Постанова № 99607858, 15.09.2021, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа № 504/3926/20

провадження № 2-а/504/3/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2021смт.Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Доброва П.В.,

при секретарі Данько Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с.м.т. Доброслав Одеської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2020 року адвокат Баринов Геннадій Миколайович звернувся із адміністративним позовом в інтересах ОСОБА_1 до Комінтернівського районного суду Одеської області.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 03.12.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що інспектором з паркування Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Дуріхіним Сергієм Павловичем винесено постанову серії ЕАА3816184 від 10.10.2020р. про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладення штрафу у розмірі 255 гривень. У відповідності до постанови позивачем було порушено п. 33 3.34 ПДР, а саме: здійснення зупинки, стоянки в зоні дії дорожного знаку 3.34 “Зупинку заборонено”.

Позивач вважає вказану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки в діях позивача відсутній склад правопорушення, при винесенні оскаржуваної постанови були допущені процесуальні порушення, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначив, що позивача правомірно було притягнуто до адміністративної відповідальності у відповідності до положень ст. 14-2 КУпАП, як власника транспортного засобу за зупинку, стоянку в зоні дії дорожнього знаку 3.34 “Зупинку заборонено”, в режимі фотозйомки (відеозапису) і, як наслідок, постанова серії ЕАА3816184 від 10.10.2020р. про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. 00 копійок, є правомірною.

Представник позивача надав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що відповідачем не надано до суду будь-яких доказів погодження встановлення дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» на Старосінній площі, 2 в м. Одесі, з відповідним підрозділом Національної поліції України, зокрема, погоджену схему організації дорожнього руху за вказаною адресою. Стверджує, що саме такі офіційні відомості та документи можуть бути належними та допустимими доказами законності установлення відповідного дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» на Старосінній площі, 2 в м. Одесі. Відтак, вважає, що позивач неправомірно притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення вимог незаконно встановленого знаку дорожнього руху.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 10 жовтня 2020 року інспектором з паркування Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Дуріхіним Сергієм Павловичем за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 18 м. Одеса було складено постанову серії ЕАА3816184 від 10.10.2020р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП у вигляді накладення штрафу у розмірі 255 гривень. Згідно з постановою, позивач допустив порушення п. 33 3.34 ПДР, а саме: 11 серпня 2020 року о 12:37 керуючи, належним йому автомобілем здійснив зупинку, стоянку в зоні дії дорожнього знаку 3.34 “Зупинку заборонено” на Старосінній площі, 2 у м. Одесі.

Представником позивача під час судового розгляду надані офіційні відповіді від Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Одеській області, Приморської районної адміністрації Одеської міської ради і Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради на його адвокатські запити з яких вбачається відсутність у зазначених установах відомостей про погоджену у відповідному підрозділі Національної поліції схеми організації дорожнього руху на Старосінній площі, 2 у м. Одесі.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. (ст. 1 КУпАП).

В ст. 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.

Згідно із ч. 2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як зазначив Пленум Вищого адміністративного суду України у постанові від 06 березня 2008 року №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам.

За правилами ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Статтею 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху, зокрема, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України “Про дорожній рух”, організація дорожнього руху на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах здійснюється із застосуванням технічних засобів інформаційно-телекомунікаційних та автоматизованих систем керування та нагляду за дорожнім рухом відповідно до правил і стандартів, а також на основі проектів і схем організації дорожнього руху, погоджених із відповідними підрозділами Національної поліції”.

Пунктом 10.1.2 Національного стандарту України «Безпека дорожнього руху. Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування» ДСТУ 4100:2014 передбачено, що установлення чи демонтаж дорожніх знаків без погодження із Міністерством внутрішніх справ України відповідно до Закону України “Про дорожній рух” заборонено.

Таким чином підставою для вказаної адміністративної відповідальності є невиконання водієм законно встановлених дорожніх знаків.

Позивач обґрунтовував свою незгоду із оскаржуваною постановою, серед іншого, посиланням на докази, які об`єктивно ставлять під сумнів законність встановлення відповідного дорожнього знаку.

Відповідно до положення про Департамент транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 30.01.2019 року № 4189-VII, повноваження з видачі технічних завдань на розробку схем організації дорожнього руху та встановлення технічних засобів організації дорожнього руху, здійснення контролю за обладнанням доріг і вулиць у м. Одесі покладено на зазначений департамент.

Проте, відповідачем під час судового розгляду не було надано до суду належних та допустимих доказів в підтвердження дотримання вимог щодо порядку установлення на площі Старосінна, 2 у м. Одесі дорожнього знаку 3.34 “Зупинку заборонено”.

За таких обставин, відсутність відомостей про законність встановлення на площі Старосінна, 2 у м. Одесі дорожнього знаку 3.34 “Зупинку заборонено”, зумовлює відсутність складу адміністративного правопорушення.

Судом також зауважується, що відповідач не надав до суду інформації щодо технічних засобів, за допомогою яких відбувалась фіксація правопорушення, в тому числі і щодо функціонування таких технічних засобів згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах, і щодо їх державної атестації. За відсутності атестату відповідності на вказані засоби, правомірність фіксації таким засобом відповідно до п. 14-2 КУпАП правопорушень є небеззаперечною та виключає можливість притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Суб`єкт владних повноважень має діяти виключно в межах та у спосіб, що встановлені відповідним Законом, оскільки він виконує державні функції, і лише держава шляхом законодавчого регулювання визначає його завдання, межі його повноважень та спосіб, у який він здійснює ці повноваження.

Розширене тлумачення суб`єктом владних повноважень способів здійснення своїх повноважень не допускається.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі "East/West Alliance Limited" проти України" зазначено, що вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля.

У своєму рішенні по справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема: на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок; державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що в даному випадку відповідачем було притягнуто особу до відповідальності без достатніх на те підстав та з порушенням встановленого порядку.

Суд наголошує на тому, що дотримання принципу "ніякого покарання без закону" є однією із основоположних засад верховенства права, гарантованих в т.ч. п. 22 ч. 1 ст.92 Конституції України та ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), яка є частиною національного законодавства в силу статті 9 Конституції України як міжнародний договір, згоду на обов`язковість якого надано Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Конвенції, нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. При цьому, поняття "кримінальне правопорушення" має автономне значення, тож відповідно до існуючої практики Суду ст. 7 Конвенції в її кримінально-правовому аспекті може бути застосовною і до адміністративних правопорушень (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Jussila проти Фінляндії", "Lutz проти Німеччини", "Huseyin Turan проти Туреччини"). Принцип передбачення законом вимагає, аби правопорушення і покарання за їх скоєння були чітко визначені у законі. Поняття "закон" у розумінні статті 7, як і у інших статтях Конвенції передбачає якісні умови, зокрема щодо доступності і передбачуваності (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Cantoni проти Франції", "Kafkaris проти Кіпру"). Якісні умови мають бути виконані в т.ч. і щодо визначення правопорушення (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Jorgic проти Німеччини). Відсутність "якості закону" щодо визначення правопорушення спричиняє порушення статті 7 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Kafkaris проти Кіпру").

Суд також погоджується з доводами позивача відносно того, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідачем були допущені процесуальні порушення.

Так, з метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог ст. 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність (ч. 2ст. 33 КУпАП).

У наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об`єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.

Суд погоджується з аргументами позивача, що відповідач не вчинив будь-якої підготовки до розгляду справи, не дослідив доказів вчинення адміністративного правопорушення, в т.ч. не надав належну оцінку поясненням позивача щодо обставин правопорушення, які були викладені в окремій письмовій заяві надісланій відповідачеві, чим допустив порушення вимог ст. ст. 278, 279 КУпАП. Здійснити підготовку до розгляду справи, дослідити докази вчинення адміністративного правопорушення, в т.ч. надати оцінку поясненням позивача до протоколу є обов`язком саме відповідача.

Крім того, судом приймаються до уваги не спростовані під час судового розгляду факти порушення відповідачем процесуального порядку розгляду вказаної категорії справ, встановленого ст. 258 КУпАП, а саме: справа відповідачем розглядалась не на місці вчинення правопорушення і постанова у справі виносилась 10 жовтня 2020 року за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 18 м. Одеса. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом (Рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року у справі №5-рп/2015).

Відповідно до ч. 2,3 ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

За наведених обставин постанова про накладення адміністративного стягнення не може бути правомірною, а відтак підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо буде встановлено відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно ч.3 ст. 293 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову у справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови може скасувати постанову і закрити справи.

Згідно зі ч. 1-4 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, а тому підлягають задоволенню у зв`язку з відсутністю доказів наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Таким чином, постанова у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАА3816184 від 10.10.2020р., винесена інспектором з паркування Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Дуріхіним Сергієм Павловичем підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП підлягає закриттю, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Згідно ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 6 та 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до змісту заяви позивача, він просить стягнути з Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради на свою користь витрати понесені на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Судом встановлено, що 24.11.2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Бариновим Геннадієм Миколайовичем було укладено Договір №15/11/20 від 24.11.2020 року про надання правової (правничої) допомоги та Додаткову угоду Додаток №1 до договору про надання правової допомоги №15/11/20 від 24.11.2020 року, відповідно до яких адвокат зобов`язується надати клієнту правову допомогу при здійсненні представництва інтересів, як позивача у справі про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі в суді першої інстанції.

Відповідно до розділу 2 Додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги №15/11/20 від 24.11.2020 року, передбачено в п.2.1, що представництво інтересів позивача становить фіксований розмір гонорару 5000,00 грн. П.п. 1.2.2 Додаткової угоди встановлено, що оплата гонорару повинна бути здійснена Клієнтом протягом трьох календарних місяців з дня укладання цієї Угоди, але не пізніше трьох днів з дня ухвалення рішення судом першої інстанції.

На виконання умов даного розділу Додаткової угоди до договору, позивачем надано до суду акт приймання - передачі наданої правової допомоги від 13.09.2021 року до Договору про надання правової допомоги №15/11/20 від 24.11.2020 року., та квитанція до прибуткового касового ордеру №1/15-11 від 13 вересня 2021 р.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі №178/1522/18.

Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат. Також Верховний Суд у своїй постанові від 15 квітня 2021 року в справі №160/6899/20 вказав, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Згідно ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд вважає, що у даному випадку витрати на надання правничої допомоги необхідно обраховувати, виходячи із реальної участі представника позивача в підготовці справи та участі в її розгляді.

Враховуючи незначну складність справи, а також предмет спору, суд приходить до переконання, що позивач довів обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу та його пропорційність відповідно до предмету спору на суму 5000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2,4,7,9,77, 205,241-246, 268-271, 286 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕАА3816184 від 10.10.2020р. та закриття провадження у справі - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову інспектора з паркування Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Дуріхіна Сергія Павловича про накладення адміністративного стягнення серії ЕАА3816184 від 10.10.2020р. відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП.

Справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрити за відсутністю події та складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 (п`ять тисяч гривень 00 копійок) гривень за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів через суд першої інстанції, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя П.В. Добров