2018р.;

- скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 6825083600:03:015:0033 площею 2 га, що розташована: Хмельницька область, Хмельницький район, Лісовогринівецька сільська рада;

- скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 6825083600:03:015:0032 площею 2,1245 га, що розташована: Хмельницька область, Хмельницький район, Лісовогринівецька сільська рада;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації за ТОВ "Віоза" (код ЄДРПОУ 31359826) права оренди земельної ділянки кадастровий номер 6825083600:03:015:0033 площею 2 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2292476968250, номер запису про інше речове право: 40581770 від 07.03.2018р.);

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації за ТОВ "Віоза" (код ЄДРПОУ 31359826) права оренди земельної ділянки кадастровий номер 6825083600:03:015:0032 площею 2,1245га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2292498068250, номер запису про інше речове право: 40581976 від 07.03.2018р.).

Представники сторін:

від позивача - Назаренко В.В.;

від відповідача 1 - Мевша Д.В.;

від відповідача 2 - Бобович В.В.;

від відповідача 3 - Василенко О.М.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 09.09.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Процесуальні дії по справі, заяви, клопотання.

25.03.2021 на адресу господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Державного підприємства Радгосп "Лісовогринівецький" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віоза", Хмельницької районної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, та додаткової угоди до нього, скасування державної реєстрації земельних ділянок та скасування права оренди земельних ділянок.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2021, позовну заяву передано для розгляду судді Яроцькому А.М.

Ухвалою суду від 29.03.2021 позовну заяву Державного підприємства Радгосп "Лісовогринівецький" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віоза" та Хмельницької районної державної адміністрації від 22.03.2021р. (вх.№05-08/726/21), залишено без руху.

На виконання вищевказаної ухвали, 06.04.2021р. на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків та клопотання про витребування доказів.

Після усунення виявлених недоліків позивачем, ухвалою суду від 12.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, задоволено клопотання Державного підприємства Радгосп "Лісовогринівецький" (вх.№05-22/3078/21 від 06.04.2021) про витребування доказів, витребувано у Лісовогринівецької сільської ради належним чином завірену копію Додаткової угоди №1 від 08.02.2018 до Договору оренди земельної ділянки №267 від 25.05.2007, витребувані докази ухвалено подати суду до 05.05.2021, призначено підготовче засідання у справі на 12.05.2021, встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов до 05.05.2021.

06.05.2021 Лісовогринівецькою сільською радою на виконання ухвали суду від 12.04.2021 подано до суду належним чином завірену копію Додаткової угоди №1 від 08.02.2018.

В подальшому підготовче засідання у справі №924/311/21 було призначено на 11.05.2021.

Судом в підготовчому засіданні 11.05.2021 постановлено ухвалу, з занесенням до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання на 27.05.2021.

26.05.2021 позивачем подано до суду клопотання про залучення співвідповідача у справі - Лісовогринівецької сільської ради (Хмельницька обл., Хмельницький р-н, с. Лісові Гринівці, вул. Центральна, 4, код ЄДРПОУ 04403717).

27.05.2021 через загальний відділ діловодства від Хмельницької районної державної адміністрації надійшло клопотання про зобов`язання позивача подати для огляду в судове засідання оригінали документів, витребування оригіналів доказів та поновлення пропущеного строку для подання відзиву на позов з встановленням нового строку для подання відзиву.

Судом в підготовчому засіданні суду 27.05.2021 постановлено ухвалу, з занесенням до протоколу судового засідання про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача 2 в частині надання позивачем для огляду оригіналів документів, та у задоволенні клопотання представника відповідача 2 в частині витребування оригіналу державного акту на право користування землею.

Ухвалою суду від 27.05.2021 у задоволенні клопотання Хмельницької районної державної адміністрації вх.№05-08/1241/21 від 27.05.2021 про поновлення пропущеного строку для подання відзиву на позов та встановлення нового строку для подання відзиву відмовлено, клопотання позивача вх.05-08/1239/21 від 26.05.2021 про залучення співвідповідача у справі задоволено, залучено до участі у справі №924/311/21 в якості співвідповідача Лісовогринівецьку сільську раду (Хмельницька обл., Хмельницький р-н, с. Лісові Гринівці, вул. Центральна, 4, код ЄДРПОУ 04403717), встановлено співвідповідачу - Лісовогринівецькій сільській раді, строк для подання відзиву на позовну заяву до 14.06.2021, підготовче засідання у справі №924/311/21 відкладено на 15.06.2021.

04.06.2021 від Лісовогринівецької сільської ради на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи спочатку, на підставі п.3 ст. 183 ГПК України.

11.06.2021 Лісовогринівецькою сільською радою подано до суду відзив на позовну заяву.

Судом в підготовчому засіданні 15.06.2021 постановлено ухвалу, з занесенням до протоколу судового засідання, якою задоволено клопотання відповідача 3 про розгляд справи спочатку та відкладено підготовче засідання у справі на 27.07.2021. Ухвалою суду від 16.06.2021 повідомлено позивача про дату наступного засідання у справі.

26.07.2021 представником відповідача 1 подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Також, 26.07.2021 представником відповідача 2 подано до суду клопотання про поновлення строку для подання доказів, прийняття клопотання про приєднання доказів та долучення останніх до матеріалів відзиву адміністрації на позовну заяву.

Судом в підготовчому засіданні 27.07.2021 постановлено ухвалу, з занесенням до протоколу судового засідання, якою відкладено підготовче засідання у справі на 05.08.2021 та продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів.

27.07.2021 представником відповідача 2 подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів надіслання іншим учасникам справи клопотання від 26.07.2021.

Ухвалою суду від 28.07.2021 року повідомлено відповідача 1 про дату наступного засідання у справі.

05.08.2021 відповідачем 1 подано до суду клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 05.08.2021 року відмовлено відповідачу 1 - ТОВ "Віоза" у задоволенні клопотання від 05.08.2021 про поновлення строку на подання клопотання та витребування доказів судом, відмовлено відповідачу 2 - Хмельницькій районній державній адміністрації у задоволенні клопотання від 26.07.2021 про поновлення строку на подання доказів та приєднання доказів до матеріалів справи, закрито підготовче провадження у справі №924/311/21 та призначено справу №924/311/21 до судового розгляду по суті у загальному позовному провадженні на 09.09.2021 року.

25.08.2021 року представником відповідача 2 повторно подано до суду клопотання про поновлення строку для подання доказів, прийняття клопотання про приєднання доказів та долучення останніх до матеріалів відзиву адміністрації на позовну заяву.

28.08.2021 представником відповідача 1 подано до суду клопотання про поновлення строку на подання доказів та приєднання таких доказів до матеріалів справи.

Відносно поданого клопотання представника відповідача 2 вх.05-08/1921/21 від 25.08.2021 про поновлення строку для подання доказів, прийняття клопотання про приєднання доказів та долучення останніх до матеріалів відзиву адміністрації на позовну заяву судом врховується таке.

Статтею 80 ГПК України встановлено, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Згідно ст. 207 ГПК України під час розгляду справи по суті головуючий суддя з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 12.04.2021 встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов до 05 травня 2021 року.

Відповідач 2 в порушення встановлених судом процесуальних строків, відзив на позов станом на 05.05.2021 не подав, однак 27.05.2021 звернувся до суду з клопотанням поновлення пропущеного строку для подання відзиву на позов та встановлення нового строку для подання відзиву, без будь якого обґрунтування пропуску встановленого судом строку для подання відзиву та без відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 27.05.2021 року, у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку для подання відзиву на позов відмовлено, з підстав необґрунтованості останнього та такого, що подане без додержання вимог законодавства, оскільки не містить відзиву на позовну заяву, як цього вимагає ст. 119 ГПК України.

26.07.2021 представником відповідача 2 подано до суду клопотання про поновлення строку для подання доказів, прийняття клопотання про приєднання доказів та долучення останніх до матеріалів відзиву адміністрації на позовну заяву.

З поданого відповідачем 2 клопотання про поновлення строку для долучення до матеріалів справи доказів та доданих до нього документів встановлено, що останні були подані не в оригіналах, та копії документів не засвідчені належним чином, а тому не можуть вважатись належними доказами в розумінні ст. 91 ГПК України. Окрім того, судом прийнято до уваги, що у зазначеному клопотанні було відсутнє будь-яке обґрунтування пропущеного строку для подання таких доказів, а також те, що відзив на позовну заяву відповідачем 2 не подавався.

З огляду на викладене, у задоволенні поданого відповідачем 2 клопотання про поновлення пропущеного строку для подання доказів та долучення останніх до матеріалів відзиву відповідача 2 відмовлено.

Отже, судом встановлено що відповідачем 2 неодноразово подавалося клопотання про поновлення пропущеного строку для подання доказів та долучення останніх до матеріалів відзиву відповідача 2, однак без дотримання вимог Господарського процесуального кодексу України, належних обґрунтувань та без самого відзиву на позовну заяву.

У поданому клопотанні 25.08.2021р. представник Хмельницької районної державної адміністрації просить суд поновити строк для подання доказів та долучити до матеріалів відзиву останньої документи, які підтверджують відсутність у позивача оригіналу акту на вічне користування землею колгоспами №536256 від 28.09.1951, а також копії рішень Хмельницької районної ради народних депутатів 1992-1993 роки про відведення земельних ділянок за рахунок земель радгоспу "Лікрослин", що спростовує наявність у користуванні ДП Радгосп "Лісовогринівецький" земельної ділянки площею 2628,2 га. В обґрунтування пропуску строку для подання таких доказів представник відповідача 2 вказує на надмірне навантаження сектору юридичного забезпечення.

Звертаючись із клопотанням про долучення доказів відповідач 2 жодним чином не обґрунтував неможливість подання доказів у встановлений судом строк під час підготовчого провадження, а також не зазначив про неможливість з об`єктивних причин подати відповідні докази.

Доводи відповідача щодо пропущення строку на подання доказів є необґрунтованими, оскільки відповідач не був позбавлений можливості подати відповідні документи, а також відзив на позовну заяву у встановлений судом строк під час підготовчого провадження, однак таких дій відповідачем 2 вчинено не було.

При цьому подане суду 25.08.2021р. клопотання не містило доказів його надсилання іншим учасникам процесу.

Враховуючи викладене, з огляду на подачу відповідачем 2 доказів без дотримання вимог ст. 80 ГПК України, в тому числі без доказів надіслання іншим учасникам справи, з огляду на те, що аналогічне клопотання було предметом розгляду під час підготовчого провадження у справі, суд вважає, що клопотання відповідача 2 про поновлення строку на подання доказів вх.№05-08/1921/21 від 25.08.2021 є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Відносно поданого клопотання представника відповідача 1 вх.05-08/1950/21 від 28.08.2021 про поновлення строку для подання доказів та долучення останніх до матеріалів справи.

Згідно поданого клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Віоза", останній просить суд поновити строк для подання доказів та долучити до матеріалів справи документи, які підтверджують відсутність у позивача оригіналу акту на вічне користування землею колгоспами №536256 від 28.09.1951, а також копії рішень Хмельницької районної ради народних депутатів 1992-1993 роки про відведення земельних ділянок за рахунок земель радгоспу "Лікрослин", що спростовує наявність у користуванні ДП Радгосп "Лісовогринівецький" земельної ділянки площею 2628,2 га. В обґрунтування пропуску строку для подання таких доказів представник відповідача 1 вказує на отримання останніх лише 10.08.2021 року та 25.08.2021 року.

Відповідно до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

З огляду на викладене, судом враховується, що подані відповідачем 1 докази, були отримані останнім уже після закриття підготовчого провадження у справі, зважаючи на наведені приписи, враховуючи зазначені представником ТОВ "Віоза" причини своєчасного не подання доказів, які судом визнаються поважними, а також з метою повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи, суд вважає за можливе поновити пропущений відповідачем 1 строк для подачі доказів по справі, задовольняє клопотання відповідача 1, приймає подані докази до розгляду та долучає їх до матеріалів справи.

Виклад позицій учасників судового процесу.

Державне підприємство Радгосп "Лісовогринівецький" звернулося до суду з даною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віоза", Хмельницької районної державної адміністрації та Лісовогринівецької сільської ради про: визнання недійсним Розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації від 16.04.2007 №420/07-р "Про затвердження проекту відведення та передачу в оренду ТОВ "Віоза" земельної ділянки на території Лісовогринівецької сільської ради"; визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки, укладеного між Хмельницькою районною державною адміністрацією та ТОВ "Віоза" за №267 від 25.05.2007 та Додаткової угоди до нього за №1 від 08.02.2018; скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 6825083600:03:015:0033 площею 2 га, що розташована: Хмельницька область, Хмельницький район, Лісовогринівецька сільська рада; скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 6825083600:03:015:0032 площею 2,1245 га, що розташована: Хмельницька область, Хмельницький район, Лісовогринівецька сільська рада; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації за ТОВ "Віоза" (код ЄДРПОУ 31359826) права оренди земельної ділянки кадастровий номер 6825083600:03:015:0033 площею 2 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2292476968250, номер запису про інше речове право: 40581770 від 07.03.2018); скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації за ТОВ "Віоза" (код ЄДРПОУ 31359826) права оренди земельної ділянки кадастровий номер 6825083600:03:015:0032 площею 2,1245га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2292498068250, номер запису про інше речове право: 40581976 від 07.03.2018).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що 28.09.1951 сільськогосподарській артілі (колгоспу) "Перемога" (с. Лісові Гринівці Ружичнянського району Кам`янець-Подільської області УРСР) було передано в безплатне і безстрокове користування, тобто довічно, землю в кількості 2628,2га, що підтверджується Державним актом на вічне користування землею колгоспами №536253. В подальшому, 29.04.1957 на підставі рішення загальних зборів колгоспників колгоспу "Перемога", постанови Хмельницького бюро обкому КП України та облвиконкому від 29.04.1957 "Про перехід колгоспу в радгосп Міністерства охорони здоров`я" було створено радгосп лікарських рослин. 27.05.1993 розпорядженням представника Президента України радгосп лікарських рослин перереєстровано на радгосп "Лісовогринівецький" (державна форма власності), а відповідно до розпорядження КМ України №158-р від 13.04.2007 Радгосп "Лісовогринівецький" віднесено до сфери управління Мінагрополітики. Тобто, як стверджує позивач, радгосп "Лісовогринівецький" є правонаступником колгоспу "Перемога" та радгоспу лікарських рослин.

На думку позивача, майнові права, в т.ч. право постійного користування земельною ділянкою перейшло до радгоспу "Лісовогринівецький" в межах географічних координат відповідно до Державного акта на вічне користування землею колгоспами №536253 в порядку правонаступництва у складі іншого майна разом, в тому числі, з об`єктами нерухомого майна, а держава визнає цей факт на підставі ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень". Зазначає, що дані обставини також підтверджені рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 06.12.2018 у справі №686/13875/18, яке набрало законної сили, та яким встановлено, що, оскільки Радгосп "Лісовогринівецький" є правонаступником колгоспу "Перемога" та радгоспу лікарських рослин, відповідно до нього перейшло право користування земельною ділянкою, якою користувались підприємства-попередники, в межах відповідно до Державного акта на вічне користування землею колгоспами №536253 від 1951 року та рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 20.01.2020 у справі №686/17131/19, яке набрало законної сили, та яким встановлено, що майнові права, в тому числі право постійного користування земельною ділянкою, розташованою на території Лісовогринівецької сільської ради, перейшло до Радгоспу "Лісовогринівецький" в порядку правонаступництва у складі іншого майна в тому числі і об`єктами нерухомого майна, розташованими на частинах земельних ділянок.

Позивачем у позові відзначено, що йому при проведенні інвентаризації, виготовленні технічної документації із землеустрою стало відомо, що в Державному земельному кадастрі, в середині географічних координат згідно Державного акта на вічне користування землею колгоспами №536253 від 28.09.1951, наявні відомості про державну реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністю "Віоза" згідно договору оренди земельної ділянки №267 від 25.05.2007 року, укладеного між Хмельницькою районною державною адміністрацією та ТОВ "Віоза" на підставі розпорядження голови Хмельницької районної державної адміністрації від 6.04.2007 року №420/07-р, права оренди земельними ділянками, кадастровий номер 6825083600:03:015:0033, площею 2 га, кадастровий номер 6825083600:03:015:0032, площею 2,1245 га, які повністю входять в межі земельної ділянки якою користується позивач.

Тому, позивач вважає, що розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації від 16.04.2007 №420/07-р та укладений на його підставі між Хмельницькою районною державною адміністрацією та ТОВ "Віоза" договір оренди землі №267 від 25.05.2007, та Додаткова угода до нього за №1 від 08.02.2018 незаконними, такими, що порушують законне право користування державним підприємством Радгосп "Лісовогринівецький" земельною ділянкою в межах географічних координат згідно Державного акта на вічне користування землею колгоспами №536253 від 28.09.1951, площею 2628,2 га, а тому підлягають визнанню недійсними, а державна реєстрація вказаних земельних ділянок та реєстрація права оренди земельних ділянок, скасуванню.

Окрім того, позивачем у позові звернуто увагу на те, що жодним уповноваженим на те органом (ані артіллю "Перемога", ані Радгоспом "Лісовогриніевцький") не приймалося рішення про припинення права користування земельними ділянками згідно Державного акта на вічне користування землею колгоспами №536253 від 28.09.1951, площею 2628,2 га, щодо добровільної відмови від права користування земельними ділянками згідно Державного акта на вічне користування землею. Відповідно, право користування державним підприємством Радгосп "Лісовогринівецький" земельними ділянками згідно Державного акта на вічне користування землею колгоспами № 536253 від 28.09.1951, площею 2628,2 га, не припинено.

З огляду на вказане, з метою ефективного захисту порушеного права, відновлення становища, яке існувало до його порушення, забезпечення можливості належного оформлення державним підприємством Радгосп "Лісовогринівецький" права користування земельною ділянкою згідно Державного акта на вічне користування землею колгоспами №536253 від 28.09.1951 в межах географічних координат згідно додатку, беручи до уваги наявність в Державному земельному кадастрі відомостей про реєстрацію за ТОВ "Віоза", права оренди земельними ділянками, з кадастровими номерами 6825083600:03:015:0033, площею 2 га, 6825083600:03:015:0032, площею 2,1245 га, які знаходиться всередині географічних координат земельної ділянки згідно Державного акта на вічне користування землею колгоспами №536253 від 28.09.1951, окрім вимог про визнання недійсними розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації №420/07-р від 16.04.2007 та договору оренди земельної ділянки, а також додаткової угоди, належним способом захисту, на думку позивача, є також пред`явлення вимоги про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірних земельних ділянок та права оренди на такі ділянки.

11.06.2021 року Лісовогринівецькою сільською радою подано відзив на позовну заяву, де остання наголошує на пропуск позивачем строку позовної давності - три роки, для подання даного позову. Звертає увагу, що Державний акт на вічне користування землею виданий колгоспу "Перемога", який реорганізований в радгосп лікарських рослин, який в подальшому реорганізований в радгосп "Лісогринівецький", на базі якого у 2001 році створений Держгосп "Хмельницький", який у свою чергу у 2007 році перейменований у ДП "Хмельницьке". Таким чином відповідач зазначає, що з 1951 року по 2007 рік відбулося 4 реорганізації, і жодного разу протягом років не було належним чином переоформлене право користування земельними ділянками, що є порушенням норм Земельного кодексу України, у зв`язку з чим Лісовогринівецька сільська рада вважає посилання позивача на Державний акт, виданий колгоспу "Перемога" у 1951 році, як документ, що підтверджує право користування земельною ділянкою безпідставним. Відповідач 3 вважає неналежним та недопустимим доказом копію державного акта на вічне користування землею колгоспу "Перемога" №536253 від 28.09.1951 року, яка не була засвідчена належним чином у встановленому законом порядку, так як копія акту не є належним і допустимим доказом без наявності оригіналу, а копія акту посвідчена Лежанським В.В., який не є уповноваженою особою, що має право посвідчувати цей документ, оскільки позивач не видавав його. Звертає увагу суду на те, що позивач подає суду статут радгоспу "Лісовогринівецький" зареєстрований 1999 роком, проте Наказом Фонду держмайна від 25 травня 2020 року №882 затверджено нову редакцію статуту державного підприємства Радгосп "Лісовогринівецький".

Стверджує, що Лісовогринівецька сільська рада звернулась із запитом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, як правонаступника Міністерства аграрної політики та продовольства щодо наявності оригіналу державного акту на вічне користування землею, на який останнє повідомило, що надати належним чином засвідчену копію акту на вічне користування землею колгоспам №536253 від 28.09.1951 року не вбачається можливим, так як документу не виявлено. Крім того, повідомляє відповідач 3, що у даному листі Міністерство вказало, що згідно із п.2 постанови Ради Народних Комісарів СРСР "про видачу сільськогосподарським артілям на безстрокове (довічне) користування землею" від 7 липня 1935 року установлено, що державний акт на безстрокове (вічне) користування землею складається у двох екземплярах: перший екземпляр видається правлінню сільськогосподарської артілі, а другий зберігається у районному виконавчому комітеті. Отже, підсумовує відповідач 3, якщо позивач є дійсно правонаступником КСП "Перемога" і законним користувачем спірної земельної ділянки, то має надати оригінал акту на вічне користування землею колгоспам №536253 від 28.09.1951 року.

Зауважує, що у Відділі у Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру відсутні правовстановлюючі та інші розпорядчі документи на земельні ділянки, що рахувались за ДП Радгосп "Лісовогринівецький". Також, відсутні будь-які записи щодо реєстрації за ДП Радгосп "Лісовогринівецький" в Книзі записів державної реєстрації державних актів на право постійного користування землею Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району та інших книгах реєстрації. Відповідач 3, посилаючись на позицію Вищого господарського суду від 29 жовтня 2015 року у справі № 927/1498/14, вказує, що у даному випадку відбулося припинення юридичної особи (колгоспу "Перемога"), якій видавався державний акт на вічне користування землею №536253 від 28.09.1951 року, а так як земельне законодавство не передбачає автоматичного переходу права постійного користування землею до юридичної особи, яка утворилась в процесі реорганізації, то це право припиняється з моменту припинення юридичної особи, а правонаступник його не набуває. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог та застосувати у спорі факт спливу позовної давності.

28.08.2021 року представником ТОВ "Віоза" подано до суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, де останній звертає увагу суду, що позивачем до позовної заяви додано копію Державного акту на вічне користування землею колгоспами №536253 від 28.09.1951 року, яка не засвідчена належним чином, а оригіналу доказу позивачем суду не надано. Стверджує, що у позивача та Міністерства аграрної політики та продовольства України оригінал Державного акта на вічне користування землею колгоспами №36253 від 28.09.1951 року відсутній. Зауважує, що в період з 1991 по 1999 роки відбувалось зменшення кількості земель радгоспу "Перемога" у зв`язку з відведенням цих земель іншим юридичним особам, що не враховано інженером землевпорядником під час проведеного дослідження площі 2628,2 га, а тому не відображає проведені вилучення земельних ділянок за рахунок земель радгоспу "Лісовогринівецький", що не відповідає дійсному розміру земельної ділянки, що перебувала у користуванні ДП радгосп "Лісовогринівецький" станом на 2007 рік - дату прийняття оспорюваних розпоряджень з урахуванням наявних у матеріалах справи рішень про вилучення земельних ділянок. Відповідач 1 просить поновити строк на подання доказів та долучити останні до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 09.09.2021 підтримав позовні вимоги. В свою чергу представник заперечив проти поданих представниками відповідачів 1 та 2 клопотань від 25.08.2021 та від 28.08.2021.

Представники відповідачів в судовому засіданні 09.09.2021 проти задоволення позовних вимог заперечили з підстав викладених відповідачем 3 у відзиві на позовну заяву, підтримали подані представником відповідача 2 клопотання (вх.05-08/1950/21 від 28.08.2021) про поновлення строку для подання доказів та долучення останніх до матеріалів справи та представником відповідача 1 клопотання (вх.05-08/1950/21 від 28.08.2021) про поновлення строку для подання доказів та долучення останніх до матеріалів справи.

Обставини, які є предметом доказування у справі, та докази, якими сторони підтверджують або спростовують їх наявність.

Згідно з випискою з протоколу засідання виконавчого комітету Ружичнянської районної ради депутатів трудящих від 03.07.1951 вирішено затвердити проект встановлення зовнішніх меж і розмірів землекористування сільськогосподарської артілі "Перемога" Лісо-Гринівецької сільради, який передбачає: закріплення на вічно за сільськогосподарською артіллю 2628,24 га землі в межах, вказаних на проектному плані; залишено серед землекористування сільськогосподарської артілі наступної землі неколгоспного користування: дороги районного значення – 37,43 га, землі школи – 3,94 га, землі ветпункту – 0,65 га, землі одноосібних господарств – 1,04 га, землі робітників та службовців – 0,60 га. Запропоновано районному відділу сільського господарства виготовити відповідно до затвердженого цим рішенням проекту встановлення зовнішніх меж і розмірів землекористування сільськогосподарської артілі "Перемога" державний акт на вічне користування землею.

Сільськогосподарській артілі "Перемога" села Лісові Гринівці Ружичнянського району Кам`янець-Подільської області УРСР виконавчим комітетом Ружичнянської районної ради депутатів трудящих видано Державний акт на вічне користування землею колгоспами №536253 від 28.09.1951, згідно з яким за сільськогосподарською артіллю "Перемога" закріплюється в безплатне і безстрокове користування, тобто навічно, земля в кількості 2628,2 га згідно з планом і описом меж. Державний акт № 536253 містить опис меж сільськогосподарської артілі "Перемога" та план земель, переданих у вічне користування сільськогосподарській артілі "Перемога".

Згідно з постановою бюро Хмельницького обкому КП України і виконкому обласної ради депутатів трудящих від 29.04.1957 прийнято пропозиції Ружичнянського райвиконкому та райкому КП України про укрупнення існуючого радгоспу лікарських культур Міністерства охорони здоров`я СРСР за рахунок земель колгоспу "Перемога" с. Лісові Гринівці з загальною площею 2628 га орної землі та Староушицького райвиконкому РК КП України про організацію нового радгоспу лікарських культур на базі земель колгоспу "Шлях Леніна", ім. Орджонікідзе, ім. Сталіна, ім. Котовського з загальною площею орної землі 9973 га. Зобов`язано Староушицький, Ружичнянський райком КП України та райвиконкоми: відведення земель колгоспів для організації нового радгоспу лікарських культур проводити на основі добровільної згоди колгоспників за рішенням загальних зборів членів колгоспів з наступним затвердженням облвиконкому і Радою Міністрів УРСР; передачу радгоспам земель, а також майна та інших товаро-матеріальних цінностей колгоспів проводити у відповідності з встановленим Радою Міністрів СРСР порядком

Загальними зборами колгоспників колгоспу "Перемога" с. Лісові Гринівці постановлено перейти в радгосп і передати йому всі землі, закріплені за колгоспом "Перемога" с. Лісові Гринівці, а також все громадське майно (архівний витяг від 29.10.2008 №01-12/829 з протоколу загальних зборів колгоспників колгоспу "Перемога" с. Лісові Гринівці Ружичнянського району від 28.04.1957 №4).

Рішенням виконкому Ружичнянської Райради депутатів трудящих від 30.04.1957 №148 затверджено протокол загальних зборів колгоспників колгоспу "Перемога" сіл Лісові Гринівці і Скарженці від 29.04.1957 "Про перехід колгоспу "Перемога" в радгосп"; припинено діяльність колгоспу "Перемога" сіл Лісові Гринівці і Скарженці і вирішено рахувати діяльність організованого Хмельницького радгоспу на базі колгоспу "Перемога" з 30.04.1957, який входить в адміністративне обслуговування Лісово-Гринівецької сільської ради депутатів трудящих.

У матеріали справи надано копію акта від 20.05.1957 опису і оцінки основних засобів колгоспу "Перемога" станом на 01.05.1957 для передачі його радгоспу Лікростресту Міністерства охорони здоров`я СРСР, а також копію акта від 23.05.1957 про передачу від колишнього колгоспу "Перемога" села Лісові Гринівці Ружичнянського району Хмельницькому радгоспу Лікростресту Міністерства охорони здоров`я СРСР земель згідно з Держактом.

Вищезазначені акти затверджені рішенням виконкому Ружичнянської Райради депутатів трудящих від 23.05.1957 №188, яким також вирішено рахувати господарсько-фінансову діяльність колгоспу "Перемога" сіл Лісові Гринівці і Скарженці припиненою з 01.05.1957.

Із наданого у матеріали справи рішення Лісовогринівецької сільради №1 від 18.01.1991 вбачається, що останнім схвалено матеріали інвентаризації земель, розроблені земельною комісією за участю спеціалістів філіалу Інституту "УкрНДІземпроект" згідно з додатками №№1, 2, 3.

Кабінетом Міністрів України згідно постанови від 28.12.1991 №380 постановлено підтримати пропозиції Держхімпрому України та Міністерства охорони здоров`я України про передачу спеціалізованих радгоспів по вирощуванню лікарських рослин Українському державно-акціонерному консорціуму "Укрфітотерапія".

Розпорядженням представника Президента України від 27.05.1993 №22 перереєстровано радгосп лікарських рослин на радгосп "Лісогринівецький".

Згідно з п. 1.1 статуту радгоспу "Лісовогринівецький", затвердженого радою трудового колективу радгоспу 26.05.1993 та зареєстрованого розпорядженням представника Президента України у Хмельницькому районі 27.05.1993 №221, радгосп "Лісовогринівецький" входить до складу Українського Республіканського державно-акціонерного консорціуму "Укрфітотерапія" як окрема юридична особа. Майно радгоспу складають його основні і оборотні фонди, закріплені за ним державою і належать йому на правах власності. Форма власності радгоспу - державна (п. 5.1 статуту).

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №158-р від 13.04.2007 віднесено до сфери управління Мінагрополітики державні підприємства, що займаються виробництвом лікарської сировини, зокрема, радгосп "Лісовогринівецький".

Розпорядженням Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області від 16.04.2007 №420/07-р припинено право користування земельною ділянкою ДГ "Хмельницький" площею 4,13га на території Лісовогринівецької сільської ради у зв`язку з добровільною відмовою. Затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Віоза" на території Лісовогринівецької сільської ради. Вказано передати товариству з обмеженою відповідальністю "Віоза" в користування на умовах оренди терміном на 25 років земельну ділянку площею 4,13га із земель державної власності (землі сільськогосподарського призначення (рілля) за межами населених пунктів на території Лісовогринівецької ради для ведення підсобного сільського господарства. Товариству з обмеженою відповідальністю "Віоза" - приступити до користування земельною ділянкою після встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї та його державної реєстрації.

25.05.2007 року між Хмельницькою районною державною адміністрацією (орендодавець) та ТОВ "Віоза" (орендар) (далі - договір), укладено договір оренди земельної ділянки №267, за умовами розділу 1 якого орендодавець - Хмельницька районна державна адміністрація на підставі розпорядження голови адміністрації від 16 квітня 2007 року №420/07-р. надає, а орендар - ТОВ "Віоза" приймає в строкове, платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Лісовогринівецької сільської ради, Хмельницького району, Хмельницької області. Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку.

Згідно з розділом 2 договору в оренду передається земельна ділянка площею 4,13 га із земель державної власності (землі сільськогосподарського призначення (рілля). Грошова оцінка земельної ділянки становить 21553 грн. 81 коп. Права третіх осіб на земельну ділянку відсутні.

Земельна ділянка передається в оренду для ведення підсобного сільського господарства (п. 3.1 договору).

Відповідно до пункту 3.2 договору він укладається строком на 25 років, починаючи з дати його реєстрації. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення договору на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження строку дії договору на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення. Умови цього договору зберігають свою чинність на строк його дії у випадках, коли після набуття чинності договором, законодавством встановлені інші правила, ніж передбачені договором.

Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 7-денний строк після підписання цього договору за актом її приймання - передачі (п. 3.4 договору).

У п. 5.1 договору орендодавець гарантує, що жодна із умов та жодне із положень цього договору не порушує чинного законодавства України; зобов`язаний забезпечувати відповідно до закону права третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки; передати орендарю по акту прийому-передачі у належному стані та у визначених межах земельну ділянку згідно з цим договором.

Орендар має право вимагати надання орендодавцем для використання земельну ділянку після державної реєстрації договору оренди; використовувати орендовану земельну ділянку у відповідності до мети, обумовленої у договорі; переважного придбання у власність орендованої земельної ділянки у відповідності до закону та переважного права за різних інших умов на поновлення договору оренди; за згодою орендодавця, визначеною у окремій угоді сторін, проводити поліпшення земельної ділянки, зводити у встановленому порядку будівлі і споруди, закладати насадження, без зміни цільового призначення земельної ділянки; використовувати у встановленому законодавством та відповідно до умов договору порядку для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об`єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі. Орендар зобов`язаний у придатному для використання стані повернути орендодавцю земельну ділянку після закінчення строку оренди (п. 5.2 договору).

Згідно з п. 9 договору він набуває чинності після його підписання сторонами та обов`язкової державної реєстрації в Хмельницькому районному відділі Хмельницької регіональної філії ДП „Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України". Якщо за договором земельна ділянка передається в оренду в порядку відведення, договір набуває чинності після перенесення її меж в натуру (на місцевість).

Договір підписаний представниками сторін та скріплений відтисками їх печаток.

Згідно наказу №2 від 01.02.2018 державного підприємства радгосп "Лісовогринівецький" вирішено провести повну інвентаризацію основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків з перевіркою їх фактичної наявності та документального підтвердження.

08.02.2018 року між Лісовогринівецькою сільською радою (Орендодавець) та ТОВ "Віоза" (Орендар) укладено додаткову угоду №1 до договору оренди земельної ділянки №267 від 25.05.2007 року, відповідно до якої "У зв`язку зі зміною меж села лісові Гринівці Хмельницького району відповідно до рішення Хмельницької районної ради №39-15/2013 змінено межі сіл Лісові Гринівці та Скаржинці Лісовогринівецької сільської ради Хмельницької ради Хмельницької області та включено в межі села Лісові Гринівці Лісовогринівецької сільської ради 1182,3109 га земель, встановлено нові межі с. Лісові Гринівці загальною площею 1726,5032 га. Відповідно до вищевказаного земельна ділянка з кадастровим номером 6825083600:03:015:0021 знаходиться в комунальній власності Лісовогринівецької сільської ради сторони дійшли згоди здійснити зміну сторони орендодавця в Договорі оренди землі №267 від 25.05.2007 року, а саме: змінити орендодавця Хмельницьку районну державну адміністрацію на Лісовогринівецьку сільську раду." Інші умови договору, до яких не внесено зміни, зберігають чинність.

Додаткова угода №1 від 08.02.2018 року скріплена підписами та печатками сторін.

У відповідності до рішення № 12 від 29.03.2018 Лісовогринівецькою сількою радою вирішено надати дозвіл на проведення інвентаризації та розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що належить на праві вічного користування Радгоспу "Лісовогринівецький" згідно Державного акта на вічне користування землею колгоспами від 28.09.1951р. № 536253, орієнтовною площею 2628,2 га, що розташовані на території с. Лісові Гринівці та с. Скаржинці Хмельницького району Хмельницької області.

У матеріали справи надано копію рішення Хмельницького міськрайонного суду від 06.12.2018 у справі №686/13875/18 за позовом ОСОБА_1 до ДП Радгосп "Лісовогринівецький" про визнання недійсним державного акту №536253, яким у позові відмовлено.

Судом встановлено, що 28 вересня 1951 року сільськогосподарській артілі (колгоспу) "Перемога" села Лісових Гринівців Ружичнянського району Кам`янець-Подільської області УРСР було передано в безоплатне і безстрокове користування, тобто довічно, земля в кількості 2628,2 га, що підтверджується Державним актом на вічне користування землею колгоспами №536253.

29.04.1957 на підставі рішення загальних зборів колгоспників колгоспу "Перемога" с. Л. Гринівці та с. Скаржниці про створення на базі колгоспу "Перемога" радгоспу лікарських рослин та постанови Хмельницького бюро обкому КП України та облвиконкому від 29.04.1957 "Про перехід колгоспу в радгосп Міністерства охорони здоров`я" було створено радгосп лікарських рослин.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року №380 "Про збільшення виробництва лікарської рослинної сировини і препаратів з неї" спеціалізовані радгоспи по вирощуванню лікарських рослин передані Українському державно-акціонерному консорціуму "Укрфітотерапія".

27.05.1993 розпорядженням представника Президента України радгосп лікарських рослин перереєстровано на радгосп "Лісовогринівецький".

Відповідно до Розпорядження KM України №158-р від 13.04.2007 Радгосп "Лісовогринівецький" віднесено до сфери управління Мінагрополітики.

У рішенні також встановлено, що оскільки радгосп "Лісовогринівецький" є правонаступником колгоспу "Перемога" та радгоспу лікарських рослин, до нього перейшло право користування земельною ділянкою, якою користувались підприємства-попередники, в межах відповідно до державного акту на вічне користування землею колгоспами №536253. Суд зазначив, що ні право користування артілі Перемога, ні право користування радгоспу лікарських рослин та Радгоспу "Лісовогринівецький" земельними ділянками не припинено, тому не могла визначатись подальша доля земель, які знаходились в постійному користуванні колгоспу "Перемога", а в подальшому радгоспу лікарських рослин та Радгоспу "Лісовогринівецький".

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 20.01.2020 у справі №686/17131/18 відмовлено у позові ОСОБА_2 до ДП Радгосп "Лісовогринівецький" про позбавлення права користування деревними насадженнями в межах державного акту на вічне користування землею колгоспами №536253 та визнання вказаного державного акта недійсним.

За тих же обставин, які зазначені у рішенні Хмельницького міськрайонного суду від 06.12.2018 у справі №686/13875/18, судом у справі №686/17131/18 встановлено, що Радгосп "Лісовогринівецький" є правонаступником колгоспу "Перемога" та радгоспу лікарських рослин, до нього перейшло право користування земельною ділянкою, якою користувались підприємства-попередники, в межах відповідно до державного акту на вічне користування землею колгоспами №536253. Таким чином, майнові права, в т.ч. право постійного користування земельною ділянкою, розташованою на території Лісовогринівецької сільської ради, перейшло до радгоспу "Лісовогринівецький" в порядку правонаступництва у складі іншого майна разом, в тому числі, з об`єктами нерухомого майна, розташованими на частинах земельних ділянок і держава визнає цей факт на підставі ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень". Радгосп "Лісовогринівецький" не приймав рішення щодо добровільної відмови від користування земельною ділянкою, в порядку ст.ст. 141, 142 Земельного кодексу України, добровільної відмови від користування частиною земельного масиву чи деревними насадженнями Хмельницькій райдержадміністрації Радгосп, а також органи управління підприємства - Концерн "Укрфітотерапія" Мінагрополітики України також не надавали. Як встановлено судом, право користування радгоспу лікарських рослин та Радгоспу "Лісовогринівецький" земельними ділянками не припинено.

У матеріали справи надано копію рішення Господарського суду Хмельницької області від 16.11.2020 у справі №924/667/20, залишеного без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2021, яким задоволено позов державного підприємства Радгосп "Лісовогринівецький", Хмельницька обл., Хмельницький р-н, с. Лісові Гринівці до державного підприємства "Хмельницьке", Хмельницька обл., Хмельницький р-н, с. Лісові Гринівці, Хмельницької районної державної адміністрації, м. Хмельницький про визнання недійсним розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації №354/09-р від 02 квітня 2009 року, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування ДП "Хмельницьке" на земельні ділянки на території Лісовогринівецької сільської ради; визнання недійсним виданого ДП "Хмельницьке" Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 16,3983 га у межах згідно з планом на території Лісовогринівецької сільської ради, серія ЯЯ №334679 від 30.04.2009; скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 6825083600:04:001:0667 площею 16,3983 га, що розташована за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, Лісовогринівецька сільська рада та державної реєстрації прав постійного користування земельною ділянкою згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №334679 від 30.04.2009.

Суд дійшов висновку, що оскільки на час видачі державного акту на вічне користування землею колгоспами №536253, радгосп повністю володів правом щодо спірної ділянки, а прийняття розпорядження Хмельницькою РДА №354/09-р від 02 квітня 2009 року, видача ДП "Хмельницьке" Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, державна реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі (кадастровий номер 6825083600:04:001:0667) призвело до порушення прав та інтересів позивача.

Також рішенням Господарського суду Хмельницької області від 21.12.2020 у справі №924/971/20, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2021, задоволено позов державного підприємства Радгосп "Лісовогринівецький", Хмельницька обл., Хмельницький район, с. Лісові Гринівці до державного підприємства "Хмельницьке", Хмельницька обл., Хмельницький район, с. Лісові Гринівці; Хмельницької районної державної адміністрації, м. Хмельницький, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, м. Київ про визнання недійсним розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації №1563/11 від 07.11.2011, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування ДП "Хмельницьке" на земельні ділянки на території Лісовогринівецької сільської ради; визнання недійним виданого державним підприємством "Хмельницьке" Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7,6461 га, у межах згідно з планом на території Лісовогринівецької сільської ради, серія ЯЯ №333981 від 05.12.2011; скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 6825083600:03:007:1058, площею 7,6461 га, що розташована за адресою: Хмельницька обл., Хмельницький район, Лісовогринівецької сільської ради та державної реєстрації права постійного користування земельної ділянки згідно Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №333981 від 05.12.2011.

У вказаній справі державне підприємство Радгосп "Лісовогринівецький" оскаржувало рішення Хмельницької районної державної адміністрації, яке, на його думку, порушує його право як землекористувача, набуте на підставі державного акта, оскільки в Державному земельному кадастрі, в середині географічних координат згідно Державного акту на вічне користування землею колгоспами №536253 від 28 вересня 1951 року, наявні відомості про державну реєстрацію за державним підприємством "Хмельницьке" згідно Державного акту від 05.12.2011 №ЯЯ 333981, виданого на підставі розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації від 07.11.2011 №1563/11, права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 6825083600:03:007:1058, площею 7,6461 га, цільове призначення 01.01 для ведення товарного сільського виробництва, державна власність.

Суд зазначив про підтвердження матеріалами справи, що ані артіль "Перемога", ані Радгосп "Лісовогринівецький" не звертались із заявою до власника земельної ділянки про припинення права користування земельною ділянкою, площею 2628,2 га, згідно Державного акта на вічне користування землею колгоспами №536253 від 28.09.1951. При цьому, як свідчать матеріали справи, жодними уповноваженими органами рішення про припинення права користування земельними ділянками згідно Державного акта на вічне користування землею колгоспами №536253 від 28.09.1951, площею 2628,2 га, щодо артілі "Перемога" та Радгоспу "Лісовогринівецький" не приймалося. Разом з тим, позивач також не надавав будь-кому згоди на вилучення всієї або частини земельної ділянки, площею 2628,2 га, що охоплюється Державним актом №536253 від 28.09.1951. Окрім того, припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення підприємства, установи, організації допускається лише у випадку, коли припинення останніх виключає правонаступництво.

Згідно з Інформаціями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (від 11.03.2021) на земельні ділянки з кадастровим номером 6825083600:03:015:0033 площею 2,0 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2292476968250) та з кадастровим номером 6825083600:03:015:0032 площею 2,1245 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2292498068250), які мають цільове призначенням: землі промисловості, транспорту зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання: для будівництва, експлуатації та обслуговування будівель та споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій, адреса: Хмельницька область, Хмельницький район, с. Лісові Гринівці) на підставі договору оренди від 25.05.2007 №267, укладеного між відповідачами, зареєстровано право оренди відповідача 1 строком дії на 25 років та додаткової угоди №1 від 08.02.2018 року (номери записів про інше речове право відповідно 40581770 та 80581976 від 07.03.2018).

Відомості про зазначені земельні ділянки відображені також в Інформаціях Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки від 18.03.2021 (містяться у технічному висновку, складеному ПП "Терн-інвест"), від 14.03.2021 (щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 6825083600:03:015:0032, 6825083600:03:015:0033).

Відповідно до технічного висновку, складеного приватним підприємством "Терн Інвест" за результатами проведення дослідження земельних ділянок, що розташовані за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, Лісовогринівецька сільська рада, "за межами населених пунктів", земельні ділянки з кадастровим номером 6825083600:03:015:0033 площею 2,0 га та з кадастровим номером 6825083600:03:015:0033 площею 2,1245 га згідно зведеного інвентаризаційного плану накладаються повністю на земельну ділянку за державним актом на право вічного користування землею колгоспами від 28.09.1951 №536253, площа накладання відповідно 2,0 га та 2,1245 га, процент накладання 100%. Візуалізація накладання земельних ділянок відображена в інвентаризаційному плані.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України).

З огляду на положення статті 4 ГПК України і статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Так, позивач, посилаючись на порушення свого права користування землею, звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати визнання недійсним розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації від 16.04.2007р. №420/07-р, яким зокрема затверджено проект відведення та передачу в оренду ТОВ "Віоза" земельної ділянки на території Лісовогринівецької сільської ради", визнати недійсними Договір оренди земельної ділянки, укладений між Хмельницькою районною державною адміністрацією та ТОВ "Віоза" за №267 від 25.05.2007 та Додаткову угоди до нього за №1 від 08.02.2018р., а також скасувати державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровим номером 6825083600:03:015:0033 площею 2 га та з кадастровим номером 6825083600:03:015:0032 площею 2,1245 га, що розташовані за адресою Хмельницька область, Хмельницький район, Лісовогринівецька сільська рада та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації за ТОВ "Віоза" (код ЄДРПОУ 31359826) права оренди земельних ділянок кадастровий номер 6825083600:03:015:0033 площею 2 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2292476968250, номер запису про інше речове право: 40581770 від 07.03.2018р.) та кадастровий номер 6825083600:03:015:0032 площею 2,1245га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2292498068250, номер запису про інше речове право: 40581976 від 07.03.2018р.).

При вирішенні спору судом враховується, що земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (ст. 13 Конституції України).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Конституційний Суд України у рішенні №5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року (справа про постійне користування земельними ділянками) вказав, що інститут постійного користування земельною ділянкою - право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Використання терміну "набувають", що означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь", після набрання чинності статтею 92 Земельного кодексу України 2001 року, свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках станом на 01 січня 2002 року.

Також Конституційний Суд України вказав, що положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України та пункт 6 постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою, є неконституційними і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, Конституційним Судом визнано, що право власності на землю не може бути втрачене внаслідок невчинення власником певних формальних дій щодо переоформлення цього права за новим законодавством.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі №907/916/17, де зазначено, що чинне законодавство не містить чіткого регулювання питання щодо порядку переоформлення права користування земельними ділянками, тобто приведення його у відповідність до чинної редакції Земельного кодексу України. Відтак, у господарюючих суб`єктів, які користуються земельними ділянками на підставі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, чітко не встановлений законом обов`язок та строк вчинення дій, що пов`язані із переоформленням такого права на право власності або право оренди, до законодавчо визначеної та встановленої нормативно-правовими актами відповідної процедури.

Враховуючи те, що чинне законодавство не передбачає надання громадянам земельних ділянок на праві постійного користування, а пункт 6 "Перехідних положень" Земельного кодексу України визнано неконституційним, вказане право, яке виникло до 01 січня 2002 року, існує і може бути реалізовано в повному обсязі. При цьому, правовий режим земельної ділянки, зміст та обсяг прав на неї мають визначатися законодавством, яке діяло на момент його виникнення.

Відповідно до пункту 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

На відносини права постійного користування земельною ділянкою поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право постійного користування землею (як різновид "мирного володіння майном" в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Також у Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) було відзначено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг: право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством; права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені); постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати.

Згідно з приписами статті 92, статті 125 Земельного кодексу України 2001 року право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.

Норма статті 125 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує вже діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 01 січня 2002 року. Оскільки, відповідно до абзацу 2 пункту 5 Постанови Верховної Ради УРСР "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української PCP" - громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Відповідно до частини 3 статті 15 Земельного кодексу УРСР - земля, яку займають колгоспи, закріплюється за ними в безстрокове користування.

В пунктах "а", "ж" статті 17 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспореного розпорядження) передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, та вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

За приписами ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспореного розпорядження) районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Зі змісту частини 1 статті 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного акта) вбачається, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Разом з тим, згідно з частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного акта) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 141 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного акта) передбачені такі підстави припинення права користування земельною ділянкою: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Зі змісту частин 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного акта) вбачається, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Згідно з частинами 1, 2, 10 статті 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного акта) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

З наведеного слідує, що передача (вилучення) земельних ділянок державної власності за рахунок земель, що знаходяться у постійному користуванні, відбувається виключно шляхом прийняття відповідного рішення власника землі (органів державної влади, місцевого самоврядування) за погодженням з користувачем, а за відсутності погодження – в судовому порядку.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Відтак, дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Такий же правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18.

З матеріалів справи слідує, що 28.09.1951 відповідно до державного акта на вічне користування землею колгоспами №536253 сільськогосподарській артілі (колгоспу) "Перемога" села Лісові Гринівці Ружичнянського району Кам`янець-Подільської області УРСР було передано в безплатне і безстрокове користування землю загальною площею 2628,2 га згідно із відповідним планом і описом меж.

29.04.1957 на підставі рішення загальних зборів колгоспників колгоспу "Перемога" про створення на базі колгоспу "Перемога" радгоспу лікарських рослин (архівний витяг з протоколу загальних зборів від 29.10.2008 №01-12/829) та постанови Хмельницького бюро обкому КП України та облвиконкому від 29.04.1957 про перехід колгоспу в радгосп Міністерства охорони здоров`я було створено радгосп лікарських рослин.

Рішенням Лісовогринівецької сільради №1 від 18.01.1991 схвалено матеріали інвентаризації земель, розроблені земельною комісією за участю спеціалістів філіалу Інституту "УкрНДІземпроект" згідно з додатками №1, 2, 3.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 №380 "Про збільшення виробництва лікарської рослинної сировини і препаратів з неї" спеціалізовані радгоспи по вирощуванню лікарських рослин передані Українському державно-акціонерному консорціуму "Укрфітотерапія", розпорядженням представника Президента України від 27.05.1993 №221 радгосп лікарських рослин перереєстровано на радгосп "Лісогринівецький".

При цьому, матеріали справи не містять доказів звернення артілі "Перемога", радгоспу лікарських рослин та в подальшому радгоспу "Лісовогринівецький" до власника земельної ділянки із заявою про припинення права користування земельною ділянкою площею 2628,2 га, згідно Державного акта на вічне користування землею колгоспами №536253 від 28 вересня 1951 року, чи її частиною. Не надано будь-яких рішень уповноважених органів про припинення права користування артілі "Перемога", радгоспу лікарських рослин та радгоспу "Лісовогринівецький" земельними ділянками, наданими згідно з Державним актом на вічне користування землею колгоспами №536253 від 28 вересня 1951 року площею 2628,2 га. Також не надано доказів щодо згоди позивача на вилучення всієї або частини земельної ділянки площею 2628,2 га, що охоплюється Державним актом №536253 від 28 вересня 1951 року. Будь-яких доказів протилежного суду не подано.

Крім того, виходячи з позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 21 лютого 2011 року у справі №21-3а11, припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення підприємства, установи, організації допускається лише у випадку, коли припинення останніх виключає правонаступництво.

Так, судом враховується, що Державний акт на вічне користування землею колгоспами №536253 видано сільськогосподарській артілі "Перемога" з метою закріплення за нею в безплатне і безстрокове користування, тобто навічно, землі в кількості 2628,2 га згідно з планом і описом меж.

У подальшому, як зазначалось вище, на підставі рішення загальних зборів колгоспників колгоспу "Перемога" про створення на базі колгоспу "Перемога" радгоспу лікарських рослин (архівний витяг з протоколу загальних зборів від 29.10.2008 №01-12/829) та постанови Хмельницького бюро обкому КП України та облвиконкому від 29.04.1957 про перехід колгоспу в радгосп Міністерства охорони здоров`я було створено радгосп лікарських рослин.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 №380 "Про збільшення виробництва лікарської рослинної сировини і препаратів з неї" спеціалізовані радгоспи по вирощуванню лікарських рослин передані Українському державно-акціонерному консорціуму "Укрфітотерапія", розпорядженням представника Президента України від 27.05.1993 №221 радгосп лікарських рослин перереєстровано на радгосп "Лісогринівецький", який у подальшому відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №158-р від 13 квітня 2007 року віднесено до сфери управління Мінагрополітики.

При цьому, судом береться до уваги рішення Хмельницького міськрайонного суду у справі №686/13875/18 від 06 грудня 2018 року (за позовом фізичної особи до ДП Радгосп "Лісовогринівецький" про визнання недійсним державного акту від 28 вересня 1951 року на вічне користування землею колгоспами №536253), у якому зазначено, що, оскільки радгосп "Лісовогринівецький" є правонаступником колгоспу "Перемога" та радгоспу лікарських рослин, до нього перейшло право користування земельною ділянкою, якою користувались підприємства-попередники, в межах відповідно до державного акта на вічне користування землею колгоспами №536253.

Такого ж висновку дійшов суд у рішенні Хмельницького міськрайонного суду по справі №686/17131/18 від 20.01.2020 (за позовом фізичної особи до ДП Радгосп "Лісовогринівецький" про позбавлення права користування деревними насадженнями в межах Державного акту на вічне користування землею колгоспами №536253 та визнання вказаного акту недійсним).

Питання правонаступництва ДП Радгосп "Лісовогринівецький" досліджені і такі ж висновки викладені у рішенні Господарського суду Хмельницької області від 16.11.2020 у справі №924/667/20, залишеному без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2021, рішенні Господарського суду Хмельницької області від 21.12.2020 у справі №924/971/20, залишеному без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2021.

Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Таким чином, з огляду наявні матеріали справи та обставини щодо створення радгоспу "Лісовогринівецький", встановлені у рішеннях Хмельницького міськрайонного суду у справі №686/13875/18 від 6 грудня 2018 року, у справі №686/17131/19 від 20 січня 2020 року, рішеннях Господарського суду Хмельницької області від 16.11.2020 у справі №924/667/20 та від 21.12.2020 у справі №924/971/20 (залишені без змін Північно-західним апеляційним господарським судом за результатами апеляційного перегляду), суд доходить висновку про преюдиційних характер таких обставин. Зокрема, у цих справах брала участь та сама особа - позивач, щодо якого відповідні обставини встановлювались; у справах, які розглядались Хмельницьким міськрайонним судом, безпосереднім предметом дослідження був Державний акт від 28 вересня 1951 року; відповідачі (зважаючи на те, що вони не були стороною у вказаних справах) в силу дії частини 5 статті 75 ГПК України мали право спростувати обставини, встановлені в судових рішеннях у загальному порядку з поданням відповідних доказів. Однак, матеріали справи не містять, а відповідачами не подано будь-яких доказів щодо спростування висновків, викладених у судових актах.

Таким чином, відповідачами не спростовано доводів позивача, обставин та висновків судів у справах №686/17131/19, №686/13875/18, №924/667/20, №924/971/20, які свідчать про те, що державне підприємство радгосп "Лісовогринівецький" є правонаступником колгоспу "Перемога" та до нього перейшло право користування земельною ділянкою згідно з Державним актом від 28 вересня 1951 року на вічне користування землею колгоспами №536253.

З приводу висловленого відповідачами сумніву в існуванні Державного акту на вічне користування землею колгоспами №536253 від 28.09.1951 з огляду на недопустимість як доказу наданої у матеріали справи копії акта суд зазначає, що дослідження питання правомірності такого акта, та відповідно факту його існування загалом, а відтак його використання зі сторони правонаступника радгоспу "Перемога" - позивачем здійснено під час розгляду справ №686/13875/18 та №686/17131/18, оскільки предметом позовних вимог у цій справі було визнання вказаного державного акта недійсним. Рішеннями відповідно від 06.12.2018 та від 20.01.2020 у справах №686/13875/18 та №686/17131/18 у позовах про визнання державного акту недійсним відмовлено. Судом також приймається до уваги твердження позивача про наявність у нього лише належним чином завіреної копії вказаного акта, яка на вимогу відповідача 2 досліджувалась судом у підготовчому засіданні.

Суд критично оцінює посилання відповідачів на лист Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільского господарства України №2851-06/16639-06 від 17.03.2021р. та Міністерства аграрної політики та продовольства України №21-2100-10/5916 від 09.08.2021р., оскільки останні не спростовують вищенаведені обставини, встановлені судами щодо існування Державного акта від 28 вересня 1951 року на вічне користування землею колгоспами №536253.

Крім того, копія державного акта долучена до матеріалів справи і містить відтиск гербової печатки Міністерства аграрної політики та продовольства України (яке було реорганізовано) та відтиск печатки «згідно з оригіналом», зважаючи що відповідно до розпорядження КМ України №158-р від 13 квітня 2007 року позивача віднесено до сфери управління саме Мінагрополітики. При цьому відомостей про втрату Міністерством аграрної політики та продовольства України відповідної печатки чи її використання неуповноваженою особою тощо або заперечень щодо факту видання відповідної копії до реорганізації Міністерства суду не подано. Лист Міністерства аграрної політики та продовольства України №21-2100-10/5916 від 09.08.2021р. хоч і вказує, що лист від 19.09.2018р. № 3-25-19 в Міністерстві не реєструвався, проте повідомляє що міністерство використовує систему електронного документообігу "Мегаполіс" яка працює в тестовому режимі.

В свою чергу додані під час розгляду справи по суті Рішення Хмельницької районної ради №8 від 05.05.1992р., №17 від 18.08.92р., № 15 від 25.04.96р., №18 від 16.12.1999р. не є доказом згоди позивача на вилучення всієї або частини земельної ділянки площею 2628,2 га.

Щодо доводів відповідачів про те, що наданий позивачем технічний висновок не може бути доказом, який підтверджує накладення земельних ділянок, наданих відповідачу 1 в оренду, на землі позивача, якими він користується згідно з Державним актом, судом враховується, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 13 ГПК України).

Відповідно до аналогічних положень частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює стаття 75 вказаного Кодексу.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставини, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Подібну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18.

При цьому господарські суди, розглядаючи спір, повинні оцінювати доводи сторін та подані на їх підтвердження докази з урахуванням вимог Глави 5 Господарського процесуального кодексу України, в тому числі щодо їх достовірності та вірогідності.

Суд звертає увагу, що стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №910/16586/18.

Положеннями ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Таким чином, висновок експерта, на який посилається відповідач як на єдино можливий доказ накладення земельних ділянок, є лише одним із видів доказів, передбачених процесуальним законодавством.

Технічним висновком, виконаним приватним підприємством "Терн Інвест", встановлено, що розташовані за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, Лісовогринівецька сільська рада, “за межами населених пунктів”, земельні ділянки з кадастровим номером 6825083600:03:015:0033 площею 2,0 га та з кадастровим номером 6825083600:03:015:0032 площею 2,1245 га згідно зведеного інвентаризаційного плану накладаються повністю на земельну ділянку за державним актом на право вічного користування землею колгоспами від 28.09.1951 №536253, площа накладання відповідно 2,0 га та 2,1245 га, процент накладання 100%.

При цьому технічний висновок містить каталог координат кутів зовнішніх меж Державного акту, зведений інвентаризаційний план радгоспу "Лісовогринівецький".

Повертаючись до зазначених вище положень ГПК України про докази та доказування, зокрема, ст. ст. 13, 74 ГПК України щодо змагальності сторін, ст. 79 ГПК України щодо вірогідності доказів, суд зауважує, що, заперечуючи факт накладення земельних ділянок, відповідачем, у свою чергу, не подано суду будь-яких доказів, які спростовують викладені у технічному висновку обставини, зокрема, не надано результатів іншого дослідження земельних ділянок, в тому числі висновку експерта, чи будь-якої іншої документації щодо земельної ділянки, не наведено жодних фактичних обставин, які би свідчили про протилежне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ст. 6 Конституції України).

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Тобто підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Відповідно до статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Статтею ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції, чинній станом на час видання оскарженого розпорядження) передбачено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Місцеві державні адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, а районні державні адміністрації в Автономній Республіці Крим - також рішеннями та постановами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їх повноважень.

Відповідно до ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" в чинній редакції акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду. Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, беручи до уваги викладене вище, враховуючи, що оскільки за оскарженим розпорядженням відповідача 2 відповідачу 1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою отримання в оренду та відповідно до проекту відведення земельної ділянки передано в оренду терміном на 25 років за рахунок земель державної власності загальною площею 4,13 га (2,0 га та 2,1245 га) для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій за межами населених пунктів на території Лісовогринівецької сільської ради, враховуючи відсутність будь-яких доказів існування рішень за наслідками добровільної відмови позивача (заяв, згоди) від права користування земельною ділянкою та/або про вилучення земельної ділянки, прийнятих уповноваженими органами у встановленому законом порядку, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання недійсним розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації від 16.04.2007р. №420/07-р як такого, що прийняте із порушенням вимог статтей 6, 14, 19 Конституції України, статтей 3, 84, 94, 122, 141 Земельного кодексу України.

Положеннями ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч.2 ст. 20 ГК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Позивач просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки за №267 від 25.05.2007р. та Додаткову угоду до нього за №1 від 08.02.2018р., укладених між відповідачами з огляду на незаконність розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації від 16.04.2007р. №420/07-р, що стало підставою для укладення договору.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Загальні підстави недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України. Так, згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому у справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

З матеріалів справи слідує, що між Хмельницькою районною державною адміністрацією (орендодавець) та ТОВ "Віоза" укладено договір оренди земельної ділянки від 25.05.2007, за яким орендодавець - Хмельницька районна державна адміністрація, на підставі розпорядження голови адміністрації від 16 квітня 2007 року №420/07-р, надає, а орендар - ТОВ "Віоза" приймає в строкове, платне користування земельну ділянку із земель державної власності (землі сільськогосподарського призначення (рілля), розташовану за межами населеного пункту на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області. Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому Законом порядку. Згідно з п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка площею 4,13 га. Відповідно до п. 3.2 договору він укладається строком на 25 років.

Враховуючи те, що однією з підстав укладення оскарженого договору стало розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації від 16 квітня 2007 року №420/07-р, а судом встановлено, що вказане розпорядження було прийняте з порушенням законодавства та, як наслідок, прав позивача, суд доходить висновку, що відповідні порушення існували і станом на момент укладення спірного договору оренди. Відтак, в момент вчинення спірного правочину не додержано вимоги, встановленої ч. 1 статті 203 цього Кодексу, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Виходячи з вищенаведеного, а також беручи до уваги похідний характер вимоги про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору оренди від 25.05.2007 та додаткової угоди до нього №1 від 08.02.2018 року від вимоги про визнання недійсним розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації від 16 квітня 2007 року №420/07-р, суд доходить висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним спірного договору та додаткової угоди є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При розгляді позовних вимог про скасування державної реєстрації земельних ділянок з кадастровим номером 6825083600:03:015:0033 площею 2,0 га та кадастровим номером 6825083600:03:015:0032 площею 2,1245 га та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації за відповідачем 1 права оренди на ці земельні ділянки судом враховується таке.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 1 ст. 182 Цивільного кодексу України також визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до вищезазначеного Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають: право власності; речові права, похідні від права власності, у тому числі право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" суб`єкти державної реєстрації прав проводять державну реєстрацію прав, забезпечують ведення Державного реєстру прав.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній станом на час держаної реєстрації права оренди) державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Статтею 26 вказаного Закону передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Стаття 24 Закону України "Про держаний земельний кадастр" встановлює, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Відповідно до статті 6 "Про Державний земельний кадастр" (надалі - Закон) ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюється здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

З приписами ст. 16 Закону земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці. Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.

Частина 10 статті 24 вищезазначеного Закону визначає що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Згідно з п. 6 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 за №1051, до повноважень державних кадастрових реєстраторів Держгеокадастру та його територіальних органів належать, зокрема: здійснення реєстрації заяв про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; здійснення державної реєстрації земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації; формування поземельних книг на земельні ділянки, внесення записів до них, забезпечення їх зберігання; присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам тощо.

Пунктом 29 вищенаведеного Порядку визначено, що кадастровим номером є індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування. Кадастровий номер земельної ділянки присвоюється за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру. Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від однієї особи до іншої, виникнення інших, крім права власності, речових прав на земельну ділянку, зміни речових прав на земельну ділянку, інших відомостей про неї кадастровий номер не змінюється.

Відповідно до п. п. 49-51 вищенаведеного порядку Поземельна книга ведеться за формою згідно з додатком 8 під час державної реєстрації земельної ділянки, внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про зареєстровані земельні ділянки (в тому числі у разі їх поділу чи об`єднання, а також відновлення їх меж) відповідно до пунктів 107-137 цього Порядку. Дата відкриття Поземельної книги є датою державної реєстрації земельної ділянки. Номером Поземельної книги є кадастровий номер земельної ділянки. Внесення відомостей до Поземельної книги в електронній (цифровій) формі є внесенням відомостей до Державного земельного кадастру.

Пунктами 60, 62 вказаного Порядку визначено, що запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду. Державний кадастровий реєстратор письмово повідомляє протягом трьох робочих днів особу, на яку зареєстрована земельна ділянка, про скасування (поновлення) запису за формою згідно з додатком 10.

Відповідно до п. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Як убачається із матеріалів справи, в Державному земельному кадастрі наявні відомості про державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровим номером 6825083600:03:015:0033 площею 2,0 га та кадастровим номером 6825083600:03:015:0032 площею 2,1245 га, що розташовані на території Лісовогринівецької сільської ради та право оренди на які зареєстровано за ТОВ "Віоза". Також у Державному реєстрі прав на нерухоме майно містяться записи про реєстрацію за відповідачем 1 на підставі договору оренди від 25.05.2007 №267 права оренди вказаних земельних ділянок.

Зважаючи на те, що за відповідачем 1 було зареєстровано право оренди на земельні ділянки загальною площею 4,13 га, які, як встановлено вище, перебувають у постійному користуванні на підставі державного акта на вічне користування землею колгоспами у позивача, відповідно, користування спірними ділянками відповідачем 1 та реєстрація відповідного права за відповідачем 1 здійснені без достатніх правових підстав.

Відтак, позовні вимоги про скасування державної реєстрації земельних ділянок з кадастровим номером 6825083600:03:015:0033 площею 2,0 га та кадастровим номером 6825083600:03:015:0033 площею 2,1245 га і скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації за відповідачем 1 права оренди на ці земельні ділянки, що мають похідний характер від визнання недійсним спірного договору оренди, є обґрунтованими та доведеними, а тому підлягають задоволенню.

З приводу заяви відповідача 3 про застосування до спірних відносин позовної давності суд, виходить з положень ст. 256 ЦК України, за визначенням яких позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Виникнення права на позов пов`язане не з моментом порушення цивільного права суб`єкта, що його реалізує, а з моментом, коли він довідався або міг довідатись про таке порушення, зважаючи при цьому на суб`єктивні та об`єктивні чинники, такі як усвідомлення порушення його права, наявність достатнього обсягу інформації, яка б давала можливість усвідомити те, що право порушено, наявність права на захист інтересів (обсяг повноважень, у тому числі процесуальних, для захисту права).

Судом встановлено, що наказом державного підприємства Радгосп "Лісовогринівецький" про проведення інвентаризації №2 від 01 лютого 2018 року вирішено провести інвентаризацію основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків з перевіркою їх фактичної наявності та документального підтвердження.

Рішенням Лісовогринівецької сільської ради від 29 березня 2018 року №12 державному підприємству Радгосп "Лісовогринівецький" було надано дозвіл на проведення інвентаризації та розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що належить на праві вічного користування Радгоспу "Лісовогринівецький" згідно Державного акта на вічне користування землею колгоспами від 28 вересня 1951 року №536253.

Зі змісту позовної заяви слідує, що при проведенні інвентаризації та виготовлені державним підприємством Радгосп "Лісовогринівецький" технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що належить на праві вічного користування Радгоспу "Лісовогринівецький" згідно Державного акта на вічне користування землею колгоспами від 28 вересня 1951 року №536253, орієнтовною площею 2628,2 га, та внесенні відомостей про дану земельну ділянку до Державного земельного кадастру, було встановлено, що в Державному земельному кадастрі, в середині географічних координат згідно Державного акту на вічне користування землею колгоспами №536253 від 28 вересня 1951 року наявні відомості про державну реєстрацію за відповідачем 1 права оренди земельних ділянок з кадастровим номером 6825083600:03:015:0033 площею 2,0 га та кадастровим номером 6825083600:03:015:0032 площею 2,1245 га згідно зі спірним договором, укладеним на підставі спірного розпорядження.

З наведеного слідує, що про необхідність захисту прав та інтересів в судовому порядку позивачу стало відомо лише після проведення відповідних заходів з інвентаризації земель, а саме: з 29 березня 2018 року.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пп. 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Зважаючи на вище встановлене, лише за результатами системного аналізу зібраних доказів у їх сукупності було підтверджено факт існування державної реєстрації спірних земельних ділянок та реєстрації права оренди на них за відповідачем 1.

Отже, суд прийшов до висновку про те, що перебіг позовної давності у даному випадку почався з 29 березня 2018 року, а, отже, строк позовної давності для звернення із вказаним позовом до суду не пропущено. Позивач звернувся з позовом до суду 25 березня 2021 року, тобто в межах строку позовної давності.

Такого ж висновку щодо початку перебігу строку позовної давності у подібних правовідносинах дійшов суд у рішеннях Господарського суду Хмельницької області від 16.11.2020 у справі №924/667/20 та від 21.12.2020 у справі №924/971/20, які за результатами апеляційного перегляду залишені без змін.

Окремо суд враховує рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 24.06.2003 в справі "Стретч проти Сполученого Королівства" та рішення ЄСПЛ від 20.10.2011 в справі "Рисовський проти України" щодо принципів застосування ст. 1 Першого протоколу до конвенції, зокрема, щодо необхідності додержання принципу належного врядування при втручанні держави в право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом з тим у п. 71 рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив, що принцип належного врядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

При цьому також враховується пропорційність майнових інтересів як позивача, так і відповідача, та наявність визначеного ЦК України механізму повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам, в тому числі добросовісним, збитків.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При вирішенні спору судом взято до уваги, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Враховуючи встановлені судом обставини справи, відсутність належних та допустимих доказів, які би їх спростовували, беручи до уваги законодавчі норми, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення у повному обсязі.

Витрати зі сплати судового збору у зв`язку із задоволенням позовної вимоги про визнання недійсним розпорядження відповідача 2 покладаються на відповідача 2, у зв`язку із задоволенням решти позовних вимог - на відповідачів у рівних частинах відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 81, 91, 86, 119, 207, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації від 16.04.2007 №420/07-р "Про затвердження проекту відведення та передачу в оренду ТОВ "Віоза" земельної ділянки на території Лісовогринівецької сільської ради".

Визнати недійсними Договір оренди земельної ділянки, укладений між Хмельницькою районною державною адміністрацією та ТОВ "Віоза" за №267 від 25.05.2007р. та Додаткову угоду до нього №1 від 08.02.2018р.

Скасувати державну реєстрацію земельних ділянок: кадастровий номер 6825083600:03:015:0033 площею 2,0 га та кадастровий номер 6825083600:03:015:0032 площею 2,1245 га, що розташовані: Хмельницька область, Хмельницький район, Лісовогринівецька сільська рада.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно держану реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністю "Віоза" права оренди земельними ділянками кадастровий номер 6825083600:03:015:0033 площею 2,0 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2292476968250, номер запису про інше речове право: 40581770 від 07.03.2018 року) та кадастровий номер 6825083600:03:015:0032 площею 2,1245 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2292498068250, номер запису про інше речове право: 40581976 від 07.03.2018 року).

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Віоза" (313450, Хмельницька обл., Хмельницький район, с. Лісові Гринівці, вул. Центральна, буд. 4, код ЄДРПОУ 31359826) на користь державного підприємства Радгосп "Лісовогринівецький" (31340, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Лісові Гринівці, вул. Центральна, буд. 4, код ЄДРПОУ 00481548) 3783,33 грн. витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області (29000, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Кам`янецька, 122/2, код ЄДРПОУ 21318806) на користь державного підприємства Радгосп "Лісовогринівецький" (31340, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Лісові Гринівці, вул. Центральна, буд. 4, код ЄДРПОУ 00481548) 6053,33 грн. витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з Лісовогринівецької сільської ради (31340, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Лісові Гринівці, вул. Центральна, 4, код ЄДРПОУ 04403717) на користь державного підприємства Радгосп "Лісовогринівецький" (31340, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Лісові Гринівці, вул. Центральна, буд. 4, код ЄДРПОУ 00481548) 3783,33 грн. витрат зі сплати судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням пп. 17.5 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складений та підписаний 16.09.2021.

Суддя А.М. Яроцький

Віддруковано 5 примірники: (всім рекомендованим листом з повідомлення)

1 - до справи;

2 - позивачу - 31340, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, с. Лісові Гринівці, вул. Центральна,4;

3 - відповідачу 1 - 31340, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, с. Лісові Гринівці, вул. Центральна, буд. 4;

4 - відповідачу 2 - 29000, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Кам`янецька, 122/2;

5 - відповідачу 3 - 31340, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, с. Лісові Гринівці, вул. Центральна, 4.