Рішення № 99577927, 13.09.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2021 р. № 400/4339/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Брагар В. С. за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження розглянув адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідача:Департамента з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001,

про:визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії; стягнення моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн.,

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (далі - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, щодо зупинення розгляду заяви від 18.02.2021 року про державну реєстрацію права на нерухоме майно, а саме квартири АДРЕСА_2 , та щодо відмови у здійсненні державної реєстрації вищевказаної квартири.

- зобов`язати Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради здійснити належний розгляд заяви від 18.02.2021 року провести державну реєстрацію прав на нерухоме майно відповідно до заяви №44112148 від 18.02.2021 року.

- стягнути моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач звернулась до відповідача із заявою реєстрацію права власності на квартиру, при цьому відповідач виніс рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки подано документи не в повному обсязі. Позивач вважає дії відповідача щодо зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію права власності протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки відповідачем не здійснено належним чином перевірку поданих позивачем документів, та у відповідних рішеннях не зазначені конкретні підстави та причини відмови, оскільки необхідні документи позивачем було надано. З огляду на вказане позивач просила задовольнити позовні вимоги.

03.08.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого вказано, що дії відповідача щодо зупинення розгляду заяви позивача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є правомірними та такими, що здійснено відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки позивачем не надано оригінали документів необхідних для проведення таких дій. З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

11.06.2021 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу час для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання ухвали суду від 11.06.2021 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

24.06.2021 року ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.1 ст. 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Вирішуючи спір, суд

ВСТАНОВИВ:

08.04.1999 року між ОСОБА_2 та позивачем укладено договір №871/1 купівлі-продажу нерухомого майна – квартири АДРЕСА_2 .

Вказаний договір 08.04.1999 року був посвідчений Миколаївською філією «Українська біржа нерухомості» в Журналі реєстрації біржових угод за №871/1, зареєстрований 13.04.1999 року в МКП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» за №10676.

Позивач у вересні 2020 року звернулась до Корабельного районного суду м.Миколаєва з позовом щодо визнання дійсним договір купівлі-продажу №871/1 нерухомого майна – квартири АДРЕСА_2 .

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12.11.2020 року визнано дійсним договір купівлі-продажу №871/1.

18.02.2021 року позивач, звернулась із заявою №44112148 про реєстрацію права власності на квартиру до відповідача.

Рішенням від 24.02.2021 року №56775247 зупинено розгляд заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, з підстав відсутності у повному обсязі документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, визначених Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою КМУ від 25.12.2015 року №1127, а саме згідно статті 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності проводиться зокрема на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката, або судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності на нерухоме майно.

Відповідачем у прийнятому рішенні зазначено, що для належного проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно необхідно надати укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації , чи його дублікат, або судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності на нерухоме майно.

07.04.2021 року відповідачем прийнято рішення №57505480 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, з підстав того, що після завершення строку, не усунуто обставин, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав.

Позивач не погоджується із діями відповідача по зупиненню розгляду заяви про державну реєстрацію права власності та про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, вважає їх протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 п.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» 1 липня 2004 року № 1952-IV (надалі Закон у редакції на час подання та розгляду заяви) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 1 ст. 4 Закону державній реєстрації підлягає право власності.

Згідно з ст. 18 цього Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Відповідно до ст. 23 цього Закону розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках: 1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; 2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному у пункті 3 частини третьої статті 10 цього Закону, інформації про зареєстровані до 1 січня 2013 року речові права на відповідне нерухоме майно, якщо наявність такої інформації є необхідною для державної реєстрації прав.

Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника.

Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви.

Рішення повинно містити вичерпний перелік підстав для зупинення розгляду заяви.

Державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви, якщо інше не випливає з документів, що надані додатково.

У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Відповідно до ст. 27 вказаного Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Враховуючи вищевикладене, державний реєстратор під час процедури розгляду заяви про реєстрацію речових прав на нерухоме майно повинен встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, а також відмови у проведенні державної реєстрації прав.

Так, судом встановлено, що відповідачем було зупинено розгляд заяви про державну реєстрацію, у зв`язку з тим, що документи подані не в повному обсязі, а саме не надано документи, що відповідно до законодавства підтверджують виникнення права власності на нерухоме майно.

Пунктом 3 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державний реєстратор: під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстраційна справа включає заяви на проведення реєстраційних дій, документи, на підставі яких проведено реєстраційні дії, документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, а також відомості з реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав, запити державного реєстратора та документи, отримані із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.

Реєстраційна справа ведеться в електронній формі та формується автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав, до якої за результатом проведення кожної реєстраційної дії щодо об`єкта нерухомого майна автоматично включаються заяви, сформовані або подані в електронній формі, електронні копії документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, поданих у паперовій формі, документи, на підставі яких проведено реєстраційні дії, подані в електронній формі, документи в електронній формі, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, а також відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав, електронні копії запитів державного реєстратора в паперовій формі та документів, отриманих із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.

Судом встановлено, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії рішення суду по справі № 488/2781/20 договору купівлі-продажу нерухомого майна №871/1 визнаний дійсним.

Так, враховуючи, що позивач набула право власності на квартиру відповідно до договору купівлі - продажу від 08.04.1999 року, тобто речове право на квартиру виникло до 01 січня 2013 року, відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор був зобов`язаний направити запити до органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію речових прав на нерухоме майно до 01 січня 2013 року.

Таким чином, враховуючи обов`язок відповідача направити запити до органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію речових прав на нерухоме майно до 01 січня 2013 року, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо зупинення розгляду заяви позивача №44112148 від 18.02.2021 року про державну реєстрацію права власності.

07.04.2021 року відповідачем винесено рішення №57505480 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, з підстав ненадання документів, що відповідно до законодавства підтверджують права власності на нерухоме майно, але якого саме документу не вистачає, відповідачем у вказаному рішення не зазначено.

Згідно з наявною в матеріалах справи копією рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 12.11.2020 року року у справі №488/2781/20, яке набрало законної сили 15.12.2020 року, договір купівлі-продажу №871/1 визнано дійсним, тобто право власності на квартиру визначено за позивачем відповідно до законодавства.

Таким чином, із висновків вищевказаного рішення суду вбачається, що позивач набула право власності на квартиру правомірно та володіє нею на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна №871/1, що є чинним та неоспореним.

Тобто, зміст вищевказаного рішення також підтверджує дійсність договору купівлі-продажу нерухомого майна №871/1, що в свою чергу підтверджує право власності позивача на квартиру АДРЕСА_2 .

Враховуючи вищевикладені обставини, протиправність дій відповідача в частині зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію та враховуючи надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що позивачу було зупинено розгляд заяви та як наслідок відмовлено у задоволенні заяви про державну реєстрацію з підстав, не передбачених законодавством.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи встановлені вище обставини, та те, що відповідачем прийнято рішення №567752475 від 24.02.2021 року та №57505480 від 07.04.2021 року, якими встановлено відсутність документів, що підтверджують право власності на нерухоме майно позивача та з метою належного захисту прав позивача, про захист яких він просить, на підставі частини другої статті 9 КАС України, суд дійшов висновку, що належним захистом прав позивача є визнання протиправними та скасування рішень №567752475 від 24.02.2021 року про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та №57505480 від 07.04.2021 року про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Щодо вимоги позивача провести державну реєстрацію прав на нерухоме майно відповідно до заяви №44112148 від 18.02.2021 року, суд зазначає наступне.

З огляду на вищевказане, суд зазначає, що вказані позовні вимоги є дискреційним повноваженням. Проте, у будь-якому випадку суб`єкт владних повноважень має діяти керуючись ст. 2 КАС України, а саме справедливо, неупереджено та своєчасно, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, вимоги щодо зобов`язання відповідача провести державну реєстрацію права власності задоволенню не підлягають, з огляду на те, що вказані повноваження відносяться до дискреційних.

Разом з тим, з метою повного та всебічного захисту прав позивача, суд вважає на необхідне зобов`язати відповідача вирішити питання щодо повторного розгляду заяви позивача про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 20 000,00 моральної шкоди, суд вказує на наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду № 5 від 25.05.2001 року та від 27.02.2009 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивач не обґрунтував, в чому саме полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з діями відповідача, не визначено, якими доказами це підтверджується.

У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди необхідно відмовити.

З урахування задоволення позовних вимог, на підставі ч. 1 ст. 139 КАС України, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 908,00 грн, сплачений квитанцією від 08.06.2021 року № СВ05058773/1.

Судовий збір за вимогу відшкодування моральної шкоди поверненню не підлягає, оскільки у задоволенні вимоги відмовлено.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 41210422) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати рішення Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 41210422) №567752475 від 24.02.2021 року про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та рішення №57505480 від 07.04.2021 року про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

3. Зобов`язати Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 41210422) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №44112148 від 18.02.2021 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 41210422) судові витрати у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) сплачені квитанцією від 08.06.2021 року № СВ05058773/1.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В. С. Брагар