Рішення № 99596575, 13.09.2021, Глобинський районний суд Полтавської області

Справа № 527/1118/21

провадження 2/527/371/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2021 року м. Глобине

Глобинський районний суд Полтавської області, у складі:

головуючого - судді Левицької Т.В.,

за участю секретаря судового засідання - Папенко Л.І.

за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку ст. 247 ЦПК України, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 527/1118/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Вердикт Капітал», звернувся 08 червня 2021 року до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором № 490958046 від 29.08.2016 у розмірі 12610,21 грн, понесені витрати судового збору у розмірі 2270,00 грн та понесені витрати на правочинну допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 29.08.2016 між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено Оферту на укладання угоди про надання особистого кредиту № 490958046 (надалі - Кредитний договір). Пунктом 2.1. Кредитного Договору встановлено, що сума кредиту складає 4882,09 грн. 28 січня 2019 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «ВЕСТА» було укладено Договір факторингу №2019-1АБ/ВЕСТА, відповідно до якого АТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «ФК «ВЕСТА», а ТОВ «ФК «ВЕСІТА» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту № 490958046 від 29.08.2016, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та Боржником.

Таким чином, ТОВ «ФК «ВЕСТА» наділено правом грошової вимоги до Відповідачів, а АТ «Альфа-Банк» втратив такі права.

До позовної заяви долучаємо витяг із даного договору, де за порядковим номером 1961 містяться посилання на відповідача та його кредитний договір.

29 січня 2019 року між ТОВ «ФК «ВЕСТА» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір відступлення прав вимоги № 29-01/19/2, відповідно до якого ТОВ «ФК «ВЕСТА» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту № 490958046 від 29.08.2016, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та Боржником.

Таким чином, ТОВ «Вердикт Капітал» наділено правом грошової вимоги до Відповідачів, а ТОВ «ФК «ВЕСТА» втратив такі права.

За період користування кредитними коштами, Позичальником здійснені часткові платежі на погашення основної суми кредиту, проте, заборгованість Позичальника за Кредитним договором в повному обсязі не погашена.

Загальний розмір заборгованості по сплаті інфляційних втрат та 3% річних за користування кредитом, що підлягає стягненню станом на 27.04.2021, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 12610,21 грн., з яких: нараховані 3% річних - 432,80 грн., втрати від інфляції - 940,08 грн., заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 4804,51 грн., заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 832,82 грн., заборгованість з пені - 5 600,00 грн.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Глобинського районного суду Полтавській області Левицькій Т.В.

Ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 15 червня 2021 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по вказаній цивільній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судове засіданні представник позивача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином, надав до суду письмову заяву про розгляд справи у його відсутність.

Відповідач та представник відповідача в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили, представник позивача направив до суду клопотання, в якому просив справу розглядати без участі відповідача та представника відповідача. В задоволені позовних вимог просив відмовити в повному обсязі.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника), без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, суд встановив наступне.

Встановлено, що ТОВ «Вердикт Капітал» є юридичною особою, діє на підставі Статуту, має самостійний баланс, кореспондентські рахунки в установах банків, має свою круглу печатку, що підтверджується Статутом.

Матеріалами справи встановлено, що 29.08.2016 між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» (надалі - Банк) та ОСОБА_1 укладено Оферту на укладання угоди про надання особистого кредиту № 490958046 (надалі - Кредитний договір).

Пунктом 1. Кредитного Договору встановлено, що сума кредиту складає 4882,09 гривні.

Пунктом 2. Кредитного Договору визначено, що процентна ставка за користування кредитом становить 39,9 % річних.

Відповідно до п. 4. Кредитного Договору, датою остаточного.: повернення кредиту,яка є датою припинення нарахування відсотків та комісій 30.08.2019.

За умовами Кредитного договору, Банк зобов`язувався надати Позичальнику кредит на умовах та в порядку, визначеному Додатком до Публічної пропозиції на оформлення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, а Позичальник в свою чергу зобов`язувався здійснювати сплату грошових коштів.

Банк належним чином виконав свої зобов`язання за Кредитним договором, відкривши позичальнику відновлювальну кредитну лінію з лімітом 4882,09 грн.

28 січня 2019 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «ВЕСТА» було укладено Договір факторингу №2019-1АБ/ВЕСТА, відповідно до якого АТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «ФК «ВЕСТА», а ТОВ «ФК «ВЕСІТА» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту № 490958046 від 29.08.2016 , укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та Боржником.

Таким чином, ТОВ «ФК «ВЕСТА» наділено правом грошової вимоги до Відповідачів, а АТ «Альфа-Банк» втратив такі права.

29 січня 2019 року між ТОВ «ФК «ВЕСТА» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір відступлення прав вимоги № 29-01/19/2, відповідно до якого ТОВ «ФК «ВЕСТА» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Договором кредиту № 490958046 від 29.08.2016 , укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та Боржником.

Таким чином, ТОВ «Вердикт Капітал» наділено правом грошової вимоги до Відповідачів, а ТОВ «ФК «ВЕСТА» втратив такі права.

До позовної заяви долучено платіжне доручення № 52 про сплату за Договором про відступлення права вимоги.

Із доданого до позовної заяви розрахунку заборгованість відповідача станом на 27.04.2021, становить 12610,21 грн., з яких: нараховані 3% річних - 432,80 грн., втрати від інфляції - 940,08 грн., заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 4804,51 грн., заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 832,82 грн., заборгованість з пені - 5 600,00 грн.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 533 ЦК передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті під час здійснення розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Пункт 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає право банку здійснювати операції з валютними цінностями.

Згідно п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій (далі Положення), затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Таким чином банк як фінансова установа може укладати кредитні договори, предметом яких є іноземна валюта, за наявності в нього банківської ліцензії та відповідного письмового дозволу.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові №444/9519/12 від 28 березня 2018 року, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Нарахування 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі 6-42цс11).

У постанові №127/15672/16-ц від 08 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, оскільки відповідач прострочив свої зобов`язання по поверненню кредитних коштів, отриманих на підставі кредитного договору №490958046 від 29.08.2016, то у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення 3% річних.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань, і За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає) у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс11).

Унаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання кредитор дістає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням. Тому право подати позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних за кожен місяць виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі. Посилання представника відповідача на неврахування при проведенні розрахунку заборгованості стягнутих з відповідача сум є безпідставним та не підтверджено належними доказами.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладається у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Судовий збір у справі складає 2270 грн, який сплачений позивачем при зверненні до суду.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено повністю то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2270 грн.

Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу у розмірі 20 000 грн.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частиною 2, 3 та 4 ст.137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, для підтвердження витрат на правову допомогу позивачем було надано Договір про надання правової допомоги № 05-03/2021 від 05.03.2021, заявку про надання юридичної допомоги № 15 від 08.03.2021, витяг з акту № 1 про надання юридичної допомоги від 23.03.2021 (надані послуги надання усної консультації 1500 грн, надання усної консультації 1 500 грн., надання письмової поглибленої консультації з посиланням на нормативні акти 9 000 грн. (3 години), складання позовної заяви про стягнення боргу, підготовка та друк необхідних документів 8 000 грн. (4 години) (а.с. 75), а також платіжне доручення № 195390019 від 02.04.2021 на суму 200 000 грн., в якому в графі «Призначення платежу» вказано «надання правової допомоги згідно договору №05-03/2021 про надання правової допомоги від 05.03.2021 та Акту про надання юр.доп. № 1 від 23.03.2021 Без ПДВ».

Однак, з наданого платіжного доручення не вбачається, що була сплачена вартість наданої позивачу правової допомоги саме у даній справі. Тому, суд не вбачає підстав для стягнення із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТзОВ «Вердикт Капітал» вартості такої правової допомоги.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 264, 273, 280, 284, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , рнокпп - НОМЕР_2 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» ( місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Кудрявський Узвіз, буд. 5-Б, код ЄДРПОУ 36799749) заборгованість за Кредитним договором № 490958046 від 29.08.2016 у розмірі 12610,21 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , рнокпп - НОМЕР_2 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Кудрявський Узвіз, буд. 5-Б, код ЄДРПОУ 36799749) понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 270,00 грн.

В іншій частині вимог про стягнення витрат на правничу допомогу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Кудрявський Узвіз, буд. 5-Б, код ЄДРПОУ 36799749).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , рнокпп - НОМЕР_2 ).

Суддя Т. В. Левицька