Рішення № 99646167, 15.09.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.09.2021Справа № 910/9129/21Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/9129/21

За позовом Фізичної особи-підприємця Минка Олега Володимировича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укроілтранс»

про стягнення 11000,00 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Минко Олег Володимирович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укроілтранс" (далі - відповідач) про стягнення 11000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за договором перевезення вантажу автомобільним транспортом №17/03 від 17.03.2020 в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг з перевезення вантажу, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення борг у розмірі 11000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/9129/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 14.07.2021 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04119, м.Київ, вул.Сім`ї Хохлових, буд. 8.

Втім ухвала суду була повернута органом поштового зв`язку без вручення відповідачу з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав судову кореспонденцію за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

При цьому, судом також враховано, що відповідно до ч. 2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

За змістом частини 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі №910/9129/21 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.03.2020 між Фізичною особою-підприємцем Минко Олегом Володимировичем (далі- перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укроілтранс» (далі- експедитор) було укладено договір-заявку №17/03 про перевезення вантажу автомобільним транспортом, предметом якого є послуги з перевезення товарів народного споживання (далі - вантаж), автомобільним транспортом, а саме: маршрут смт. Власівка (Україна) - м. Одеса (Україна); дата, час завантаження: 18.03.2020 до 14:00; дата, час доставки: 19.03.2020; характер вантажу, вага, об`єм: ТНП 20 т.; вид завантаження: задній; перевізник: ФОП Минко О.В.; марка, номер і тип автомобіля: «Рено», реєстраційний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ; вантажовідправник: ПП "Віктор і К"; вантажоодержувач: ТОВ "Алмі-Трейд", Одеська обл., Біляївський р-н, Усатівська с/рада.

Згідно умов договору-заявки №17/03 про перевезення вантажу автомобільним транспортом оплата наданих послуг здійснюється після отримання товарно-транспортної накладної протягом 7 банківських днів в безготівковій формі на рахунок картки банку перевізника у розмірі 11000 грн.

Додатковими умовами договору-заявки №17/03 визначено, що оригінали документів перевізник повинен відправляти за адресою: Нова Пошта, м. Кременчук, відділення №2.

Договором-заявкою №17/03 встановлено, що договір, підписаний та переданий шляхом факсиміле або зв`язком електронної пошти має повну юридичну силу до моменту обміну оригіналами і не може спростовуватися стороною, від імені якої був укладений. Договір вважається повністю виконаним у разі відсутності письмових претензій кожної зі сторін протягом 10 (десяти) днів починаючи з дня розвантаження. Підтвердженням виконаного перевезення є підписаний з обох сторін договір та товарно-транспортна накладна з відмітками про відпуск та отримання вантажу вантажовідправником та вантажоодержувачем.

З матеріалів справи вбачається, що умови договору-заявки №17/03 про перевезення вантажу автомобільним транспортом були прийняті перевізником, зокрема, договір-заявку підписано та засвідчено печаткою ФОП Минко О.В.

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частинами 1, 2 статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З урахуванням вищевикладеного, договір №17/03 про перевезення вантажу автомобільним транспортом є дійсним, укладеним належним чином та обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору-заявки №17/03, позивачем виконано перевезення вантажу за маршрутом смт. Власівка (м. Світловодськ, Кіровоградська обл.) - с. Усатове (Біляївський район, Одеська обл.), що підтверджується товарно-транспортною накладною №1700 від 18.03.2020, яка підписана без будь-яких зауважень чи застережень уповноваженими особами вантажовідправника та вантажоодержувача та скріплена печатками сторін.

Окрім того, вантажоодержувачем складено акт приймання готової продукції від 19.03.2020, яким прийнято вантаж без заперечень та зауважень до перевізника.

24.03.2020 позивачем на адресу відповідача засобами поштового зв`язку було направлено товарно-транспортну накладну №1700 від 18.03.2020 як підставу для оплати наданих послуг з перевезення вантажу, що підтверджується експрес-накладною ТОВ «Нова Пошта» №59000497528394 від 24.03.2020.

При цьому, згідно з інформації з офіційного сайту «Нова Пошта» розділ «Трекінг відправлень» слідує, що поштове відправлення №59000497528394 вручено адресату (відповідачу) 25.03.2020.

Втім, у визначений договором строк відповідач свого обов`язку з повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом не здійснив, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 11000 грн.

Приписами статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором перевезення вантажу, а відповідно до статті 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з ч. 1 ст. 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що послуга з перевезення - це безпосередньо сама доставка вантажу, який довірений перевізнику іншою особою (відправником) до певного визначеного пункту призначення і за надання такої послуги, яка вважається виконаною після доставки вантажу в пункт призначення, встановлюється провізна плата.

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до умов договору-заявки №17/03 про перевезення вантажу автомобільним транспортом оплата наданих послуг здійснюється замовником після отримання товарно-транспортної накладної протягом 7 банківських днів в безготівковій формі на рахунок картки банку перевізника у розмірі 11000,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, товарно-транспортна накладна №1700 від 18.03.2020 отримана відповідачем засобами поштового зв`язку 25.03.2020.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту умов договору-заявки №17/03, строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу на момент розгляду справи настав.

Втім, відповідач зобов`язання з оплати вартості наданих позивачем послуг так і не виконав.

Тоді як, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем послуг з перевезення та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг, підтверджені матеріалами справи і не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 11 000,00 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Минка Олега Володимировича про стягнення 11000,00 грн є доведеними належними доказами, дослідженими судом, а тому підлягають задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Окрім того, позивач просить стягнути на його користь витрати в сумі 3500,00 грн на професійну правничу допомогу, яку він отримав від адвоката Лози Віктора Миколайовича. Також, у попередньому розрахунку суми судових витрат, позивач з посиланням на п.2.3 договору про надання правової допомоги №б/н від 05.04.2021, визначає гонорар успіху адвоката в розмірі 1500,00 грн, який підлягає до сплати адвокату у випадку вирішення спору на користь клієнта.

Згідно з частин 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги №б/н від 05.04.2021, укладеного між позивачем та адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем, який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №507 від 16.05.2008; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВО №1016314 від 13.04.2021; акт приймання-передачі наданих послуг від 13.04.2021 на суму 3500,00 грн, з детальним описом змісту правової (професійної правничої) допомоги; квитанцію до прибуткового касового ордеру №06-04 від 13.04.2021 про сплату 3500,00 грн.

За умовами пункту 1.1 укладеного договору про надання правової допомоги, повірений зобов`язується від імені і за рахунок довірителя здійснити наступні дії: надати правову допомогу у спорі з ТОВ «Укроілтранс», з цією метою здійснити вивчення та огляд доказів за їх місцезнаходженням (3 год); провести заходи досудового врегулювання спору шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу (30 хв); підготувати пакет документів, необхідних для звернення до суду, підготувати позовну заяву (6 год); вчинити інші дії, необхідні для розгляду справи в суді, її повного юридичного супроводу, в т.ч. забезпечення виконання судового рішення (4 год).

Актом приймання-передачі наданих послуг від 13.04.2021 сторони підтвердили, що адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем надано Фізичній особі-підприємцю Минко О.В. правову допомогу вартістю 3500,00 грн, яка складається з: огляду, вивчення та попередньої оцінки документів та інших доказів за їх місцезнаходженням (3 год); проведення заходів досудового врегулювання спору шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу (30 хв); підготовки пакету документів, необхідних для звернення до суду, підготовки позовної заяви (6 год 10 хв); вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи в суді, її повного юридичного супроводу в т.ч. забезпечення виконання судового рішення (4 год).

Судом встановлено, що Лоза Віктор Миколайович є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, у вже згаданому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України" суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,90 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

Таким чином не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (п.2 ч.5 ст. 129 ГПК України).

При цьому, судом враховано, що в акті приймання-передачі наданих послуг від 13.04.2021 зазначається про надання адвокатом послуг у формі вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи в суді, її повного юридичного супроводу (4 год), проте що це за послуги і як вони могли вплинути на розгляд даної справи, з урахуванням її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, не зазначено, так само як і відсутня будь-яка інформація в матеріалах позовної заяви стосовно результатів проведення досудового врегулювання спору шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу, що унеможливлює встановлення реальності такої послуги.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правової допомоги №б/н від 05.04.2021.

Водночас, виходячи з того, що юридична кваліфікація правовідносин у даній справі не є складною, а справа малозначною, суд приходить до висновку, що такі вимоги як стягнення "гонорару успіху" в розмірі 1500 грн, не відповідають критерію розумності, так як не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер. Відтак, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціни позову, рівня складності, характеру спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд не вбачає підстав для додаткового покладення на відповідача витрат "гонорару успіху" у розмірі 1500,00 грн.

Керуючись статей 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Минка Олега Володимировича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укроілтранс» про стягнення 11000,00 грн задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укроілтранс» (04119, м.Київ, вул. Сім`ї Хохлових, 8; ідентифікаційний код: 40732250) на користь Фізичної особи-підприємця Минка Олега Володимировича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_3 ) борг у розмірі 11000 (одинадцять тисяч) грн 00 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.09.2021.

Суддя Т.В. Васильченко