Рішення № 99576663, 14.09.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 вересня 2021 року м. Ужгород№ 260/2734/21 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення заробітної сплати за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

01 липня 2021 року до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Поштова, 3, 55А, ЄДРПОУ 04053699), в якому просить: "1. Прийняти до розгляду адміністративний позов; 2. Розпорядження Ужгородського міською голови від 31.05.2021 року № 98-р в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора департаменту соціальної політики, начальника управління соціальних допомог визнати протиправним та скасувати; 2. Виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу; 3. В частині поновлення позивача на раніше займаній посаді "заступника директора департаменту соціальної політики, начальника управління соціальних допомог" допустити негайне виконання судового рішення.".

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване розпорядження Ужгородського міською голови від 31 травня 2021 року № 98-р про звільнення позивача є протиправним, таким, що прийняте з порушенням чинного законодавства, без врахування заяви про відкликання заяви про звільнення, що в свою чергу є підставою для його скасування. Так позивач зазначив, що ним дійсно було написано заяву про звільнення, однак 09 червня 2021 року позивачем на адресу відповідача було подано заяву, в якій відкликав власну заяву про звільнення за згодою сторін. Позивач вказує, що перед звільненням йому було надано щорічну відпустку тривалістю 22 календарних дні з 31 травня 2021 року по 22 червня 2021 року. Відповідно до статті 78-1 КЗпП України, святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховується. У 2021 році загальнодержавний вихідний день, Трійця, припав на неділю 20 червня 2021 року, а відтак вказаний неробочий день був перенесений на 21 червня 2021 року, а отже останній днем відпустки позивача слід було вказати 23 червня 2021 року.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову, в зв`язку з тим, що позивача було звільнено з роботи за згодою сторін на підставі статті 36 частини 1 пункту 1 КЗпП України з 22 червня 2021 року дати, обумовленої позивачем в особисто написаній ним заяві про звільнення. Відповідач зазначає, що з моменту досягнення домовленості між роботодавцем та працівником про факт та дату звільнення з роботи, анулювання угоди про звільнення може відбуватись тільки за взаємною згодою між сторонами. Відповідач вказує, що приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язку прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Розпорядженням міського голови 19 травня 2016 року № 87-р "Про призначення ОСОБА_1 " було призначено ОСОБА_1 на посаду начальника відділу соціальних допомог управління праці та соціального захисту населення з 23 травня 2016 року (а.с. 25).

Розпорядженням міського голови 08 червня 2016 року № 105-р "Про ОСОБА_1 " ОСОБА_1 було переведено з посади начальника відділу соціальних допомог управління праці та соціального захисту населення на посаду заступника начальника управління праці та соціального захисту населення, начальника відділу соціальних допомог з 08 червня 2016 року (а.с. 26).

Розпорядженням міського голови 04 липня 2018 року 115-р "Про переведення ОСОБА_1 " було переведено ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління праці та соціального захисту населення, начальника відділу соціальних допомог на посаду заступника директора департаменту праці та соціального захисту населення, начальника управління соціальних допомог з 05 липня 2018 року (а.с. 27).

Розпорядженням міського голови 12 січня 2021 року № 10-р "Про переведення ОСОБА_1 " вирішено перевести ОСОБА_1 з посади заступника директора департаменту праці та соціального захисту населення, начальника управління соціальних допомог на посаду заступника директора департаменту соціальної політики, начальника управління соціальних допомог з 12 січня 2021 року (а.с. 28).

31 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до міського голови щодо надання йому щорічної відпустки з 31 травня 2021 року тривалістю 22 дні з подальшим звільненням із займаної посади за угодою сторін у порядку статті 36 частини 1 пункту 1 КЗпП. Останній день відпустки просив вважати днем звільнення (а.с 29).

Розпорядженням міського голови виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 98-р від 31 травня 2021 року "Про відпустку та звільнення ОСОБА_1 " звільнено ОСОБА_1 з посади заступника директора департаменту соціальної політики, начальника управління соціальних допомог з 22 червня 2021 року за угодою сторін, відповідно до статті 36 частини 1 пункту 1 Кодексу законів про працю (а.с. 30).

Підставою для прийняття зазначеного наказу вказано: заява ОСОБА_1 .

Одночасно вказаним розпорядженням позивачу було надано щорічну відпустку тривалістю 22 календарних дні з 31 травня 2021 року по 22 червня 2021 року, за час роботи з 23 травня 2020 року по 22 травня 2021 року.

09 червня 2021 року позивач звернувсь із заявою до міського голови, в якій просив вважати нечинною подану ним заяву від 31 травня 2021 року в частині звільнення його з посади заступника директора департаменту соціальної політики, начальника управління соціальних допомог (а.с. 6).

18 червня 2021 року № 05-08/47 Ужгородською міською радою за результатами розгляду вищевказаної заяви повідомлено позивача, що угода сторін на припинення трудового договору реалізована розпорядженням міського голови 31 травня 2020 року № 98-р (а.с. 7).

Вважаючи розпорядження про звільнення його з роботи протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у даній справі.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За приписами статті 21 частини 1 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Однією із підстав припинення трудового договору є угода сторін (стаття 36 частина 1 пункту 1 КЗпП України).

Відповідно до статті 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України.

Відповідно до статті 36 частини 1 пункту 1 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є угода сторін.

У постанові від 29 жовтня 2020 року у справі №826/3388/18 Верховний Суд дійшов висновків, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за статтею 36 частиною 1 пунктом 1 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення, чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін, чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку. Припинення трудового договору за статтею 36 частиною 1 пунктом 1 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за статтею 36 частиною 1 пунктом 1КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за статтею 36 частиною 1 пунктом 1 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на статтю 36 частину 1 пункт 1 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Закарпатський окружний адміністративний суду зазначає, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за статтею 36 частиною 1 пунктом 1 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за статтею 36 частиною 1 пунктом 1 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін щодо підстави припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).

За такого правового регулювання основними умовами угоди про припинення трудового договору за статтею 36 частиною 1 пунктом 1 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється.

Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав передбачених статтею 36 частиною 1 пунктом 1КЗпП України.

Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за статтею 36 частиною 1 пунктом 1 КЗпП України (за угодою сторін).

Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін.

Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується із вчиненням фактичних дій.

Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.

Отже, законність припинення трудових відносин за угодою сторін фактично поставлено у залежність від наявності саме взаємної згоди працівника та роботодавця на таке звільнення.

Разом з тим, за статтею 36 частиною 1 пунктом 1 КЗпП України безстроковий трудовий договір може бути припинено у будь-який строк, стосовно якого досягли домовленості працівник та роботодавець. Такий строк може бути як меншим, так і перевищувати встановлений для звільнення за власним бажанням двотижневий період.

При цьому, дату припинення трудових відносин за угодою сторін сторони (працівник і роботодавець) визначають за взаємною домовленістю.

Судом встановлено, що в заяві від 31 травня 2021 року позивачем власноруч зазначено про його бажання звільнитися з роботи статтею 36 частиною 1 пунктом 1 КЗпП, відповідач погодився та видав 31 травня 2021 року розпорядження про звільнення позивача зі служби з 22 червня 2021 року (а.с.а.с. 29, 30).

Тобто працівник та роботодавець дійшли згоди щодо розірвання трудових відносин та домовились щодо дати звільнення працівника з роботи.

Як зазначає позивач, ним було подано до Ужгородські місткої ради заяву про відкликання заяви про звільнення, що з його точки зору безумовно свідчить про відсутність підстав для звільнення позивача з роботи.

Суд зазначає, що оскільки подання працівником заяви про відкликання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням не зумовлює обов`язку роботодавця прийняття такого відкликання та узгодження тим самим анулювання домовленості між сторонами про звільнення працівника з роботи на підставі статті 36 частини 1 пункту 1 КЗпП, доводи позивача з приводу того, що відповідач не мав права його звільняти у зв`язку з відкликанням ним своєї заяви про звільнення є необґрунтованими.

Таким чином, видання відповідачем розпорядження від 31 травня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулось у відповідності до чинного законодавства.

Разом з тим, як слідує з розпорядження міського голови від 31 травня 2021 року № 98-р, позивачу надано щорічну відпустку тривалістю 22 календарних днів, з 31 травня 2021 року до 22 червня 2021 року, за час роботи з 23 травня 2020 року по 22 травня 2021 року та звільнено з займаної посади з 22 червня 2021 року за угодою сторін, статті 36 частини 1 пункту 1 КЗпП України, тобто перебіг відпустки почався 31 травня 2021 року і відлік 22 денного терміну перебігу відпустки і слід рахувати з цього дня.

Статтею 73 КЗпП України встановлено святкові дні, серед інших, один день (неділя) - Трійня.

Відповідно до статті 67 частини 3 КЗпП України у випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Враховуючи те, що свято - Трійця 20 червня 2021 року припало на неділю, вихідний день було перенесено на 21 червня 2021 року (понеділок).

Відповідно до статті 78-1 КЗпП святкові і неробочі дні (стаття 73 цього Кодексу) при визначенні тривалості щорічних відпусток не враховуються.

В оскаржуваному розпорядженні міського голови датою звільнення зазначено дату останнього дня відпустки позивача, який припадав саме на 22 червня 2021 року з урахуванням статті 36 частини 1 пункту 1 КЗпП України.

Таким чином, з урахуванням наведеного вимога про визнання протиправним та скасування розпорядження від 31 травня 2021 року № 98-р є необґрунтованою та безпідставною, а відтак задоволенню не підлягає.

Позовні вимоги щодо поновлення на посаді, стягнення з середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посаді, є похідними вимогами від вимог про визнання протиправними та скасування розпорядження про звільнення, а тому задоволенню відповідно не підлягають.

За правилами встановленими статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене суд доходить висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, –

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Поштова, 3, 55А, ЄДРПОУ 04053699) про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення заробітної сплати за час вимушеного прогулу – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).

СуддяС.Є. Гаврилко