Рішення № 99614777, 24.05.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2021 року Справа № 160/10286/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Врони О. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач, з урахуванням уточнень від 24.09.2020 року, просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до пільгового стажу період з 01.07.1997 року по 20.12.1998 рік, що дає право на призначення пенсії за вислугу років роботи офіціантом в Чорноморському морському пароплавстві в м.Одеса;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 01.07.1997 року по 20.12.1998 рік до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, починаючи з 22.07.2020 року.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 22.07.2020 року позивач звернулася до відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ України в Дніпропетровській області із письмовою заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "д" ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”. Проте, в листі від 30.07.2020 року відповідач відмовив їй в призначенні зазначеної пенсії. Відмову було мотивовано тим, що у позивача відсутній необхідний спеціальний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років. При цьому, позивач вказує, що періоди роботи з 01.07.1997 року по 20.12.1998 рік не враховані до стажу роботи, через відсутність даних про заробітну плату в архіві ДСК «ЧМП». На думку позивача, така відмова Пенсійного органу в зарахуванні до пільгового стажу для призначення пенсії за вислугу років періоду її роботи офіціантом на судах

дальнього плавання з 01.07.1997 по 20.12.1998 рік через відсутність

даних про заробітну плату в архіві ДСК «ЧМП» є незаконною та

протиправною, а своє право на призначення пенсії за вислугу років порушеним, у зв`язку із чим звернулася до суду із цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк, протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків.

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли документи на виконання ухвали від 02.09.2020.

Ухвалою суду від 29 вересня 2020 року відкрито провадження у справі №160/10286/20 та призначено її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Оскільки, станом на день закінчення процесуального строку розгляду справи, в суду були відсутні докази отримання відповідачем копії ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.09.2020 року, та з метою недопущення порушення прав учасників процесу на здійснення судочинства на засадах змагальності, свободи в наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судом було зупинено провадження у справі ухвалою від 29.10.2020 року.

06.05.2021 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що згідно положень п. "д" ст. 55 Закону № 1788 право на пенсію за вислугу років мають плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз`їзних, приміського і внутріміського сполучення) - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для жінок 4 не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі. За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року, право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим -двадцять третім пункту "б" частики першої статті 13 цього Закону. Аб. 15 -23 п. "б" ч.1 ст. 13 цього Закону встановлено наступну наявність її стажу роботи: з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у жінок. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону, а саме: 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року. Але на виконання Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 (далі - Рішення № 2-р/2019) положення ст. 55 Закону №1788 застосовується без внесених до нього змін законами України № 213 та № 911. Рішення №2-р/2019 не містить положення щодо порядку його виконання. У свою чергу, згідно положень пункту 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в редакції Закону України від 03.11.2017 № 2148 - VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон 2148)право на пенсію за вислугу років мають особи, які на день набрання чинності Законом 2148 (на 11.10.2017 року) мають вислугу років та стаж, передбачений статтею 55 Закону 1788. Пенсія за вислугу років призначається з дотриманням умов, передбаченим Законом 1788. Враховуючи зазначене, з 4 червня 2019 року право на пенсію за вислугу років згідно ст.55 Закону №1788 визначається з урахуванням вимог щодо вислуги років та стажу, які були передбачені законодавством станом на 11 жовтня 2017 року, а вік визначається на дату призначення пенсії. Враховуючи вищевикладене та згідно наданих позивачем документів для визначення права, загальний стаж позивача складає 27 років 7 місяців 29 днів, спеціальний стаж - 9 років 7 місяців 22 дні, тому в призначенні пенсії було відмовлено. Відповідач вказує, що при призначенні та перерахунку пенсій органи Пенсійного фонду керуються нормами чинного законодавства.

Ухвалою суду від 24.05.2021 року поновлено провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

22.07.2020 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п. “д” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

До заяви було додано наступні документи:

- копія та оригінал трудової книжці;

- довідка № 96/КС-441 від 19.05.2017р., яка видана ДСК «Чорноморське морське пароплавство» м. Одеса, у якій зазначено, що позивач з 15.07.1987 року по 20.12.1998 року працювала на судах дальнього плавання Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» за професією офіціант.

Листом від 30.07.2020 року за №0400-0316-8/62208 Пенсійним органом було відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку із відсутністю необхідного спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "д" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Також у даному листі зазначено, що статтею 55 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними законами України від 02.03.2015 року № 213-VІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення (далі - Закон №213), та від 24.12.2015 року № 911- VII " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі - Закон № 911), передбачено призначення пенсії за вислугу років. Згідно положень п. "д" ст. 55 Закону № 1788 право на пенсію за вислугу років мають плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз`їзних, приміського і внутріміського сполучення) - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для жінок 4 не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі. За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року, право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим -двадцять третім пункту "б" частики першої статті 13 цього Закону. Аб. 15 -23 п. "б" ч.1 ст. 13 цього Закону встановлено наступну наявність її стажу роботи: з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у жінок. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону, а саме: 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року. Але на виконання Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 (далі - Рішення № 2-р/2019) положення ст. 55 Закону №1788 застосовується без внесених до нього змін законами України № 213 та № 911. Рішення №2-р/2019 не містить положення щодо порядку його виконання. У свою чергу, згідно положень пункту 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в редакції Закону України від 03.11.2017 № 2148 - VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон 2148)право на пенсію за вислугу років мають особи, які на день набрання чинності Законом 2148 (на 11.10.2017 року) мають вислугу років та стаж, передбачений статтею 55 Закону 1788. Пенсія за вислугу років призначається з дотриманням умов, передбаченим Законом 1788. Враховуючи зазначене, з 4 червня 2019 року право на пенсію за вислугу років згідно ст.55 Закону №1788 визначається з урахуванням вимог щодо вислуги років та стажу, які були передбачені законодавством станом на 11 жовтня 2017 року, а вік визначається на дату призначення пенсії. Враховуючи вищевикладене та згідно наданих позивачем документів для визначення права, загальний стаж позивача складає 27 років 7 місяців 29 днів, спеціальний стаж - 9 років 7 місяців 22 дні, тому в призначенні пенсії було відмовлено. Відповідач вказує, що при призначенні та перерахунку пенсій органи Пенсійного фонду керуються нормами чинного законодавства.

Не погодившись з відмовою відповідача позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до п. «д» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до 02.03.2015 року) право на пенсію за вислугу років мають плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз`їзних, приміського і внутріміського сполучення): чоловіки; - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; працівники окремих видів суден, професій і посад плавскладу суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості - за списком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до віку: чоловіки - при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами не менше 25 років.

Згідно положень п. "д" ст. 55 Закону № 1788 право на пенсію за вислугу років мають плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз`їзних, приміського і внутріміського сполучення) - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для жінок не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону;

працівники окремих видів суден, професій і посад плавскладу суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості - за списком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами станом на 1 квітня 2015 року не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок та після цієї дати при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок.

04 червня 2019 року Конституційним Судом України винесено рішення № 2-р/2019 по справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

На думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом № 213 до оспорюваних положень Закону № 1788 щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 55, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

З огляду на наведене оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням статтей 1, 3, 46 Основного Закону України.

Відповідно до ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закон, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, з 04 червня 2019 року - з дня ухвалення Конституційним Судом рішення, положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII є такими, що втратили чинність.

Так, згідно листа Пенсійного органу від 30.07.2020 року за №0400-0316-8/62208, встановлено, що відповідач відмовив позивачеві в призначенні пенсії за вислугу років.

Відмова мотивована тим, що у позивача відсутній необхідний спеціальний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років.

Згідно матеріалів справи, періоди роботи позивача з 01.07.1997 року по 20.12.1998 рік не були враховані до стажу роботи, через відсутність даних про заробітну плату в архіві ДСК «ЧМП».

Згідно записів трудової книжки позивача в період трудової діяльності з 01.07.1987 по 20.12.1998 рік остання працювала на посаді офіціанта на суднах морського флоту повний робочий день зі шкідливими умовами праці.

Вказані обставини також підтверджуються відповідними записами, здійсненими у трудовій книжці позивача, копія якої долучена до матеріалів справи.

Записи зроблені на підставі наказів Чорноморського морського пароплавства м.Одеса.

Суд зазначає, що записи в трудовій книжці позивача містять всю необхідну інформацію про період роботи позивача, зокрема, спірні періоди та підстави внесення таких записів до трудової книжки.

Окрім цього, факт роботи позивача на посаді офіціанта за спірний період, у тому числі, підтверджується довідкою ДСК «Чорноморське морське пароплавство» №96/КС-441 від 19.05.2017 року.

У довідці зазначено, що позивач з 15.07.1987 року по 20.12.1998 року працювала на судах дальнього плавання Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» за професією офіціант.

Відповідно до положень ст. 39 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі -Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документами про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 “Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній” передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Пунктами 2.2 - 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Таким чином, нормою вказаного Порядку № 637 (п. 1) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. І лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно пункту 2.4 Інструкції № 58 від 29 липня 1993 року усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення -у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.

Відповідно до п.2.12 Інструкції №58, працівник завіряє своїм підписом виключно правильність заповнення титульної сторінки трудової книжки. Вимог до працівника щодо контролю проставлення штампів та печаток роботодавцем жодна Інструкція не містить.

Відповідно до п.4 Постанови КМУ «Про трудові книжки працівників» 301 від 27.04.1993 року відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання, а тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітників, а отже, не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).

Отже, з боку позивача не встановлено порушень, які б відповідно до чинного законодавства було б підставою для не зарахування до її стажу спірного періоду.

Спір між сторонами виник з приводу не зарахування до страхового стажу при обчисленні розміру пенсії періоду роботи позивача, у зв`язку з відсутністю у відповідача даних про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків.

Згідно із преамбулою Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Як передбачено частинами другою, третьою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року (частина третя статті 24 Закону №1058-IV в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII застосовується з 01 жовтня 2017 року).

Персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування (частина перша статті 21 Закону №1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

За приписами статті 1 Закону №1058-IV застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно дозакону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (частина друга статті 20 Закону №1058-IV).

Частинами четвертою - шостою, дев`ятою, десятою, дванадцятою статті 20 Закону №1058-IV встановлено, що сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки або зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати її право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі №414/736/17, від 20 березня 2019 року у справі №688/947/17, від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а.

Відповідно до ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до пільгового стажу період її роботи офіціантом в Чорноморському морському пароплавстві в м.Одеса з 01.07.1997 року по 20.12.1998 рік, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 період її роботи офіціантом в Чорноморському морському пароплавстві в м.Одеса з 01.07.1997 року по 20.12.1998 рік, до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Як наслідок, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 період її роботи офіціантом в Чорноморському морському пароплавстві в м.Одеса з 01.07.1997 року по 20.12.1998 рік, до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Слід також вказати, що згідно положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати спірний період роботи позивача та повторно розглянути питання про призначення пенсії ОСОБА_1 , згідно її заяви від 22.07.200 року, з урахуванням правової позиції, викладеної у цьому рішенні, та зарахованого періоду роботи ОСОБА_1 цим судовим рішенням.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України” (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу “доброго врядування”.

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах “Beyelerv. Italy” № 33202/96, “Oneryildizv. Turkey” № 48939/99, “Moskalv. Poland” № 10373/05).

Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 21.08.2020 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 420,40 грн.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до пільгового стажу період її роботи офіціантом в Чорноморському морському пароплавстві в м.Одеса з 01.07.1997 року по 20.12.1998 рік, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 період її роботи офіціантом в Чорноморському морському пароплавстві в м.Одеса з 01.07.1997 року по 20.12.1998 рік, до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути питання про призначення пенсії ОСОБА_1 , згідно її заяви від 22.07.200 року, з урахуванням правової позиції, викладеної у цьому рішенні, та зарахованого періоду роботи ОСОБА_1 цим судовим рішенням.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

В порядку розподілу судових витрат стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати з оплати судового збору у сумі 420 грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Врона