Рішення № 99576606, 06.09.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 вересня 2021 рокум. Ужгород№ 260/1415/21

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дору Ю.Ю.,

при секретарі судових засідань Завидняк А.В.

та осіб, що беруть участь у справі:

позивача - не з`явився;

представника позивача – Йосипчук О.В.;

представника відповідача – Мельничук І.В;

розглянувши в режимі відеоконференції за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, буд. 14,м. Київ 135,01135 , код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі – відповідач) згідно якого просив суд: 1. Визнати протиправним та скасувати наказ голови Державної служби України з безпеки на транспорті Є. Прокопчук від 17.03.2021 року №384-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».; 2. Поновити ОСОБА_1 з 20 березня 2021 року на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Закарпатській області.3.Зобов`язати Державну службу України з безпеки на транспорті запропонувати ОСОБА_1 посаду, рівнозначну посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Закарпатській області.; 4.Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що починаючи з грудня 2010 року він безперервно працював в системі Державної служби України з безпеки на транспорті. З лютого 2019 року займав посаду старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області, яка не віднесена до посад державної служби. 02.11.2020 року відповідачем його було ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення та повідомлено, що займана ним посада скорочена і він буде звільнений не раніш ніж 2 місяці з дня ознайомлення з попередженням. 17.03.2021 року головою Державної служби України з безпеки на транспорті Прокопчук Є. видано наказ №384-к згідно якого з 19.03.2021 року позивача звільнено із займаної посади відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП.

Позивач вважає своє звільнення незаконним та зазначає, що відповідачем під час звільнення було порушено його право на працю.

Вказує, що Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області, в якому він працював, фактично лише перейменовано на Відділ державного контролю за безпекою на транспорті у Закарпатській області та здійснено зміну його підпорядкування через Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки. При цьому, в організаційній структурі Державної служби України з безпеки на транспорті займана ним посада залишилась, але дещо змінилась її назва, а саме: старший державний інспектор відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Закарпатській області західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки. Разом з тим, в структурі Державної служби України з безпеки на транспорті як до його попередження про вивільнення так і на час його звільнення кількість штатних одиниць не змінилася. Тому вважає, що відповідач повинен був запропонувати йому іншу роботу в тій же організації, але жодної посади запропоновано не було.

Також позивач вважає, що відповідач мав реальну можливість перевести його на одну з двох вакантних посад старшого державного інспектора відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Закарпатській області західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, так як мав він переважне над іншими особами на зайняття вищевказаної посади враховуючи його належну продуктивність праці, безперервний стаж, який на момент звільнення становив більше 10 років, бездоганну роботу, а також наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей. А висновок профспілкової організації працівників Державної служби України з питань безпеки на транспорті, який надав згоду на його звільнення, зроблений без його присутності та виклику.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 року було відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.06.2021 року здійснено перехід до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб.

16 червня 2021 року від відповідача надійшов відзив на позов. В обгрунтування якого зазначено, що позов є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки оскаржуваний наказ винесено правомірно і такий жодним чином не порушує прав, свобод та інтересів Позивача. Вказує, що Управління Укртрансбезпеки у Львівській області, Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області, Управління Укртрансбезпеки у Івано-Франківській області реорганізовані шляхом злиття у Західне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки. Наказом Укртрансбезпеки від 13.10.2020 року №390 введено в дію структуру та штатний розпис Укртрансбезпеки в новій редакції. Кількість штатних одиниць Укртрансбезпеки залишилася незмінною – 613 осіб, однак скоротився майже у два рази штат в новоутвореному Західному міжрегіональному управлінні Укртрансбезпеки. Також скорочена і посада, яку я обіймав позивач. У зв`язку з цим, позивача було повідомлено про вивільнення у відповідності до вимог ст.49-2 КЗпП та в подальшому звільнено у зв`язку зі скороченням штату працівників Укртрансбезпеки відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП. Погодження на таке звільнення було надано листом профспілки Укртрансбезпеки. Відповідач визнає той факт, що він був зобов`язаний запропонувати позивачу, посада якого попала під скорочення, іншу роботу наявну у цьому же підприємстві, установі, організації, а також з`ясувати чи має він переважне право на залишення на роботі згідно критеріїв визначених ст. 42 КЗпП. Однак, здійснивши детальний аналіз професійно-трудової діяльності позивача відповідач дійшов висновку, що він не відноситься до тих осіб які мають переважне право на залишення на роботі згідно вказаної норми. Також вважає безпідставною вимогу позивача щодо поновлення його на рівнозначній посаді, оскільки це не передбачено КЗпП. Вважає і неприпустимим стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в разі поновлення його на роботі, оскільки відповідачем йому було виплачено вихідну допомогу при звільненні.

Процесуальні дії вчинені судом.

08.07.2021 року ухвалою суду у задоволенні клопотання представника відповідача про проведення судового засідання у режимі відео конференції відмовлено.

13.07.2021 року ухвалою суду клопотання представника відповідача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції задоволено.

25.08.2021 року ухвалою суду клопотання представника відповідача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції задоволено.

30.08.2021 року ухвалою суду клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі залишено без задоволення.

31.08.2021 року ухвалою суду клопотання представника відповідача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції задоволено.

Інші процесуальні дії судом не вчинялись.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав зазначених у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, з підстав зазначених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Обставини справи.

Згідно долученої до позовної заяви копії трудової книжки позивача, останній з 10 грудня 2010 року безперервно працював в системі Головавтотрансінспекції, Укртрансінспекції, та Державної служби України з безпеки на транспорті, а саме:

- з 10.12.2010 року на посаді провідного спеціаліста відділу ліцензування Територіального управління Головавтотрансінспекції у Закарпатській області;

- з 09.08.2012 року на посаді головного спеціаліста відділу ліцензування та адміністративних послуг Управління Укртрансінспекції у Закарпатській області;

- з 28.04.2014 року на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на наземному транспорті Управління Укртрансінспекції у Закарпатській області;

- з 12.01.2016 року на посаді головного спеціаліста відділу надання адміністративних послуг Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області;

- з 23.08.2016 року на посаді головного спеціаліста відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області.

З 13.02.2019 року працював на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області. За своїми посадовими обов`язками, позивач здійснював контроль за безпекою на транспорті. Вказану посаду позивача не віднесено до посад державної служби.

02.11.2020р. позивач був попереджений про звільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті №384-к від 17.03.2021 р. позивач був звільнений з посади старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області з 19 березня 2021 р., відповідно до пункту 1 частини першої статті 40, статті 40 КЗпП України.

Не погоджуючись із оскарженим наказом відповідача № 384-к від 17.03.2021 р., Позивач звернувся із даним позовом до суду.

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 43 Конституції України, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У частині 2 статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

Стаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2009 року № 1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.

За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому, частиною 2 статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Порядок вивільнення працівників регулюється статтею 49-2 КЗпП України, відповідно до якої про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Висновки суду.

Заслухавши доводи сторін, дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінюючи рішення суб`єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ст. 2 КАС України та доходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 02.11.2020 року позивач отримав попередження за підписом Голови Державної служби України з безпеки на транспорті Є.Прокопчук відповідно до якого, його повідомили про звільнення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, не раніш ніж через два місяці з дати ознайомлення з цим попередженням.

Одночасно у вищезазначеному попередженні відповідач його обґрунтовує посилаючись на наказ Укртрансбезпеки від 09.09.2020 року № 340 «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки» та наказ Укртрансбезпеки від 13.10.2020 року № 390 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік», вказуючи, що займана позивачем посада старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області скорочена.

Згідно вищевказаного наказу №390 від 13.10.2020 року введено в дію структуру затверджену наказом Укртрансбезпеки від 09.09.2020 року № 340 «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки» та штатний розпис Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік.

Згідно вищевказаного наказу №340 від 09.09.2020 року, зокрема Управління Укртрансбезпеки у Львівській області, Управління Укртрансбезпеки у Закарпатській області та Управління Укртрансбезпеки у Івано-Франківській області реорганізовано шляхом злиття у Західне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки (п.2). Утворено, зокрема відділ державного контролю за безпекою на транспорті у Закарпатській області у Західному міжрегіональному управлінні Укртрансбезпеки та відділ надання адміністративних послуг у Закарпатській області у Західному міжрегіональному управлінні Укртрансбезпеки (п.3). Затверджено структуру Укртрансбезпеки штатною чисельністю 613 осіб (п.5).

Згідно затвердженої вищевказаним наказом №340 від 09.09.2020р. нової структури Державної служби з безпеки на транспорті на 2020 рік, кількість штатних одиниць у Відділі державного контролю за безпекою на транспорті у Закарпатській області (п.25.3 Структури) становить – 4, у Відділі надання адміністративних послуг у Закарпатській області кількість штатних одиниць також становить – 4 (п.25.4 Структури).

Щодо відсутності пропозиції зі сторони Відповідача працівникові іншої роботи на тому самому підприємстві, установі організації, як це зазначено в частині 2 статті 49-2 КЗпП України, то Державна служба України з безпеки на транспорті, здійснивши детальний аналіз професійно - трудової діяльності позивача, щодо відповідності критеріям, які встановлені в ст.42 КЗпП України, прийшла до висновку, що позивач не відноситься до тих осіб, які мають переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в порівнянні з іншими особами, посади яких підпали під скорочення.

Таким чином, 17.03.2021 року згідно із наказом Державної служби України з безпеки на транспорті № 384-к «Про звільнення ОСОБА_1 » старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Закарпатській області Волощука Юрія було звільнено із займаної посади відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40, 44 КЗпП України.

Аналізуючи вищезазначені положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд не погоджується із висновками Відповідача, які викладені у відзиві на позов, з огляду на наступне.

Суд зазначає, що поняття зміни в організації виробництва і праці є загальною підставою для звільнення, яка включає в себе окремі, певні і самостійні підстави для такого звільнення, а саме ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові усі наявні в установі вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП, може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Таким чином, суд вважає за доцільне зазначити, що у разі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні, звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо.

Відповідач зазначає, що внаслідок змін у штатному розписі затверджених вищевказаним наказом № 390 від 13.10.2020 року, штат працівників Західного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки скоротився майже вдвоє, що Позивач не мав переважного права на залишення на роботі, та перелічує критерії, визначені у ст.42 КЗпП, проте, суд зазначає, що згідно ч.3 ст.49-2 КЗпП власник зобов`язаний був запропонувати Позивачу іншу роботу в тій же організації, але жодної посади запропоновано не було.

При цьому, відповідач визнає той факт, що кількість штатних одиниць Укртрансбезпеки залишилася незмінною – 613 осіб, що вказує на те, що відповідач мав наявні вакантні посади, в тому числі і в інших областях.

Доказів того, що залишені на роботі працівники були такими, що мали переважне право порівняно з Позивачем, відповідачем до суду не надано, також як і «детальний аналіз професійно-трудової діяльності» позивача. Надані суду представником відповідача довідка директора Департаменту ДСУ з безпеки на транспорті за №49760/4.1/18-21 від 02.09.2021 року, протокол №2 засідання Комісії з питань переведення на посади або можливого вивільнення державних службовців та працівників Укртрансбезпеки від 02.11.2020 року та службова записка не є належним доказом цього і такі не містить вищевказаної інформації.

Суд зазначає, що пропозиція щодо зайняття вакантних посад є не правом, а обов`язком власника підприємства у разі скорочення штату (чисельності працівників), який ним виконаний не був, відповідно до вимог ст. 49-2 КЗпП України.

Відповідач погоджується, що при скороченні штату працівників роботодавець зобов`язаний запропонувати роботу виключно на тому самому підприємстві, установі, організації, де працює працівник та за умови наявності відповідної вакансії, проте, суд зазначає, що Західне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки не є юридичною особою, а є структурним підрозділом Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), а тому Позивачу повинні були бути запропоновані вакансії в усіх структурних підрозділах.

Водночас, Відповідачем, на виконання вимог ч. 2 ст.77 КАС України, суду не надано жодних доказів на підтвердження того, що позивачу була запропонована будь-яка інша посада в Державній служби України з безпеки на транспорті, від якої він відмовився, як і не надано доказів щодо неможливості переведення позивача у зв`язку з його низькою кваліфікацією, та продуктивністю праці, що свідчить про порушення відповідачем процедури звільнення позивача із займаної посади.

Суд зазначає, що встановлена законодавством можливість змін в організації виробництва і праці державної установи (організації), не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників такої установи. Натомість, означене зобов`язання Державної служби України з безпеки на транспорті не виконано, чим порушено права Позивача.

Суд бере до уваги і правові висновки Касаційного адміністративним судом у складі Верховного суду викладені у постанові від 29.04.2020 року у справі №812/1303/17, згідно з яких вказано, що визначена КЗпП України процедура звільнення у випадку реорганізації, яка супроводжується скороченням чисельності працівників або штату, спрямована не на те, щоб витримати строк тривалістю два місяці і після того звільнити працівника, а насамперед на те, щоб протягом цього строку вживати заходів для того, щоб працевлаштувати осіб в межах можливостей, в цьому випадку, суб`єкта призначення. При скороченні чисельності штату звільнень не оминути, однак дії роботодавця мають засвідчити, що він справді вживав заходів для працевлаштування осіб з урахуванням, зокрема, переважного права на залишення на роботі, а також кваліфікаційних вимог до посади

Таким чином беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що звільнення позивача з посади старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Закарпатській області, у зв`язку із скороченням штату працівників Укртрансбезпеки, проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а відтак, спірний Наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 17 березня 2021 р. №384-к підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Отже, беручи до уваги викладене, з урахуванням встановлення судом протиправності Наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 17 березня 2021 р. №384-к, позовна вимога щодо поновлення позивача на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Закарпатській області, також підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Твердження відповідача, що факт виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні є підставою для відмови в стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і є безпідставними.

В силу положень пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), він застосовується у випадку вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (пункт 8 Порядку № 100).

Зміст наведених норм дає підстави для висновку про те, що ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, суд має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку №100.

Згідно з положеннями п. 4 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Відповідно до п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наявної у матеріалах справи Довідки Державної служби України з безпеки на транспорті, за підписами Голови Є.Прокопчук та начальника фінансово-економічного управління - головного бухгалтера О.Богорська, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 307,69 грн.

Отже, розрахунок грошового забезпечення за час вимушеного прогулу судом здійснено наступним чином: позивач ОСОБА_1 звільнений з посади 19.03.2021р. Останній день роботи є днем звільнення. Період вимушеного прогулу складає 114 робочих днів, зокрема, у період з 22.03.2021р. по 06.09.2020 р. (не більше ніж за рік, ч.3 ст.235 КЗпП).

Два попередні місяці, що передували звільненню січень 2021 - лютий 2021 року. Грошове забезпечення: 307,69 грн./день х 114 днів вимушеного прогулу = 35076,66 грн. (тридцять п`ять тисяч сімдесят шість гривень 66 коп.)

Таким чином, беручи до уваги наведене, а також те, що позовні вимоги Позивача про скасування наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 17 березня 2021 р. №384-к про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Закарпатській області, поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Закарпатській області, підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22.03.2021 року по 06.09.2021 року у розмірі 5999,96 (п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 96 копійок) грн.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача запропонувати позивачу посаду, рівнозначну посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Закарпатській області, то така задоволенню не підлягає, оскільки є передчасною.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 та 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи та на підставі наведеного, суд вважає, що рішення у частині поновлення позивача на посаді та стягнення суми середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250-251, 371 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ голови Державної служби України з безпеки на транспорті Є. Прокопчук від 17.03.2021 року №384-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Закарпатській області з 22 березня 2021 року

Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (проспект Перемоги, буд. 14,м. Київ 135,01135 , код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме: з 22 березня 2021 року по 06 вересня 2021 року, із утриманням із цієї суми обов`язкових платежів (податків та зборів) у розмірі 35076,66 грн. (тридцять п`ять тисяч сімдесят шість гривень 66 копійок).

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді старшого державного інспектора відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті Управління Укртрансбезпеки в Закарпатській області та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу – у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 5999,96 (п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 96 копійок) грн.

У задоволенні позову у частині інших позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України повний текст рішення складено та підписано 13.09.2021 року.

СуддяЮ.Ю.Дору