Рішення № 99583360, 13.09.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2021 року Чернігів Справа № 620/4891/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській областіпровизнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Чернігівській області), в якому просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у переведенні її на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області перевести її на пенсію по втраті годувальника на підставі Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993 з 06.04.2021 та здійснити відповідний перерахунок розміру пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо відмови їй у переведенні на пенсію по втраті годувальника на підставі Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 є неправомірними, а її право на переведення на вказаний вид пенсії відповідно до статті 37 Закону виходячи із заробітку чоловіка, як судді у відставці, є порушеним та підлягає захисту.

Відповідач у відзиві зазначив, що з позовними вимогами не погоджується та просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки позивач помилково вважає, що має право на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ. Зазначає, що померлому чоловікові позивача ніколи не призначалась пенсія відповідно до Закону України «Про державну службу». Крім того, з прийняттям Закону № 889-VIII положення Закону № 3723-ХІІ щодо призначення пенсій по втраті годувальника втратили чинність. Позивач раніше вже зверталась до суду з позовною заявою про зобов`язання призначити та виплачувати пенсію у разі втрати годувальника у розмірі 50% від суми щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_2 (померлого чоловіка), як судді у відставці, з 26.02.2018, та здійснити перерахунок пенсії по втраті годувальника із урахуванням фактично виплаченої суми пенсії по втраті годувальника, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058- IV і у задоволенні позову було відмовлено.

У відповіді на відзив позивач зазначила про те, що із доводами відповідача не погоджується, що її чоловік мав право на одержання пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993, а відтак вона, як член сім`ї померлого годувальника, має право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі цього Закону № 3723-ХІІ від 16.12.1993. У справі № 620/2562/20 за її позовом предмет позовних вимог був інший, а саме позовні вимоги стосувалися питання призначення пенсії на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 09.08.2021 витребувано: у відповідача належним чином завірену копію справи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на день смерті отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, а саме: відомості стосовно дати призначення довічного грошового утримання, стажу ОСОБА_2 на момент призначення довічного грошового утримання, а також стажу станом на 01.05.2016; у позивача копію трудової книжки ОСОБА_2 .

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Згідно з копією Свідоцтва про одруження від 16.07.1999 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб (а.с. 12). Також із вказаного документу вбачається, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з копією Свідоцтва про смерть від 21.02.2018 серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 65 років (а.с. 13).

Згідно з копією паспорта громадянина України від 20.06.2006 серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 8).

Відповідно до записів № 28 - 30 Трудової книжки ОСОБА_2 від 03.11.1972 останній:

26.02.2007 був звільнений з посади судді апеляційного суду Чернігівської області у зв`язку з поданням заяви про відставку;

03.06.2008 був прийнятий на посаду начальника юридичного відділу Чернігівської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах»;

26.01.2011 був звільнений у зв`язку із скороченням штату (а.с. 40 - 46).

Копією Протоколу від 05.03.2007 підтверджується призначення ОСОБА_2 довічного грошового утримання. Зарахований стаж судді становить 22 роки 3 місяці 5 днів, а загальний стаж (повний) – 33 роки 11 місяців 19 днів (а.с. 49).

Згідно з копіями Розпорядження від 21.04.2015 № 800613 та від 12.07.2016 № 800613 зарахований стаж судді ОСОБА_2 становить 22 роки 3 місяці 5 днів (а.с. 50, 51).

Із змісту копії листа ГУ ПФУ в Чернігівській області від 05.09.2018 № 896/06/В-7 вбачається, що позивач до 26.02.2018 отримувала пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». З 26.02.2018 позивача переведено на пенсію по втраті годувальника за померлого чоловіка, ОСОБА_2 , відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За документами пенсійної справи страховий стаж померлого годувальника становить 36 років 10 місяців 5 днів (зарахований по 31.01.2011) (а.с. 14-15).

06.04.2021 позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила перерахувати пенсію по втраті годувальника згідно Закону України «Про державну службу» (а.с. 16-17).

Листом від 15.04.2021 відповідач повідомив позивача про те, що з 01.05.2016 набрав чинності Закон України від 10.12.2015 за № 889-VIII «Про державну службу». Відповідно до статті 90 Закону № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Пунктом 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII визначено, що Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 за № 3723-ХІІ статтею 37 передбачався порядок та умови призначення пенсій у зв`язку з втратою годувальника, визнано таким, що втратив чинність. З огляду на викладене, підстави для переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» відсутні (а.с. 19).

Не погодившись із прийняти рішенням відповідача позивач звернулася до суду з позовом.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частини 1, 2 статті 46 Конституції України передбачають, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV або Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Загальні умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника визначені в статті 36 Закону України № 1058-IV, відповідно до частини 1 якої пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 36 Закону України № 1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Відповідно до частини 3 статті 36 Закону № 1058-IV до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною 1 статті 38 Закону № 1058-IV, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Аналогічні правові норми також закріплені у статтях 37, 38, 47 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років. До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року.

Статтею 46 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що сім`я, яка має право на пенсію в разі втрати годувальника, може звертатися за призначенням пенсії в будь-який час після смерті або встановлення безвісної відсутності годувальника без обмеження будь-яким строком.

Частиною 3 статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Як вбачається з матеріалів справи, не є спірним між сторонами те, що позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , знаходилася на його утримані, перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримувала пенсію на пільгових умовах по Списку № 2 та досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому позивач є непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника (чоловіка) та мала право перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Так, з 26.08.2018 позивача переведено на пенсію по втраті годувальника (чоловіка) відповідно до Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Однак, позивач вважає, що вона має право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі положень іншого закону – Закону України «Про державну службу» від 10.12.1993 № 3723-XII (далі – Закон № 3723-XII). З цього приводу суд зазначає таке.

Стаття 37 Закону від 16.12.1993 № 3723-XII, зокрема, передбачає, що у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 1058-15.

Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.

Із змісту Трудової книжки ОСОБА_2 (а.с. 40-46) та в довідці за підписом голови суду (а.с. 53), вбачається, що чоловік позивача працював на посаді судді з 28.03.1990-26.02.2007.

На момент його звільнення у відставку статус суддів визначав Закон України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-XII. Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що професійні судді (далі - судді) та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов`язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 3723-XII посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що суддя, на якого поширюється дія положень статей 1, 2 Закону № 3723-XII, є державною службовою особою, яка здійснює функції представника державної судової влади, наділений повноваженнями здійснювати правосуддя та одержує суддівську винагороду за рахунок державних коштів.

Крім того, статтею 46 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VII (далі - Закон № 889-VII) визначені особливості стажу державної служби, а саме у частині другій зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема: 5) час перебування на посадах суддів.

Пункт 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачає, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283 (далі - Порядок № 283), цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

Так, згідно з пунктом 2 Порядку № 283, до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Аналогічна правова норма закріплена і в пункті 4 Порядку обчислення стажу держаної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229, у зв`язку із набранням 01.05.2016 чинності яким Порядок № 283 втратив чинність.

Отже, як Порядок № 283 (пункт 2), так і чинний на теперішній час Порядок № 229 (пункт 4) передбачає, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах суддів.

Суд звертає увагу, що відповідно до частин 1, 4 статті 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-XII кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків.

Судді, який пішов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу» 3723-12. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді.

Частиною 1 статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (в редакції, що діяла на момент досягнення ОСОБА_2 62 років, а саме 15.10.2014) визначалося, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу», або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

В частині 1 статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності 30.09.2016, визначено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ (далі - від 10.12.2015 № 889-VІІІ) з 01.05.2016 втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 10.12.1993 № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» за № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про державну службу» № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (зокрема 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ.

Документами, наявними в матеріалах справи (а.с. 50 – 52), підтверджується, що стаж ОСОБА_2 на посаді судді, тобто стаж державної служби, станом на 21.04.2015 та на 12.07.2016 складає 22 роки 3 місяці 5 днів.

Водночас, частина 1 статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ закріплює, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Аналіз зазначених вище норм дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ є наявність сукупності таких умов:

1) досягнення такими особами певного віку, а саме чоловіками 62 років;

2) наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме - для чоловіків 35 років, оскільки зміст вказаної правової норми передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

3) наявність в особи не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Верховного Суду України від 04.04.2018 у справі № 822/524/18, у постановах Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 687/545/17, від 15.08.2019 у справі № 676/6166/17.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13). Отже, 62 роки йому виповнилося 15.10.2014. Його стаж на посаді судді, тобто стаж державної служби станом на 26.02.2007, 21.04.2015 та на 12.07.2016 (а.с. 49 - 52) складає 22 роки 3 місяці 5 днів, а загальний стаж – 33 роки 11 місяців 19 днів. Відповідно до записів в Трудовій книжці № 29, 30 у період з 03.06.2008 по 26.01.2011 ОСОБА_2 працював на посаді начальника юридичного відділу Чернігівської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» (а.с 46). Із змісту листа ГУ ПФУ в Чернігівській області від 05.09.2018 № 896/06/В-7 вбачається, що за документами пенсійної справи страховий стаж померлого годувальника становить 36 років 10 місяців 5 днів (зарахований по 31.01.2011) (а.с. 14-15). Вказане також підтверджується випискою ГУ ПФУ в Чернігівській області (а.с. 49).

Верховний Суд України у постановах від 01.07.2014 у справі № 21-244а14 та від 03.04.2019 у справі № 724/436/15-а висловив правову позицію, відповідно до якої правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначається за спеціальними законами, виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Також суд зауважує, що однією зі складових права на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Європейської Конвенції з прав людини) є принцип правової визначеності, за яким права особи мають бути чітко та повною мірою визначені законом, положення якого є зрозумілими та доступними до розуміння будь-якою особою.

З огляду на спірні правовідносини, а також період, в яких виник цей спір дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення згідно Закону № 889-VIII, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника.

За таких умов, розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім`ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, тобто позивача, відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 236/3193/16-а та від 31.05.2021 у справі № 569/10026/16-а.

Враховуючи аналіз зазначених вище правових норм, правові висновки Верховного Суду, встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 (чоловік позивача) станом на момент його смерті (станом на 12.02.2018) мав право на пенсію на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» від 10.12.1993 № 3723-XII, а отже право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі положень статті 37 Закону України «Про державну службу» від 10.12.1993 № 3723-XII має його дружина – ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу, що з матеріалів справи вбачається, що позивача з 26.02.2018 було переведено на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Як встановлено вище, позивач має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.1993 № 3723-XII, отже для визначення її розміру мають застосовуватися формули, які використовуються при призначенні пенсії вперше за цим законом.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом: визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у призначенні позивачу пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити позивачу пенсію по втраті годувальника на підставі Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993 з 06.04.2021 та здійснити відповідний перерахунок розміру пенсії.

При розгляді даної справи судом враховані правові положення частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням зазначеного вище, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Чернігівській області слід задовольнити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 260-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити позивачу пенсію по втраті годувальника на підставі Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993 з 06.04.2021 та здійснити відповідний перерахунок розміру пенсії.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, вул. П`ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940.

Дата складення повного рішення суду - 13.09.2021.

Суддя Ю. О. Скалозуб