Рішення № 99576139, 13.09.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2021 року м. Житомир справа № 240/528/21

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Токаревої М.С.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0281 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини А 0281 у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0281 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період 2015-2017 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.05.2020;

- зобов`язати військову частину А0281 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2017 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.05.2020;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0281 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 2018 року по травень 2020 року;

- зобов`язати військову частину А0281 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 2018 року по травень 2020 року;

визнати протиправною бездіяльність військової частини А 0281 щодо невиплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 13.05.2020;

- зобов`язати військову частину А 0281 нарахувати та виплатити компенсацію за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 13.05.2020.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на день звільнення з ним не було проведено розрахунок та не виплачено індексацію грошового забезпечення. Крім того зазначив, що відповідно до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій додатково надаються відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Позивач вказує, що право на отримання відповідної додаткової відпустки за період з 2015 по 2017 роки не використав, разом з тим, відповідач при проведенні з ним розрахунку при звільненні протиправно не нарахував та не виплатив компенсацію за невикористані дні відпустки. У зв`язку із чим позивач звернувся до відповідача із заявою щодо проведення розрахунку та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2017 роки, проте отримав відмову у такому нарахуванні та виплаті. Також вказує, що під час звільнення з військової служби не одержав кошти за неотримане речове майно. На своє звернення щодо проведення такої виплати отримав відмову. Такі дії відповідача вважає протиправними та такими що порушують його конституційні права, в зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач у строк та в порядку подав відзив на позовну заяву за змістом якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідач вказує, що за період з січня по березень 2018 року розмір грошового забезпечення позивача не передбачав виплату індексації, оскільки його було збільшено за рахунок преміювання, з 01.03.2018 по листопад 2018 року, розмір грошового забезпечення військовослужбовців було збільшено постановою КМУ №704, а розмір інфляції не перевищував 103%, а тому відсутні підстави для виплати індексації грошового забезпечення, а з грудня 2018 року позивачу нараховувалась індексація. Крім того зазначено, що позивач не надав доказів що ним не було використано відпустку, як учаснику бойових дій за період 2015-2017 років, та не було надано доказів про можливе отримання такої компенсації. Також відповідач посилається на те, що позивач не звертався з рапортом про виплату компенсації за неотримане речове майно.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу та з 13.05.2020 його виключено зі списків особового складу військової частини А 0281.

Вважаючи, що він має право на виплату сум індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також компенсацію за неотримане речове майно позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо компенсації за неотримане речове майно суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XII зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 р. зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону № 2011-XIІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII).

Згідно із ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Як передбачено приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до п. п. 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Відповідач заперечує, що позивач з таким рапортом звертався під час проходження служби.

Докази того, що у період проходження військової служби, при звільненні, позивач звертався з відповідним рапортом про виплату компенсації, матеріали справи не містять.

З огляду на наведені обставини суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно.

Що стосується індексації грошового забезпечення суд зазначає наступне.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).

Згідно п. 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме:

1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів;

2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;

3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;

4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються;

6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів;

7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Про те, позивачу за період з 01.01.2018 по 28.02.2018 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що свідчить про протиправну бездіяльність, оскільки будь-які дії стосовно вказаних виплат ним не впинялися, а тому позов у цій частині не підлягає задоволенню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за вказаний період.

Відсутність механізму виплати індексації не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.

Крім того, що стосується посилань представника відповідача на те, що коштів на індексацію грошового забезпечення військовослужбовців не було призначено, суд враховує, що Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Суд зауважує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.

Варто також додати, що в своїй діяльності відповідач має діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу, а тому посилання відповідача на листи Мінсоцполітики Департаменту, як підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивача, є хибними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а роз`яснення Міністерства соціальної політики України не є нормативно-правовими актами.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 року в редакції від 24 лютого 2018 року, яка набрала чинності з 01 березня 2018 року, було змінено систему виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та розміри тарифних ставок. Відповідно до п. 4 цієї Постанови №704, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу осіб рядового та начальницького складу.

Так, п. 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у п. 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 %, що спростовує доводи представника про індекс споживчих цін у розмірі 241,7%.

Отже, відповідно до п. 5 вказаного Порядку, проведення індексації грошових доходів населення, індекс споживчих цін у березні 2018 року рівний 1 та індексація грошового забезпечення не нараховується.

Відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%, а тому передбачені Законом №1282-XII підстави для індексації грошового забезпечення позивача за період з березня 2018 року по листопад 2018 року були відсутні.

Отже, право на проведення індексації грошових доходів у військовослужбовців з урахуванням базового місяця березень 2018 року виникло лише в грудні 2018 року.

З наявної у матеріалах справи довідки військової частини А0281 від 12.02.2021 №498 вбачається , що у період з грудня 2018 по 13 травня 2020 індексація позивачу нарахована та виплачена в повному обсязі.

З огляду на наведені обставини, позов у частині, що стосується індексації грошового забезпечення підлягає задоволенню лише щодо періоду з 01.01.2018 по 28.02.2018.

Що стосується позовних вимог позивача з приводу ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.

У матеріалах справи міститься копія посвідчення НОМЕР_1 від 03.06.2015, яка підтверджує право ОСОБА_1 , на пільги встановлені учасникам бойових дій та підтверджує його статус учасника бойових дій.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд ураховує, що дана справа є типовою справою щодо зразкової справи № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) та зазначає слідуюче.

Пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Надання додаткової відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності передбачено вимогами ст. 16-2 Закону № 504/96-В. Зокрема учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.

Згідно із пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2011-XII), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

За змістом пункту 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

У пункті 19 вказаної статті Закону № 2011-ХІІ визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII та "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-XII (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Разом з тим, за змістом ч. 1 ст.1 Закону № 1932-XI, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

При цьому, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз.3 ч.1 ст.1 Закону № 3543-XII).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток, у відповідності до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, разом з тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується вищевикладеними нормативно-правовими актами.

Відтак, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Аналогічний висновок зроблено Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в рішенні від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18, яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 залишено без змін.

При цьому суд ураховує, що Верховним Судом указано, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Як вже зазначалось судом, позивача було виключено зі списків військової частини з 13.05.2020, то саме цю дату необхідно застосовувати відповідачу для обрахунку компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік.

Інші доводи відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки спростовуються висновками суду.

Отже, відповідач не довів правомірність ненарахування та невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, що свідчить про наявність протиправної бездіяльності.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Відповідачем в порушення ч.2 ст.77 КАС України не доведено правомірність своєї бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення, а тому позовні вимоги слід задовольнити.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених витрат по сплаті судового збору, питання про його розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини А0281 (пр-т Миру, 39, м.Житомир,10004, код ЄДРПОУ 08104621) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А 0281 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період 2015-2017 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.05.2020.

Зобов`язати військову частину А0281 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2017 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13.05.2020.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0281 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період військової служби з 01.01.2018 по 28.02.2018.

Зобов`язати військову частину А0281 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період військової служби з 01.01.2018 по 28.02.2018.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева