Рішення № 99640538, 14.09.2021, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/23029/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2021 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

при секретарі судових засідань - Орел А. О.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 і його представника ОСОБА_2 , представника відповідача Салкова Р. В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями органів досудового слідства, прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі.

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив суд стягнути з Державної казначейської служби за рахунок коштів державного бюджету грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 800 000, 00 грн, завданої незаконними діями та рішеннями органів досудового слідства, прокуратури.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що позивач незаконно перебував під кримінальним переслідуванням з 23 лютого 2019 року по 23 серпня 2019 року, з них 4 дні був позбавлений волі - був затриманий і перебував під вартою з 22 лютого 2019 року до 26 лютого 2019 року. У зв`язку із закриттям кримінального провадження № 42017000000003154 від 04 жовтня 2017 року на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України, оскільки слідством не було встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливості їх отримати, відповідно до ст. 56 Конституції України, ст.ст. 1176, 1167 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2-4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди, яка позивачу завдана незаконними діями та рішеннями органу досудового розслідування та прокуратури по притягненню до кримінальної відповідальності, які завдали йому моральних страждань, призвели до погіршення його психологічного стану, оскільки через кримінальне переслідування він не міг працювати та забезпечувати свою сім`ю матеріально. Позивач був змушений вживати додаткових заходів для захисту від обвинувачення, доводити свою невинуватість, на що витрачати значний час та сили, що відволікало його від звичних занять й усталеного способу життя.

Позивач зазначив у позовній заяві, що розмір гарантованого мінімуму за час перебування під арештом, потім - під дією запобіжного заходу у вигляді застави, проведення відносно нього слідчих дій, у тому числі і негласних слідчих розшукових дій, не у повному обсязі компенсує завдану йому шкоду. Впродовж доби він був фактично підданий катуванню у розумінні статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню). Позивач внаслідок дій правоохоронних органів був позбавлений можливості сприяти своїм дітям ОСОБА_4 , 2013 року народження, і ОСОБА_5 , 2015 року народження, у навчанні, вихованні, внаслідок своїх психологічних переживань щодо подальшої долі, порушене проти нього кримінальне провадження мало тяжкі наслідки для нього, оскільки він тривалий час страждав від почуття невизначеності свого майбутнього. Йому завдана моральна шкода, яка полягає у порушенні його конституційний прав, переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, порушення у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, вимушених змінах в організації його життя, а саме інформація про його незаконні затримання, перебування під вартою, засудження, негативних чином вплинула на стан здоров`я його сім`ї дружини та дітей. Позивач намагався захистити своїх дітей та матір від цих негативних наслідків шляхом приховування від них цих подій, що завдавало йому ще більші страждання через необхідність вести фактично подвійне життя.

Представником відповідача прокуратурою міста Києва у відзиві позов не визнано, зазначено, що позивачем не наведено доказів на підтвердження моральних страждань, інших негативних явищ, переживань тощо, доводи про стягнення саме 1 800 000, 00 грн фактично не обґрунтовані, позивач при визначені розміру заподіяної моральної шкоди безпідставно завищив суму стягнення у порівнянні із розміром, визначеним у ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Представником відповідача Державної казначейської служби України подано відзив на позов, в якому позов не визнано, вказано, що жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачу не завдало, а тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану діями інших суб`єктів. У позовній заяві відсутні відомості щодо заподіяння позивачу страждання у визначеному ним розмірі.

ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі.

27 квітня 2021 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана цивільна справа за позовною заявою, для розгляду якої, у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано, для вирішення питання про відкриття провадження у справі судді, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

06 травня 2021 року ухвалою судді відкрито провадження у справі у загальному порядку /а. с. 46-47/.

14 червня 2021 року засобами поштового зв`язку до суду надійшов відзив на позов /а. с. 32-46/.

22 червня 2021 року представником позивача подано до суду письмові докази, долучені ухвалою суду, постановленою на місці без виходу до нарадчої кімнати, внесеною до протоколу судового засідання, до матеріалів справи.

22 червня 2021 року ухвалою судді закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач і його представник підтримали позов і просили задовольнити його у повному обсязі.

Представник відповідача Прокуратури міста Києва у судовому засіданні заперечував проти задоволення, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на позов.

Від відповідача Державної казначейської служби України у судове засідання представник не з`явився, будучи повідомленим належним чином, у своєму відзиві на позов, окрім того, що просив відмовити у його задоволенні, також просив розглянути справу без представника сторони.

Суд, заслухавши обґрунтування позивача і його представника, заперечення представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

Слідчим управлінням ГУ СБУ у м. Києві та Київської здійснювалось досудове розслідування злочину, передбаченого частиною третьою ст. 368 КК України, у кримінальному провадженні № 42019100000000110, зареєстрованому у ЄРДР 15 лютого 2019 року, у вчиненні якого повідомлено про підозру ОСОБА_1

22 лютого 2019 року у приміщенні офісу ТОВ «Капітал Брок Сервіс», директором якого є позивач, проведено обшук, а позивач був фактично затриманий співробітниками СБУ.

23 лютого 2019 року позивачу оголошено про його затримання та супровід співробітниками СБУ до приміщення Головного управління СБУ у м. Києві та Київській області, у приміщенні якого 23 лютого 2019 року, згодом - до Відділу забезпечення досудового слідства СБУ України.

23 лютого 2019 року позивачу було повідомлено про підозру, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою ст. 368 КК України.

25 лютого 2019 року Печерським районним судом у справі № 757/9436/19-к ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та одночасно визначено альтернативний захід - заставу для забезпечення виконання обов`язків, визначених КПК України, у розмірі 150 000, 00 грн, які наступного дня були внесені на депозитний рахунок суду його братом, а власне ОСОБА_1 - звільнено з-під варти.

22 квітня 2019 року строк досудового розслідування у даній кримінальній справі ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Новака Р. В. продовжено до чотирьох місяців, тобто до 23 червня 2019 року.

22 червня 2019 року строк досудового розслідування у даній кримінальній справі ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Смик С. І. продовжено до п`яти місяців, тобто до 23 липня 2019 року включно.

19 липня 2019 року строк досудового розслідування у кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Матійчук Г. О. продовжено до шести місяців, тобто до 23 серпня 2019 року.

23 серпня 2019 року прокурором третього відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва Прокуратури міста Києва Апреленком О. І. кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42019100000000110 від 15 лютого 2019 року, за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою ст. 368 КК України, та ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою ст. 27 частини третьої ст. 368 КК України, закрито на підставі пункту 3 частини першої ст.284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей для їх отримання.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Згідно з частиною першою статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до частини другої статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Викладене також узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, а саме у пункті 83 рішення Європейського суду з прав людини від 10 грудня 2009 року у справі «Шагін проти України» суд наголосив на тому, що пункт 2 статті 6 Конвенції не може завадити відповідним органам інформувати громадськість про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції. Однак він зобов`язує робити це з усією необхідною обережністю та обачністю, щоб дотримати принцип презумпції невинуватості.

Також у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 2008 року у справі «Хужин та інші проти Росії» суд зробив висновок про те, що презумпція невинуватості, закріплена у частині другій статті 6 Конвенції, є одним із елементів справедливого судового розгляду, про який зазначається у частині першій цієї статті (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 1995 року у справі «Аллєн де Рібемон проти Франції»),

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 Цивільного кодексу України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами першою та другою статті 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до частини п`ятої ст. 9, частини шостої ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Щодо тлумачення категорії «перебування під слідством та судом»

За приписами пункту 14 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до частин першої та другої статті 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.

У частині першій статті 278 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

На підставі системного аналізу наведених норм прав суд дійшов переконання, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи від 23 лютого 2019 року по 23 серпня 2019 року (6 місяців), тобто з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до закриття кримінального провадження за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Моральна шкода підлягає майновому відшкодуванню з обрахуванням відповідно до тривалості періоду такого незаконного перебування під слідством та судом з обов`язковою прив`язкою до мінімального розміру заробітної плати, оскільки це передбачено законом.

Щодо оцінки обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди

Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов`язком держави.

На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього Закону випадках.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року).

За приписами частин п`ятої, шостої статті 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Суд визнає доведеними позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди за період з 23 лютого 2019 року по 23 серпня 2019 року, адже очевидним є той факт, що затримання, отримання повідомлення про підозру та взяття під варту особи призводить до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до висновку спеціаліста - кандидата психологічних наук ОСОБА_7 , якою проведено психологічне дослідження індивідуально-характерні особливості ОСОБА_1 , його емоційний стан, особливості психічної діяльності і психологічні особливості ситуації, у якій він перебував у контексті кримінального провадження № 42019100000000110 від 15 лютого 2019 року, актуальний психічний стан у період з 22 лютого 2019 року по 18 червня 2021 року (коли проводилося дослідження) характеризується зниженням когнітивних функцій, емоційною нестабільністю, пригніченим фоном настрою, підвищеною втомлюваністю, порушенням сну, високим рівнем тривоги (емоційної напруги), наявними ознаками страху; його хвилювання викликані обставинами в яких перебував піддослідний, що призвело до виникнення травматичного стресу (акумуляції психічної напруги), посилилися такі риси, як замкненість, недовірливість, дратівливість, підозрілість, зниження рівня самооцінки, впевненості в собі та правильності власних дій.

Згідно з висновком від 18 червня 2021 року у ОСОБА_1 відбулися зміни в емоційному стані та його індивідуально-психологічних проявах, що пов`язано з процесом розслідування правоохоронними органами кримінального провадження від 15 лютого 2019 року №42019100000000110. В результаті процесу досудового розслідування піддослідний потрапив у травматичні умови (розслідування відбувалося поза його волевиявленням, викликало інтенсивні психологічні переживання) та призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як вбачається з складеного висновку спеціаліста-психолога, переживання подій у період від 22 лютого до 2019 року по 18 червня 2021 року (коли проводилося дослідження) є психотравмуючою, оскільки це виходить за межі звичайних, щоденних переживань, то у піддослідного виникли ознаки посттравматичного стресового розладу (інтенсивний страх обмеження волі та свободи пересування, неможливості задовольняти домінуючі цінності, виникнення відчуття безпорадності, ознаки порушення сну та вживання алкоголю, нав`язливі спогади, уникнення ситуацій, які асоціюються з травмою, повернувся до шкідливої звички, виник стан безпорадності, принижено його ділову репутацію). До того ж механізм виникнення посттравматичного розладу свідчить, що з перебігом часу можливо прогнозувати загострення вказаних ознак, які підсилюються особистісними якостями ОСОБА_1 та підтверджуються наявним психоемоційним станом.

Суд знаходить аргументованими доводи сторони позивача про те, що такі події призвели до погіршення / позбавлення можливостей реалізації позивачем своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади) (частина перша статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Мінюсту України від 04 березня 1996 року № 6/5, Генеральної прокуратури України від 04 березня 1996 року № 3 та Мінфіну України від 04 березня 1996 року № 41, при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції;

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, в тому числі і судом.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 1, пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Вимоги частини другої, третьої статті 23 Цивільного кодексу України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Таким чином мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом, гарантований державою, за 6 місяців становить 28 338, 00 грн (4 173, 00 грн (відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2019 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2020 року) х 6 місяців). Такий розмір не є граничним.

Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під вартою, суд застосовує правило частини третьої статті 13 Закону, та визначає розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 000, 00 грн.

Такий висновок суду відповідає аналогічним правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18).

Суд, застосовуючи загальні правила статей 23, 1167 Цивільного кодексу України, виходячи з принципу справедливості, добросовісності та розумності, а також виходячи з співмірності заявлених вимог тим стражданням, яких зазнав позивач у період з 23 лютого 2019 року по 23 серпня 2019 року, з них 4 дні був позбавлений волі - був затриманий і перебував під вартою з 22 лютого 2019 року до 26 лютого 2019 року, приходить до висновку про доведений розмір спричиненої йому моральної шкоди у сумі 300 000, 00 грн.

Щодо суб`єктного складу учасників судового розгляду

Статтею 56 Конституції України передбачено, що держава закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Рішенням Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Таким чином, відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, необхідно виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно з підпунктом 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання.

Відповідно до пункту 23-1 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Згідно із пунктом 9 Положення Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до підпункту 14 пункту 4 Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 жовтня 2011 року № 1280, Головне управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Із системного аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що Державна казначейська служба України, діючи від імені держави у цілому, здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Правовий статус цього органу визначається функціями з обслуговування єдиного казначейського рахунку держави, пов`язаними з консолідацією та обслуговуванням Державного бюджету України, зокрема й з безспірним списанням коштів державного бюджету.

Таким чином, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі, зокрема є відповідний орган Казначейської служби (який відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 359/11706/15-ц, провадження № 61-13907св18 та від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц, провадження № 61-34251св18.

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

При поданні позовної заяви до суду позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі положень пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір». Оскільки компенсація завданої моральної шкоди позивачеві підлягає стягненню за рахунок Державного бюджету, судовий збір відноситься також на рахунок Держави.

У позовній заяві також заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 16 000, 00 грн, а у матеріалах справи міститься ордер серії КС № 752021 від 15 липня 2020 року, виданий адвокатом Петриком М. М. згідно з договором про надання правової допомоги № 222 від 22 червня 2019 року, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 5208, виданого Київською міською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури 29 серпня 2012 року, і посвідчення адвоката, а також власне договір про надання правової допомоги № 222 від 22 лютого 2019 року.

У постанові від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18 Верховний Суд звернув увагу, що суди, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

За відсутності у тексті договору умов (пунктів) щодо порядку обчислення зазначених витрат, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги і на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості, що сплачена чи підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічний висновок викладено в постанові ВП ВС від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що стороною позивача, його представником не надано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що позбавляє суд можливості перевірити обґрунтованість вимог про стягнення судових витрат на правову допомогу у розмірі 16 000, 00 грн, зокрема, щодо складу та розміру витрат, погоджених із клієнтом.

Тому у задоволенні стягнення суми у розмірі 16 000, 00 грн як витрат на правову допомогу суд відмовляє.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись

ст. ст. 3, 8, 21, 24, 34, 55, 56, 62, 129, 129-1 Конституції України,

ст. ст. 1-23, 1167, Цивільного кодексу України,

ст. ст. 1-13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»,

ст. ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та рішеннями органів досудового слідства, прокуратури, задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію моральної шкоди у сумі 300 000, 00 грн шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Відмовити у решті позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судове рішення складений 16 вересня 2021 року.

Суддя І. В. Литвинова