Рішення № 99643292, 06.09.2021, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/798/21

2/212/1567/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2021 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді – Колочко О.В., за участі секретаря судового засідання – Ігнатьєвої А.А., за участю: представника відповідача – адвоката Карентної Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 , виконавчий комітет Покровської районної у місті Кривому Розі ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення,

В С Т А Н О В И В:

01 лютого 2021 року позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі – позивач, АТ «Приватбанк», Банк) звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 (далі – відповідач, ОСОБА_1 ), у якому просив у рахунок погашення заборгованості третьої особи ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2 , позичальник) за кредитним договором № KRKRGA00150721 від 11.04.2007 у розмірі 26034,14 долари США, що за курсом 28,36 відповідно до службового розпорядження НБУ від 19.10.2020 складає 738 328,21 грн. (6143,81 долари США – заборгованість за кредитом; 6253,85 долари США – заборгованість по процентам за користування кредитом; 1247,00 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом; 12 389,48 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором) звернути стягнення на квартиру, загальною площею 57,60, житловою площею 36,90, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на прилюдних торгах. Виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до укладеного договору № KRKRGA00150721 від 11.04.2007 ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 23675,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10.04.2017. Згідно умов зазначеного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати Банку щомісячний платіж для погашення заборгованості, яка складається з заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. У порушення зазначених умов договору ОСОБА_2 зобов`язання належним чином не виконав, що призвело до утворення заборгованості у розмірі 26 034,14 долари США, з яких

-6143,81 долари США – заборгованість за кредитом;

-6253,85 долари США – заборгованість по процентам за користування кредитом;

-1247,00 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом;

-12 389,48 доларів США – пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором Приватбанк та відповідач 11.04.2007 уклали договір іпотеки № KRKRGA00150721, згідно з яким відповідач надала в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності.

09 лютого 2021 року ухвалою судді відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, роз`яснено учасникам справи їх право, порядок та строки на подачу заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 10 березня 2021 року за клопотанням відповідача продовжено процесуальний строк для подання відзиву, відкладено підготовче засідання.

02 квітня 2021 року від третьої особи ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення (а.с. 56-58), у яких він заперечив проти позовних вимог, посилаючись на те, що він не згодний з розміром заборгованості, оскільки позивачем нараховується пеня та проценти за користування кредитом після 10.04.2017, стягнення комісій (винагород) за надання фінансового інструменту та проведення додаткового моніторингу є незаконним. Розрахунок заборгованості викладений незрозуміло, оскільки у графах складових заборгованості містяться лише цифрові дані без наведення математичного обґрунтування, тому визначити за ним час та період утворення заборгованості неможливо. Також, зауважив, що кредит був наданий йому на споживчі цілі, а не на придбання нерухомості, квартира, яка є предметом іпотеки, належить його дружині ОСОБА_1 , на праві приватної власності, та була набута до моменту надання кредиту, в цій квартирі постійно мешкає третя особа, його дружина, двоє неповнолітніх дітей, а тому виселення мешканців з цієї квартири без надання іншого постійного житла є незаконним.

02 квітня 2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона просила застосувати правові наслідки спливу позовної давності та відмовити у позові, посилаючись на те, що, по-перше, реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, і лише тоді, якщо останнє не виконано чи виконано неналежно, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотеко держателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання. Між тим, до позовної заяви як докази виконання вищезазначених приписів позивач надає повідомлення від 28.05.2020, фіскальний чек, реєстр згрупованих поштових відправлень від 26.06.2020, що, на думку відповідача, не може бути належними доказами на підтвердження повідомлення боржника та іпотекодавця належним чином. По-друге, відповідно до умов договору іпотеки цим договором забезпечується виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором з кінцевим строком повернення кредиту 10.04.2017. Позивач мав пред`явити вимоги до боржника або іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки протягом трьох років, починаючи з цієї дати, але Приватбанк звернувся до суду 01.02.2021, тобто поза межами позовної давності. По-третє, у відповідності до умов кредитного договору від 11.04.2007 кредит був наданий на споживчі цілі, квартира, яка є предметом іпотеки, була придбана не за кредитні кошти, а тому вимога про виселення із квартири без надання відповідачу та іншим мешканцям є неправомірною Також, зазначила, що в цій квартирі проживають неповнолітні діти – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . По-четверте, відповідач заперечує проти розміру заборгованості, який заявляється позивачем, так як вбачається з розрахунку позивачем нараховуються проценти за користування кредитом та пеня після закінчення строку кредитування, а нарахування комісії суперечить законодавству України.

13 травня 2021 року підготовче засідання було відкладено, заклопотанням представника відповідача було залучено до участі у справі у якості третьої особи виконавчий комітет Покровської районної у місті ради.

31 травня 2021 року від представника позивача надійшла заява про уточнення/виправлення помилки у п. 2 предмету позову, а саме помилково не зазначено у позові номер квартири, з якої позивач просив виселити відповідача (а.с. 148).

22 червня 2021 року підготовче провадження у справі закрито та призначено судовий розгляд по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у заяві про уточнення/виправлення помилки предмету позову заявив про розгляд справи за його відсутності, позов підтримав (а.с. 148).

Відповідач в судове засідання не з`явилася, у наданій суду письмовій заяві просила розглянути справу за її відсутності, заперечила проти позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 146).

Представник відповідача в судовому засіданні від 12 липня 2021 року висловила свою позицію стосовно позовних вимог, заперечила проти їх задоволення у повному обсязі, у подальшому заявила про розгляд справи у її відсутність, надавши письмові пояснення для долучення до справи.

Третя особа ОСОБА_2 дог суду не з`явився, просив розглянути справу без його участі, заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у своїх письмових поясненнях (а.с. 158).

Представник третьої особи Виконкому Покровської районної у місті ради звернулася із заявою про проведення судового засідання від 12.07.2021 за її відсутності, у подальшому, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце проведення судового засідання до суду не з`явилася, про причини своєї неявки суду не повідомила, заяв про відкладення судового розгляду від третьої особи не надходило.

Статтями 43, 211 ЦПК України передбачено, що прийняття участі в судовому засіданні є правом сторони, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до п. 1 ч. 3 статті 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, суд розглядає справу в порядку ст.ст. 211, 223 ЦПК України за наявними в ній доказами.

Заслухавши представника відповідача, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.

Судом встановлено, що 11 квітня 2007 року був укладений кредитний договір № KRKRGA00150721 між АТ «Приватбанк» та ОСОБА_2 , згідно з яким останній отримав кредит у розмірі 23 675,00 доларів США зі сплатою щомісячного платежу у період з 16 по 20 число місяця у розмірі 341,52 долари США з кінцевим терміном повернення кредиту 10.04.2017 (пункт 7.1 Договору) (а.с. 14-15).

Відповідно до п.п. 2.2.10 Кредитного договору Позичальник зобов`язаний при настанні випадків, передбачених п. 2.3.3 Договору, достроково погасити заборгованість перед Банком у повному обсязі.

Пунктом 2.3.3 Договору передбачені умови, за яких Банк має право а) змінити умови договору – зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісій й відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, згідно ст. 212, 611, 651 ЦК України, щодо зобов`язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у визначену в повідомленні дату.

Однією з таки умов, визначених у пункті 2.3.3 договору є порушення позичальником зобов`язань, передбачених умовами даного договору.

У пункті 2.3.7 договору закріплено право Банку стягнути Кредит до настання дати, передбаченої п. 7.1 даного договору, у тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно, при настанні умов, передбачених в п. 2.3.3.

В забезпечення виконання кредитного договору, укладеного між Приватбанком та ОСОБА_2 , 11 квітня 2007 року був укладений Договір іпотеки квартири між Банком та ОСОБА_1 (а.с. 16-18).

Предметом договору іпотеки є надання Іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна – квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (пункт 33.3 Договору іпотеки), в забезпечення виконання зобов`язань позичальника перед іпотекодержателем в силу чого іпотеко держатель має право в разі невиконання позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця.

З метою задоволення своїх вимог банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані (пункт 16.7.1 Договору іпотеки).

Пунктом 28 Договору іпотеки визначений термін його дії – до повного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором та всіма додатками та угодами до нього.

При укладанні договору іпотеки сторони дійшли згоди, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки і в разі дострокового розірвання кредитного договору, або зміни його умов, при наявності невиконаних зобов`язань на момент розірвання (пункт 16.8 договору).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 610, 611 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом частин 1, 3 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Відповідно до положень ст. 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Згідно зі ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст.7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Згідно зі ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Частиною 1 ст. 33 та ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов`язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість станом на 19.10.2020 у розмірі 26034,14 долари США, з яких 6143,81 долари США – заборгованість за кредитом; 6253,85 долари США – заборгованість по процентам за користування кредитом; 1247,00 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом; 12 389,48 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, на підтвердження чого надано розрахунок заборгованості (а.с. 8-10).

Натомість, відповідач, заперечуючи проти розміру заборгованості, надала рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 25.09.2015, що набрало законної сили 27.10.2015, з якого вбачається, що ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № KRKRGA00150721 від 11.04.2007, яка утворилася станом на 14.04.2015, у розмірі 10323, 77 доларів США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 8 675,80 дол. США; заборгованість за відсотками – 754,83 дол. США, заборгованість по комісії – 258,00 дол. США, заборгованість з пені – 133, 13 дол. США (а.с. 128-129).

Зазначеним судовим рішенням було задоволено позовні вимоги Банку у повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами кредитного договору Банк та позичальник ОСОБА_2 погодили сплату щомісячного платежу у період з 16 по 20 число місяця у розмірі 341,52 долари США, що включає заборгованість за кредитом, відсоткам за користування кредитом, винагороди з кінцевим терміном повернення кредиту 10.04.2017 включно (пункт 7.1 Договору).

Крім того, за порушення позичальником зобов`язання щодо сплати відсотків за користування кредитом та винагороди, сторони кредитного договору погодили право Банку нарахувати, а обов`язок позичальника сплатити Банку пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу у гривневому еквіваленті. Повна сплата відсотків за користування кредитом здійснюється не пізніше дати фактичного повного погашення Кредиту (п.п. 2.2.2, 2.2.3, 4.1 Кредитного договору).

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Подібний правовий висновок висловлений Верховним Судом від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18.

Таким чином, позивач не мав право нараховувати проценти за користування кредитом, оскільки скористався своїм правом на звернення до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості по кредитному договору, і судовим рішенням були задоволені вимоги банку про стягнення з позичальника заборгованості як за кредитними коштами, так і за процентами, а тому нараховувати і пеню на несплачені відсотки після ухвалення вказаного судового рішення у Банку також не було правових підстав.

Що стосується включення до загального розміру заборгованості комісії з користування кредитом, то суд виходить з наступного.

Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Отже, управління кредитом є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення плати, та вважає, що встановивши в кредитному договорі сплату щомісячних процентів, тобто платежів за управління (користуванням) кредитом, нараховував плату за послуги, що супроводжують кредит, що є незаконним.

Такі правові позиції викладені в постанові Верховного Суду України 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 та у постанові Верховного Суду у справі № 695/3474/17, які обов`язкові для всіх судів.

Підсумовуючи викладене, на думку суду, сума боргу, в рахунок погашення якої позивачем заявлено вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, дорівнює сумі заборгованості, щодо якої Банком було пред`явлено вимогу про дострокове стягнення.

Щодо застосування правових наслідків сплину позовної давності, про що заявила відповідач у відзиві на позовну заяву, суд виходить з наступного.

У пункті 2 договору іпотеки сторони узгодили, що іпотекою забезпечується виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором.

Умовами укладеного кредитного договору передбачено дату остаточного повернення кредиту – 10 квітня 2017 року.

Разом з тим, сторони узгодили право банку вимагати дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісій й відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, згідно ст. 212, 611, 651 ЦК України, щодо зобов`язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у визначену в повідомленні дату. (пункти 2.3.3, 2.3.7).

У 2015 році АТ КБ «Приватбанк» звернувся з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором до позичальника ОСОБА_2 , який був задоволений рішенням суду від 25 вересня 2015 року у повному обсязі.

Пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов`язання.

Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.

При цьому таке право згідно з умовами укладених договорів виникає через тридцять календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги та за умови її невиконання.

Як вбачається з матеріалів справи, таку вимогу Банк надсилав позичальнику ОСОБА_2 у 2016 році, що підтверджується копією повідомлення від 19.09.2016 року (а.с. 74).

Крім того, в матеріалах справи наявна копія повідомлення від 28.05.2020 № 30.1.0.0/2-883, у якому Банк вимагав від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суму кредиту у повному обсязі, а також проценти та комісії, попередивши про наміри звернути стягнення на предмет іпотеки (а.с. 12-13).

При цьому суду не надано доказів про отримання відповідачем та третьою особо зазначеного повідомлення від 28.05.2020, лише додано реєстр згрупованих поштових відправлень № 060601 та фіскальний чек про відправлення поштою трьох рекомендованих листів, але за списком № 28640.

Крім того, за наявності судового рішення, яким вже було задоволено вимогу Банку про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, вимога банку від 28.05.2020 та 19.09.2016 не може бути розцінена як вимога про дострокове стягнення з точки зору виконання умов кредитного договору.

Таким чином, позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі).

Згідно зі ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253–255 цього Кодексу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме – обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Пред`явлення позову до суду – це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності.

За змістом статті 264 ЦК України переривання позовної давності передбачає наявність двох строків – до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний.

Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Однією із підстав переривання позовної давності є пред`явлення особою позову до одного із боржників.

При цьому, позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення.

Указаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц.

У зв`язку із викладеним, звернувшись до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості у 2015 року, який розглянутий судом по суті 25.09.2015, Банк перервав строк позовної давності у спорі з відповідачем щодо погашення останнім спірної кредитної заборгованості, а тому при зверненні у лютому 2021 року до суду із позовом у справі, що розглядається, щодо суми кредитної заборгованості за тим самим кредитним договором, але шляхом вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, Банк пропустив строк позовної давності, а тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Що стосується іншої позовної вимоги про виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані або проживають у квартирі, яка є предметом іпотеки, суд виходить з того, що ця вимога є похідною від вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому також не підлягає задоволенню.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до частини 1 статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Частина 2 статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Отже, за змістом наведених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК України постійне житло вказується в рішенні суду.

Спірна квартира не була придбана за рахунок кредитних коштів, отриманих позичальником. Проте позивач у своєму позові не зазначив іншого постійного житлового приміщення, куди відповідач повинен бути виселений з іпотечного житла. Доказів про наявність у відповідача іншого житла, крім переданого в іпотеку, суду не надано.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 43, 76-82, 141, 211, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у позові Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 , виконавчий комітет Покровської районної у місті Кривому Розі ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів після проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Треті особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

виконавчий комітет Покровської районної у місті Кривому Розі ради, ЄДРПОУ 04052531, юридична адреса: м. Кривий Ріг, вул. Шурупова, 2.

Повне судове рішення складено та підписано 15 вересня 2021 року.

Суддя: О. В. Колочко