Рішення № 99614214, 06.09.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 вересня 2021 р. Справа №120/6690/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,

за участі секретаря судового засідання Карпінської Тетяни Василівни,

представника позивача Герасимчука Сергія Петровича,

представника відповідача Порхун Людмили Миколаївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області звернувся його представник щодо визнання протиправними та скасування рішень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що громадянин Республіки Гана ОСОБА_1 14 листопада 2019 року отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 з терміном дії до 01 листопада 2022 року.

31 травня 2021 року Управлінням патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції листом вих. №22560/41/21/01-2021 на адресу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області скеровано обґрунтоване звернення про заборону в`їзду в Україну громадянину Республіки Гана ОСОБА_1 у зв`язку із тим, що 03 серпня 2020 року працівниками батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області зафіксовано порушення громадянином Республіки Гана ОСОБА_1 правил дорожнього руху, передбаченого частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, пункту 12.4 Правил дорожнього руху, а саме: порушення швидкісного режиму в населеному пункті. За вчинення адміністративного правопорушення на іноземного громадянина винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення №2920624 від 03 серпня 2020 року. Вказаною постановою порушника притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено штраф у розмірі 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 255 гривень. Проте, ОСОБА_1 не виконав зазначену постанову та не оскаржив її у встановленому порядку, що відповідно до абзацу 7 частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» є підставою для заборони в`їзду іноземному громадянину на територію України.

На підставі такого звернення заступником начальника Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області Кушніром В.М. 31 травня 2021 року прийнято рішення, що затверджене начальником Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області Наливайком Б.О., про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_1 .

02 червня 2021 року заступником начальника Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області Кушніром В.М. прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 № НОМЕР_1 .

Представник позивача не погоджується з такими рішеннями, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Так, представник позивача вказує на те, що відповідно до абзацу 7 частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, зокрема, якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.

Наведена підстава може бути застосована лише у разі, якщо іноземний громадянин або особа без громадянства в`їжджає в Україну і з`ясовується, що такі під час попереднього перебування на території України не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.

Проте, на момент прийняття рішень, що оскаржуються, позивач перебував на території України та не в`їжджав в Україну.

Окрім того, на думку представника позивача, звернення Управління патрульної поліції у Вінницькій області від 31 травня 2021 року є необгрунтованим, адже відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань до нього внесено інформацію стосовно крадіжки у ОСОБА_1 11 лютого 2020 року гаманця з грошовими коштами та документами, серед яких посвідка на тимчасове проживання та посвідчення водія.

Відтак, з огляду на те, що 11 лютого 2020 року у позивача викрадено посвідчення водія, тому він не міг 03 серпня 2020 року перебувати за кермом транспортного засобу та допускати порушення правил дорожнього руху, а тому такі твердження є безпідставними.

Ухвалою від 29 червня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Справу призначено до розгляду на 23 липня 2021 року.

20 липня 2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву. Такий обґрунтований тим, що постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25 квітня 2018 року затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання. Пунктами 63-66 Порядку №322 встановлено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом Державної міграційної служби, зокрема, коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземців або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону в`їзду в Україну. Підставою для скасування посвідки позивача на тимчасове проживання слугувало вмотивоване рішення про заборону в`їзду від 31 травня 2021 року, яке прийняте за результатами розгляду обґрунтованого звернення від 31 травня 2021 року вих. №22560/41/21/01-2021, що надійшло від Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції.

Щодо прийнятого рішення про заборону в`їзду від 31 травня 2021 року, то відповідач зазначив, що відповідно до статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в`їзд в України або особі без громадянства не дозволяється, зокрема, якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні, а також якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші невиконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну. Відтак, відповідач вважає, що рішення про заборону в`їзду громадянину Республіка Ганна ОСОБА_1 від 31 травня 2021 року прийнято відповідно до вимог законодавства, а тому, як наслідок, скасовано і посвідку на тимчасове проживання в Україні.

22 липня 2021 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якій додатково наведені аргументи щодо задоволення позовних вимог. Окрім іншого, у такій зазначено, що 03 серпня 2020 року під час винесення постанови про накладення адміністративного стягнення відносно позивача останній не міг перебувати за кермом транспортного засобу, оскільки ще 11 лютого 2020 року ним була написана заява за фактом крадіжки, в тому числі і належного йому посвідчення водія.

Разом із відповіддю на відзив представником позивача подано детальний опис робіт (наданих послуг) за договором про надання позивачеві професійної правничої допомоги.

Ухвалою суду від 23 липня 2021 року витребувано у Київського відділення поліції Вінницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області належним чином засвідчену копію заяви ОСОБА_1 від 11 лютого 2020 року щодо викрадення у нього особистих речей, на підставі якої до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено запис №12020020040000178.

В ході судового засідання, що відбулося 06 вересня 2021 року, представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві та у відповіді на відзив.

Натомість, представник відповідача заперечувала щодо задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

Громадянин Республіки Гана ОСОБА_1 14 листопада 2019 року отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 з терміном дії до 01 листопада 2022 року.

31 травня 2021 року Управлінням патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції листом вих. №22560/41/21/01-2021 на адресу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області скеровано обґрунтоване звернення про заборону в`їзду в Україну громадянину Республіки Гана ОСОБА_1 у зв`язку із тим, що 03 серпня 2020 року працівниками батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області зафіксовано порушення громадянином Республіки Гана ОСОБА_1 правил дорожнього руху, передбаченого частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, пункту 12.4 Правил дорожнього руху, а саме: порушення швидкісного режиму в населеному пункті. За вчинення адміністративного правопорушення на іноземного громадянина винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення №2920624 від 03 серпня 2020 року. Вказаною постановою порушника притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено штраф у розмірі 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 255 гривень. Проте, ОСОБА_1 не виконав зазначену постанову та не оскаржив її у встановленому порядку, що відповідно до абзацу 7 частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» є підставою для заборони в`їзду іноземному громадянину на територію України.

На підставі такого звернення відповідно до абзацу 7 частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», підпункту «г» пункту 4 Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 грудня 2013 року №1235, заступником начальника Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області Кушніром В.М. 31 травня 2021 року прийнято рішення, що затверджене начальником Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області Наливайком Б.О., про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_1 .

02 червня 2021 року згідно з підпунктом 5 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №322, заступником начальника Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області Кушніром В.М. прийнято рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання Кесона Еммануеля Ісраеля № НОМЕР_1 .

Надаючи правову оцінку рішенням, що оскаржуються, суд зважає на таке.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначений Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" №3773-VI від 22 вересня 2011 року (надалі - Закон №3773-VI).

За приписами пунктів 6, 8, 17 частини 1 статті 1 Закону №3773-VI іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом; посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Частиною 2 статті 3 Закону №3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №3773-VI в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

- якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

Згідно з частиною 3 статті 13 Закону №3773-VI рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Водночас, особливості прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, перебування яких на території України не дозволяється, визначено однойменною Інструкцією, що затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 грудня 2013 року №1235 (надалі - Інструкція №1235).

Пунктом 3 Інструкції №1235 передбачено, що рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою, зокрема, підрозділів патрульної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадського порядку (підпункт "г" пункту 4 Інструкції №1235).

Пунктом 5 Інструкції №1235 визначено, що після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну; є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).

Згідно із пунктом 6 Інструкції №1235 рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.

Відповідно до пунктів 1, 3, 10 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII основними повноваженнями поліції, відповідно до покладених на неї завдань є, зокрема, здійснення превентивної та профілактичної діяльності, спрямованої на запобігання вчиненню правопорушень, вжиття заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення, вжиття заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях.

Отже, Національна поліція України належить до числа суб`єктів, які мають право звертатися до органів ДМС щодо заборони в`їзду в Україну окремим особам за наявності для того відповідних підстав. При цьому таке звернення, окрім того, що має відповідати встановленим формальним вимогам, має ґрунтуватися на об`єктивних відомостях про особу, стосовно якої пропонується встановити заборону в`їзду в Україну.

В ході судового розгляду встановлено, що при прийнятті рішення про заборону в`їзду в Україну відповідач керувався абзацом 7 частини 1 статті 13 Закону №3773-VI, відповідно до якої в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.

Із системного аналізу вказаної норми слідує, що передумовами для прийняття рішення про заборону в`їзду на територію України за вказаною підставою є невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або наявність іншого невиконаного майнового зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, однак, лише за умови, що такі мали місце під час попереднього перебування такої особи на території України.

Отже, для того, аби абзац 7 частини 1 статті 13 Закону №3773-VI був застосовний, не достатньо лише наявності таких передумов, як невиконання рішення суду або органів державної влади, що уповноважені накладати адміністративні стягнення, чи наявності іншого невиконаного майнового зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, але й обов`язковою умовою його застосування є те, що такі обставини виникли під час попереднього перебування іноземця чи особи без громадянства на території України.

Відтак, прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну на підставі абзацу 7 частини 1 статті 13 Закону №3773-VI можливе, окрім інших передумов, ще й у разі, якщо такі мали місце під час попереднього перебування такої особи на території України і виявлені під час намагання перетнути кордон України в напрямку «в`їзд». Саме тому й приймається рішення про заборону в`їзду в Україну.

Проте, суд встановив, що позивач на момент виникнення спірних правовідносин перебував на території України та не перетинав кордон, що виключає можливість застосування до нього такої санкції, як заборону в`їзду в Україну.

Більше того, під час перебування в Україні на законних підставах іноземці та особи без громадянства користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, що й громадяни Украъни (за деякими винятками), а тому позивач вправі виконати постанову Управління патрульної поліції у Вінницькій області та сплатити накладений штраф у період його перебування в Україні. При цьому, рішення про заборону в`їзду його в Україну на підставі абзацу 7 частини 1 статті 13 Закону №3773-VI може бути прийняте лише у разі несплати штрафу (якщо таке рішення не буде скасовано у встановленому порядку) до моменту виїзду позивача з України та встановлення такої обставини під час наступного перетину позивачем кордону України в напрямку «в`їзд».

За наведених обставин суд доходить висновку, що рішення Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_1 від 31 травня 2021 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас, твердження представника позивача про те, що позивач не керував транспортним засобом 03 серпня 2020 року, адже у нього викрадено посвідчення водія ще у лютому 2020 року, що свідчить про необгрунтованість звернення Управління патрульної поліції у Вінницькій області, судом оцінюються критично з огляду на те, що, по-перше, у постанові про накладення адміністративного стягнення серії ЕАМ №2920624 від 03 серпня 2020 року вказується про наявність у водія ОСОБА_1 посвідчення водія із зазначенням серії та номера такого документа, а по-друге, проведення розслідування щодо крадіжки у позивача деяких його речей (серед яких, як він стверджує, і посвідчення водія) не завершено, а тому факт викрадення посвідчення водія не доведено.

Також слід визнати протиправним та скасувати рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання позивача в Україні, що прийняте Управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області 02 червня 2021 року, адже підстави його прийняття обумовлені приписами підпункту 5 пункту 63 Порядку №322, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року.

Відповідно до вказаного пункту посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли уповноваженим державним органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства чи їх примусове видворення за межі України або про заборону подальшого в`їзду в Україну.

Отже, оскільки суд дійшов висновку про протиправність рішення міграційного органу про заборону в`їзду в Україну від 31 травня 2021 року, а посвідка на тимчасове проживання в Україні скасована на підставі такого рішення, тому позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні ОСОБА_1 також підлягає задоволенню.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані представником позивача, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач при зверненні до суду з позовною заявою сплатив судовий збір в розмірі 908 гривень, що підтверджується квитанцією від 22 червня 2021 року.

Відтак, на користь позивача слід стягнути витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 908 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

При вирішенні питання щодо підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 гривень суд враховує приписи статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Так, пунктом 4.1 договору про надання правової допомоги №122/21-а від 03 червня 2021 року, що укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Герасимчуком Сергієм Петровичем, передбачено, що гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатком до цього договору, який є його невід`ємною частиною.

Додатком №1 до договору №122/21 про надання професійної правничої допомоги від 03 червня 2021 року встановлено, що винагорода за надання правової допомоги складає 15000 гривень.

Квитанцією до прибуткового касового ордера №69 від 03 червня 2021 року підтверджується сплата ОСОБА_2 адвокату коштів в сумі 15000 гривень.

З детального опису робіт (наданих послуг) за договором № 122/21-а від 03 червня 2021 року слідує, що адвокат надавав клієнту такі послуги: попереднє вивчення матеріалів, формування правової позиції, консультування (витрачено 2 години часу, вартість робіт 2000 гривень); опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні правовідносини, вивчення судової практики (витрачено 3 години часу, вартість робіт 3000 гривень); підготовка та подання позовної заяви (витрачено 8 годин часу, вартість роботи 8000 гривень); підготовка та подання відповіді на відзив (витрачено 1 годин часу, вартість роботи 1000 гривень); участь в судовому засіданні Вінницького окружного адміністративного суду (витрачено 1 годину часу; вартість робіт 1000 гривень). Загальний розмір наданих послуг становить 15000 гривень.

Водночас, на переконання суду, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 15000 гривень є досить завищеними.

Так, надані адвокатом послуги, що пов`язані із попереднім вивченням матеріалів, формуванням правової позиції, консультуванням, опрацюванням законодавчої бази, вивченням судової практики охоплюються єдиною метою, якою є підготовка до складання позовної заяви, а тому обсяг виконаної роботи є неспівмірним із складністю такої роботи.

Отже, більшість послуг, що надавалися на виконання умов згаданого договору, були пов`язані із підготовкою до складання позовної заяви, а тому деталізація (поділ на окремі частини) таких не свідчить про надання послуг у більшому обсязі.

На думку суду, сумнівними є твердження представника позивача про витрату ним 8 годин часу для підготовки та подання позовної заяви до суду, адже обставини справи не свідчать про її складність; також витрата представником позивача однієї години часу для підготовки відповіді на відзив на позов є малоймовірною, оскільки зміст такої в більшій частині дублює зміст позовної заяви.

Встановлені обставини вказують на недостатню обґрунтованість розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 гривень, а тому слід дійти висновку, що такий розмір є досить завищеним.

Відтак, на переконання суду, розмір витрат на професійну правничу допомогу підтверджено у розмірі 4000 гривень, що відповідає вимогам співмірності, розумності та справедливості.

Таким чином, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 4000 гривень.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_1 від 31 травня 2021 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні ОСОБА_1 № НОМЕР_2 від 02 червня 2021 року.

Стягнути з Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21050, м. Вінниця, вул. Театральна, буд. 10; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37836770)

Повний текст рішення складено 13.09.2021

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович