Рішення № 99591179, 14.09.2021, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/6503/21

2/219/2543/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.07.2021 року Артемівський міськрайонний суду Донецької області

у складі судді Хомченко Л. І.

секретар Гарилюк К.К.

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Бахмут матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 ,треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Бахмутська міська рада про скасування арешту

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача посилаючись на те ,що згідно ч.2 ст.30 ЦПК України передбачено, що позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або його основної частини. Так, майно на яке накладено арешт знаходиться в АДРЕСА_2 .

Так, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в рівних частках по 1/3 частині є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22.10.1997 року виданого управлінням муніципального розвитку Артемівської міської ради. Свідоцтва про право власності на житло видано згідно розпорядження №10483 від 22.10.1997 року. Також, співвласником вищезазначеного житла є: батько позивача - ОСОБА_2 та мати позивача - ОСОБА_3 .

На теперішній час позивач та його батьки: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 мають намір продати належне їм житло, але не можуть це зробити, так як на належну 1/3 частину позивачу - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 квартиру АДРЕСА_2 накладено арешт на підставі постанови слідчого відділення МВВС м. Артемівськ, яке зареєстрований в реєстрі обтяжень за №2219387 від 25.07.2005 року. Також зазначено, що дата виникнення такого обтяження 10.06.2003 року о 10:05:00, номер реєстра:354350-ЗА01442В27F 4262В3526.

Згідно відповіді Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 10.06.2021 року за вихідним №01-20/5237/21 було відмовлено видати копію вироку суду по кримінальній справі відносно ОСОБА_1 .

Даний арешт перешкоджає ОСОБА_1 розпорядитися своєю 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 .

Згідно статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи та витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Порядок виконання рішень суду на користь держави, в тому числі щодо конфіскації майна регулюється Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України (далі - Інструкція) та іншими нормативно-правовими актами.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Конфіскація майна може призначатися за тяжкі та особливо тяжкі злочини лише як додаткове покарання і тільки у випадках, прямо передбачених у санкції статті, за якою кваліфіковане діяння засудженого.

Згідно положень статей Кримінального кодексу України, конфіскація майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є особистою власністю засудженого.

Виконання покарання у вигляді конфіскації майна здійснюється державною виконавчою службою за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Відносно ОСОБА_1 не відкривалися виконавчі провадження відносно конфіскації майна.

Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законодавством України. Частка майна засудженого в спільній власності з іншими особами, яка підлягає конфіскації, визначається судом.

Після виконання виконавчого документа про конфіскацію майна державний виконавець робить відповідні відмітки про виконання і повертає його відповідному суду.

Тобто, конфіскація майна полягає у безоплатному вилученні майна, що належить особі на праві приватної власності на підставі рішення суду. Відповідно конфіскація майна не є пожиттєвою та не може поширюватись на майбутнє.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.

Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 826/12775/15, від 04 лютого 2020 року у справі № 910/7781/19.

Згідно із частиною 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Виходячи з приписів частин 3-5 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Арешт може бути знятий за рішенням суду.

З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 826/12775/15, оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна особою, яка не є ані стороною, ані учасником виконавчого провадження, однак має речове право на таке майно, не приведе до належного захисту її прав, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження". Водночас, статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" законодавець визначив окремий механізм поновлення порушеного права особи, якій належить арештоване майно.

Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин. (Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 340/25/19).

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції (Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 911/1247/18).

Аналогічні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 815/4232/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 757/53656/17-а, у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/5597/19.

Наявність арешту на майні перешкоджає позивачу розпорядитися своїм майном.

Згідно Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у розмірі 1% від вартості, але не менш встановленого Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік» розміру, що складає 908 гривень.

Інших заяв в цьому суді або в інших судах з цього предмету спору або підстав не має.

Оригінали документів, копії яких долучені до позовної заяви знаходяться у позивача по справі і будуть надані в суді для огляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.316, 321, 391 ЦК України, просив

Скасувати арешт, накладений постановою слідчого відділення МВВС м. Артемівськ від 06.06.2003 року на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис, внесений на підставі постанови слідчого відділення МВВС м. Артемівськ від 06.06.2003 року про арешт на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач до судового засідання не з`явився ,про час та дату розгляду справи його повідомлено належним чином ,надав заяву про розгляд справи у його відсутність .

Відповідач до судового засідання не з`явився надав заяву про розгляд справи у його відсутність ,проти позову не заперечував .

Дослідив матеріали справи суд встановив наступні обставини.

Майно на яке накладено арешт знаходиться в АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в рівних частках по 1/3 частині є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22.10.1997 року виданого управлінням муніципального розвитку Артемівської міської ради. Свідоцтва про право власності на житло видано згідно розпорядження №10483 від 22.10.1997 року. Також, співвласником вищезазначеного житла є: батько позивача - ОСОБА_2 та мати позивача - ОСОБА_3 .

На теперішній час позивач та його батьки: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 мають намір продати належне їм житло, але не можуть це зробити, так як на належну 1/3 частину позивачу - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 квартиру АДРЕСА_2 накладено арешт на підставі постанови слідчого відділення МВВС м. Артемівськ, яке зареєстрований в реєстрі обтяжень за №2219387 від 25.07.2005 року. Також зазначено, що дата виникнення такого обтяження 10.06.2003 року о 10:05:00, номер реєстра:354350-ЗА01442В27F 4262В3526.

Згідно відповіді Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 10.06.2021 року за вихідним №01-20/5237/21 було відмовлено видати копію вироку суду по кримінальній справі відносно ОСОБА_1 .

Даний арешт перешкоджає ОСОБА_1 розпорядитися своєю 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 .

Згідно статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи та витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Порядок виконання рішень суду на користь держави, в тому числі щодо конфіскації майна регулюється Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України (далі - Інструкція) та іншими нормативно-правовими актами.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Конфіскація майна може призначатися за тяжкі та особливо тяжкі злочини лише як додаткове покарання і тільки у випадках, прямо передбачених у санкції статті, за якою кваліфіковане діяння засудженого.

Згідно положень статей Кримінального кодексу України, конфіскація майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є особистою власністю засудженого.

Виконання покарання у вигляді конфіскації майна здійснюється державною виконавчою службою за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Відносно ОСОБА_1 не відкривалися виконавчі провадження відносно конфіскації майна.

Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законодавством України. Частка майна засудженого в спільній власності з іншими особами, яка підлягає конфіскації, визначається судом.

Після виконання виконавчого документа про конфіскацію майна державний виконавець робить відповідні відмітки про виконання і повертає його відповідному суду.

Тобто, конфіскація майна полягає у безоплатному вилученні майна, що належить особі на праві приватної власності на підставі рішення суду. Відповідно конфіскація майна не є пожиттєвою та не може поширюватись на майбутнє.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило майнового, приватного права чи інтересу.

Аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 826/12775/15, від 04 лютого 2020 року у справі № 910/7781/19.

Згідно із частиною 1 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Виходячи з приписів частин 3-5 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Арешт може бути знятий за рішенням суду.

З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 826/12775/15, оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна особою, яка не є ані стороною, ані учасником виконавчого провадження, однак має речове право на таке майно, не приведе до належного захисту її прав, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження". Водночас, статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження" законодавець визначив окремий механізм поновлення порушеного права особи, якій належить арештоване майно.

Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин. (Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 340/25/19).

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції (Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 911/1247/18).

Аналогічні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 815/4232/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 757/53656/17-а, у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/5597/19.

Наявність арешту на майні перешкоджає позивачу розпорядитися своїм майном.

За таких обставин суд вважає ,що заявлені вимоги слід задовольнити так як вони знайшли своє підтвердження доказами у судовому засіданні .

Слід скасувати арешт, накладений постановою слідчого відділення МВВС м. Артемівськ від 06.06.2003 року на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис, внесений на підставі постанови слідчого відділення МВВС м. Артемівськ від 06.06.2003 року про арешт на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Керуючись ст.ст.316, 321, 391 ЦК України, ст. ст

ВИРІШИВ :

Скасувати арешт накладений постановою слідчого відділення МВВС м. Артемівська від 06.06.2003 року на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 ,яка належить ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Виключити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухове майно Єдиного реєстру заборони відчуджень об`єктів нерухомого майна запис ,внесений на підставі постанови слідчого відділення МВВС м Артемівськ від 06.06.2003 року про арешт 1-3 частини квартири АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення через Артемівський міськрайонний суд Донецької області.

Суддя Л.І. Хомченко