Рішення № 99618949, 07.09.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 вересня 2021 року м. Рівне №460/2020/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М.Недашківської, за участю: секретаря судового засідання І.С. Ляшук; представника позивача – І.Є. Тембіковського; представника відповідача – Є.А. Чеховської; представника третьої особи ОСОБА_1 – адвоката В.С. Януля; представника третьої особи – Рівненської районної державної адміністрації – не прибув; розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Рівненської обласної державної адміністрації, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Рівненської районної державної адміністрації та ОСОБА_1 , про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинення певних дій.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 (далі – позивач) до Рівненської обласної державної адміністрації (далі – відповідач), в якому позивач просить суд, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, визнати протиправною відмову Рівненської обласної державної адміністрації від 22.01.2021 №Т-2692/-20 щодо скасування розпорядження голови Здолбунівської районної державної адміністрації від 19.10.2004 №551 «Про затвердження акту державної технічної комісії»; зобов`язати відповідача розглянути заяву позивача від 30.12.2020 щодо скасування розпорядження голови Здолбунівської районної державної адміністрації від 19.10.2004 №551 «Про затвердження акту державної технічної комісії».

Заяви по суті справи.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивач звернувся до Рівненської обласної державної адміністрації із заявою від 30.12.2020, у якій просив скасувати розпорядження голови Здолбунівської районної державної адміністрації від 19.10.2004 №551 «Про затвердження акту державної технічної комісії». 22 січня 2021 року відповідач відмовив у скасуванні розпорядження голови Здолбунівської районної державної адміністрації від 19.10.2004 №551 «Про затвердження акту державної технічної комісії» з посиланням на те, що скасування такого розпорядження, яке є ненормативним актом, є виходом за межі повноважень. Позивач вказує, що відповідач протиправно відмовив у скасуванні розпорядження голови Здолбунівської районної державної адміністрації від 19.10.2004 №551 «Про затвердження акту державної технічної комісії», оскільки норми статей 33 та 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» чітко визначають можливість (повноваження) щодо скасування розпоряджень районних адміністрацій. Просив задовольнити позов повністю.

Відзив на позовну заяву обґрунтований тим, що за результатами розгляду заяви позивача від 30.12.2020, останньому правомірно відмовлено у скасуванні розпорядження голови Здолбунівської районної державної адміністрації від 19.10.2004 №551 «Про затвердження акту державної технічної комісії», оскільки скасування такого розпорядження, яке є ненормативним актом та вичерпало свою дію шляхом реалізації, є виходом за межі повноважень. Просив відмовити позивачу у задоволенні позову.

Пояснення третьої особи – ОСОБА_1 містять посилання на те, що звертаючись до Рівненської обласної державної адміністрації із заявою від 30.12.2020 про скасування розпорядження голови Здолбунівської районної державної адміністрації від 19.10.2004 №551 «Про затвердження акту державної технічної комісії», позивач намагається вирішити приватний спір про право щодо нерухомого майна. З моменту прийняття розпорядження голови Здолбунівської районної державної адміністрації від 19.10.2004 №551 «Про затвердження акту державної технічної комісії» минуло безліч років, а правових підстав для скасування відповідачем розпорядження №551 не існує. Просив відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 29.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 22.04.2021.

Цією ж ухвалою залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Здолбунівську районну державну адміністрацію та ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 22.04.2021 замінено третю особу у справі – Здолбунівську районну державну адміністрацію на правонаступника – Рівненську районну державну адміністрацію.

Ухвалою суду від 22.04.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати (протокол судового засідання від 22.04.2021), у підготовчому засіданні оголошено перерву до 13.05.2021.

Підготовче засідання 13.05.2021 не відбулося через тимчасову непрацездатність головуючої судді у період з 11.05.2021 по 21.05.2021 включно.

Ухвалою суду від 24.05.2021 справу призначено до розгляду у підготовчому засіданні на 20.07.2021.

Ухвалою суду від 20.07.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати (протокол судового засідання від 20.07.2021), підготовче засідання відкладене за клопотанням відповідача на 12.08.2021.

Ухвалою суду від 12.08.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати (протокол судового засідання від 12.08.2021) клопотання відповідача про відкладення розгляду справи залишене без задоволення; закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 07.09.2021.

У судове засідання 07.09.2021 прибув представник позивача, підтримав заявлені позовні вимоги, та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

До суду також прибув представник відповідача, заперечив проти позовних вимог, та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

Представник третьої особи – ОСОБА_1 – адвокат В.С. Януль підтримав позицію відповідача та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 07.09.2021, постановленою без виходу до нарадчої кімнати (протокол судового засідання від 07.09.2021) вирішено продовжити розгляд справи за відсутності третьої особи – Рівненської районної державної адміністрації.

На підставі статей 243, 250 КАС України, вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 07.09.2021.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 станом на 04.04.2013 являлася власником 47/100 нежитлового приміщення – ресторану по АДРЕСА_1 ; загальна площа – 634 кв м, що вбачається зі змісту Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 5).

Розпорядженням голови Здолбунівської районної державної адміністрації від 19.10.2004 №551 «Про затвердження акту державної технічної комісії» (далі – Розпорядження №551) затверджено Акт державної технічної комісії від 27.05.2004 на підставі матеріалів роботи державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого капітального ремонту приміщень колишнього ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з влаштуванням продовольчо-промислового магазину в АДРЕСА_1 підприємцем ОСОБА_1 , з наступними показниками: загальна площа продовольчо-промислового магазину – 62,5 кв м, загальна площа приміщень громадського харчування – 352,4 кв м (а.с. 7).

30 грудня 2020 року позивач звернувся до Рівненської обласної державної адміністрації із заявою, у якій зазначив:

рішенням виконавчого комітету Здолбунівської міської ради від 26.11.2003 №415 ОСОБА_1 надано дозвіл на проведення капітального ремонту належної їй на праві приватної власності частини колишнього ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 , загальною нежитлової площею 322,4 кв м;

розпорядженням голови Здолбунівської районної державної адміністрації від 19.10.2004 №551 затверджено акт державної технічної документації від 27.05.2004 про прийняття в експлуатацію закінченого капітального ремонту приміщень колишнього ресторану «Зоря» з влаштуванням продовольчо-промислового магазину в АДРЕСА_1 підприємцем ОСОБА_1 , з наступними показниками: загальна площа продовольчо-промислового магазину – 62,5 кв м, загальна площа приміщень громадського харчування – 352,4 кв м.;

порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, які є державною власністю на той момент регулювався наказом Держкоммістобудування від 05.10.1994 №48, відповідно до якого державні технічні комісії призначаються районними адміністраціями та виконавчими органами міст обласного підпорядкування; акт державної технічної комісії затверджувався органом, який призначив комісію;

проте розпорядження голови Здолбунівської районної державної адміністрації від 19.10.2004 №551 суперечить рішенню виконавчого комітету Здолбунівської міської ради від 26.11.2003 №415 в частині площі приміщення, а саме: дозвіл на капітальний ремонт надано на площу 322,4 кв м, а в експлуатацію прийнято приміщення площею 352,4 кв м, а відтак вказане розпорядження є протиправним та підлягає скасуванню;

рішенням Господарського суду Рівненської області від 28.03.2011 у справі №12/93 визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Здолбунівської міської ради №253/4 від 28.10.2004;

рішенням Здолбунівського районного суду від 25.02.2014 у справі №562/2459/13 визнано недійсним свідоцтво про право власності на ім`я ОСОБА_1 , видане виконавчим комітетом Здолбунівської міської ради від 29.10.2004 та таким, що не може бути підставою для реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення ресторану загальною площею 289,9 кв м;

відповідно до частини третьої статті 43 Закону «Про місцеві державні адміністрації» акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції України та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду;

розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку (а.с. 61).

Позивач у заяві просив скасувати розпорядження голови Здолбунівської районної державної адміністрації від 19.10.2004 №551«Про затвердження акту державної технічної комісії».

Листом від 22.01.2021 відповідач відмив позивачу у скасуванні Розпорядження №551, де вказав, що за інформацією Здолбунівської районної державної адміністрації від 11.01.2021, рішення державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого капітального ремонту приміщень колишнього ресторану «Зоря» було прийнято на підставі визначеними на той момент нормами законодавства, проектної дозвільної та погоджувальної документації з дотриманням нормативних вимог, що діяли на момент прийняття в експлуатацію об`єкта; відповідно до статті 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження нормативно-правового характеру та акти індивідуальної дії (ненормативні акти); до нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію; згідно рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 вказано, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення; за змістом наведених норм скасування головою обласної державної адміністрації вказаного розпорядження є виходом за межі його повноважень, оскільки ненормативні правові акти є актами разового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їх виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені державною адміністрацією (а.с. 12).

Позивач вважає таку відмову протиправною з тих підстав, що відповідач мав повноваження щодо скасування Розпорядження №551, проте таких дій не вчинив.

Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржуваної відмови, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає таке.

Перш за все суд вважає за необхідне надати правову оцінку тому, чи є лист-відмова від 22.01.2021 рішенням Рівненської обласної державної адміністрації, оскільки позивач, уточнюючи позовні вимоги, просив суд зобов`язати відповідача розглянути заяву позивача від 30.12.2020 щодо скасування розпорядження голови Здолбунівської районної державної адміністрації від 19.10.2004 №551 «Про затвердження акту державної технічної комісії», зазначивши у судовому засіданні, що заява позивача від 30.12.2020 по суті не розглянула.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 №586-XIV (далі – Закон №586-XIV), на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

За правилами частини першої статті 33 Закону №586-XIV, обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю.

Голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу звітують перед ними (частина друга статті 33 Закону №586-XIV).

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону №586-XIV, голови обласних державних адміністрацій мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Частиною другою статті 41 Закону №586-XIV визначено, що голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Норми статті 41 Закону №586-XIV передбачають можливість прийняття головою державної адміністрації таких актів: нормативно-правових та актів індивідуальної дії. При цьому, обидва види актів приймаються у вигляді розпоряджень.

Тобто, у разі задоволення заяви позивача від 30.12.2020 голова Рівненської обласної державної адміністрації був би зобов`язаний прийняти рішення у формі розпорядження, де зазначалося б про скасування Розпорядження №551.

Проте, відповідач відмовив позивачу у скасуванні Розпорядження №551, зазначивши про це у листі від 22.01.2021 та не мав обов`язку оформляти таке рішення про відмову у формі розпорядження.

Тобто лист від 22.01.2021 про відмову позивачу у скасуванні Розпорядження №551 є рішенням за результатами розгляду заяви позивача від 30.12.2020 по суті.

Тому суд відхиляє доводи позивача про те, що його заява від 30.12.2020 по суті не розглянута.

Надаючи правову оцінку оскаржуваній відмові від 22.01.2021 по суті, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону №586-XIV, голови обласних державних адміністрацій мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Зазначений цим Законом порядок скасування розпоряджень голови державної адміністрації повністю відповідає статті 118 Конституції України: «Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня».

У Рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 Конституційний Суд України відзначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Так, позивач звернувся до відповідача із заявою від 30.12.2020 про скасування Розпорядження №551, яким затверджено Акт державної технічної комісії від 27.05.2004 на підставі матеріалів роботи державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого капітального ремонту приміщень колишнього ресторану «Зоря» з влаштуванням продовольчо-промислового магазину в АДРЕСА_1 підприємцем ОСОБА_1 , з наступними показниками: загальна площа продовольчо-промислового магазину – 62,5 кв м, загальна площа приміщень громадського харчування – 352,4 кв м.

Індивідуальний акт (ненормативний акт) – це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Тобто, Розпорядження №551, яке позивач просив відповідача скасувати, є актом індивідуальної дії – ненормативним актом, який вичерпав свою дію шляхом реалізації.

У пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 йдеться про органи місцевого самоврядування, а не органи виконавчої влади.

Проте, принцип неможливості скасування ненормативних правових актів після їх виконання, який сформульований у цьому Рішенні, не вичерпується застосуванням лише до суб`єктів певного виду, і спрямований на забезпечення гарантій стабільності суспільних відносин загалом. Цей принцип повинен за аналогією застосовуватися до всіх суб`єктів владних повноважень.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 (справа №2340/2921/18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

Таким чином, відповідач відмовляючи позивачу у скасуванні Розпорядження №551 правомірно зазначив щодо неможливості скасування такого ненормативного акта, який вичерпав свою дію фактом його виконання.

Судом також установлено, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 28.03.2011 (справа №12/93) (а.с. 16) визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Здолбунівської міської ради від 28.10.2004; визнано за ОСОБА_3 (спадкоємцем якого є позивач) право спільної часткової власності на 18,58 м приміщень, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 02.04.2003 були позначені в технічному плані №15 та №16; провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування Розпорядження №551 – припинено.

У цьому рішенні суд вказав, що спір про скасування Розпорядження №551 слід розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Судом також установлено, що ОСОБА_3 звертався до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування Розпорядження №551; ухвалою суду від 31.12.2008 відкрито провадження у справі (а.с. 35, 37).

Проте, жодного судового рішення по суті позовних вимог про визнання протиправним та скасування Розпорядження №551 не прийнято, оскільки, як вказав представник позивача, позовна заява була відкликана.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19).

Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 квітня 2021 року у справі №910/10011/19 (провадження № 12-84гс20).

Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, оскільки право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає, оскільки звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Враховуючи наведене, обов`язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів фізичних або юридичних осіб є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем - фізичною (юридичною) особою та відповідачем - суб`єктом владних повноважень; наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.

За приписами статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom).

Стаття 13 Конвенції під назвою «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зміст адміністративної юстиції – ефективний судовий захист від порушень у публічно-правових відносинах.

Загальні способи звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах визначені частиною першою статті 5 та частиною другою статті 245 КАС України.

Якщо особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, така особа має право звернутися до суду та просити про їхній захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Вирішуючи справу по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Для ефективного поновлення порушеного права необхідно, щоб існував чіткий зв`язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою заявлених позовних вимог має бути усунення перешкод у здійсненні права, а її досягненням – визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.

Суд зазначає, що у даному випадку відповідач, відмовляючи позивачу у скасуванні Розпорядження №551, діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначені нормами чинного законодавства, а тому така відмова по своїй суті є правомірною.

В свою чергу, якщо між позивачем та іншими особами існує спір про право, то належним способом захисту є звернення до суду з вимогами про визнання протиправними та скасування відповідних рішень, що стосуються такого права, зокрема, Розпорядження №551.

Суд також зазначає, що спір про визнання протиправною відмови Рівненської обласної державної адміністрації від 22.01.2021 є публічно-правовим спором, оскільки ініційований виключно з підстав наявності у відповідача повноважень щодо скасування розпорядження адміністрації нижчого рівня.

За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем доведено правомірність оскаржуваного рішення від 22.01.2021 у порядку статті 77 КАС України, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Рівненської обласної державної адміністрації (майдан Просвіти, 1, місто Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 13986712), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Рівненської районної державної адміністрації (вулиця Соборна, 195, місто Рівне, 33001; код ЄДРПОУ 04057735) та ОСОБА_1 (село Коршів, Рівненський район, Рівненська область, 35711; РНОКПП НОМЕР_2 ), про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинення певних дій – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 15 вересня 2021 року

Суддя К.М. Недашківська