Рішення № 99640452, 06.09.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/1670/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючої судді - Марфіної Н.В.,

за участі секретаря - Булгакової Є. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест Плюс» про поділ майна подружжя, -

у с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд: визнати спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на майнові права вартістю 338164,00 грн. на об`єкт інвестування за Договором №105/ЕМ від 14.05.2011 року укладеного з ТОВ «Еверест Плюс», а саме 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:66:248:0025; визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину майнових прав вартістю 338164,00 грн. на об`єкт інвестування за Договором №105/ЕМ від 14.05.2011 року укладеного з ТОВ «Еверест Плюс», а саме 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:66:248:0025; визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину майнових прав вартістю 338164,00 грн. на об`єкт інвестування за Договором №105/ЕМ від 14.05.2011 року укладеного з ТОВ «Еверест Плюс», а саме 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:66:248:0025.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 10 серпня 1968 року між відповідачем та позивачем було укладено шлюб. 14.05.2011 року ОСОБА_2 укладено з ТОВ «Еверест плюс» Договір №105/ЕМ купівлі продажу майнових прав на 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:66:248:0025. На виконання умов Договору №105/ЕМ купівлі продажу майнових прав ОСОБА_2 16.05.2011 здійснено повну оплату за договором у сумі 338 164,00 грн.. що підтверджується квитанцією №148. Виконання умов Договору №105/ЕМ купівлі продажу майнових прав з боку ОСОБА_2 підтверджується довідкою №81 від 16.04.2011 виданою ТОВ «Еверест плюс» про 100% фінансування згідно Договору №105/ЕМ від 14.05.2011, та підписаної директором ОСОБА_3 та головним бухгалтером. 16 травня 2011 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Еверест плюс» підписано акт приймання- передачі майнових прав, відповідно до умов якого продавець передав ОСОБА_2 майнові права на житлове приміщення: 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Позивач вказує, що відповідач - ОСОБА_2 набула права власності на майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , яка, на думку позивача, являється спільною сумісною власністю подружжя, як таке що було набуте під час шлюбу.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01.03.2021 року відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження до підготовчого судового засідання.

Ухвалою Дніпровського районного суду від 13 травня 2021 року підготовче провадження у справі закрито та призначено до судового розгляду.

29 червня 2021 року ухвалою суду залишено позовну заяву без руху.

Ухвалою суду від 13 липня 2021 року продовжено розгляд справи та призначено до розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи у його відсутність.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином, суд про причини неявки не повідомила, процесуальним правом подати заперечення проти позову не скористалась.

Представник третьої особи - ТОВ «Еверест Плюс» в судове засідання не з`явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, суд про причини неявки не повідомив.

На підставі ч.1 ст.280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що сторони у справі перебувають в зареєстрованому шлюбі з 10.08.2068 року, який зареєстрований РАЦС м. Кременець Тернопільської області, актовий запис №111. (а.с. 20)

Згідно положення частини 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 ЦК України.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 ЦК України).

Як убачається з матеріалів справи, 14.05.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еверест плюс» та ОСОБА_2 укладено Договір купівлі продажу майнових прав №105/ЕМ . (а. с. 9-15)

За п. 2.1 вказаного Договору, продавець продає, а покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю - продаж.

Сторони домовились, що об`єктом нерухомості, майнові права на який передаються за даним Договором, є об`єкт нерухомості, розташований в об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_3 з наступними характеристиками: квартира №217 , загальною площею 49,73 кв. м. поверх № 3 секція 2 (п. 2.2 Договору).

Орієнтовна загальна вартість майнових прав на Об`єкт нерухомості в день укладення цього Договору складає 338164,00 грн. (п. 4.2 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору, майнові права на об`єкт нерухомості за цим Договором передаються продавцем покупцю шляхом підписання акту приймання - передачі майнових прав на об`єкт нерухомості. Акт підписується сторонами не пізніше 3-х робочих днів з дати здійснення покупцем оплати 100% загальної площі об`єкта нерухомості.

Згідно п. 3.2 Договору, Право власності на майнові права переходить Продавцю до Покупця після підписання Акту прийому - передачі майнових прав на об`єкт нерухомості, для підписання якого та отримання інших документів покупець має пред`явити до продавця протягом 3-х робочих днів з моменту отримання відповідного повідомлення.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 виконала всі умови укладених між сторонами договорів, сплативши визначену Договором купівлі продажу майнових прав №105/ЕМ грошову суму у розмірі 338164,00 грн. на рахунок відповідача (а. с. 16).

Відповідно до ст.4 Закону України від 18.09.1991 р. №1560-ХП "Про інвестиційну діяльність" фінансування будівництва об`єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, може здійснюватися в тому числі шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва.

Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.5 ст.7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами інвестицій, відповідно до законодавчих актів України.

Відповідно до ч.1 ст. 334 Цивільного Кодексу України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно матеріалів справи, 16 травня 2011 року ОСОБА_2 та ТОВ «Еверест плюс» підписано акт приймання - передачі майнових прав, відповідно до якого, продавець передав а покупець прийняв майнові права на нежитлове приміщення, а саме: секція № 2 , квартира АДРЕСА_5 . (а. с. 17)

Таким чином, у відповідності до норм чинного законодавства, з урахуванням умов укладеного між сторонами договору про купівлю - продаж майнових прав, ОСОБА_2 отримала майнові права на нежитлове приміщення, а саме: секція № 2 , квартира АДРЕСА_5 ..

Відповідно до ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 59 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Аналізуючи вказані норми матеріального права в сукупності, суд вбачає, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частки чоловіка і дружини виходячи з ст. 70 СК України, є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. 58,59 ЦПК України) і це є її процесуальним обов`язком (статті 10, 60 ЦПК України). При цьому судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, у разі доведення, що набуте за час шлюбу майно, придбано (набуте) виключно за кошти, що належали одному з подружжя особисто, тобто не за спільні сімейні кошти та без трудової участі іншого подружжя у створенні майна, таке майно не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

ВСУ у постанові від 3 червня 2015 р. по справі № 6-38цс15 висловив наступну правову позицію: належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, за якими спірному набутому майну можна надати режим спільного майна, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма ст. 60 зазначеного Кодексу вважається застосованою правильно.

Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Як роз`яснено в п.п. 22-25 Постанові пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3ст. 368 ЦК) , відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Об`єктами права власності є будь-які речі (майно).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст. 179 ЦК).

Згідно із ст. 190 ЦК майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

З аналізу чинного законодавства, вбачається, що майнові права, поряд з будь-якими рухомими, нерухомими речами, грошима, цінними паперами, є об`єктами цивільного обороту.

Слід враховувати, що до майнових прав належить, зокрема, право вимоги, що виникає з приводу володіння, користування та розпорядження майном (наприклад: спадкові права; права вимоги особи за зобов`язаннями, за якими вона є кредитором; виключні права автора і под.), право вчиняти дії щодо оформлення права власності на майно.

Закон «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (ст.3 закону).

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (далі - Закону) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема, рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Майнове право, що є предметом договору - це право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно, яке виникає тоді, коли виконані певні передумови, що є необхідними й достатніми для набуття права власності.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважаться набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦК України, до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до листа Міністерства юстиції України № 19-50-2309 від 22.06.2007 року квартира є об`єктом інвестування в об`єкті будівництва, який після завершення будівництва стає окремим майном. До завершення будівництва проінвестованого об`єкта нерухомого майна та прийняття його до експлуатації Інвестору належать майнові права на нього.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та з урахуванням характерних ознак незавершеного будівництва слід визнати, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - нерухома річ особливого роду: фізичне її створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

При вирішенні питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва слід враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Зазначений висновок підтверджується також положенням ч. 1 ст. 1 Закону № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якого державна реєстрація прав на об`єкт незавершеного будівництва та їх обтяжень у випадках, установлених законом, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, з урахуванням особливостей правового статусу такого об`єкта.

За умовами ч. 5 ст. 2 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення (гаражний бокс, машино-місце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання прав.

Зі змісту ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

У відповідності до п.1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації прав підлягають: право власності;

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 виконала свої грошові зобов`язання за Договором купівлі продажу майнових прав №105/ЕМ від 14 травня 2011 року, повністю сплативши вартість об`єкта будівництва, установлену цим договором, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва або для набуття права на майнові права на цей об`єкт.

Проте до теперішнього часу право власності на спірну квартиру не зареєстровано у встановленому законом порядку та відповідні правовстановлюючі документи відповідач не отримав.

На підставі вищевикладеного, враховуючи, що Договір купівлі продажу майнових прав №105/ЕМ від 14 травня 2011 року, за яким відповідач у подальшому отримав квартиру, був укладений за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбу, суд приходить до висновку, що відповідачу на момент розгляду справи, як інвестору, належать майнові права на цей об`єкт нерухомого майна, які у свою чергу є спільною сумісною власністю подружжя, в той же час, відповідач не скористався своїм процесуальним правом подати відзив на позовну заяву.

Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову ОСОБА_1 .

Відповідно до положень ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, ухвалюючи рішення суд присуджує стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3382 грн. 00 коп., які сплачено позивачем при зверненні з цим позовом до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 49, 76, 77-81, 141, 142, 200, 223, 247, 263-265, 280, 354, 355, ЦПК України, ст.ст. 70 СК України, Законом України «Про судовий збір», суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест Плюс» про поділ майна подружжя - задовольнити.

Визнати спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на майнові права вартістю 338164,00 грн. на об`єкт інвестування за Договором №105/ЕМ від 14.05.2011 року укладеного з ТОВ «Еверест Плюс», а саме 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:66:248:0025.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину майнових прав вартістю 338164,00 грн. на об`єкт інвестування за Договором №105/ЕМ від 14.05.2011 року укладеного з ТОВ «Еверест Плюс», а саме 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:66:248:0025.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину майнових прав вартістю 338164,00 грн. на об`єкт інвестування за Договором №105/ЕМ від 14.05.2011 року укладеного з ТОВ «Еверест Плюс», а саме 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:66:248:0025.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 3382 (три тисячі триста вісімдесят дві) грн. 00 коп.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте Дніпровським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення (ст. 284 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення складено 06.09.2021 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач - ОСОБА_2 (АДРЕСА_7 );

Третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверест Плюс» (02002, м. Київ, вул. Микільсько - Слобідська, буд. 2б; код ЄДРПОУ: 32853498)

Суддя -