Рішення № 99577027, 14.09.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2021 року справа №320/5737/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Коздровської К.Д., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання незаконною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

Суть спору: ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (надалі – відповідач), в якому позивач з урахуванням заяви про зміну предмету адміністративного позову від 28.05.2021, просить суд:

- визнати незаконною бездіяльність Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ 34903037) щодо не зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), допущену при поверненні стягувачам виконавчих документів в рамках виконавчих проваджень ВП №32089932, ВП №6509406, ВП №12238542;

- зобов`язати Києво-Святошинський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ 34903037) зняти арешт з усього нерухомого майна боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), зокрема з 1/20 частки розміру квартири загальною площею 63,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з поверненням виконавчих документів до органів (посадових осіб), які їх видали.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно не знято арешт, накладений на належну йому на праві власності у спільній частковій власності 1/20 частку квартири, загальною площею 63,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в межах виконавчих проваджень ВП №32089932, ВП №6509406, ВП №12238542, оскільки вказані виконавчі провадження завершено, що порушує права та законні інтереси позивача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 відкрито провадження в адміністративній справі №320/5737/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України. Витребувано докази у справі від сторін.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 прийнято до розгляду заяву представника позивача - адвоката Василівської Інни Юріївни про зміну предмету адміністративного позову від 28.05.2021. Встановлено відповідачу 5-денний строк з дня отримання копії ухвали суду для надання відзиву на заяву про зміну предмету адміністративного позову від 28.05.2021.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 повторно витребувано докази у справі від відповідача.

Проте у встановлений судом строк відповідач правом на надання відзиву не скористався, витребуваних судом доказів не надав.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини п`ятої та шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Сторонами не було подано клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , є громадянином України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Вишнівським МВМ ГУ МВС України в Київській області 27.08.1996. Зареєстрованим місцем проживання позивача з 06.09.1996 є: АДРЕСА_1 (а.с.21-24).

Судом встановлено, що позивач отримав спадщину від померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_2 у вигляді 1/20 частки квартири у спільній частковій власності, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 06.09.2018 серії ННС №595367, виданим державним нотаріусом Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області Білінець О.А., зареєстрованим в реєстрі за №2-856 (а.с.25).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.09.2018 №136846859, за ОСОБА_1 06.09.2018 зареєстровано право власності у спільній частковій власності на 1/20 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.26).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 10.02.2021 №230724956, на підставі постанови головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Міщенко Л.М. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 06.04.2012 ВП №32089932, 23.07.2012 зареєстровано обтяження - арешт нерухомого майна ОСОБА_1 (а.с.9).

05.03.2020 позивач звернувся до Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із запитом про надання інформації щодо накладеного арешту на належну йому 1/20 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідь на який листом від 29.05.2020 №35/92 відповідачем надано відповідь про те, що згідно отриманої пошукової інформації за допомогою Автоматизованої системи виконавчого провадження вбачається, що на виконанні у Відділі перебували наступні виконавчі провадження: у період з 06.04.2012 по 26.06.2014 перебували виконавче провадження:

- ВП №32089932 з примусового виконання наказу №13/013-12, виданого 26.03.2012 Господарським судом Київської області про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Аеробуд» боргу в сумі 87860,10 грн.;

- ВП №6509406; 11228128 з виконання виконавчого листа №6-3998/07, виданого 13.11.2007 Печерським районним судом м. Києва про стягнення боргу в сумі 6741,30 грн. на користь ВАТ «БТА Банк»;

- ВП №12238542 з виконання судового наказу №2-н-179/08, виданого 17.07.2008 Києво-Святошинським районним судом про стягнення боргу в сумі 5175,49 грн. на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк»;

- ВП №20026570 з виконання постанови №АІ 196218, виданої ВДАІ 01.03.2010 про стягнення 340,00 грн. штрафу;

- ВП №32207995 з виконання наказу №12/022-12, виданого 06.04.2012 Господарським судом Київської області про стягнення боргу в сумі 124377,49 грн. на користь ПАТ «Аеробуд»;

- ВП №32432590 з виконання наказу №17/005-12, виданого 17.04.2012 Господарським судом Київської області про стягнення боргу в сумі 42507,71 грн. на користь ПрАТ «Аеробуд»;

- ВП №44092812 з виконання виконавчого листа №369/926/14-ц, виданого 30.05.2014 Києво-Святошинським районним судом про стягнення боргу в сумі 12413,03 грн. на користь ПАТ КБ «ПриватБанк».

Також у листі від 29.05.2020 №35/92 позивача проінформовано про неможливість вчинення виконавчих дій зі звільнення майна з-під арешту у завершеному виконавчому провадженні, що оскільки зазначені виконавчі провадження значаться завершеними та виконавчі документи надіслані стягувачам, з відміткою про наслідки завершення виконавчого провадження (а.с.27).

Крім того, згідно з відомостями з автоматизованої системи виконавчого провадження, виконавчі провадження, зокрема ВП №№62793083, 65122872, 65122907 та 65122939 завершено з огляду на винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с.13).

Також, 12.02.2021 позивач через уповноваженого представника звернувся до Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою №15/21 щодо вчинення дій щодо зняття арешту з нерухомого майна – 1/20 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного на підставі постанови головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Міщенко Л.М. від 06.04.2012 у ВП №32089932 (а.с.11).

Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, будь-якої відповіді на вказану заяву про скасування арешту позивач та його представник не отримали, і арешт знято не було.

З огляду на вищевказані обставини, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогами визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 , допущену при поверненні стягувачам виконавчих документів в рамках виконавчих проваджень ВП №32089932, ВП №6509406, ВП №12238542 та зобов`язати відповідача зняти арешт з усього нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , зокрема з 1/20 частки розміру квартири загальною площею 63,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з поверненням виконавчих документів до органів (посадових осіб), які їх видали.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі їх невиконання у добровільному порядку визначені Законом України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999 (далі - Закон №606-ХІV, який був чинним на момент виникнення спірних відносин).

Відповідно до ст. 1 Закону №606-ХІV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч.1 ст. 6 Закону №606-ХІV державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець здійснює, зокрема, заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (п. 2 ч. 2 ст.11 Закону №606-ХІV).

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом (ч.1 ст. 17 Закону №606-ХІV).

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті (п.1 ч. 2 ст. 17 Закону №606-ХІV).

Державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (ч. 1, 2 ст. 25 Закону №606-ХІV).

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем (ч.1-5 ст. 52 Закону №606-ХІV).

Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (ч.1-4 ст. 57 Закону №606-ХІV).

Враховуючи вищезазначені норми, суд дійшов висновку, що в межах спірних правовідносин державний виконавець був уповноважений на винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Разом з тим, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 50 Закону №606-XIV, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

05.10.2016 набрав чинності Закон України “Про виконавче провадження” від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі – Закон № 1404-VIII).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 40, ч.ч. 4, 5 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1 2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Натомість, як було зазначено вище, у силу ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Як було встановлено судом та підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 10.02.2021 №230724956, на 1/20 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить позивачу на праві власності, постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Міщенко Л.М. від 06.04.2012 ВП №32089932 накладено арешт (а.с.9).

При цьому, як вбачається з листа відповідача від 29.05.2020 №35/92, наданого у відповідь на запит представника позивача, виконавчі провадження, у тому числі ВП №32089932, №6509406, №12238542 значаться завершеними, а виконавчі документи надіслані стягувачам з відміткою про наслідки завершення виконавчого провадження, тому неможливо вчинити виконавчі дії зі звільнення майна з-під арешту у завершеному виконавчому провадженні (а.с.27).

Крім того, згідно з відомостями з автоматизованої системи виконавчого провадження, виконавчі провадження №32089932, №6509406, №12238542 завершено з огляду на винесення постанов про повернення виконавчого документа стягувачу.

Суд зазначає, що ухвалами суду від 24.05.2021, 31.05.2021 та від 30.07.2021 судом було витребувано докази від відповідача, а саме копії всіх матеріалів виконавчого провадження №32089932, в разі завершення даного виконавчого провадження надати письмові пояснення та докази щодо дії арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження згідно постанови головного державного виконавця Міщенко Л.М. ВДВС Києво-Святошинського РУЮ від 06.04.2012 у ВП №32089932; письмові пояснення про підстави накладення даного арешту та копію постанови головного державного виконавця Міщенко Л.М. ВДВС Києво-Святошинського РУЮ від 06.04.2012 у ВП №32089932.

Проте відповідачем станом на день постановлення рішення суду у даній справі вимоги ухвал суду щодо надання доказів у даній справі не виконано, витребувані судом докази не надано.

Отже арешт, накладений у рамках виконавчих проваджень№32089932, №6509406, №12238542, з огляду на фактичне завершення останніх, станом на момент розгляду даної справи судом втратив своєю актуальність як засіб забезпечення реального виконання рішень, а тому підстави для продовження його існування відсутні. Іншого відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено, а з матеріалів справи не вбачається.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищезазначене, зокрема звертаючи увагу на те, що в рамках виконавчих проваджень №32089932, №6509406, №12238542 виконавчий документ повернуто стягувачу, а виконавчі провадження №32089932, №6509406, №12238542 значаться завершеними, при цьому докази зняття в межах виконавчих проваджень №32089932, №6509406, №12238542 арешту з 1/20 частки квартири АДРЕСА_2 , що належить позивачу на праві приватної власності, відсутні, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з майна позивача при поверненні виконавчих документів стягувачам в рамках виконавчих проваджень №32089932, №6509406, №12238542, а також про необхідність відновлення порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з 1/20 частки квартири позивача за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного в рамках виконавчих проваджень№32089932, №6509406, №12238542.

Отже позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо клопотання позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 14500,00 грн., викладене у позовні заяві, суд зазначає наступне.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що 22.10.2020 між ОСОБА_1 (Замовник) та ОСОБА_3 (Адвокат) було укладено договір №24 про надання правової допомоги, за умовами якого Адвокат зобов`язався надавати Замовнику за плату правову допомогу, здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси Замовника в обсязі та на умовах, встановлених цим Договором та за домовленістю Сторін, а Замовник зобов`язується оплатити надану правову допомогу (а.с.6).

Відповідно до п. 4.1 договору №24 від 22.10.2020 сторони домовились, що розмір гонорару Адвокату, за надання правової допомоги, визначається виходячи зі складності справи, використаного Адвокатом часу і роботи для належного виконання даного Договору, необхідність виїзду у відрядження. Розрахунки гонорару знаходять своє відображення у Додатку №1, що є невід`ємною частиною цього Договору, що сплачується протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту підписання Сторонами акта надання послуг відповідно до Договору про надання правову допомогу.

13.05.2021 сторонами підписано Акт надання послуг відповідно до договору про надання правової допомоги №24 від 22.10.2020, відповідно до якого Адвокатом надано Замовнику такі види правової допомоги:

- вивчення матеріалів та інформації, наданих замовником, для прийняття рішення про вступ до справи та її перспективу – 4000,00 грн.;

- підготування позовної заяви, формування додатків до позову, подання позовної заяви до суду – 6500,00 грн.;

- подача до суду заяв, клопотань по інших документів у справі – 2000,00 грн.;

- участь у судових засіданнях – 2000,00 грн.

Загальна вартість послуг, наданих згідно даного акту, становить 14500,00 грн.

Доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в сумі 14500,00 позивачем не надано.

Проте за висновком Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Частиною шостою статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

У постанові Верховного Суду від 17.09.2019 по справі №810/3806/18 Суд зазначає, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Згідно з п. 2 ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

З аналізу наведених правових норм, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 11 травня 2018 року по справі №814/698/16 (провадження N К/9901/11835/18).

Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно Акту надання послуг відповідно до договору про надання правової допомоги №24 від 22.10.2020, суд вважає, що не відповідають ознакам “неминучості” такі складові заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу:

- вивчення матеріалів та інформації, наданих замовником, для прийняття рішення про вступ до справи та її перспективу – 4000,00 грн.;

- подача до суду заяв, клопотань по інших документів у справі – 2000,00 грн.;

Такі дії представника не були обов`язковими для розгляду та вирішення цієї справи, та, окрім того, представником позивача до складу витрат включена вартість інших дій, які фактично охоплюють необхідність таких дій як вивчення матеріалів та інформації, наданих замовником, для прийняття рішення про вступ до справи та її перспективу та подача до суду заяв, клопотань по інших документів у справі, зокрема, підготування позовної заяви, формування додатків до позову, подання позовної заяви до суду.

Зокрема, Верховний Суд у пунктах 48-49 додаткової постанови від 08.04.2021 у справі №922/2321/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР – 96172760) виклав правовий висновок, за яким зазначені окремо у Акті надання правової допомоги послуги адвоката зі здійснення аналізу нормативного матеріалу, консультації, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, публікацій науковців, коментарів спеціалістів охоплюються послугою зі здійснення підготовки відзивів на касаційні скарги; правова позиція боржника викладена у відзивах на касаційні скарги вже була сформована до касаційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.

Суд вважає, що цей правовий висновок у повній мірі застосовний до цієї справи, з огляду на що вищевказані витрати адвоката у загальному розмірі 6000,00 грн. не відповідають критерію “неминучості”, охоплюються іншою послугою, вартість якої вже включена у розрахунок, а тому не підлягають розподілу.

При цьому суд вважає необґрунтованим такий вид правової допомоги, зазначений в Акті надання послуг відповідно до договору про надання правової допомоги №24 від 22.10.2020, як участь у судових засіданнях (гонорар у 2000,00 грн.), оскільки дану справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судових засідань та виклику сторін.

Водночас, суд зауважує, що в наданому Акті надання послуг відповідно до договору про надання правової допомоги №24 від 22.10.2020 не визначено тривалості витраченого адвокатом часу під час надання вказаних послуг, зазначено лише обсяг наданих послуг та їх загальну вартість.

При цьому судом враховано, що дана справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглянута судом без проведення судових засідань.

Приймаючи до уваги викладене, фактичний об`єм виконаної адвокатом роботи, суд вважає розумно обґрунтованими заявлені позивачем до відшкодування витрати по підготовці позовної заяви, формування додатків до позову, подання позовної заяви до суду, гонораром у 6500,00 грн. Вказаний розмір витрат, на переконання суду, обумовлений об`єктивною тривалістю часу, яку мав витратити адвокат під час підготовки позовної заяви у цій справі, якістю та об`ємом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом розгляду у справі.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6500,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір в сумі 1816,00 грн., що підтверджується квитанцією від 07.04.2021 №0.0.2078610942.1 на суму 1816,00 грн. Оригінал квитанції наявний в матеріалах справи (а.с.13а).

Частиною першою статті 4 Закону України “Про судовий збір” №3674-VI від 08.07.2011 передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України “Про судовий збір” від 08.07.2011 №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, встановлюється ставка судового збору – 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (ч.3 ст.6 ЗУ №3674-VI).

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Така правова позиція викладена, зокрема в Довідці про аналіз практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI “Про судовий збір” у редакції Закону України від 22.05.2015 № 484-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору”, затвердженій Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 05.02.2016 №2.

При цьому, суд вбачає за доцільне зауважити про те, що такі вимоги мають бути пов`язані одна з одною.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (ч.3 ст.6 ЗУ №3674-VI).

Положеннями статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2021 року - 2270 гривні.

Отже, позовна заява містить одну вимогу немайнового характеру, сума судового збору за звернення з якою становить 908,00 грн. (2270,00 грн. х 0,4).

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позову на суму 908,00 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Питання щодо повернення позивачу судового збору, сплаченого при подачі позову надмірно, відповідно до статті 7 Закону України “Про судовий збір” може бути вирішено за заявою позивача, оскільки такої заяви на день ухвалення судового рішення на адресу суду не надійшло, суд не вирішує питання щодо повернення надмірно сплаченого судового збору у сумі 908,00 грн. Суд роз`яснює, що позивач може звернутися з такою заявою і після ухвалення судового рішення у справі.

Отже, загальна сума судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) становить 7408,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, -

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яка полягає у не знятті арешту з нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Києво-Святошинський районний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код 34903037; адреса місцезнаходження: 08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Лесі Українки, буд. 86) вчинити дії, спрямовані на зняття арешту з усього нерухомого майна боржника - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ), а саме 1/20 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного у рамках виконавчих проваджень №32089932, №6509406, №12238542.

4. Стягнути з Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код 34903037; адреса місцезнаходження: 08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Лесі Українки, буд. 86) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) судові витрати у сумі 7408,00 грн. (сім тисяч чотириста вісім грн. 00 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи у порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного тексту рішення – 14.09.2021.

Суддя Кушнова А.О.