Ухвала суду № 99623191, 14.09.2021, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

14.09.2021

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/1705/21

Провадження № 1-в/553/193/2021

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2021 року м.Полтава

Ленінський районний суд м.Полтави у складі головуючого судді Високих М.С., за участю секретаря судового засідання Лунич Ю.Г., прокурора Коннова О.В., представника установи виконання покарань Цапенка Р.О., засудженого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції з ДУ «Полтавська виправна колонія (№64)» клопотання ОСОБА_1 , засудженого вироком Київського районного суду м.Полтави від 23.02.2017 за ч.2 ст.156 КК України до 7 років позбавлення волі,

про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання,

в с т а н о в и в:

До Ленінського районного суду м.Полтави звернувся засуджений ОСОБА_1 із клопотанням, в якому порушує питання про його умовно-дострокове звільнення, як такого, що фактично відбув визначений ч.3 ст.81 КК України строк покарання та своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів виправлення.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 підтримав заявлене клопотання повністю, прохав його задовольнити та звільнити його умовно-достроково від відбування покарання, оскільки він виправився і заслуговує на звільнення. Пояснив суду, що протягом строку відбування покарання був залучений до праці, стягнень не має, лише заохочення, боргів за виконавчими листами не має, про що вказано у судовому рішенні апеляційного суду. Також ОСОБА_1 зазначив, що має проблеми зі здоров`ям і потребує профільного лікування поза межами виправної колонії, крім того, він є єдиним опікуном батька, який потребує сторонньої допомоги.

Прокурор проти задоволення клопотання засудженого заперечив.

Представником установи виконання покарань клопотання засудженого підтримано не було.

З`ясувавши позиції учасників судового розгляду, дослідивши приєднані до подання матеріали та особову справу засудженого, оцінивши досліджені докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з вироком Київського районного суду м.Полтави від 23.02.2017 ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України і йому признано покарання у виді 7 років позбавлення волі.

Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Полтавської області від 29.06.2017 вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без змін. В порядку ст.404 КПК України в строк відбування покарання ОСОБА_1 зараховано строку перебування під вартою з 23.02.2017 по 20.06.20217 з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Відповідно до розпорядження про виконання вироку, вказаний вирок Київського районного суду м.Полтави від 23.02.2017 набрав законної сили 29.06.2017.

Згідно з постановою Верховного Суду від 20.11.2018 вирок Київського районного суду м.Полтави від 23.02.2017 та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 29.06.2017 залишено без змін, а касаційну скаргу засудженого, в якій він прохав пом`якшити призначене покарання - залишено без задоволення.

За ухвалою Ленінського районного суду м.Полтави від 09.04.2019 у строк покарання засудженому ОСОБА_1 зараховано строк попереднього ув`язнення за період з 21.06.2017 по 29.06.2017.

Ухвалою Ленінського районного суду м.Полтави від 15.10.2019 у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про застосування амністії було відмовлено.

Згідно з ухвалою Полтавського апеляційного суду від 16.07.2020 заява засудженого ОСОБА_1 про роз`яснення ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 29.06.2017 залишена без задоволення.

За ухвалою Ленінського районного суду м.Полтави від 28.10.2020 клопотання засудженого ОСОБА_1 про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким залишено без розгляду у зв`язку із відкликанням клопотання.

Відповідно до ч.2 ст.537 КПК України під час виконання вироків суд, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, має право вирішувати такі питання, зокрема, - про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Відповідно до ч.2, ч.3 ст.81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення та фактично відбув, визначений цією нормою строк покарання.

Умовно-дострокове звільнення має важливе значення для виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів, тобто для досягнення мети, передбаченої ст.50 КК України. При цьому головною умовою прийняття рішення при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання є доведеність того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Як визначено статтею 6 КВК України, виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки, свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив

Сумлінна поведінка полягає у зразковому дотриманні вимог режиму, беззаперечному виконанні законних вказівок і розпоряджень адміністрації органів кримінально-виконавчої системи, відсутності порушень дисципліни, товариському ставленні до інших засуджених. Це поведінка, на яку повинні орієнтуватися інші особи, які відбувають покарання.

Пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови від 26.04.2002 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким» роз`яснив про необхідність під час розгляду даного питання ретельно з`ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування.

Відповідно до ст.9 КВК України добросовісна поведінка засудженого під час відбування покарання є обов`язком засудженого.

Як убачається з приєднаних до справи матеріалів та матеріалів особової справи засудженого, ОСОБА_1 прибув до ДУ «Полтавська установа виконання покарань (№64)» 19.07.2017, початок строку відбування покарання відраховано з 23.02.2017, кінець строку покарання - 16.10.2023.

Згідно із наданою характеристикою засудженого ОСОБА_1 , останній за період перебування у ДУ «Полтавська установа виконання покарань (№23)» характеризувався посередньо, стягнень та заохочень не мав, до праці не залучався.

З 19.07.2017 засуджений ОСОБА_1 відбуває покарання у виді позбавлення волі в ДУ «Полтавська виправна колонія (№64)».

Згідно характеристики засудженого ОСОБА_1 від 06.07.2021, затвердженої начальником ДУ «Полтавська виправна колонія (№64)», останній за період відбування покарання в ДУ «Полтавська виправна колонія (№64)» до дисциплінарної відповідальності не притягувався, характеризується позитивно. Тринадцять разів заохочувався за виконання покладених обов`язків та додержання правил поведінки, встановлений кримінально-виконавчим кодексом України та правилами внутрішнього розпорядку, дотримання трудового розпорядку та вимог безпеки праці. До представників адміністрації установи грубості не проявляє, виконує їх законні вимоги, за станом здоров`я працездатний, дотримується санітарно-гігієнічних норм, має охайний зовнішній вигляд, працевлаштований на виробництві установи в бригаді з пошиву одягу, виконує роботи з самообслуговування, бере участь у реалізації програм диференційованого виховного впливу та відвідує виховні заходи.

Рішенням комісії виправної колонії від 01.03.2019 у зміні умов тримання за відбуттям 1/3 частини строку покарання засудженому відмовлено, враховуючи подану ним заяву про відмову від пільги.

Рішеннями комісії виправної колонії від 04.05.2020 у зміні умов тримання за відбуттям 1/2 строку покарання, а саме заміні невідбутої частини покарання більш м`яким засудженому в порядку ст.82 КК України відмовлено.

За висновком наданим адміністрацією установи виконання покарань, застосування до засудженого ст.81 КК України визнано недоцільним в зв`язку із скоєнням тяжкого злочину.

Згідно з довідкою про заохочення та стягнення, складеною адміністрацією установи, ОСОБА_1 за період відбування покарання отримав тринадцять заохочень, стягнень не має.

За змістом довідки про дохід ОСОБА_1 , заробітна плата засудженого за період серпня 2017 року по квітень 2021 року становить 16077,58 грн. Засуджений мав виконавчі листи на суму 68554,24 грн, з яких утримано 1400,45 грн.

В судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 пояснив, що не має заборгованості по виконавчому листу щодо відшкодування заподіяної шкоди потерпілій, про що вказано судом апеляційної інстанції у своєму рішенні. Разом із тим, твердження засудженого в цій частині спростовуються приєднаними до справи матеріалами і свого підтвердження не знайшли.

Посилання засудженого на стан здоров`я та необхідність догляду за батьком, який потребує сторонньої допомоги, як на підставу умовно-дострокового звільнення, також не заслуговують на увагу, оскільки підставою для застосування ст.81 КК України є власне відбуття певної частини строку покарання та виправлення особи.

Окрім того, як було встановлено в ході судового розгляду питання про призначення опіки над батьком у встановленому законом порядку не вирішувалось і ОСОБА_3 має інших близьких родичів, в тому числі які проживають разом із ним в одному населеному пункті.

Вирішуючи внесене засудженим клопотання, суд вказує, що висновок про можливість застосування умовно-дострокового звільнення особи повинен ґрунтуватися на аналізі даних про його поведінку за весь час відбуття покарання, у тому числі й даних, що характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину, ставлення засудженого до вчиненого злочину і особу засудженого в цілому.

Згідно з положеннями ст.81 КК України, ОСОБА_1 відбув більше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, внаслідок якого було порушено нормальний психічний та соціальний розвиток дитини, що свідчить про наявність передумови (формалізованої підстави) для розгляду питання щодо застосування умовно-дострокового звільнення засудженого.

З характеристик у матеріалах особової справи вбачається, що засуджений за час відбування покарання характеризувався позитивно, вину визнав. Водночас, за висновками адміністрації установи, застосування до засудженого ст.82 КК України було визнано передчасним, у зв`язку із невпевненістю у правослухняній поведінці засудженого в умовах неповної ізоляції, а застосування умовно-дострокового звільнення вважалось недоцільним.

При цьому, аналізуючи відомості про особу засудженого та його ставлення до вчиненого, суд наголошує, що згідно із Постановою Верховного Суду від 20.11.2018, якою у задоволенні касаційної скарги засудженого було відмовлено, судом було встановлене формальне розкаяння особи, з огляду на його поведінку під час досудового слідства та судового розгляду.

Однією із головних умов для умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання є доведеність виправлення засудженого, тобто доведеність готовності засудженого до: самокерованої поведінки, сприйняття встановлених у суспільстві норм та правил поведінки, дотримання норм чинного законодавства.

Отже, при вирішенні питання про можливість застосування умовно-дострокового звільнення основним, вирішальним не є факт відбуття певної частини покарання, а факт доведеності того, що засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення і цілі, передбачені ст.50 КК України є досягнутими.

У даному випадку, хоча відбутий засудженим строк покарання і узгоджується з вимогами ст.81 КК України, проте наразі застосування умовно-дострокового звільнення щодо ОСОБА_1 є передчасним та невиправданим, оскільки необхідність у подальшому відбуванні покарання не відпала і до моменту звільнення мета покарання, яка насамперед полягає у виправленні засудженого, а також запобіганні вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, наразі не досягнута, з огляду на що клопотання засудженого ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.81 КК України, ст.ст.537,539 КПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про застосування умовно-дострокового звільнення - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом 7 днів через Ленінський районний суд м.Полтави, а засудженим в той же строк з дня отримання ним копії ухвали.

Суддя

Ленінського районного суду м. Полтави М.С. Високих

Повний текст ухвали проголошено 14.09.2021 о 16 год. 40 хв.