Рішення № 99645850, 05.08.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.08.2021Справа № 910/12592/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження господарську справу

за позовом Приватного підприємства "Азуріт" (вул. Пивоварова, буд. 9, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93400)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІГЛ РОУТ" (вул. Саксаганського 41, м. Київ, 01033)

про стягнення 294 507,00 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явилися.

від відповідача: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Азуріт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІГЛ РОУТ" про стягнення 294 507,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами Генерального (довгострокового) договору № 29/4-20 на транспортно - експедиторські послуги від 29.04.2020 в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача у творилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12592/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.1 ст. 247 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Через відділ діловодства суду 06.10.2020 від відповідача надійшов відзив б/н від 09.2020 року на позовну заяву разом з доказами надсилання його на адресу представника позивача, в якому ТОВ "ІГЛ РОУТ" заперечує проти позову з посиланням на те, що надані позивачем докази не підтверджують обставини надання транспортно - експедиторських послуг та їх обсягу, зокрема, надані позивачем акти не підписані з боку відповідача, підстави нарахування штрафних санкцій не наведені в позовній заяві та не підтверджені документами. Окрім цього відповідач зазначає, що позивач не прибув на місце завантаження транспортного засобу за заявкою № 2 від 10.06.2020 без жодних пояснень, здійснивши, в свою чергу, нарахування штрафних санкцій. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

Також від позивача 02.11.2020 через канцелярію суду надійшло клопотання б/н від 21.10.2020 про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн. Клопотання разом з доданими до нього доказами судом долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2020 призначено судове засідання (розгляд справи по суті) на 10.12.2020.

До початку судового засідання засобами електронного зв`язку від позивача 07.12.2020 надійшло клопотання б/н від 05.12.2020 про відкладення судового засідання, призначеного на 10.12.2020.

Також 07.12.2020 від відповідача надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи доказів та відкладення розгляду справи.

Від позивача 09.12.2020 до суду супровідним листом б/н від 05.12.2020 надійшли додаткові докази (копія CMR), письмові пояснення щодо позовних вимог, а саме підстав, строків та розміру нарахувань, зазначених в актах, клопотання про продовження строку для подання відповіді на відзив та клопотання про відкладення судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 розгляд справи відкладено на 04.02.2020, продовжено позивачу строк для надання відповіді на відзив до 21.01.2021 включно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2021 ухвалено здійснювати розгляд справи № 910/12592/20 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.03.2021, зобов`язано позивача надати через канцелярію суду в строк до 10.03.2021 включно: детальні письмові пояснення щодо підстав, строків та розміру нарахування зазначених в актах надання послуг № 137 від 09.06.2020 року та № 195 від 13.07.2020 року штрафних санкцій за понаднормовий простій, з посиланням на конкретні дати та обставини простою та перетину митних кордонів з наданням відповідних доказів; детальний розрахунок позовних вимог, окремо за кожним актом надання послуг, з наведенням курсу валют, врахованого при визначенні розміру оплати; письмові пояснення щодо обставин виникнення, визначеного розміру та підстав стягнення з відповідача включених до рахунку № 195 від 13.07.2020 та акту надання послуг № 195 від 13.07.2020 непередбачених витрат в рейсі в розмірі 10242,00 грн.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 10.03.2021 засобами електронного зв`язку від позивача надійшла заява б/н від 10.03.2021 про розгляд справи без участі представника позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2021 підготовче засідання у справі № 910/12592/20 відкладено на 14.04.2021, вдруге зобов`язано позивача надати через канцелярію суду в строк до 08.04.2021 включно письмові пояснення та розрахунок, витребувані судом ухвалою від 04.02.2021, позивачу вдруге продовжено строк для подання відповіді на відзив до 08.04.2021.

Через канцелярію суду 08.04.2021 від позивача надійшли письмові пояснення б/н від 06.04.2021 щодо позовних вимог та повторна заява про розгляд справи без участі представника позивача.

У підготовчому засіданні 14.04.2021 враховуючи те, що судом остаточно з`ясовано предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/12592/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 05.08.2021.

До початку судового засідання 02.08.2021 від позивача засобами електронного зв`язку надійшла заява б/н від 02.08.2021 про розгляд справи без участі представника позивача.

Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на час проведення судового засідання 05.08.2021 до суду не надходило.

В судове засідання з розгляду справи по суті 05.08.2021 уповноважені представники сторін не з`явилися.

Відповідно до приписів статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Доказів отримання позивачем та відповідачем ухвали суду від 14.04.2021 поштовим відділенням станом на 05.08.2021 до суду не повернуто.

Судом здійснено запити з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень № 0105478270417 та № 0105478270425, згідно яких встановлено, що вказані відправлення станом на 02.08.2021 та 28.07.2021 вручені позивачу та відповідачу відповідно.

Про причини неявки представника відповідача в судове засідання 05.08.2021 суд не повідомлено.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 3 статті 202 ГПК України суд розглядає справу за відсутності учасника справи або його представника, якщо їх було належним чином повідомлено про судове засідання, у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Таким чином, оскільки сторони не скористалися наданими їм процесуальними правами та не забезпечили явку уповноважених представників в судове засідання 05.08.2021, враховуючи клопотання позивача про здійснення розгляду справи без участі представника позивача та відсутність клопотань про відкладення судового засідання, суд, на підставі статті 202 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи по суті виключно за наявними матеріалами за відсутності представників позивача та відповідача.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 29.04.2020 між Приватним підприємством «Азуріт» (позивач у справі, перевізник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІГЛ РОУТ» (відповідач у справі, експедитор за договором) укладено Генеральний (довгостроковий) договір № 29/4-20 на транспортно-експедиторські послуги (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого експедитор діючи в інтересах і за рахунок коштів третьої сторони, за дорученням вантажовідправника/вантажоодержувача (клієнт/замовник) замовляє і залучає перевізника для перевезення вантажів в міжнародних і внутрішніх (по території України) сполученнях, який здійснює перевезення автомобільним транспортом, доставляючи заявлені експедитором вантажі в пункт призначення, відповідно до узгоджених сторонами заявок, або організовує із залученням третіх осіб перевезення вантажів у міжнародних і внутрішніх (по території України) сполученнях, а експедитор оплачує послуги перевізника.

Розділами 2 - 6 Договору сторони погодили обов`язки сторін, умови розрахунків, відповідальність сторін тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Пунктом 6.5 Договору передбачено, що даний Договір вступає в силу з моменту підписання і діє протягом одного календарного року, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення. Якщо жодна зі сторін за один місяць до закінчення строку дії Договору письмово не повідомить іншу сторону про розірвання Договору, дія Договору автоматично буде пролонгуватись на кожен наступний календарний рік без складення додаткової угоди до Договору.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками перевізника та експедитора та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про транспортне експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України.

Згідно положень частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 316 Господарського кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 спеціального Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Згідно з частиною 3 статті 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Як визначено частиною 1 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Відповідно до п. 1.2 Договору конкретні умови кожного замовлення зазначаються у заявці експедитора і узгоджуються з перевізником.

Згідно п.п. 2.1.1 п. 2.1 Договору експедитор зобов`язується надавати перевізнику заявки не пізніше ніж за три дні, а при внутрішньому перевезенні - за один день до дати завантаження. У разі термінового перевезення експедитор, за згодою перевізника, подає заявку того ж дня.

У заявці зазначаються: точна адреса завантаження/розвантаження, дата і час прибуття на завантаження, найменування вантажовідправника, найменування вантажу, його кількість, включаючи вагу брутто, характеристику та тип вантажу та особливості його перевезення (якщо такі наявні), місце митного оформлення/очищення, назва митного переходу на кордоні України, строк доставки, контактні особи та їх телефони, відомості про вантаж, включаючи вагу брутто, вартість послуг, додаткові умови.

Так, з матеріалів справи вбачається, що сторонами на виконання умов Договору складено та підписано разовий договір-заявку № 1 на транспортні послуги від 29.04.2020 (далі - договір-заявка № 1) та разовий договір-заявку № 2 на транспортні послуги від 10.06.2020.

Відповідно до умов договору-заявки № 1 сторонами погоджено, що відповідач за дорученням вантажовідправника/вантажоотримувача (клієнта) замовляє та своєчасно оплачує надану перевізником послугу (и) з міжнародних і/або внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом, а також по організації перевезень.

Згідно умов перевезень по даному договору-заявці дата та час прибуття на завантаження: 05.05.2020-06.05.2020 ДП «Зарубинський Спиртовий Завод», Україна, с. Зарубинці, Збаразький район, Тернопільська область, адреса та місце розвантаження - м. Ардебіль Іран, вартість послуг встановлена на рівні 300 доларів США/тонна нетто вантажу (у гривневому еквіваленті по курсу НБУ на момент зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника), митне оформлення - м. Збараж.

У відповідності до умов Договору вказаний договір - заявка № 1 від 29.04.2020 підписана обома сторонами Договору, отже належним чином підтверджує узгодження перевізником та експедитором всіх необхідних умов перевезення та прийняття вказаної заявки до виконання позивачем.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Так, відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956 року (далі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Суд зазначає, що згідно статті 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Тлумачення цього положення дає підстави зробити висновок, що якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника (експедитора) у відносинах з перевізником, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, а також зважаючи на умови п. 1.5 Договору, на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 року.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

За висновками суду міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) є документом, що засвідчує факт перевезення. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік власниками автомобільного транспорту - перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами - замовниками.

Як визначено сторонами в п. 1.5 Договору при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень сторони керуються Конвенцією про договори міжнародного перевезення вантажів, чинним законодавством і цим Договором. Підтвердженням факту надання послуги є оригінал CMR - накладної (ТТН - накладної для перевезень по території України) встановленого зразку з відмітками відправника вантажу, перевізника, одержувача вантажу.

Отже, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб`єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов`язковим.

У відповідності до п.п. 2.1.1 Договору - заявки № 1 експедитор зобов`язується контролювати своєчасне і правильне оформлення вантажовідправником товарно - супровідних документів (міжнародних товарно - транспортних накладних (CMR), книжок МДП (Carnet TIR) для міжнародних перевезень товарно - транспортних накладних (ТТН) для внутрішніх перевезень, листів (карт) простою.

В свою чергу перевізник зобов`язується подати автомобіль під завантаження, доставити і здати вантаж вантажоодержувачу за адресами і в строки, визначені погодженою заявкою (п. 2.2.5 Договору).

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору та вказаного договору - заявки № 1 до нього позивачем було організовано та здійснено перевезення вантажу автомобілем VOLVO BB, 6006 CP, н/п НОМЕР_1 , за маршрутом: с.Зарубинці Тернопільська область (Україна) - м. Ардебіль (Іран), на підтвердження чого позивачем надана копія міжнародної товарно-транспортної накладної СМR № 033601, згідно якої вантаж прийнятий до перевезення 05.05.2020 с. Зарубинці Тернопільська область (Україна) та доставлений вантажоодержувачу Ardebil Chamber of Commerce Industries, Mines and Agriculture, Ardebil, Iran, що підтверджується відповідною відміткою одержувача в графі 24 СМR.

При цьому вантажоодержувачем та вантажовідправником, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень, доказів звернення останніх з претензіями щодо неналежного виконання послуг перевезення ПП «Азуріт» матеріали справи не містять та відповідачем суду на надано.

Також відповідними відмітками митниці на CMR підтверджується факт проходження митного контролю.

Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства та умови Договору, надана позивачем міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) є належним та допустимим доказом надання перевізником послуг перевезення вантажу, зміст якої, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоодержувачем на вказаній CMR дають суду підстави стверджувати про виконання перевізником обов`язків з організації та прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоодержувачу в обумовленому місці вивантаження (м. Ардебіль (Іран)).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з організації та надання послуг міжнародного перевезення вантажу, обумовлених Договором та договором- заявкою № 1 від 29.04.2020 в зазначених обсягах та з належною якістю.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Стаття 931 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Вартість послуг узгоджується сторонами шляхом підписання разового договору - заявки шляхом прийняття заявки до виконання (п. 3.1 договору - заявки № 1).

За умовами п. 3.1 Договору вартість послуг узгоджується сторонами у заявках шляхом прийняття заявки до виконання. В цю суму включено витрати на оплату рахунків залучених до виконання перевезення третіх осіб, витрати на страхування вантажу, а також винагорода перевізника з урахуванням ПДВ, відповідно до норм податкового законодавства.

Як визначено умовами договору - заявки № 1 від 29.04.2020 до Договору, вартість послуг з перевезення та експедиторських послуг - 300,00 USD/тонна нетто вантажу за курсом НБУ на момент зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частин 8, 10 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Згідно з абзацом 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Відповідно до п. 3.2 Договору та п. 3.2 договору-заявки № 1 розрахунки за цим договором здійснюються експедитором у безготівковій формі на умовах 50% передоплати на день завантаження автомобіля та 50% оплати протягом 10 банківських днів з дня отримання наступних оригіналів документів: рахунка, двох оригіналів товарно-транспортної накладної (CMR/ТТН) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акта приймання-передачі наданих послуг та податкової накладної, оригіналу договору-заявки з мокрою печаткою перевізника.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 121 від 06.05.2020 попередньої оплати 50% за автотранспортні послуги по маршруту м. Збараж, Збаразький район, Тернопільська область (Україна) - м. Ардебіль (Іран) на загальну суму 89 268,00 грн., копія якого наявна в матеріалах справи.

В свою чергу відповідачем згідно платіжного доручення № 3566 від 07.05.2020, копія якого наявна в матеріалах справи, проведено попередню оплату (50%) у розмірі 89268,00 грн. за автотранспортні послуги згідно рахунку на оплату № 121 від 06.05.2020.

Окрім цього судом встановлено, що позивачем було виставлено до сплати відповідачу:

- 09.06.2020 рахунок № 137 на оплату штрафних санкцій за договором-заявкою № 1 від 29.04.2020, а саме на сплату штрафу за понаднормовий простір за період з 07.05.2020 по 21.05.2020 (14 діб) у розмірі 28 000,00 грн. та штрафних санкцій за понаднормовий простій за період з 01.06.2020 по 09.06.2020 (8 діб) у розмірі 16 000,00 грн., а всього штраф у сумі 44 000,00 грн.;

- 09.06.2020 рахунок № 146 про оплату автотранспортних послуг у розмірі 176265,00 грн. та повторно попередньої оплати (50%) у розмірі 89268,00 грн. за автотранспортні послуги по договору-заявці № 1 на транспортні послуги від 29.04.2020.

- 13.07.2020 рахунок № 195 на оплату штрафних санкцій за договором-заявкою № 1 від 29.04.2020, а саме на сплату штрафу за понаднормовий простір за період з 10.06.2020 по 12.07.2020 у розмірі 64 000,00 грн. та непередбачені витрати в рейсі згідно умов договору (відшкодування збитків) у розмірі 10 242,00 грн., а всього 74 242,00 грн.

Умовами п. 3.1 Договору сторонами погоджено, що за фактом виконання доручення сторони підписують акт виконаних робіт, який є невід`ємною частиною цього договору.

Також як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджується наданими останнім доказами, позивачем у відповідності до умов Договору складено в односторонньому порядку та підписано відповідні акти надання послуг, копії яких надані позивачем, а саме:

- акт № 137 від 09.06.2020 про сплату штрафних санкцій за понаднормовий простій за рахунком № 137 від 09.06.2020 у розмірі 44 000,00 грн.;

- акт № 146 від 09.06.2020 про сплату автотранспортних послуг по маршруту м. Зарубинці Тернопільська область (Україна) - м. Ардебіль (Іран) а/м VOLVO BB, 6006 CP, н/п НОМЕР_1 CMR№ 033601 у розмірі 176 265,00 грн. за рахунком № 146 від 09.06.2020;

- акт № 195 від 13.07.2020 про сплату штрафних санкцій та відшкодування збитків - непередбачених витрат у рейсі у розмірі 74 242,00 грн. згідно рахунку № 195 від 13.07.2020.

В матеріалах справи наявні копії складених позивачем на підтвердження факту виконання умов Договору та зареєстрованих в ЄРПН відповідних податкових накладних №№ 07052020, 09062020, 13072020.

Відповідно до п.3.3 Договору з метою прискорення обігу документів допускається надсилання перевізником на адресу експедитора та у зворотному напрямку в електронному вигляді (емейл) рахунку - фактури, акту виконаних робіт, товарно - транспортної накладної з подальшим обов`язковим надсиланням оригіналів документів експедитору.

Як зазначає позивач в позовній заяві та встановлено судом, у відповідності до умов п.п. 3.2, 3.3 Договору та договору - заявки № 1 документи, які підтверджують виконання Приватним підприємством «Азуріт» своїх зобов`язань з організації міжнародного перевезення вантажу за Договором, а саме рахунок на оплату, оригінал СМR, акти надання послуг та податкові накладні були направлені позивачем на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІГЛ РОУТ», що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями експрес - накладних № 59000534830166 від 17.07.2020 та № 59000536224777 від 21.07.2020.

Факт отримання документів відповідачем 20.07.2020 та 28.07.2020 відповідно підтверджується наданими позивачем витягами з сайту ТОВ «Нова Пошта» щодо відстеження вказаних відправлень.

Окрім цього додатково отримання вищезазначених документів підтверджується змістом листа відповідача № 15 від 29.07.2020, в якому зазначено про отримання засобами поштового зв`язку від ПП «Азуріт» оригіналів документів.

Таким чином, за висновками суду, обов`язок позивача щодо пред`явлення відповідачеві документів, які підтверджують виконання Приватним підприємством «Азуріт» своїх зобов`язань з організації міжнародного перевезення вантажу за Договором, зокрема, актів наданих послуг, виконано належним чином, обраний позивачем спосіб відправлення документів відповідачеві, за умови не визначення Договором та договором - заявкою № 1 спеціального способу надсилання документів, умовам останніх не суперечить.

В свою чергу визначеному п. 3.2 Договору обов`язку перевізника з надання замовнику документів для оплати послуг кореспондує обов`язок експедитора зі своєчасного підписання наданих експедитором актів наданих послуг для засвідчення факту належного виконання послуг перевізником та згідно п. 4.9 Договору при отримання документів перевірити наявність належним чином оформлених CMR та ТІР-карнета, а також наявність експортних декларацій і супровідних сертифікатів, і у разі потреби, про всі виниклі зауваження негайно повідомити експедитору. У разі відсутності дійсної страховки CMR, страхування проводиться за рахунок перевізника шляхом зменшення фрахту.

Згідно матеріалів справи судом встановлено, що відповідач листом № 15 від 29.07.2020 повідомив про повернення отриманих від позивача оригіналів документів (CMR № 033601, актів наданих послуг та рахунків) у зв`язку з неправильним їх оформленням, посилаючись на безпідставне нарахування перевізником штрафних санкцій за понаднормовий простій, а також виставлення до сплати непередбачених витрат в рейсі.

Тобто, з огляду на умови Договору вказаний підписаний в односторонньому порядку Приватним підприємством «Азуріт» акт наданих послуг № 146 від 09.06.2020 про надання автотранспортних послуг по маршруту м. Зарубинці Тернопільська область (Україна) - м. Ардебіль (Іран) суд вважає таким, що прийнятий відповідачем як експедитором без зауважень в частині зазначених в ньому послуг, та є доказом належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо своєчасного та повного виконання обумовлених договором послуг з організації міжнародного перевезення вантажу, отже приходить до висновку вважати вказані в цьому акті послуги такими, що позивачем надані в повному обсязі та відповідно до умов Договору та договору - заявки № 1.

Вказаний факт за відсутності доказів будь - яких претензій відповідача як експедитора щодо обсягу, змісту та ціни наданих послуг, зазначених в акті № 146 від 09.06.2020, а також ненадання сторонами жодних доказів наявності мотивованої відмови відповідача від підписання, зокрема, спірного акту наданих послуг № 146 від 09.06.2020 на суму 176265,00 грн., підтверджує наявність у відповідача зобов`язання з оплати послуг, а у позивача - відповідного права на отримання такої оплати.

Наразі судом враховано, що будь-яких пояснень щодо підстав неприйняття зазначених в акті № 146 від 09.06.2020 послуг та не підписання останнього відповідачем станом на час розгляду справи суду не надано, а також факт надання та обсяг послуг позивача за CMR № 033601 відповідачем не заперечувався, позаяк заперечення відповідача у відзиві на позовну заяву стосуються виключно позовних вимог в частині штрафів за простій транспортного засобу та відшкодування непередбачених витрат в рейсі.

При цьому судом не приймається до уваги лист відповідача № 16 від 29.07.2020 щодо ненадання транспортного засобу під завантаження за договором - заявкою № 1 та затримку у прибутті автомобіля строком 50 днів, оскільки виходячи з зазначеного в листі маршруту м. Астара (Іран) - м. Чернігів (Україна), невиконання зобов`язань з подання транспорту під завантаження відбулось за договором - заявкою № 2.

Враховуючи вищевикладене, а також приписи чинного законодавства та умови Договору та договору - заявки № 1, зокрема, п. 2.1.18 Договору щодо обов`язку експедитора своєчасно оплачувати послуги, надані за цим Договором, оскільки надані позивачем CMR № 033601 та акт наданих послуг № 146 від 09.06.2020 судом в сукупності розцінюються в якості належних та допустимих доказів надання перевізником експедиторських послуг, суд приходить до висновку, що вказані в зазначеному акті експедиторські послуги позивачем надані в повному обсязі, з належною якістю відповідно до умов Договору, та договору - заявки № 1, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідач у визначені Договором та договором - заявкою № 1 строки оплату експедиторських послуг належним чином не здійснив, у зв`язку з чим у ТОВ «ІГЛ РОУТ» утворилась заборгованість за актом надання послуг № 146 від 09.06.2020 в сумі 176 265,00 грн.

Зобов`язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов`язання щодо перерахування коштів за надані Приватним підприємством «Азуріт» послуги з організації міжнародного перевезення вантажу у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору та договору - заявки № 1, відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за спірним Договором у розмірі 176 265,00 грн., яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

Всього згідно поданої до суду позовної заяви, з урахуванням заявлених до стягнення з відповідача 118 242,00 грн. штрафних санкцій, загальна сума позовних вимог за Договором складає 294 507,00 грн.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Генерального (довгострокового) договору № 29/4-20 на транспортно - експедиторські послуги від 29.04.2020 та разового договору - заявки № 1 на транспортні послуги від 29.04.2020 та/або їх окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору та договору - заявки № 1на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Суд зазначає, що предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача, та, відповідно не може вважатися зміною підстав позову

Визначення змісту та обсягу позовних вимог, що підлягають судовому захисту, є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов`язує виникнення у нього права на звернення до суду і задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно.

Зі змісті позовної заяви вбачається, що однією з позовних вимог є стягнення з відповідача оплати за надані позивачем послуги в сумі 176 265,00 грн.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначалось вище, відповідачем було здійснено часткову оплату за надані експедиторські послуги в сумі 89 268,00 грн. платіжним дорученням № 3566 від 07.05.2020 згідно рахунку на оплату № 121 від 06.06.2020 (50%), яка була прийнята позивачем.

Заперечень щодо факту та розміру здійсненої відповідачем оплати від позивача до суду не надходило.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом обставини, залишок несплачених відповідачем коштів за надані позивачем експедиторській послуги згідно умов Договору та договору - заявки № 1 складає 86 997,00 грн., що відповідає сумі рахунку № 146 від 09.06.2020, виставленого позивачем відповідачеві, та з якого вбачається врахування позивачем здійсненої ТОВ «ІГЛ РОУТ» 50% передплати в сумі 89 268,00 грн. (від загальної вартості послуг 176 265,00 грн.).

Отже, матеріалами справи підтверджується, що станом на дату звернення позивача до суду за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «ІГЛ РОУТ» обліковується прострочена заборгованість за надані експедиторські послуги в сумі 86997,00 грн.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки матеріалами справи частково підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором та договором - заявкою № 1 у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати наданих позивачем експедиторських послуг з організації міжнародного перевезення відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за надані за вказаним Договором та договором - заявкою № 1 експедиторські послуги підлягають частковому задоволенню в сумі 86 997,00 грн.

Також позивачем заявлені до стягнення з відповідача нараховані згідно п. 4.2 Договору штрафні санкції, а саме:

- штрафні санкції в сумі 74 242,00 грн. згідно акту надання послуг № 195 від 13.07.2020, нараховані згідно п. 4.2 Договору за понаднормовий простій з 10.06.2020 про 12.07.2020 в сумі 64000,00 грн., та відшкодування збитків - непередбачених витрат в рейсі згідно умов Договору в сумі 10242,00 грн.;

- штрафі санкції в сумі 44000,00 грн. згідно акту надання послуг № 137 від 09.06.2020, нараховані згідно п. 4.2 Договору за понаднормовий простій з 07.05.2020 по 21.05.2020 в сумі 28000,00 грн. та з 01.06.2020 по 09.06.2020 в сумі 16000,00 грн.

Як зазначено позивачем в поданих суду письмових поясненнях, в акті № 195 від 13.07.2020 допущена описка, оскільки фактично акт складений на виконання умов разового договору - заявки № 2 на транспортні послуги від 10.06.2020 (далі - Договір - заявка № 2), згідно якої сторонами погоджено організацію послуг з міжнародного перевезення за маршрутом с. Астара (Іран) - м. Чернігів (Україна), дата та місце завантаження: 10.06.2020-11.06.2020, м. Асатара (Іран), вартість послуг - 2100 USD/ в грн. По курсу НБУ на момент зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника.

В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог у поданому відзиві відповідач зазначає про невиконання позивачем умов вказаного договору - заявки № 2 та незабезпечення прибуття транспортного засобу під завантаження, у зв`язку з чим ТОВ «ІГЛ РОУТ» зверталось до позивача листом № 16 від 29.07.2020 з проханням щодо надання інформації про місце знаходження транспортного засобу, часу його прибуття або направлення офіційної відмови від виконання узгодженого перевезення.

Доказів розгляду позивачем вказаного листа та надання відповіді ТОВ «ІГЛ РОУТ» матеріали справи не містять.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

Поряд із цим суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження фактичного надання експедиторських послуг відповідачеві за договором - заявкою № 2, позаяк наявна в матеріалах справи CMR № 033601 підтверджує здійснення перевезення вантажу за маршрутом м. Збараж Збаразький район Тернопільська область (Україна) - м. Ардебіль (Іран).

Також оцінюючи надані рахунки на оплату та акти надання послуг суд зауважує, що умовами п. 3.1 Договору сторонами погоджено, що за фактом виконання доручення сторони підписують акт виконаних робіт, який є невід`ємною частиною цього договору. Отже, підписані сторонами акти мають підтверджувати саме факт надання послуг за договором, при цьому останніми не можуть підтверджуватися факт нарахування штрафних санкцій чи інших видів відшкодувань збитків на користь перевізника.

Враховуючи встановлені судом фактичні обставини та наявні в матеріалах справи докази суд позбавлений можливості дослідити зміст, обсяг та строки надання позивачем послуг на виконання умов вищезазначеного договору - заявки № 2, а також дотримання сторонами його умов під час реалізації господарських відносин, на який як на підставу виникнення позовних вимог в частині стягнення 74 242,00 грн. штрафних санкцій та відшкодування збитків посилається позивач, а також встановити відповідність нарахованих позивачем штрафних санкцій та витрат до відшкодування умовам Договору та договору - заявки № 2, у зв`язку з чим позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають як бездоказові та не доведені належним чином.

В частині нарахованих позивачем згідно п. 4.2 Договору штрафних санкцій за понаднормовий простій з 07.05.2020 по 21.05.2020 в сумі 28000,00 грн. та з 01.06.2020 по 09.06.2020 в сумі 16000,00 грн., всього в сумі 44000,00 грн. згідно акту надання послуг № 137 від 09.06.2020 суд зазначає, що в силу ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.п. 2.1.3 договору-заявки №1 експедитор зобов`язується організувати здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, оформлення документів на приймання вантажів до перевезення та їх здачу не більше ніж за 48 годин на завантаження/розвантаження і митне оформлення на території ЄС та 48 годин на розвантаження і митне оформлення на території України за кожну партію вантажу, що транспортується одним автомобілем у міжнародному сполученні (за винятком вихідних і святкових днів) та 24 години при внутрішніх перевезеннях (12 годин на завантаження і оформлення документів, 12 годин на розвантаження і оформлення документів).

Згідно із п. 4.2 договору-заявки №1 у разі перевищення строку, вказаного у п. 2.1.3 договору, експедитор сплачує штраф за понаднормовий простій автомобіля на завантаженні/розвантаженні/прикордонній митниці (у т.ч. у зв`язку з неналежним оформленням документів чи внаслідок несвоєчасного або неправильного оформлення експедитором попереднього повідомлення/декларації) у розмірі, що становить при міжнародних перевезеннях 2000 грн. за кожну повну добу простою, за винятком вихідних і святкових днів.

Згідно п. 4.4 договору - заявки № 1 експедитор оплачує всі попередньо погоджені додаткові витрати (штрафи за перевантаження автомобіля, оплата конвою, тощо), підтверджені документально, які поніс перевізник у зв`язку з перевезенням вантажу експедитора.

З наданих суду актів надання послуг щодо сплати штрафів та відшкодування збитків вбачається, що останні не містять відомостей, які б підтверджували факт понаднормативного простою автомобіля на завантаженні/розвантаженні/прикордонній митниці, наявності збитків перевізника.

Також позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували зазначені факти, а також не надано належних доказів щодо підстав такого понаднормативного простою, що у своїй сукупності надавало б позивачеві право на нарахування штрафних санкцій.

Крім того, згідно умов п.п. 2.2.7 Договору перевізник зобов`язався повідомляти експедитора (в разі потреби письмово) про виникнення будь-яких перешкод виконанню. Перевізник зобов`язався негайно повідомляти експедитору про вимушені затримки транспортних засобів на шляху слідування, аваріях і інших подіях (ДТП, вилучення вантажу компетентними органами, відмова вантажоодержувача прийняти вантаж, тощо), що перешкоджають своєчасній доставці вантажу або, що загрожують його цілісності. Перевізник зобов`язується надати експедитору документи, що підтверджують факти затримки транспортного засобу в дорозі, простоїв у відправника (одержувача) вантажу, на митницях країн транзиту для успішного вирішення проблем, у разі їх виникнення із зазначенням причин.

Окрім цього відповідно до п. 2.2.6 договору - заявки № 1 перевізник зобов`язується негайно повідомляти експедитора (в разі потреби письмово) про виникнення будь яких перешкод виконанню перевезення.

Натомість позивачем не надано доказів на підтвердження повідомлення відповідача, як експедитора, про понаднормові простої автомобіля під час виконання узгодженого міжнародного перевезення, а також не підтверджено наявності таких фактів повідомлень відповідачем.

Суд зазначає, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей"… Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Таким чином, у розрізі даного спору на переконання суду позивачем не надано належних доказів як на підтвердження виникнення понаднормового простою автомобіля та підстав такого простою, так і виникнення у відповідача обов`язку з оплати штрафних санкцій за понаднормовий простій, а також підстав для відшкодування збитків у вигляді непередбачених витрат в рейсі, у зв`язку з чим враховуючи надані суду докази в їх сукупності, суд доходить висновку про необґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій за понаднормовий простій та збитків.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач частково довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову в частині стягнення 207510,00 грн., з огляду на його необґрунтованість та недоведеність у вказаній частині.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позивних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІГЛ РОУТ" (вул.Саксаганського 41, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 40705316) на користь Приватного підприємства "Азуріт" (вул. Пивоварова, буд. 9, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93400, код ЄДРПОУ 23479436) 86 997,00 грн. (вісімдесят шість тисяч дев`ятсот дев`яносто сім грн. 00 коп.) боргу та 1304,96 грн. (одну тисячу триста чотири грн. 96 коп.) судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 15 вересня 2021.

Суддя А.М.Селівон