Рішення № 99589520, 02.09.2021, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/1677/21

РІШЕННЯ

іменем України

"02" вересня 2021 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючої судді Лузан Л.В., при секретарі судового засідання Багрін І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вознесенського відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна казначейська служба України, про стягнення збитків та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

в травні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вознесенського відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі – Вознесенський ВДВС у Вознесенському районі Миколаївської області ПМУ МЮ (м. Одеса)) про стягнення збитків у розмірі 43 368 грн. 59 коп., моральної шкоди в розмірі 144 000 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 22.08.2019 року на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 стягнуто аліменти в розмірі 1/3 частки від доходів останньої на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дане рішення звернуто до примусового виконання, згідно постанови державного виконавця від 10.01.2020 року відкрито виконавче провадження. Між тим, рішення суду не виконується, з часу відкриття виконавчого провадження жодних коштів у порядку його виконання не надходило. При цьому державним виконавцем будь-яких заходів, направлених на виконання рішення суду не здійснено.

Внаслідок такої бездіяльності державного виконавця позивачу завдано майнову шкоду в розмірі 43 368 грн.59 коп., що складається з несплачених за рішенням суду аліментів, а також моральну шкоду, яку останній обґрунтовував наявністю моральних страждань, внаслідок виникнення почуття зневіри, порушення звичайного способу життя. Компенсацію моральної шкоди позивач оцінив у 144 000 грн. 00 коп.

Посилаючись на викладене, позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України в порядку відшкодування завданих йому матеріальних збитків та моральної шкоди в вищевказаних розмірах.

Ухвалою суду від 17.05.2021 року відкрито провадження по вказаній справі, призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження.

01.06.2021 року відповідачем подано відзив на позов, за змістом якого останній просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити з огляду на їх необґрунтованість, оскільки державним виконавцем здійснюються передбачені законом заходи щодо виконання рішення суду про стягнення на користь позивача аліментів на утримання малолітніх дітей. Водночас, внаслідок відсутності у боржника будь-яких доходів, майна, відсутні об`єктивні можливості для виконання рішення суду.

11.06.2021 року представником третьої особи без самостійних вимог надані пояснення щодо позову, в яких зазначено про відсутність підстав для позитивного вирішення зазначеного спору. Зокрема вказував, що позивачем не надано належних доказів протиправної бездіяльності державного виконавця щодо невиконання рішення суду, водночас лише наявність заборгованості за аліментами не може бути підставою для покладення на державу цивільно-правової відповідальності в вигляді відшкодування стягувачу зазначених коштів, а також компенсації моральної шкоди.

Ухвалою суду від 10.08.2021 року підготовче провадження було закрито, справу призначено до судового розгляду.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився. В матеріалах справи наявна заява, в якій він просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просив відмовити.

Представник третьої особи без самостійних вимог у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Про причину неявки суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Зокрема судом встановлено, що рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 22.08.2019 року на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 стягнуто аліменти в розмірі 1/3 частки від доходів останньої на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 08.05.2019 року до досягнення старшою дитиною повноліття, а в подальшому – в розмірі ј частини до досягнення повноліття молодшою дитиною. Дане рішення набрало законної сили. На його підставі був виданий виконавчий лист, який був пред`явлений до примусового виконання до Вознесенського ВДВС у Вознесенському районі Миколаївської області ПМУ МЮ (м. Одеса). Згідно постанови державного виконавця від 10.01.2020 року відкрито виконавче провадження, яке на даний час перебуває на виконанні в відділі.

При цьому, як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, оглянутого в судовому засіданні, державним виконавцем систематично здійснювалися заходи для отримання інформації щодо встановлення наявності у боржника доходів, майна, майнових прав. Проте жодної позитивної інформації з цих питань отримано не було. При цьому, державним виконавцем відомості про боржника внесені до Єдиного реєстру боржників, застосовані відносно останньої передбачені законом обмежувальні заходи.

Аналізуючи доводи учасників справи, суд приходить до наступного.

Так, згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 1 ст. 1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Вказана стаття містить загальне правило відшкодування шкоди, згідно якого для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, посадовою або службовою особою органу державної влади визначені ст.ст. 1173, 1174 ЦК України.

Зокрема, підставою для притягнення органу державної влади, посадової або службової особи органу державної влади до відповідальності в вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності, наявність шкоди, причинний зв`язок між неправомірними діями та заподіяною шкодою. При цьому, шкода відшкодовується незалежно від вини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо) (ч. 4 ст. 22 ЦК України).

Як зазначалося вище, позивач ОСОБА_1 обґрунтовуючи вимоги щодо майнової шкоди в розмірі, що складає несплачені за рішенням суду аліменти, вказував на невиконання рішення суду внаслідок невчинення державним виконавцем усіх необхідних виконавчих дій, в зв`язку з чим останній був позбавлений визначеного за рішенням суду утримання малолітніх дітей.

Проте, факт невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.

Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника (стягнення аліментів присуджено до повноліття дитини, молодша дитина досягне повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Невиплачені позивачеві кошти на виконання судового рішення, ухваленого на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі ст.ст. 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.

Таким чином, оскільки розмір шкоди, яку позивач просив стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судового рішення, ухваленого на його користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі ст.ст. 1173, 1174 ЦК України (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 12.08.2020 року в справі № 761/7165/17).

Що стосується моральної шкоди.

Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав передбачено в ст. 23 ЦК України. Відповідно до положень обумовленої статті моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала, що передбачено ч.2 ст. 1167 ЦК України (перелік випадків, наведених у вказаній нормі, не є вичерпним).

Відповідно до ч. 3 ст.12, ч.ч. 1, 5, 6 ст.81, 78 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Недоведеність стороною позивача обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, є підставою для відмови у задоволенні позову повністю або у певній його частині.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Між тим, позивачем не надано належних доказів щодо встановлення протиправної бездіяльності органу державної виконавчої служби в частині належного та ефективного виконання судового рішення.

Отже, за встановлених обставин не підлягають також задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення компенсації моральної (немайнової) шкоди.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Вознесенського відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна казначейська служба України, про стягнення збитків та моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 13.09.2021 року.

Суддя Л.В. Лузан