Рішення № 99576100, 13.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2021 р. Справа№200/8404/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що у період з 01.07.2014 по 01.12.2015 та з 01.07.2018 по 01.03.2020 він не отримував страхові виплати. Позивач звертався із заявою від 13.10.2020 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області стосовно порядку зарахування на його особистий рахунок суми заборгованості страхових виплат. Проте, листом від 23.10.2020 відповідач повідомив, що після оприлюднення окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, відділенням буде винесено рішення щодо сплати заборгованості по страховим виплатам ОСОБА_1 .

Позивач також звернувся через адвоката Корнієнко А.А. з вимогою до відповідача виплатити заборгованість по страховим виплатам, але відповідач проігнорував адвокатський запит та надав листа, що питання виплати заборгованості по страховим виплатам ОСОБА_1 не порушувалося. На переконання позивача, бездіяльністю, що полягає у невиплаті страхових виплат, відповідач грубо порушив охоронювані Конституцією та Законами України його права.

З огляду на наведене, позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо невиплати заборгованості зі страхових виплат ОСОБА_1 ;

зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити заборгованість із щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01.07.2014 по 01.12.2015 та з 01.07.2018 по 01.03.2020.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов. Так, в обґрунтування незгоди представник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області зазначає, що згідно з відомостями інформаційно-аналітичної системи Фонду, потерпілий ОСОБА_1 з 01 вересня 2017 року по 31 червня 2018 року перебував на обліку та отримував страхові виплати як внутрішньо переміщена особа в Слов`янському відділенні управління Фонду соціального страхування України в Донецькій області. Відділенням виплачено заборгованість з 01 грудня 2015 роки по 31 серпня 2017 роки в повному обсязі. З липня 2018 року Слов`янське відділення припинило щомісячні страхові виплати, у зв`язку із зміною місця проживання на підставі особистої заяви потерпілого. З березня 2020 року ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа повторно звернувся до Слов`янського відділення із заявою про продовження страхових виплат. Виплати відновлено з 01 березня 2020 року. Як вказує відповідач, з липня 2014 року по листопад 2015 року та з липня 2018 року по лютий 2020 року позивач не звертався до органів Фонду соціального страхування України за продовженням страхових виплат та не перебував на обліку у будь-якому відділенні Фонду як внутрішньо переміщена особа, тому страхові виплати за спірний період йому не нараховувались, отже відсутня будь-яка заборгованість за даний період перед позивачем.

З огляду на наведене, на переконання відповідача, вимоги позивача про зобов`язання нарахувати та сплатити заборгованість з липня 2014 року по листопад 2015 року та з липня 2018 року по лютий 2020 року є безпідставними та необґрунтованими.

Ухвалою від 12.07.2021 Донецький окружний адміністративний суд задовольнив клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду із даною позовною заявою. Визнав поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду із даним адміністративним позовом та поновив пропущений строк звернення до суду. Клопотання представника позивача про відстрочення ОСОБА_1 сплати судового збору - задовольнив. Відстрочив позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі. Прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії та відкрив провадження по справі № 200/8404/21. Розгляд адміністративної справи № 200/8404/21 визначив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (а.с. 9-11).

Позивач є внутрішньо-переміщеною особою із зареєстрованим місцем фактичного проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 12.09.2017 № 0000326760 (а.с.13).

Позивач є особою, яка отримує страхові виплати, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що підтверджується відповідачем.

ОСОБА_1 з 01 вересня 2017 року по 31 червня 2018 року перебував на обліку та отримував страхові виплати як внутрішньо переміщена особа в Слов`янському відділенні управління Фонду соціального страхування України в Донецькій області на підставі особистої заяви (а.с.32, 33).

З липня 2018 року Слов`янське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області припинило щомісячні страхові виплати, у зв`язку із зміною місця проживання на підставі особистої заяви потерпілого від 29.05.2018, відповідно до постанови від 15.06.2018 № 0536/6577/6577/29 (а.с.34, 35).

У березні 2020 року ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа повторно звернувся до Слов`янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою про продовження страхових виплат. Виплати відновлено з 01 березня 2020 року (а.с.36-37).

Згідно з довідкою Дружківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 27.07.2021 № 23.05-24/1003 про нараховані та виплачені страхові виплати встановлено, що потерпілому ОСОБА_1 з 01.12.2014 по 01.12.2015 та з 01.07.2018 по 01.03.2020 страхові виплати не нараховувались та не виплачувалися. Страхові виплати з липня 2014 по листопад 2014 року включно є нарахованими, проте не виплаченими (а.с. 30-31).

13 жовтня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату заборгованості зі сплати страхових виплат 01.07.2014 по 01.12.2015 та з 01.07.2018 по 01.03.2020 (а.с.14).

Листом від 23.10.2020 № 36.04-24/3393 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що після оприлюднення окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, відділенням буде винесено рішення щодо сплати заборгованості по страховим виплатам ОСОБА_1 (а.с.15).

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості зі страхових виплат, звернувся до суду з цим позовом.

Судом встановлено, що право позивача на отримання страхових виплат відповідачем не оспорюється.

В судовому порядку виплата страхових виплат позивачу не припинялася.

Спірним питанням даної справи є правомірність припинення виплати страхових виплат позивачу.

Статтею 3 Конституції України гарантовано, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Положеннями статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV від 23.09.1999 (далі - Закон № 1105-XIV).

Положеннями статті 3 Закону № 1105-XIV визначено принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема, законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Частиною першою статті 47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п`ята статті 47 Закону № 1105-XIV).

Виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці” (частина четверта, сьома статті 47 Закону № 1105-XIV).

Відповідно до частини першої статті 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Суд зазначає, що відповідно до частин п`ятої, шостої статті 47 Закону № 1105-XIV, страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них; страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв`язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров`я.

Суд зазначає, що позивачу встановлена втрата працездатності безстроково, тому в даному випадку відсутні підстави для невиплати раніше призначених щомісячних страхових виплат. Вказане жодним чином не спростовується відповідачем.

На підставі зазначеного, суд дійшов висновку про те, що невиплата належних позивачу страхових виплат у період з 01.07.2014 по 01.12.2015 та з 01.07.2018 по 01.03.2020 є протиправною, оскільки не відповідає зазначеним критеріям правомірності.

Крім того, відповідач, не виплативши соціальні виплати за відсутності передбачених законами України підстав, порушив право позивача на їх отримання, при цьому, зазначене право є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.

Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. В порядку статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що виключає додаткові обмеження для внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Стаття 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно статті 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина шоста статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Враховуючи викладене, суд вважає доцільним застосувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові по справі № 243/3505/16-ц від 20.09.2018 року, в яких зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 року № 6-51цс17, та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”).

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Так, Європейський суду з прав людини в рішенні від 26.06.2014 у справі “Суханов та Ільченко проти України” (заяви № 68385/10 та 71378/10, пункт 52 рішення), а також в рішенні від 19.06.2012 у справі “Хонякіна проти Грузії” (Khoniakinav.Georgia, заява № 17767/08, пункт 72 рішення), зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Оскільки наявними матеріалами справи підтверджено невиплату позивачу заборгованості зі страхових виплат у період з 01.07.2014 по 01.12.2015 та з 01.07.2018 по 01.03.2020, є підстави вважати, що бездіяльність відповідача є протиправною. Адже суб`єкт владних повноважень діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, без дотримання правил статті 2 КАС України.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає доцільним застосувати висновки Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, які викладені в постанові від 21.08.2018 у справі № 219/3611/17, а саме: “Без відкриття позивачем рахунку в установі - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі – ПАТ "Державний ощадний банк України"), у відповідача відсутні правові підстави для виплати пенсії з 01.07.2016 року і заборгованість з виплати пенсії, яка повинна нараховуватися відповідачем щомісячно з 01.07.2016 може бути виплаченою за умови відкриття позивачем рахунку в ПАТ «Державний ощадний банк України».

За приписами частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на те, що суд дійшов висновку, що саме бездіяльність суб`єкта владних повноважень щодо невиплати позивачеві страхових виплат за спірний минулий період була протиправною, порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу страхові виплати за період з 01.12.2014 по 01.12.2015 та з 01.07.2018 по 01.03.2020 та виплатити виниклу заборгованість з щомісячних страхових виплат на рахунок, відкритий у ПАТ “Державний ощадний банк України”.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що страхові виплати за період з 01.07.2014 по 01.12.2014 вже є нарахованими, а тому є підстави лише для зобов`язання відповідача виплатити вказану заборгованість.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача, на те, що після оприлюднення окремого порядку визначеного Кабінетом Міністрів України відділенням буде винесено рішення щодо сплати заборгованості по страховим виплатам, з огляду на наступне.

Так, вказане посилання є необґрунтованим, оскільки згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: основи соціального захисту.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Жодних змін у Закон № 1105-XIV з приводу особливостей виплати заборгованості з соціальних виплат особам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Відповідно до ст. 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд виходив з такого.

Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 12.07.2021 відстрочив позивачу сплату судового збору до ухвалення рішення по цій справі.

Частиною 3 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки сплату судового збору відстрочено до ухвалення судового рішення у даній справі, а судовий збір не сплачено, суд дійшов висновку про необхідність стягнення суми судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету України.

При цьому, суд наголошує, що у своїх позовних вимогах позивач просить нарахувати та виплатити йому страхові виплати за весь період. Проте, страхові виплати за п`ять місяців вже є нарахованими, а тому суд задовольняє частково позовні вимоги. На переконання суду, в даному випадку є підстави для застосування ч. 8 ст. 139 КАС України, а саме для стягнення всієї суми судового збору з відповідача, адже ключовим моментом є саме виплата на користь позивача заборгованості.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 12, 72-77, 94, 139, 192-193, 242-246, 257-258, 293, 295, 297 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Свободи, буд. 5, код в ЄДРПОУ 41325231) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, яка виразилась у невиплаті заборгованості зі страхових виплат ОСОБА_1 за період з 01.07.2014 по 01.12.2015 та з 01.07.2018 по 01.03.2020.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати ОСОБА_1 страхові виплати за період з 01.12.2014 по 01.12.2015 та з 01.07.2018 по 01.03.2020, а також виплатити ОСОБА_1 заборгованість зі страхових виплат за період з 01.07.2014 по 01.12.2015 та з 01.07.2018 по 01.03.2020 на рахунок, відкритий у ПАТ “Державний ощадний банк України”.

В решті заявлених позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області судовий збір в розмірі 908, 00 грн (дев`ятсот вісім гривень).

Повний текст рішення складено та підписано 13 вересня 2021 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Голуб