Рішення № 99619530, 14.09.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

14 вересня 2021 р. справа № 520/15188/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: про: 1) визнання протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради (63503, Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Старонікольська, буд. 20А, код ЄДРПОУ 23148343) щодо не нарахування та не виплати у повному обсязі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік; 2) стягнення з Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради (63503, Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Старонікольська, буд. 20А, код ЄДРПОУ 23148343) нарахувати та виплатити доплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) доплату до разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі 10 246 грн.

Рішення про прийняття позову до розгляду та відкриття провадження у справі було прийнято 16.08.2021 р.

Спір склався з приводу застосування ст. 13 Закону України Про ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту після прийняття рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. №3-р/2020. Підставами позову є доводи про те, що адміністративний орган провів нарахування та виплату разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року не у повному обсязі.

Відповідач, Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради Харківської області (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, Управління), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що Управління рішенням №60 від 26.07.2021 року на підставі рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020, рішення Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20, заяви представника заявника, перераховано ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік згідно ст. 13 Закону України «Про ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 10246,00 грн. та подано додаткові заявки на фінансування зазначених державних виплат. Після надходження фінансування з державного бюджету позивачеві буде виплачена недоотримана сума грошової допомоги.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Змістом посвідчення серії НОМЕР_2 від 14.07.2020 підтверджена обставина наявності у заявника правового статусу особи з інвалідністю 2 групи внаслідок війни.

Листом Управління від 25.07.2021 за №3105 на звернення представника заявника стосовно виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року повідомлено, що виплата разової грошової допомоги до 5 травня здійснюється в межах бюджетних призначень, Управлінням надано до Департаменту соціального захисту населення заявку на фінансування виплати допомоги у 2021 році з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020. До вказаного листа Управлінням додано рішення №60 від 26.07.2021 р. про перерахунок разової грошової допомоги до 05.05.2021р. у розмірі 10246,00 грн.

Отже, зазначеним листом заявника повідомлено про перерахунок разової грошової допомоги до 05 травня 2021 року у розмірі 10246,00 грн. та роз`яснено, що виплату недоотриманих коштів буде здійснено після надходження коштів на рахунок Управління.

Стверджуючи про порушення власного суб`єктивного права за рахунок отримання виплати не у повному обсязі, заявник ініціював даний спір.

До матеріалів справи відповідачем додано рішення №60 від 26.07.2021р., що затверджене начальником Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради про перерахунок разової грошової допомоги до 05.05.2021р. заявнику на підставі рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020, рішення Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20, заяви представника заявника, згідно ст. 13 Закону України «Про ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі 10246,00 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист.

Відносини з приводу соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни як особливої окремої категорії громадян унормовані, насамперед, приписами ст.13 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.

Нормами Закону України Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 25.12.1998р. №367-XIV ст.13 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту було доповнено положенням про виплату щорічно до 5 травня інвалідам війни разової грошової допомоги у розмірах: інвалідам І групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

У подальшому п. 20 Розділу ІІ Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік від 28.12.2007 р. №107-VI згадану вище норму закону було викладено у редакції, згідно з якою розмір Спірної виплати підлягав визначенню КМУ в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Після прийняття Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008р. №10-рп/2008 юридично була відновлена дія ст.13 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту у редакції до внесення змін Законом України Про Державний бюджет України на 2008 рік від 28.12.2007 р. №107-VI.

Однак, унаслідок законотворчої діяльності Верховної Ради України було створено іншу норму права, присвячену регламентуванню тих же самих відносин - п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.

Так, відповідно до п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у редакції Закону України від 28.12.2014р. №79-VIII було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Ця норма закону діяла з 01.01.2015 р.

На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 08.04.2021р. №325 Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», де, зокрема, передбачено, що бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики в межах бюджетних призначень і спрямовуються регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що перераховують кошти за місцем отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання через відділення організації, що здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання, або на поточні рахунки уповноваженого банку (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4421 гривня; II групи - 3906 гривень; III групи - 3391 гривня.

27.02.2020р. рішенням Конституційного Суду України №3-р/2020 було визнано неконституційним окреме положення п.26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, з 27.02.2020р. ані приписи п.26 розділу VI Бюджетного кодексу України у редакції Закону України від 28.12.2014р. №79-VIII, ані приписи ст.13 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту у редакції Закону України від 28.12.2007р. №107-VI об`єктивно не можуть запроваджувати взагалі будь-яких правил призначення та виплати допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Тому, з 27.02.2020р. заявник набув суб`єктивне право на одержання разової грошової допомоги до 5 травня на підставі Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993р. №3551-ХІІ у редакції Закону України від 25.12.1998р. №367-ХІV.

За правилом розв`язання юридичних колізій норми закону є вищими за норми будь-яких підзаконних актів права, у тому числі і чинних постанов КМУ, а тому усі доводи відповідача про інше слід визнати юридично неспроможними.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вирішуючи спір, суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Суд констатує, що владним суб`єктом самостійно прийнято рішення №60 від 26.07.2021р. про перерахунок разової грошової допомоги позивачу в розмірі різниці від отриманої суми та восьми мінімальних пенсій за віком, та визначено суму недоплаченої частини у розмірі 10246,00 грн.

Отже, фактично владним суб`єктом визнано себе боржником та здійснено спірний перерахунок разової грошової допомоги позивачу, про що зазначено також в листі від 25.07.2021 за №3105, а тому відсутні підстави стверджувати, що владним суб`єктом вчинено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати у повному обсязі спірної допомоги, на чому наполягає позивача, у зв`язку з чим, позовні вимоги у цій частині є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що відповідачем самостійно прийнято рішення №60 від 26.07.2021р. про перерахунок разової грошової допомоги позивачу в розмірі різниці від отриманої суми та восьми мінімальних пенсій за віком, та визначено суму недоплаченої частини у розмірі 10246,00 грн., то позовні вимоги щодо зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Чугуївської міської ради нарахувати заявнику доплату до разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі 10246 грн., не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем вже здійсненні зазначенні дії станом на дату розгляду справи.

Водночас суд зазначає, що відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право вільно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, звернення відповідача із додатковими заявками на фінансування державних виплат до 5 травня на 2021р. та доводи про те, що після надходження відповідних коштів зазначена різниці недоплаченої допомоги до 5 травня буде виплачена позивачу, не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання здійснити виплату різниці.

З огляду на вказане, суд приходить до висновків про необхідність виходу за межі позовних вимог та обтяження відповідача виплатити позивачу нараховану рішенням №60 від 26.07.2021р. одноразову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік відповідно ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів, гарантії їх правового захисту» виходячи з восьми мінімальних пенсій за віком та з урахуванням різниці, яка була фактично виплачена.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат зі сплати судового збору в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», а доказів понесення інших витрат позивачем не надано.

Стосовно відшкодування 4.000,00 грн. витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що у розумінні ч.1 ст.132 та п.1 ч.3 ст.132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу є витратами, пов`язаними із розглядом справи, і тому входять до складу судових витрат.

Частиною 4 ст.132 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Окрім вимоги про підтвердження витрат належно оформленими письмовими документами, згідно з ч.5 ст.132 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи; а відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги правову позицію постанови Верховного Суду від 17.09.2019р. по справі №810/3806/18 (адміністративне провадження №К/9901/11333/19, №К/9901/12479/19), де указано, що за положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16».

Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася заявнику адвокатом Буряк О.М. на підставі договору №01/20-05 від 20.05.2021 р. з адвокатським об`єднанням "Модум".

Фактична сплата наданих послуг на момент винесення рішення по дані справі ще не відбулась.

Пунктом 1.9 додаткової угоди №1 до договору про надання правничої допомоги №01/20-05 від 20.05.2021 р. визначено, що з питання стягнення недоплаченої частки виплати грошової допомоги до 5 травня вартість послуг з надання правничої допомоги складає 4000,00 грн.

Пунктом 2 додаткової угоди №1 до договору про надання правничої допомоги №01/20-05 від 20.05.2021 р. визначено, що сторони домовилися, що Клієнт проводить оплату послуг визначених в п. 1 Додаткової угоди шляхом сплати Виконавцю 100% вартості послуг протягом 30-ти днів з дня винесення рішення судом першої інстанції.

10.08.2021 р. за вказаним договором складено акт виконаних послуг до вказаного договору, згідно з яким виконавцем надано клієнту такі послуги: надання консультацій та узгодження правової позиції; складання та подання адвокатського запиту; опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців; складання позовної заяви та направлення її до суду. Загалом згідно акту вартість виконаних робіт становить 4000 грн.

Однак, з вказаних документів неможливо встановити скільки часу витрачено адвокатом на надання вказаних послуг та вартість 1 години наданих послуг.

На підставі вищевикладеного, вирішуючи питання щодо співмірності заявлених до відшкодування витрат, суд зважає, що даний спір за жодними ознаками не може бути визнаний складним, до того ж сама по собі причина виникнення спору не вимагає вжиття будь-яких додаткових зусиль для з`ясування обставин фактичної дійсності.

Крім того, дана справа ухвалою суду від 16.08.2021р. була віднесена до малозначних та слухалась в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Водночас представником відповідача подано клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу, обґрунтоване неспівмірністю наданих послуг із складністю справи.

Тому, підсумовуючи викладені вище міркування, враховуючи клопотання представника відповідача про зменшення розміру витрат на правову допомогу, відсутність фактичної сплати наданих послуг, часткове задоволення позову, і беручи до уваги правову позицію постанови Верховного Суду від 17.09.2019 р. по справі №810/3806/18 (адміністративне провадження №К/9901/11333/19, №К/9901/12479/19), суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума у розмірі 1000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Вийти за межі позовних вимог.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради (63503, Харківська область, м.Чугуїв, вул. Старонікольська, б. 20«А», код ЄДРПОУ 23148343) виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) разову грошову допомогу до 5 травня 2021 року згідно рішення №60 від 26.07.2021р., затвердженого начальником Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради, з урахуванням раніше здійснених платежів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради (63503, Харківська область, м.Чугуїв, вул. Старонікольська, б. 20«А», код ЄДРПОУ 23148343) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) частину судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень).

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя О.В. Старосєльцева