Рішення № 99576090, 09.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2021 р. Справа№200/7364/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – відповідач-1 управління) про:

- визнання протиправними дії Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо неврахування до загального страхового стажу періодів роботи з 15.07.1990 по 10.01.1991, з 30.01.1992 по 08.06.1992, періоду отримання допомоги по безробіттю з 17.03.2016 по 16.01.2017, до пільгового стажу за списком №1 періодів роботи з 06.08.2015 по 29.02.2016, з 01.06.2018 по 14.08.2020, до пільгового стажу в районі Крайньої Півночі з пільговим коефіцієнтом із розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців періодів роботи з 18.05.1985 по 04.04.1986, з 14.04.1986 по 17.05.1987, з 29.06.1987 по 31.10.1987, з 18.12.1987 по 16.02.1988, з 29.03.1990 по 11.07.1990, з 15.07.1990 по 01.01.1991,

- зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії з 02 вересня 2020 року із зарахуванням до загального страхового стажу періодів роботи з 15.07.1990 по 10.01.1991, з 30.01.1992 по 08.06.1992, періоду отримання допомоги по безробіттю з 17.03.2016 по 16.01.2017, до пільгового стажу за Списком № 1 періодів роботи з 06.08.2015 по 29.02.2016, з 01.06.2018 по 14.08.2020, до пільгового стажу в районі Крайньої Півночі з пільговим коефіцієнтом із розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців періодів роботи з 18.05.1985 по 04.04.1986, з 14.04.1986 по 17.05.1987, з 29.06.1987 по 31.10.1987, з 18.12.1987 по 16.02.1988, з 29.03.1990 по 11.07.1990, з 15.07.1990 по 01.01.1991.

В обґрунтування позову зазначено, що за результатом розгляду заяви позивача від 02.09.2020 року про призначення пенсії відповідно до п. 2 ч. 2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Волноваським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України було призначено йому пенсію. Разом з тим, у подальшому стало відомо, що відповідачем не було враховано певні періоди його роботи у загальний трудовий стаж, певні періоди роботи у стаж роботи за Списком №1, а також періоди роботи у місцевості, прирівняній до району Крайньої Півночі, не були враховані у його стаж з коефіцієнтом 1,5.

Позивач не погоджується з такими діями відповідача, вважає їх протиправними, у зв`язку з чим, змушений був звернутися до суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судових засідань та повідомлення (виклику) учасників справи, поновлено позивачеві строк звернення до суду, залучено до участі у справі у якості другого відповідача Волноваське об`єднане управління Пенсійного фонду України (далі – відповідач-2).

У строк, встановлений судом, відповідачем-1 було надано відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив про те, що періоди роботи позивача з 15.07.1990 по 10.01.1991 та з 30.01.1992 по 08.06.1992 не зараховані до страхового стажу, оскільки записи здійснені з порушенням Інструкції №162. Період отримання допомоги по безробіттю з 17.03.2016 по 16.01.2017 не зараховано до страхового стажу, оскільки у довідці ОК-5 відсутня інформація про отримання позивачем допомоги по безробіттю та відповідно перебування на обліку в центрі зайнятості. Періоди роботи позивача з 06.08.2015 по 29.02.2016 та з 01.06.2018 по 14.08.2020 не зараховано до пільгового стажу за Списком №1 у зв`язку з відсутністю копій наказів про проведення атестації робочих місць за спірні періоди. Періоди роботи позивача в районі Крайньої Півночі з 18.05.1985 по 04.04.1986, з 14.04.1986 по 17.05.1987, з 29.06.1987 по 31.10.1987, з 18.12.1987 по 16.02.1988, з 29.03.1990 по 11.07.1990, з 15.07.1990 по 01.01.1991 не враховані до пільгового стажу, оскільки позивачем не надано жодного документу, які підтверджують право на пільги робітникам, що працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі.

На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 04 серпня 2021 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.

05 липня 2021 року позивач надав до суду заперечення на відзив на позовну заяву. Зазначив, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку пенсіонера надавати окрім пільгових довідок накази про атестацію робочих місць. Також зазначив, що належне заповнення трудових книжок є обов`язком роботодавця, а не працівника та те, що відсутність строкових трудових договорів за наявності відповідних записів у трудовій книжці не є підставою для неврахування періодів у трудовий стаж у пільговому коефіцієнті.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду отримання допомоги по безробіттю зазначив, що відповідачем не було використано надані повноваження, не направлялось запиту до центру зайнятості з метою з`ясування отримання допомоги по безробіттю.

Ухвалою суду від 20 серпня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Сторони про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, до суду не з`явились.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідач-2 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, або будь-яких інших письмових пояснень з приводу висвітлення своєї правової позиції відносно спору.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України (паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Волноваським РВ УМВС України в Донецькій області 15 квітня 1998 року), зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Як встановлено судом 02 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України з заявою №4147 про призначення пенсії за віком.

З 02 вересня 2020 року позивачу призначено пенсію за віком.

Згідно розрахунку стажу ОСОБА_1 , відповідачем-2 не зараховано до страхового стажу періоди: з 15.07.1990 по 10.01.1991, з 30.01.1992 по 08.06.1992, з 17.03.2016 по 16.01.2017 та до пільгового стажу за списком №1 періоди: 06.08.2015 по 29.02.2016, з 01.06.2018 по 14.08.2020, до стажу на пільгових умовах (з пільговим коефіцієнтом) періоди роботи з 18.05.1985 по 04.04.1986, з 14.04.1986 по 17.05.1987, з 29.06.1987 по 31.10.1987, з 18.12.1987 по 16.02.1988, з 29.03.1990 по 11.07.1990, з 15.07.1990 по 01.01.1991.

Листом від 13.04.2021 року №0576-02-8/6697 Волноваське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області за результатом розгляду адвокатського запиту повідомило про те, що позивачу призначено пенсію за віком на пільгових умовах з 02.09.2020 року відповідно до п.2 ч.1 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Загальний стаж роботи позивача складає 28 років 10 місяців 20 днів, коефіцієнт стажу-0,28833. Стаж враховано по 31.07.2020 року. Також, зазначено, що жодних документів, які підтверджують право на пільги працівників, що працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі позивачем не надавались.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та іншими нормативними документами.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон № 1058-ІV від 09.07.2003 року «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).

Відповідно до статті 1 Закону №1058, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди цим особам пенсії призначаються органами Пенсійного фонду за нормами цього закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Положеннями частини першої статті 114 Закону № 1058 передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 114 Закону №1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що право особи на призначення пільгової пенсії згідно має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала на роботах, віднесених до Списків № 1 або № 2, і необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт за Списком № 1 або № 2.

Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 06 грудня 2015 року у справі № 686/19687/14а.

Щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 15.07.1990 по 10.01.1991 та з 30.01.1992 по 08.06.1992, суд зазначає наступне.

Як вбачається з трудової книжки позивача НОМЕР_3 , у період з 15.07.1990 року (запис №25) по 10.01.1991 року (запис №26) позивач працював у Виробничо-будівельному кооперативі «Світлана» у м. Сургут, у період з 30.01.1992 року (запис №27) по 08.06.1992 року (запис №28) працював на орендному підприємстві м. Волноваха.

Підставою для не зарахування до страхового стажу спірних періодів слугувала відсутність у трудовій книжці наказів про звільнення позивача з роботи (запис №26) та прийняття позивача на роботу (запис №27).

Періоди спірної трудової діяльності позивача регулювались Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162), яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993.

Підпунктом 1.1 Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до п. 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до абз.3 підпункту 2.3. пункту 2 Інструкції №162 передбачалося, що записи виробляються акуратно, пір`яний чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору, аналогічні положення містить абзац 3 пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993, де передбачено, що записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до абз.1 п.2.25 п.2 Інструкції 162 записи про причини звільнення повинні вироблятися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюваннями чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Пунктом 2.11 Інструкції №162 встановлено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

Пункт 4.1. Інструкції, містить вимоги про те, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (п. 8.1. Інструкції).

Згідно пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

З огляду на зазначені нормативні акти, можливо прийти до висновків, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Відповідач-2, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів, не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач-1 має зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 15.07.1990 по 10.01.1991 та з 30.01.1992 по 08.06.1992.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду перебування позивача у Волноваському районному центрі зайнятості з 17.03.2016 року по 16.01.2017 року, суд зазначає наступне.

Статтею 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином до 01.01.2004 стаж підтверджується документально, в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Підпунктом "а" частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 N 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за N 1566/11846.

Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій передбачено, що період отримання допомоги по безробіттю підтверджується до 01 січня 2010 року на підставі записів у трудовій книжці, а починаючи з 01 січня 2010 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

В наявній в матеріалах справи Довідці ОК-5 (Індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 ) відсутні відомості щодо отримання позивачем допомоги по безробіттю у період з 17.03.2016 року по 16.01.2017 року.

Разом з тим, на виконанням ухвали суду від 05 серпня 2021 року Волноваським районним центром зайнятості було надано довідки від 13 серпня 2021 року з якої вбачається, що за період з 17 березня 2016 року по 27 вересня 2016 року та з 25 листопада 2016 року по 16 січня 2017 року позивачу виплачена допомога по безробіттю.

Враховуючи приписи вищезазначеного законодавства, суд вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди з 17 березня 2016 року по 27 вересня 2016 року та з 25 листопада 2016 року по 16 січня 2017 року.

Водночас, оскільки відповідно до наданих довідок у період з 28 вересня 2016 року по 24 листопада 2016 року позивачу не виплачувалась допомога по безробіттю, підстави для зарахування цього періоду до його страхового стажу відсутні.

Підставою для не зарахування до пільгового стажу за Списком №1 періодів роботи позивача з 06.08.2015 по 29.02.2016, з 01.06.2018 по 14.08.2020 слугувала відсутність копій наказів про проведення атестації робочих місць за спірні періоди, на що суд зазначає наступне.

В трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 у спірні періоди містяться записи про те, що він у період з 06.08.2015 року (запис №54) по 29.02.2016 року (запис №55) працював на ТОВ «Метінвест-Промсервіс» та з 01.06.2018 року (запис №63) по 14.08.2020 року (запис №64) працював на ТОВ «Метінвест-Промсервіс» та виконував ремонтні роботи в агломераційному виробництві (ЦСО).

Згідно Довідки ТОВ «Метінвест-Промсервіс» від 14.08.2020 року №227 що уточнює особливий характер роботи або умови праці, необхідні для призначення пільгової пенсії, ОСОБА_1 працював повний робочий день на ТОВ «Метінвест-Промсервіс» і за період з 06.08.2015 року по 29.02.2016 року та з 01.06.2018 року по теперішній час виконує ремонтні роботи в агломераційному виробництві (ЦСО), що передбачені Списком №1 розділ II підрозділ 2 підстава Постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 року №461, від 04.07.2017 року №479.

Також, у зазначеній довідці є посилання на накази про проведення атестації за відповідною посадою на підприємстві: Наказ №330 від 07.05.2014 року, №308 від 30.11.2015 (про використання атестації), №512 від 03.05.2019 року.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком та розробленими на виконання постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 1 вересня 1992 року № 41.

Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Мінпраці від 18 листопада 2005 року № 383 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 року за № 1451/11731), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 №442, та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.

Відповідно п.4.2 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (затв. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005383, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 р. за № 1451/11731 ) результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умові характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що атестація має проводитися у передбачені для цього строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.

Зазначеної позиції дотримується й Верховний Суд в постанові від 21.08.2018 (адміністративне провадження К/9901/20098/18, справа №352/547/16-а) та постанові від 10.07.2018 (справа №227/545/17, адміністративне провадження №К/9901/22421/18) вказуючи, що: атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації. Разом з цим, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.

При цьому, суд зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 520/15025/16-а від 19.02.2020 сформулювала правовий висновок, згідно особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII. Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Відтак Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 й 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем-2 неправомірно не зараховано до пільгового стажу позивача за Списком №1 періоди роботи з 06.08.2015 по 29.02.2016, з 01.06.2018 по 14.08.2020 на ТОВ «Метінвест-Промсервіс».

Підставою для не зарахування періодів роботи позивача у районах Крайньої Півночі з 18.05.1985 по 04.04.1986, з 14.04.1986 по 17.05.1987, з 29.06.1987 по 31.10.1987, з 18.12.1987 по 16.02.1988, з 29.03.1990 по 11.07.1990, з 15.07.1990 по 01.01.1991 слугувала відсутність документів, які підтверджують право на пільги робітникам, що працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі, на що суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на підставах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами. Тобто для пільгового обчислення страхового стажу передбачена можливість надавати вказані документи за вибором особи;

Згідно статті 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами;

Згідно абзацу першого пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).

Пунктом «д» статті 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про упорядкування для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» від 10.02.1960 визначено, що працівникам, що переводяться, направляються, запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни, за умови укладення ними трудових договорів про роботу в районах строком на п`ять років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надати додаткові пільги - зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу надає право на отримання пенсії через старість і по інвалідності.

Абзацем 2 пункту 2 Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок від 16.12.1967 №530/П-28 визначено, що пільги, передбачені статтею 5 Указу від 10.02.1960 та статтею 3 Указу від 26.09.1967 надаються додатково працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі і в місця, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни (включаючи осіб, які прибули з власної ініціативи), при умові укладення ними трудових договорів, про роботу в цих районах, місцевостях на строк три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.

Статтею 5 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Згідно частини першої, другої статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Стаття 1 тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівнені до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.1993. Громадяни Сторін, що домовляються, які пропрацювали не менше 15 календарних років в районах Крайньої Півночі або не менше 20 календарних років в місцевостях, які прирівнені до районів Крайньої Півночі, незалежно від місця їх постійного проживання на території обох держав мають право на пенсію по старості (за віком): чоловіки - по досягненню 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, жінки - по досягненню 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років. Громадянам Сторін, що домовляються, які працювали як в районах Крайньої Півночі, так і в місцевостях, які прирівнені до районів Крайньої Півночі, один рік роботи в місцевостях, які прирівнені до районів Крайньої Півночі, зараховується за дев`ять місяців роботи в районах Крайньої Півночі. У випадках, коли законодавством однієї з Сторін, що домовляються, передбачені більш пільгові умови і норми пенсійного забезпечення громадян, які більш пільгові умови і норми пенсійного забезпечення громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнені до районів Крайньої Півночі, при призначенні пенсії по старості (за віком) на території даної держави застосовується чинне законодавство цієї Сторони.

Статтею 4 Угоди про співробітництво в області трудової міграції й соціального захисту трудящих- мігрантів, ратифікована Законом України від 11.07.1995 №290/ 95-ВР визначено, що кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про утвір, що відповідають документи про присвоєння звання, розряду, кваліфікації й інші необхідні для здійснення трудової діяльності документи й завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку їх переклад на державну мову Сторони працевлаштування або російська мова. Виробничий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за фахом, взаємно визнається Сторонами. При остаточному виїзді трудящого- мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавцем (наймачем) видається йому довідка або інший документ, що містить відомості про тривалість роботи й заробітній платі щомісячно.

Суд акцентує увагу на тому, що згідно з наявними у справі матеріалами, відповідачем не заперечується факт роботи позивача у районах Крайньої Півночі й ці періоди трудового стажу зараховані при призначенні позивачу пенсії у календарному обчисленні.

Тобто, спору про те, що місцевість, де працював позивач, відносилась до районів Крайньої Півночі, між сторонами не існує.

Разом з тим, відповідач-1 вважає, що періоди роботи позивача у районах Крайньої Півночі не можуть бути зараховані у пільговому обчисленні, оскільки ОСОБА_1 не надав жодного документу, які підтверджують прав на пільги робітникам, що працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Надаючи оцінку доводам відповідача-1 про відсутність правових підстав для зарахування у пільговому обчисленні періодів роботи позивача у районах Крайньої Півночі, суд відзначає, що з огляду на вищенаведені норми права, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №302/662/17-а, від 18.12.2018 у справі №263/13671/16-а, від 10.01.2019 у справі №352/1612/15а (2а/352/70/15), від 10.09.2019 у справі №348/2208/16-а, від 14.11.2019 у справі №265/6105/16-а.

Суд наголошує й на тому, що у пункті 2 Розділу Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок від 16.12.1967 №530/П-28, зазначено, що пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору. Про це також зазначав Верховний Суд й у постанові від 22.02.2021 у справі №266/258/16-а.

За встановлених фактичних обставин цієї справи факт роботи позивача в районах Крайньої Півночі підтверджується записами в трудовій книжці, у якій містяться відомості, зокрема, про періоди його роботи у цих районах.

За таких обставин, суд вбачає наявність передбачених законом правових підстав для зарахування спірних періодів роботи позивача в районах Крайньої Півночі у пільговому розрахунку як один рік роботи за один рік і шість місяців.

Вищенаведені обставини справи дають суду підстави дійти висновку, що відповідачем-2 безпідставно при призначенні позивачу пенсії не зараховано до страхового стажу періоди роботи позивача з 15.07.1990 по 10.01.1991, з 30.01.1992 по 08.06.1992, до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи з 06.08.2015 по 29.02.2016, з 01.06.2018 по 14.08.2020, та не зараховано у пільговому розрахунку як один рік роботи за один рік і шість місяців періоди роботи позивача з 18.05.1985 по 04.04.1986, з 14.04.1986 по 17.05.1987, з 29.06.1987 по 31.10.1987, з 18.12.1987 по 16.02.1988, з 29.03.1990 по 11.07.1990, з 15.07.1990 по 01.01.1991, у зв`язку з чим, позовні вимоги в частині визнання протиправними таких дій підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Основний Закон Держави також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на їх забезпечення, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

При цьому, Конституція України містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Згідно статті 12 Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов`язуються, зокрема, започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування; підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рiвнi, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення; вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення, серед іншого, рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін.

Крім того, згідно із зобов`язаннями, які взяті відповідно до статей 4, 6 та 14 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифікована згідно із Законом України №1678-VII від 16 вересня 2014 року), Україна прагне зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування; забезпечує стабільність і дієвість демократичних інституцій; гарантує права людини і основоположні свободи, а також дбає про зміцнення судової влади та підвищення її ефективності.

У статті 420 Угоди також передбачено досягнення таких цілей як покращення якості людського життя, а також посилення рівня соціального захисту та модернізації систем соціального захисту, зокрема щодо якості, доступності та фінансової стабільності.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012). За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011. Держава Україна, як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Людина вступає в пенсійні правовідносини для реалізації свого права на отримання пенсійного забезпечення і такі відносини, за загальним правилом, мають безстроковий характер.

Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та, відповідно відрахувань до спеціального фонду.

Тобто, пенсія за віком - це свого роду "державний депозит" (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спір у цій справі пов`язаний з неналежної виплатою пенсійним органом сум пенсійного забезпечення позивачу, які є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції). Цей довід випливає з наступних положень законодавства, і відповідно строк звернення до адміністративного суду за відновленням порушених пенсійних прав може обмежуватися лише спеціальною нормою Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що не суперечить положенням частини першої статті 122 КАС України, яка не виключає можливості розгляду спорів у справах, пов`язаних з пенсійними виплатами за минулий час поза межами шестимісячного строку.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Системний аналіз викладеного дає підстави дійти висновку, що строкового обмеження щодо виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає.

Європейський Суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини (зокрема, постанови по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 (скарга № 10465/83), запорукою вірного застосування - дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг цих повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування, рішення органу має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дій) суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень (у т. ч. колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що поновлення порушеного права позивача має відбутись з моменту призначення йому пенсії, тому перерахунок відповідач-1 зобов`язаний здійснити саме з дати призначення пенсії, 02 вересня 2020 року.

Отже, зважаючи на наведене, суд вважає за можливе частково задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправними дії відповідача-2 щодо не зарахування у страховий та пільговий стаж при призначенні пенсії спірних періодів роботи, незастосування пільгового розрахунку як один рік роботи за один рік і шість місяців та зобов`язання відповідача-1 здійснити перерахунок пенсії з 02 вересня 2020 року зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи позивача з 15 липня 1990 року по 10 січня 1991 року, з 30 січня 1992 року по 08 червня 1992 року, з 17 березня 2016 року по 27 вересня 2016 року та з 25 листопада 2016 року по 16 січня 2017 року; до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи з 06 серпня 2015 року по 29 лютого 2016 року, з 01 червня 2018 року по 14 квітня 2020 року, зарахувавши у пільговому розрахунку як один рік роботи за один рік і шість місяців періоди роботи позивача 18 травня 1985 року по 04 квітня 1986 року, з 14 квітня 1986 року по 17 травня 1987 року, з 29 червня 1987 року по 31 жовтня 1987 року, з 18 грудня 1987 року по 16 лютого 1988 року, з 29 березня 1990 року по 11 липня 1990 року, з 15 липня 1990 року по 01 січня 1991 року.

Позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача провести виплату пенсії з урахуванням вказаних періодів роботи задоволенню не підлягають, оскільки до проведення відповідачем перерахунку пенсії з врахування зазначених періодів роботи є передчасними.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908 грн. відповідно до квитанції № 32683712 від 05.06.2021 р., судові витрати у розмірі 681 грн. (75%) підлягають стягненню солідарно з відповідачів на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Волноваське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи: з 15 липня 1990 року по 10 січня 1991 року, з 30 січня 1992 року по 08 червня 1992 року, з 17 березня 2016 року по 27 вересня 2016 року та з 25 листопада 2016 року по 16 січня 2017 року; до пільгового стажу за Списком №1 періодів роботи: з 06 серпня 2015 року по 29 лютого 2016 року, з 01 червня 2018 року по 14 серпня 2020 року та щодо не зарахування у пільговому розрахунку як один рік роботи за один рік і шість місяців періодів роботи: з 18 травня 1985 року по 04 квітня 1986 року, з 14 квітня 1986 року по 17 травня 1987 року, з 29 червня 1987 року по 31 жовтня 1987 року, з 18 грудня 1987 року по 16 лютого 1988 рок, з 29 березня 1990 року по 11 липня 1990 року, з 15 липня 1990 року по 01 січня 1991 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з дати її призначення 02 вересня 2020 року, зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи: з 15 липня 1990 року по 10 січня 1991 року, з 30 січня 1992 року по 08 червня 1992 року, з 17 березня 2016 року по 27 вересня 2016 року та з 25 листопада 2016 року по 16 січня 2017 року; до пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи: з 06 серпня 2015 року по 29 лютого 2016 року, з 01 червня 2018 року по 14 квітня 2020 року; зарахувавши у пільговому розрахунку як один рік роботи за один рік і шість місяців періоди роботи: 18 травня 1985 року по 04 квітня 1986 року, з 14 квітня 1986 року по 17 травня 1987 року, з 29 червня 1987 року по 31 жовтня 1987 року, з 18 грудня 1987 року по 16 лютого 1988 року, з 29 березня 1990 року по 11 липня 1990 року, з 15 липня 1990 року по 01 січня 1991 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 340 грн. 50 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: м. Волноваха, вул. Обручева, 17, код ЄДРПОУ 42169496) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 340 грн. 50 коп.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 09 вересня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Є.І. Грищенко