Рішення № 99622523, 14.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2021 року м. Київ № 640/23518/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби у місті Києві, Державна судова адміністрація України, про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

установив:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) через представника звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (далі - відповідач, ТУ ДСА України в м. Києві), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби у місті Києві, в якій просить:

- визнати протиправними дії ТУ ДСА України в м. Києві щодо нарахування та виплати судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по серпень 2020 року включно із застосуванням обмежень її розміру, встановлених статтею 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік»;

- зобов`язати ТУ ДСА України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по серпень 2020 року включно у повному обсязі, згідно зі статтею 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» без застосування обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», відповідно до розміру суддівського окладу, визначеного штатним розписом Солом`янського районного суду міста Києва з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 40%, встановлену наказом голови Солом`янського районного суду міста Києва № 21-ОС від 03.12.2019;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;

- зобов`язати ТУ ДСА України в м. Києві, як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначила, що ОСОБА_1 з 11.10.2010 перебуває на посаді судді Солом`янського районного суду міста Києва та отримує суддівську винагороду, яка складається з посадового окладу та доплати за вислугу років. Проте, з 18.04.2020 належна до виплати позивачу суддівська винагорода була обмежена 10 мінімальними розмірами заробітної плати, що становило 47 230,00 грн до відрахування з неї податків та зборів. На переконання позивача, відповідачем безпідставно та в порушення вимог статті 135 Закону України у період з 18.04.2020 по серпень 2020 року не нараховано та не виплачено їй суддівську винагороду. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач послалася на те, що частина 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13.04.2020 №553-ІХ суперечить нормам Конституції України та нормам Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Представником третьої особи до суду подано пояснення, а яких останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 не впливає на спірні правовідносини, адже такі правовідносини виникли до прийняття цього рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2021 призначено судове засідання у справі. Ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, 29.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, вказуючи, що Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення аніж наступний: положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020). Таким чином, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-IX) на майбутнє, проте фактично визнав їх чинність до ухвалення ним рішення. Отже, відповідач вважає, що дія частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» втратила чинність 28.08.2020. Враховуючи рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, починаючи з 28.08.2020 виплата суддівської винагороди позивачу здійснюється судом у повному обсязі, відповідно до статті 135 Закону. Таким чином, у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них судом здійснювалося нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. За таких обставин, на думку відповідача, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.

Представником позивача до суду подано відповідь на відзив, в якому представник просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених в позовні заяві.

Представником відповідача до суду подано заперечення, в яких представник вказує, що виплата суддівської винагороди позивачу здійснювала в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2021 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державну судову адміністрацію України, якою також подано письмові пояснення з позицією про відсутність підстав для задоволення позову.

Отже, суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Указом Президента України від 11.10.2010 № 950/2010 «Про призначення суддів», ОСОБА_1 , призначено строком на п`ять років на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 15.08.2017 № 2422/0/15-17 вирішено внести подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва.

Указом Президента України від 29.12.2017 № 444/2017 «Про призначення суддів», позивача обрано суддею Солом`янського районного суду м. Києва безстроково.

Відповідно до наказу голови Солом`янського районного суду міста Києва «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 » від 03.12.2019 №21-ОС, позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу, як такій, вислуга років у якої складає більше 15 років.

Згідно з довідкою про суддівську винагороду за квітень-серпень 2020 року від 28.04.2021 №240, виданою ТУ ДСА України в м. Києві:

- посадовий оклад судді Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 за квітень 2020 року складає 78 825,00 грн; доплата за вислугу років складає 31530,00 грн; обмеження доходу згідно з Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ складає -24 047,62 грн; разом за квітень нараховано 86 307,38 грн;

- посадовий оклад за травень 2020 року складає 66 378,95 грн; доплата за вислугу років складає 26551,58 грн; додаткова відпустка 17 424,47 грн; обмеження доходу згідно з Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ складає - 53 157,90 грн; разом за травень нараховано 57 197,10 грн;

- посадовий оклад за червень 2020 року складає 35 471,25 грн; доплата за вислугу років складає 14 188,50 грн; відпустка судді 75 089,38 грн; допомога на оздоровлення складає 78 825,00 грн; обмеження доходу згідно з Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ складає - 28 406,25 грн; разом за червень нараховано 175 167,88 грн;

- посадовий оклад за липень 2020 року складає 54 834,78 грн; доплата за вислугу років складає 21 933,91 грн; обмеження доходу згідно з Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ складає - 43 913,04 грн; разом за липень нараховано 32 855,65 грн;

- посадовий оклад за серпень 2020 року складає 78 825,00 грн; доплата за вислугу років складає 31 530,00 грн; обмеження доходу згідно з Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ складає - 63 125,00 грн; разом за серпень нараховано 47 230,00 грн.

Загальна сума обмеження доходу складає 200848,17 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно зі статтю 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що узгоджується з приписами частини другої статті 130 Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною дев`ятою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Отже, з огляду на приписи частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатися виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Проте, 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 такого змісту:

«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».

Разом з тим, Конституцій Суд України у рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 підкреслив, що оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України, то втрачені у зв`язку з таким обмеженням кошти підлягають компенсації відповідними виплатами.

Отже, Конституційний Суд України у своєму рішенні визначив компенсаційний характер правових наслідків тимчасово запроваджених обмежень виплати суддівської винагороди та вказав, що втрачені кошти підлягають виплаті.

Суд зазначає, що у межах спірних правовідносин не вирішується питання про можливість ретроспективної дії рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про компенсацію втрат коштів, яка мала місце внаслідок прийняття закону, що був визнаний неконституційним. Такі витрати у спірному випадку полягають у тому, що позивач з огляду на свій правовий статус судді та зважаючи на встановлені національним і міжнародним законодавством гарантії незалежності мала законні сподівання на отримання винагороди у повному обсязі.

При цьому, розмір такої винагороди нараховувався відповідачем за правилами статті 130 Конституції України та статі 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», однак виплачувався з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX.

Враховуючи, що ТУ ДСА України в м. Києві виступало розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, як суб`єкт владних повноважень, в силу положень частини другої статті 19 Конституції України, не мало альтернативних шляхів поведінки.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у пункті 23 рішення «Кечко проти України» від 08.11.2005, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Так, відповідач зазначає, що нарахування та виплата суддівської винагороди позивачу із застосуванням обмежень, визначених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» здійснювалося у період з 18.04.2020 по 27.08.2020, тобто нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеженням її розміру, відповідач діяв у відповідності до діючого законодавства.

Проте, з моменту набрання рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 законної сили відповідач повинен був вчинити дії щодо виплати позивачу компенсації недоотриманої суддівської винагороди з 18.04.2020 до 27.08.2020, що не вчинено ТУ ДСА України в м. Києві.

У постанові від 03.03.2021 у справі №340/1916/20 Верховний Суд підкреслив, що позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, аніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб`єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір. Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв`язок між порушенням (суб`єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить та ж таки ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 шляхом визнання протиправною бездіяльності ТУ ДСА України в м. Києві щодо невжиття заходів по компенсації недоотриманої суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020, а не визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати суддівської винагороди.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів нарахування та виплати суддівської винагороди позивачу із застосуванням обмежень, визначених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у період з 28.08.2020 по 31.08.2020, відтак в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що з метою належного, повного та всебічного захисту прав позивача судом необхідним є стягнення з ТУ ДСА України в м. Києві недоотриманої суддівської винагороди на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2020 у сумі 200 848,17 грн за період з 18.04.2020 по 27.08.2020.

Щодо доводів відповідача про те, що ТУ ДСА України в м. Києві, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для невиконання вимог статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» про застосування обмеження максимального розміру, у т.ч. суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами та і надалі нараховувати і виплачувати суддівську винагороду всупереч вказаній нормі, а також доводів про те, що у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 норма про застосування обмеження суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами була чинною та підлягала застосуванню, тому відповідач, здійснюючи нарахування та виплату суддівської винагороди суддям, у т.ч. і позивачу, за рахунок бюджетних коштів, не міг здійснювати її нарахування, ігноруючи норми бюджетного законодавства України, то суд вважає, що такі доводи необґрунтованими, оскільки розмір суддівської винагороди у період існування спірних правовідносин повинен був визначатися приписами статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Тобто, при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», а застосування останнім положень статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (Закон доповнено статтею 29 згідно із Законом від 13.04.2020 №553-IX) суперечить частині другій статті 130 Конституції України.

При цьому, суд зазначає, що доводи відповідача про те, що він міг проводити нарахування і виплату лише в рамках законодавства України в межах видатків Державного бюджету України є вірними, проте це не спростовує наведені висновки Конституційного Суду України про те, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача ТУ ДСА України в м. Києві повинно було керуватися приписами Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме статтею 135 цього Закону.

Згідно з частинами першою-другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та, як наслідок, наявність підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць

Враховуючи підстави та предмет позову, з урахуванням того, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення рішення суду до негайного виконання в частині виплати суддівської винагороди позивачу у межах суми стягнення за один місяць.

Розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а відповідачі не понесли витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв`язку із чим судові витрати розподілу не підлягають.

Що стосується висловленої позивачем вимоги про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, то дійсно відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Приписами наведеної статті суду надано право, а не обов`язок зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду, відтак, приймаючи до уваги обставини даної справи, підстави зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 242-248, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної казначейської служби у місті Києві, про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо невжиття заходів по компенсації ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди з 18.04.2020 до 27.08.2020.

Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду судді на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 200 848,17 (двісті тисяч вісімсот сорок вісім гривень 17 копійок) за період з 18.04.2020 до 27.08.2020.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві на користь ОСОБА_1 суми суддівської винагороди у межах суми виплати за один місяць.

У зобов`язанні Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: вулиця Копиленка, будинок 6, місто Київ, 01011, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 26268059).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: вулиця Терещенківська, будинок 11-А, місто Київ, 01004, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 37993783).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України.

Суддя О.М. Чудак