Ухвала суду № 99615806, 14.09.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

14 вересня 2021 року м. Житомир справа № 240/22332/21

категорія 106030000

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Черняхович І.Е., розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини А0409 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини А0409, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0409 щодо несвоєчасної виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за період 2016-2018 років, не проведену ним в період з 18 жовтня 2018 року по 10 червня 2021 року;

- стягнути з військової частини А0409 на його користь середній заробіток за час затримки проведення розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, за період 2016-2018 років, за період з 18 жовтня 2018 року по 10 червня 2021 року відповідно при звільненні в повному обсязі в сумі 363293,52 гривень, без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.

При вирішенні питання про прийняття позовної заяви до провадження, досліджуючи зміст та обґрунтованість позовної заяви та наданих документів до позовної заяви, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає залишенню без руху, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Частиною 1 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Встановлений ст. 122 КАС України строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що процесуальне законодавство пов`язує початок перебігу строку на звернення до адміністративного суду з моментом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При визначенні початку цього строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Суд також зазначає, що доказами того, що особа знала про порушення своїх прав є не тільки її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що підставою для звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду стала виплата йому військовою частиною А0409 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки не в день його звільнення з військової служби - 18.10.2018, а 10.06.2021, тобто із затримкою повного розрахунку при звільненні. З огляду на що, позивач вважає, що він має право на отримання середнього заробітку за час затримки з ним повного розрахунку.

Таким чином, саме з 10 червня 2021 року - з моменту отримання ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, без виплати при цьому середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, для позивача розпочався перебіг процесуального строку на звернення з даним позовом до суду, оскільки саме з цього дня позивач дізнався про те, що військова частина А0409 з вини якої сталась затримка виплати всіх належних йому при звільненні сум, фактично з ним розрахувалась, однак не виплатила при цьому середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації.

Відтак, перебіг строку звернення з даним позовом до суду розпочався для позивача 11 червня 2021 року, з наступного дня після дати коли позивач дізнався про порушення свого права на виплату середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини 2 статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У частині другій статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" передбачено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Суд відмічає, що предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який не входить до структури заробітної плати.

За правилами частини першої статті 122 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що для середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що "в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

З наведеного вбачається, що звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні обмежено строками позовної давності.

Разом з тим, оскільки спірні правовідносини пов`язані із стягненням середнього заробітку за час затримку виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні його з військової служби, яка є публічною службою, то під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають положення КАС України, як норми спеціального закону, а не положення КЗпП України.

Зазначеного висновку, дійшов Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 та постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Матеріалами, доданими до позовної заяви підтверджується, що остаточний розрахунок з позивачем було проведено 10 червня 2021 року, водночас, з вказаним адміністративний позовом до суду ОСОБА_1 звернулась лише 09 вересня 2021 року, що свідчить на користь висновку про пропуск позивачем, встановленого в ч. 5 ст. 122 КАС України місячного строку звернення до суду.

Частиною 1 ст. 121 КАС України закріплено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

На виконання вимог ч. 6 ст. 161 КАС України ОСОБА_1 одночасно з позовною заявою подав до суду клопотання від 09.09.2021 (вх.№50921/21) про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду.

В обґрунтування поданого клопотання позивач зазначив, що на спірні правовідносини поширюється спеціальний закон, а саме стаття 233 КЗпП, яка передбачає, що працівник може звернутися до суду за вирішенням трудового спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Вказаний тримісячний строк ним не порушено. Натомість, про судову позицію щодо застосування місячного строку, визначеного частиною 5 статті 122 КАС України, йому відомо не було, а тому він був переконаний, що строки звернення до суду в спірних правовідносинах регулюються статтею 233 КЗпП, та добросовісно розраховував, що він дотримався вказаного тримісячного строку звернення до суду.

Розглянувши вказану заяву та зазначені в ній позивачем підстави для поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Пропущений процесуальний строк може бути поновлений, якщо суд визнає причини його пропуску поважними.

Ключовою є фраза «з поважних причин», а отже це і є предметом доказування при вирішенні питання щодо встановлення поважності причин для позивача, тобто якщо строк був пропущений з поважних причин, це повинно підтверджуватися незаперечними письмовими доказами.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, в тому числі звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

При цьому, у рішенні Верховного Суду України від 13.09.2006 у справі №6-26370кс04 зазначено таке: «Поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення позову стає неможливим або утрудненим».

Як вказує практика Верховного Суду України, оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на оскарження, суд повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у клопотанні доводів, а також з того, чи мав заявник можливість своєчасно реалізувати своє право на оскарження.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що намір захистити у судовому порядку порушені права має реалізовуватись у чіткій відповідності до вимог процесуального закону і має бути наслідком добросовісних дій позивача.

Доводи позивача про те, що йому не було відомо про судову позицію щодо до спірних правовідносин місячного строку звернення, на переконання суду не є поважними причинами пропуску ним такого строку.

Отже, за наведених обставин та з огляду на ненадання позивачем доказів на підтвердження поважності причини пропуску строку звернення до суду, викладені позивачем обставини у заяві про поновлення строку звернення до суду не можуть бути визнані поважними, оскільки такі причини не носять ознак об`єктивності та непереборності безпосередньо для позивача, а реалізація останнім права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого права.

Частинами 1 та 2 статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду, суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи. Таким чином, позивачеві слід надати пояснення та докази на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, які об`єктивно перешкоджали позивачеві звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені ч. 5 ст. 122 КАС України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання до суду клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску, із зазначенням інших підстави для поновлення такого строку ніж ті, що були вказані ним у клопотанні від 09.09.2021 (вх.№50921/21).

Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, 256 КАС України, суд

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.

Позивачу усунути зазначені в ухвалі суду недоліки протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення.

У разі якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, позовну заяву буде повернуто позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Суддя І.Е.Черняхович