Рішення № 99575480, 09.09.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2021 р. Справа № 120/7486/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

за участю

секретаря судового засідання Панасюк В.В.,

представника позивача Ярусевича Є.Ю. (в режимі відеоконференції),

представника відповідача Цехоцького О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до військової частини А1619,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Командування Сил логістики Збройних Сил (військова частина А0307) та Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України,

про визнання протиправним та скасування пункту наказу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

09.07.2020 поштою до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Ярусевича Є.Ю., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до військової частини А1619 (59-та окрема мотопіхотна бригада імені Якова Гандзюка), треті особи Командування Сил логістики Збройних Сил України (військова частина А0307), Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України, про визнання протиправним та скасування пункту 3.1 наказу командира військової частини А1619 від 11.12.2020 № 1339 "Про результати службового розслідування" та стягнення з відповідача на користь позивача завданої моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що у 2015-2019 рр. позивач проходив військову службу у військовій частині А1619 (раніше – польова пошта В4050) на посаді начальника штабу – першого заступника командира артилерійського дивізіону та на посаді командира артилерійського дивізіону. Наказом начальника Генерального штабу – Головнокомандувачем Збройних Сил України (по особовому складу) від 16.01.2019 № 17 позивача призначено на посаду офіцера відділу поточних операцій оперативного управління штабу Командування Сил логістики Збройних Сил України (військова частина А0307). Відтак наказом командира військової частини А1619 (по стройовій частині) від 26.03.2019 № 75 позивача з 27.03.2019 виключено зі списків особового складу військової частини А1619 та всіх видів забезпечення, а наказом командира військової частини А0307 (по стройовій частині) від 28.03.2019 № 49 зараховано до списків особового складу цієї частини, на всі види забезпечення та визначено таким, що з 28.03.2019 справи та посаду прийняв і приступив до виконання свої службових обов`язків за посадою.

04.06.2021 позивач отримав зменшений розмір грошового забезпечення, а тому звернувся за роз`ясненнями до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, оскільки Командування Сил логістики Збройних Сил України, де позивач проходить військову службу, не є юридичною особою, самостійно будь-яких виплат не здійснює та перебуває на фінансовому забезпеченні у вищевказаному Фінансовому управлінні. Після цього позивача було ознайомлено з Актом приймання-передачі заборгованості з відшкодування завданих державі збитків, відповідно до якого військова частина А1619 передала, а військова частина А0307 прийняла заборгованість позивача з відшкодування державі збитків на загальну суму 46456,67 грн, яка виникла внаслідок переплати позивачу грошового забезпечення за час служби у військовій частині А1619. Підставою для складання такого акту став наказ командира військової частини А1619 від 11.12.2020 № 1339 "Про результати службового розслідування". Надалі позивачу стало відомо, що пунктом 3.1 цього наказу його притягнуто до матеріальної відповідальності на підставі пункту 2 статті 5 Закону України № 160-XI від 3 жовтня 2019 року "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" на суму 46456,67 грн.

Позивач з оскаржуваним пунктом вказаного наказу не погоджується, вважає його очевидно протиправним і таким, що прийнятий з істотним порушенням вимог чинного законодавства.

Так, позивач зазначає, що командир військової частини А1619 не є для нього командиром (начальником), а тому позбавлений повноважень застосовувати щодо позивача дисциплінарні та матеріальні стягнення.

Крім того, на думку позивача, оскаржуваний наказ відповідача прямо суперечить нормам статті 11 Закону № 160-XI, згідно з якою якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її переведення до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження, командир (начальник) надсилає у п`ятиденний строк із дня закінчення розслідування, аудиту (перевірки), інвентаризації чи надходження рішення суду відповідні матеріали до нового місця служби чи місця перебування в розпорядженні особи для вирішення питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. Командир (начальник) за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні особи видає у п`ятнадцятиденний строк із дня надходження матеріалів щодо завданої шкоди наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності.

Відтак позивач зазначає, що оскільки рішення про притягнення до матеріальної відповідальності не прийнято до його переведення до іншого місця служби, притягувати позивача до матеріальної відповідальності після цього може виключно командир за новим місцем служби, тобто командир військової частини А0307.

Також позивач звертає увагу на грубе порушення відповідачем встановленої законом процедури проведення службового розслідування, адже, як зазначає позивач, він навіть не знав про проведення щодо нього службового розслідування і, відповідно, був позбавлений права подавати свої пояснення, заперечення, клопотання тощо з приводу предмету розслідування. До того ж прийнятий за результатами розслідування наказ не був доведений до позивача, а про його існування позивач дізнався лише тоді коли на його виконання з грошового забезпечення позивача розпочалося стягнення коштів.

Позивач вказує на те, що діями військової частини А1619 йому завдано моральну шкоду, яка полягає у занепокоєнні, стресі, розчаруванні, відчутті несправедливості, яких позивач зазнав внаслідок його незаконного притягнення до матеріальної відповідальності. При цьому позивач зазначає, що оскаржуване рішення відповідача призвело до його моральних страждань та невпевненості в тому, що позивач зможе забезпечити свою сім`ю з урахування того, що він незаконно не отримав грошове забезпечення у належному розмірі. Крім того, дії командування військової частини А1619 також призвели до душевних переживань позивача, погіршення його самопочуття, зниження авторитету в очах військовослужбовців військової частини А0307. Розмір моральної шкоди позивач оцінює у 5000,00 грн, який вважає адекватним та справедливим.

Разом з позовною заявою представник позивача подав заяву про забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення стягнення з грошового забезпечення позивача, яке здійснюється на підставі оскаржуваного наказу. У заяві представник позивача наголосив на тому, що наказ відповідача про притягнення позивача до матеріальної відповідальності вже виконується за новим місцем служби позивача і з його грошового забезпечення почали утримувати кошти на покриття спірної заборгованості. Таким чином, необхідним, на думку представника позивача, є вжиття заходів забезпечення позову на підставі положень ст. 150 КАС України з метою збереження існуючого становища між сторонами до винесення остаточного рішення у справі та недопущення негативних майнових наслідків для позивача.

Ухвалою суду від 12.07.2021 заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено та в порядку забезпечення позову зупинено стягнення з грошового забезпечення позивача на підставі наказу командира військової частини А1619 від 11.12.2020 № 1339 "Про результати службового розслідування" – до набрання законної сили рішенням суду у цій справі. Виконання ухвали доручено Фінансовому управлінню Генерального штабу Збройних Сил України.

Ухвалою суду від 14.07.2021 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та третіх осіб. Судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 11.08.2021. Відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву в порядку, визначеному статтею 162 КАС України.

Крім того, вказаною ухвалою для забезпечення повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи і постановлення законного та обґрунтованого рішення вирішено витребувати з військової частини А1619 належним чином засвідчені копії матеріалів службового розслідування та інших документів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу від 11.12.2020 № 1339 "Про результати службового розслідування" (в частині, що стосується позивача ОСОБА_1 ).

Ухвалою суду від 13.08.2021 задоволено клопотання представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon Court".

Ухвалою суду від 19.08.2021 розгляд справи відкладено на 09.09.2021 та повторно витребувано з військової частини А1619 копії матеріалів службового розслідування та інших документів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу в частині, що стосується позивача.

30.08.2021 поштою до суду надійшли письмові пояснення Командування Сил логістики Збройних Сил України (військова частина А0307), в яких третя особа зазначає, що підполковника ОСОБА_1 призначено наказом начальника Генерального штабу – Головнокомандувачем Збройних Сил України від 16.01.2019 № 17 на посаду офіцера відділу поточних операцій оперативного управління штабу Командування Сил логістики Збройних Сил України. 28.03.2019 позивач прибув з військової частини А1619 до Командування Сил логістики Збройних Сил України та приступив до виконання обов`язків за посадою (наказ № 49 від 28.03.2019 про зарахування позивача до списків особового складу Командування).

Третя особа зазначає, що Командування, де проходить службу позивач, не є юридичною особою та перебуває на фінансовому забезпеченні у Фінансовому управління Генерального штабу Збройних Сил України.

Через вказане Управління за Актом приймання-передачі заборгованості з відшкодування завданих державі збитків Командування прийняло від військової частини А1619 заборгованість з відшкодування позивачем збитків на суму 46456,67 грн, яка на день виключення із списків особового складу частини залишається не погашеною.

Третя особа звертає увагу, що наказом командира військової частини А1619 від 11.12.2020 № 1339 "Про результати службового розслідування" позивача притягнуто до матеріальної відповідальності в період коли він проходив військову службу у Командуванні Сил логістики Збройних Сил України. Водночас матеріали службового розслідування для вирішення питання про притягнення позивача до матеріальної відповідальності, як це передбачено частина другою, третьою статті 11 Закону № 160-XI, до Командування не надходили і рішення про притягнення позивача до матеріальної відповідальності за новим місцем служби не приймалося.

Також у своїх письмових поясненнях третя особа просить суд здійснювати розгляд справи за відсутності її представника.

06.09.2021 на виконання вимог ухвали суду від 19.08.2021, представник відповідача подав до суду оригінали матеріалів службового розслідування по факту переплати винагороди за безпосередню участь в ООС особовому складу військової частини А1619 за 2018-2020 рр., а саме том 1 на 467 арк., том 2 на 531 арк. та додаткові матеріали на 65 арк.

Відзив на позовну заяву до суду не надходив.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивача позов підтримав та надав пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві. Просить суд позов повністю задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив та просить суд відмовити у його задоволенні. Усно пояснив, що в наказі командира військової частини А 1617 від 11.12.2020 № 1339 було допущено описку та помилково зазначено про притягнення позивача до матеріальної відповідальності, хоча, в дійсності, йшлося про передачу матеріалів службового розслідування за новим місцем служби позивача для вирішення питання про його притягнення до матеріальної відповідальності. Разом з тим, як відомо представнику, матеріали службового розслідування були передані до Командування Сил логістики Збройних Сил України, керівництво якого мало прийняти відповідне рішення. Вважає позов безпідставним та зауважує, що якби позивач до подання позовної заяви звернувся до військової частини А1619, то спір міг бути вирішений в позасудовому порядку.

Третя особа Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України на виклик суду не з`явилась, хоча була належним чином повідомлена про судове засідання.

Частиною першою статті 205 КАС України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України у разі неявки без поважних причин або без повідомлення причин неявки в судове засідання учасника справи, який був належним чином повідомлений про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

Крім того, за правилами ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

З огляду на викладене, враховуючи те, що належним чином повідомлене Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України не забезпечило участі свого представника в судовому засіданні, а Командування Сил логістики Збройних Сил України подало клопотання про розгляд справи без участі його представника, суд розглядає справу за відсутності третіх осіб.

Заслухавши пояснення сторін, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив, що протягом 2015-2019 рр. позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А1619 на посаді начальника штабу – першого заступника командира артилерійського дивізіону та на посаді командира артилерійського дивізіону.

Наказом начальника Генерального штабу – Головнокомандувачем Збройних Сил України (по особовому складу) від 16.01.2019 № 17 позивача призначено на посаду офіцера відділу поточних операцій оперативного управління штабу Командування Сил логістики Збройних Сил України (військова частина А0307).

Наказом командира військової частини А1619 (по стройовій частині) від 26.03.2019 № 75 позивача виключено із списків особового складу військової частини А1619 та всіх видів забезпечення з 27.03.2019.

Наказом командира військової частини А0307 (по стройовій частині) від 28.03.2019 № 49 позивача зараховано до списків особового складу цієї частини, на всі види забезпечення та визначено таким, що з 28.03.2019 справи та посаду прийняв і приступив до виконання свої службових обов`язків за посадою офіцера відділу поточних операцій оперативного управління штабу Командування Сил логістики Збройних Сил України.

22.09.2020 на адресу командира військової частини А1619 надійшов рапорт помічника командира з фінансово-економічної роботи – начальника фінансово-економічної служби майора ОСОБА_2 про те, що за попередніми результатами фінансового аудиту встановлено переплату винагороди за безпосередню участь особового складу частини в операції Об`єднаних сил за 2018-2020 рр. на загальну суму 7256421,17 грн. В рапорті повідомляється, що переплата виникла через відсутність бойових розпоряджень за вказаний період, при цьому найбільша сума переплати припадає на розвідувальну роту – 5025843,14 грн. Відтак в рапорті ставиться питання про призначення за даним фактом службового розслідування.

На підставі вищезазначеного рапорту, наказом командира військової частини А1619 від 22.09.2020 № 1070 призначено службове розслідування, проведення якого доручено заступнику командира з морально-психологічного забезпечення – начальнику відділення морально-психологічного забезпечення частини підполковнику ОСОБА_3

10.12.2020 складено Акт службового розслідування, який того ж дня затверджено командиром військової частини А1619.

Згідно з пунктом 5.4 вказаного Акту командир артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини А1619 майор ОСОБА_1 за червень 2018 року рапортом подав неправдиві дані для виплати компенсації виконання завдань на лінії бойового зіткнення, чим створив передумови для незаконної виплати коштів і тим самим завдав збитки державі в особі військової частини А1619 на суму 46456,67 грн.

В пункті 6.4 Акта зазначено, що вина військовослужбовця ОСОБА_1 , виходячи з матеріалів службового розслідування, виражається у неналежному ставленні до виконання своїх службових обов`язків, Статуту Збройних Сил України, наказів командира військової частини А1619, своєчасності та правильності оформлення документів, дії якого призвели до переплати винагороди за безпосередню участь в ООС особовому складу військової частини А1619 за червень 2018 року на загальну суму 46456,67 грн.

Відповідно до п. 7.4 Акту своїми діями військовослужбовець військової частини за контрактом майор ОСОБА_1 , командир артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини А1619, порушив вимоги ряду нормативно-правових актів (пункти 1.12.7, 1.12.8 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, ст.ст. 11, 16, 58 (пункти 2, 4), 59 (пункти 4, 5, 7) Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункти 1.6, 1.8 глави I, пункт 1.3 глави II Наказу Міністерства оборони України № 333 від 25.05.2014 "Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України"), що призвело до заподіяння істотної шкоди матеріального характеру державі в особі військової частини А1619 у вигляді переплати коштів військовослужбовцям на загальну суму 46456,67 грн.

Відтак за результатами проведеного службового розслідування командиру військової частини А1619 запропоновано на підставі пункту 2 статті 5 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" притягнути до матеріальної відповідальності, зокрема майора ОСОБА_1 , на суму 46456,67 грн.

11.12.2020 командир військової частини А1619 прийняв наказ № 1339 "Про результати службового розслідування", пунктом 3.1 якого на підставі вищезазначених норм Закону № 160-XI позивача притягнуто до матеріальної відповідальності на суму 46456,67 грн.

При цьому, як видно з оглянутих в судовому засіданні матеріалів службового розслідування, в ході службового розслідування пояснення в позивача не відбиралися, про факт проведення службового розслідування позивач не повідомлявся, з наказом про результати службового розслідування не ознайомлювався, його зміст до відома позивача не доводився. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про інше, відповідач не надав.

Крім того, судом встановлено, що в подальшому між командиром військової частини А1619 та командиром військової частини А0307 підписано Акт приймання-передачі заборгованості з відшкодування завданих державі збитків (без номера та дати), згідно з яким військова частина А1619 передала, а військова частина А0307 прийняла заборгованість майора ОСОБА_1 з відшкодування завданих державі збитків на суму 46456,67 грн.

Підставою для складання вказану акту зазначено наказ командира військової частини А1619 від 11.12.2020 № 1339 "Про результати службового розслідування".

В червні 2021 року з грошового забезпечення позивача розпочалось утримання спірної заборгованості в сумі 46456,67 грн за теперішнім місцем служби позивача у військовій частині А0307.

Отримавши зменшений розмір грошового забезпечення, позивач звернувся за роз`ясненнями до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, враховуючи що Командування Сил логістики Збройних Сил України (військова частина А0307), де позивач проходить військову службу, не є юридичною особою, самостійно будь-яких виплат не здійснює та перебуває на фінансовому забезпеченні у вищевказаному Фінансовому управлінні.

Відтак позивачу стало відомо про Акт приймання-передачі заборгованості з відшкодування завданих державі збитків на загальну суму 46456,67 грн та про наказ командира військової частини А1619 від 11.12.2020 № 1339 "Про результати службового розслідування", пунктом 3.1 якого позивача притягнуто до матеріальної відповідальності на зазначену суму.

Вважаючи вказаний пункт оскаржуваного наказу незаконним, 05.07.2021 (дата подання позовної заяви на пошту для відправлення у суд) позивач через свого представника звернувся до суду з цим позовом.

За змістом положень ч. 1, 2, 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, враховуючи повідомлені позивачем обставини та додані до позовної заяви докази на їх підтвердження, суд не вбачає підстав дійти висновку про недотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Натомість відповідач, як суб`єкт владних повноважень, під час розгляду справи доводів позивача в цій частині не спростував та не надав суду жодних доказів на їх спростування, які б свідчили про те, що позивачу стало відомо про оскаржуваний пункт наказу від 11.12.2020 № 1339 раніше, аніж в червні 2021 року.

Відтак, вирішуючи позовні вимоги по суті, суд керується такими мотивами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі – Статут), яким керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (частина друга вступу до Статуту).

Статтею 9 Статуту передбачено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтями 28-29 Статуту єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:

наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;

наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;

забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

За своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.

В силу приписів статей 26-27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України № 160-XI від 3 жовтня 2019 року "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" (далі – Закон № 160-XI).

За змістом статті 1 Закону № 160-XI, у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

1) військова частина, установа, організація, заклад – орган військового управління, військова частина, військовий навчальний заклад, військовий навчальний підрозділ вищого навчального закладу, установа, організація Міністерства оборони України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань тощо, в яких проходять службу військовослужбовці, поліцейські та особи рядового і начальницького складу (проходять збори військовозобов`язані та резервісти);

3) командир (начальник) – командир (начальник, керівник) військової частини, установи, організації, закладу;

4) матеріальна відповідальність – вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності;

5) пряма дійсна шкода (далі – шкода) – збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону № 160-XI підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Частиною першою статті 7 Закону № 160-XI визначено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Відповідно до норм статті 8 Закону № 160-XI посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.

У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань.

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.

Наказ доводиться до винної особи під підпис.

У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону № 160-XI відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Водночас статтею 11 Закону № 160-XI регламентується порядок відшкодування шкоди в разі переведення особи до іншого місця служби чи перебування в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Так, частиною першою вказаної статті визначено, що у разі переведення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження відповідного командира (начальника) до повного відшкодування завданої нею шкоди стягнення сум завданої шкоди здійснюється за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні.

Між тим, положеннями частини другої та третьої статті 11 Закону № 160-XI передбачено, що якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її переведення до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження, командир (начальник) надсилає у п`ятиденний строк із дня закінчення розслідування, аудиту (перевірки), інвентаризації чи надходження рішення суду відповідні матеріали до нового місця служби чи місця перебування в розпорядженні особи для вирішення питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності.

Командир (начальник) за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні особи видає у п`ятнадцятиденний строк із дня надходження матеріалів щодо завданої шкоди наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності. У такому разі відшкодування шкоди здійснюється в порядку, визначеному статтею 10 цього Закону.

Аналіз наведених правових норм дає суду змогу дійти однозначного висновку, що в разі якщо за результатами проведеного службового розслідування встановлені факти заподіяння державі (в особі відповідної військової частини) майнової шкоди тим військовослужбовцем, якого вже переведено до іншого місця служби, рішення про його притягнення до матеріальної відповідальності приймається командиром за новим місцем служби. З цією метою командир військової частини, якій заподіяно шкоду, у 5-денний строк з дня закінчення службового розслідування надсилає відповідні матеріали до нового місця служби військовослужбовця для вирішення питання про його притягнення до матеріальної відповідальності, і командир за новим місцем служби військовослужбовця у 15-денний строк з дня надходження відповідних матеріалів видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності.

Конституція України (ч. 2 ст. 19) зобов`язує органи державної влади та їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди насамперед перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Таким чином, оскільки з березня 2019 року позивач ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді офіцера відділу поточних операцій оперативного управління штабу Командування Сил логістики Збройних Сил України, а службове розслідування по факту переплати винагороди за безпосередню участь в ООС особовому складу військової частини А1619 за 2018-2020 рр. проводилося протягом вересня-грудня 2020 року і звершилося складанням Акту службового розслідування від 10.12.2020, суд погоджується з доводами позивача про те, що на виконання вимог ч. 2 ст. 11 Закону № 160-XI відповідач був зобов`язаний передати відповідні матеріали щодо завданої позивачем шкоди до нового місця його служби, тобто до Командування Сил логістики Збройних Сил України, для вирішення питання про його притягнення до матеріальної відповідальності.

Крім того, суд доходить висновку, що командир військової частини А1619 не мав законних повноважень притягувати позивача до матеріальної відповідальності, оскільки на час видання оскаржуваного пункту наказу № 1339 від 10.12.2020 не був для позивача командиром (начальником), і такими повноваженнями в силу приписів ч. 3 ст. 11 Закону № 160-XI наділений виключно командир за новим місцем служби, тобто командир військової частини А0307.

При цьому суд зауважує, що передача заборгованості з відшкодування завданих державі збитків від однієї військової частини до іншої (за новим місцем проходження військової служби) здійснюється лише в тому випадку, якщо переведення військовослужбовця до іншого місця служби відбулося після його притягнення до матеріальної відповідальності за попереднім місцем служби, але завдана шкода не була стягнута в повному обсязі.

Разом з тим, вищезазначених умов для застосування відповідачем положень ч. 1 ст. 11 Закону № 160-XI судом не встановлено, оскільки, як вже зазначалося, позивача було притягнуто матеріальної відповідальності за збитки військовій частині А1619 вже після його переведення до нового місця служби у Командування Сил логістики Збройних Сил України (військову частину А0307).

При вирішенні справи суд не бере до уваги усні пояснення представника відповідача про те, що військова частина А1619 передала до Командування матеріали службового розслідування для прийняття командиром позивача за новим місцем служби рішення про його притягнення до матеріальної відповідальності.

По перше, вказані доводи є необґрунтованими та не підтверджуються жодними належними і допустимими доказами.

По друге, вони повністю спростовуються зібраними у справі доказами, а саме:

- наказом командира військової частини А1619 від 11.12.2020 № 1339 "Про результати службового розслідування", пунктом 3.1 якого позивача притягнуто до матеріальної відповідальності на підставі пункту 2 статті 5 Закону № 160-XI на суму 46456,67 грн;

- письмовими поясненнями Командування, в яких третя особа підтверджує, що матеріали службового розслідування для вирішення питання про притягнення позивача до матеріальної відповідальності до Командування не надходили і рішення про притягнення позивача до матеріальної відповідальності за новим місцем служби позивача не приймалося;

- Актом приймання-передачі заборгованості з відшкодування завданих державі збитків (без номера та дати), за яким відповідач передав військовій частині А0307 заборгованість позивача, що виникла у зв`язку з проходженням ним військової служби у військовій частині А1619 у вигляді відшкодування завданих державі збитків на суму 46456,67 грн, яка визначена наказом № 1339 від 10.12.2020 та залишається не погашеною на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини А1619;

- матеріалами службового розслідування по факту переплати винагороди за безпосередню участь в ООС особовому складу військової частини А1619 за 2018-2020 рр., в яких відсутні будь-які дані, які б вказували на передачу цих матеріалів до Командування Сил логістики Збройних Сил України для вирішення питання про притягнення позивача до матеріальної відповідальності на суму збитків 45456,67 грн.

Також суд критично оцінює пояснення представника відповідача про те, що в наказі № 1339 від 10.12.2020 було допущено описку, оскільки, як зазначає представник відповідача, насправді йшлося про передачу матеріалів службового розслідування за новим місцем служби позивача для вирішення питання про його притягнення до матеріальної відповідальності. Адже змістовний аналіз Акту службового розслідування від 10.12.2020 та прийнятого на його підставі наказу № 1339 від 10.12.2020 беззаперечно свідчить про те, що службове розслідування проводилося в тому числі щодо позивача і що вказаний наказ, а саме його пункт 3.1, є нічим іншим як рішенням командира військової частини А 1619 про притягнення позивача до матеріальної відповідальності згідно із Законом № 160-XI.

Під час розгляду справи також підтвердилися доводи позивача про істотне порушення відповідачем порядку проведення службового розслідування, яке є обов`язковою передумовою для притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності.

Так, наказом Міністра оборони України від 21.11.2017 № 608 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі – Порядок № 608), яким визначаються підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі – Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі – військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі.

Пунктом 3 розділу II Порядку № 608 передбачено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Відповідно до пункту розділу IV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані:

дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення;

виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника;

розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.

У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.

Згідно з пунктом 3 розділу IV Порядку № 608 військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право:

знати підстави проведення службового розслідування;

бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування;

відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом;

давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення;

з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації;

висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять;

ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником);

оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

Пунктами 1, 3 розділу V Порядку № 608 визначено, що за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

При цьому в описовій частині акта службового розслідування зазначаються:

посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування;

неправомірні дії військовослужбовця;

зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є);

вина військовослужбовця;

причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась;

вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено;

причини та умови, що сприяли правопорушенню;

заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

Відповідно до пунктів 1, 4 розділу VI Порядку № 608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.

З аналізу наведених норм суд доходить висновку, що службове розслідування, як діяльність зі збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про наявність в діях військовослужбовця складу правопорушення, проводиться стосовно конкретної особи (осіб), яка (які) при цьому усвідомлюють та розуміють те, що розслідування проводиться саме щодо неї (щодо них), оскільки такий її (їхній) статус під час проведення службового розслідування передбачає гарантування їй (їм) певних прав, як-от: права відмовитися від давання пояснень або ж, навпаки, права надати письмові пояснення щодо обставин вчинення проступку (правопорушення) разом з власними доказами правомірності своїх дій (доказами невинуватості); права заявляти клопотання, в тому числі про приєднання до матеріалів службового розслідування нових документів, про отримання пояснень від осіб, які мають відношення до події, що розслідується, про ознайомлення з матеріалами розслідування тощо; зрештою, права на захист, яке включає і право на користування допомогою адвоката.

Отже, статус військовослужбовця під час службового розслідування, як особи щодо якої призначено та проводиться таке розслідування, означає набуття цим військовослужбовцем статусу повноправного учасника службового розслідування, який, користуючись наданими йому правами, може доводити перед особою (особами), який (які) його проводять, факт відсутності у його діяннях складу дисциплінарного проступку (правопорушення).

Звідси, рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення, а в контексті цієї справи – рішення про притягнення до матеріальної відповідальності, може бути прийняте лише за умови забезпечення йому усіх відповідних прав і тільки в тому випадку, якщо його вина у вчиненні дисциплінарного проступку (правопорушення) буде встановлена уповноваженою особою (особами) з дотриманням визначеного законом порядку проведення службового розслідування, який, серед іншого, передбачає забезпечення військовослужбовцю зазначених вище прав.

Це важливо не лише в цілях забезпечення особі гарантованих їй законом прав, але й з точки зору неухильного дотримання презумпції невинуватості.

В цьому зв`язку суд застосовує практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права, суд враховує, що у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" (рішення від 10 лютого 1995 року), ЄСПЛ підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Утім, судом встановлено, що службове розслідування за фактом заподіяння позивачем збитків військовій частині А1619 проводилося без участі позивача та його повідомлення про таке розслідування.

Більше того, виданий за результатами розслідування наказ № 1339 від 10.12.2020 взагалі не був доведений до позивача, хоча безпосередньо його стосувався.

Як наслідок, позивач дізнався про існування рішення про його притягнення до матеріальної відповідальності лише тоді, коли у зв`язку з виконанням цього рішення за новим (теперішнім) місцем служби позивача почали утримувати суму шкоди з грошового забезпечення позивача.

Підсумовуючи, суд приходить до переконання, що рішення про притягнення позивача ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності прийняте відповідачем з істотним порушенням визначеного законом порядку та неповноважним суб`єктом.

У справі "Рисовський проти України", № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 1, 2 ст. 77 КАС України).

Відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень, відзиву на позовну заяву не подав, належними та допустимими доказами правомірності своїх дій не обґрунтував, доводів позивача не спростував.

За правилами ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відтак, ураховуючи з`ясовані обставини справи, беручи до уваги факт неподання відзиву без поважних причин (про такі причин суд не повідомлено), в цьому випадку відсутність відзиву на позовну заяву та невиконання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України суд оцінює як визнання відповідачем позову.

З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування пункту 3.1 наказу командира військової частини А1619 від 11.12.2020 № 1339 "Про результати службового розслідування" належить задовольнити.

Щодо відшкодування моральної шкоди, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, вимоги про стягнення із суб`єкта владних повноважень моральної/матеріальної шкоди в адміністративному процесі є завжди похідними від основних вимог про вирішення публічно-правового спору, і можливість їх задоволення напряму залежить від визнання адміністративним судом протиправними оскаржуваних рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача про притягнення позивача до матеріальної відповідальності. Водночас це дає підстави для вирішення судом по суті решти позовних вимог, а саме про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, завданої прийняттям такого неправомірного рішення.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Це базисна стаття, яка характеризує підвалини того суспільного й державного ладу, що закріплюється Конституцією. Вона є юридичним фундаментом гуманістичного спрямування розвитку суспільного і державного життя в Україні. Визнання людини соціальною цінністю означає, що людина є цінністю не тільки для самої себе, а й для всього суспільства, для соціуму. Жодне інше явище не може оцінюватись суспільством вище, аніж людина, оскільки не існує такої цінності, заради якої можна було б пожертвувати людиною. Загальне призначення наведеного твердження полягає ще й у тому, що вона має служити перепоною, бар`єром всевладдя держави та свавілля її органів щодо людини.

З вказаного вище конституційного положення також випливає, що у своїй діяльності держава обмежена правами та свободами людини. У цій підпорядкованості держави людині (її правам) і реалізується принцип верховенства права. Держава зобов`язана дбати, піклуватись про їх здійсненність, вона відповідає перед людиною за свою діяльність. Позитивна відповідальність держави в тому, що вона має формувати різні умови, необхідні для здійснення прав і свобод людини, а негативна відповідальність полягає в її зобов`язаннях відшкодувати ті чи інші збитки (матеріальні, моральні), завдані порушенням прав і свобод людини внаслідок дій (бездіяльності) її державних органів, службових чи посадових осіб.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

В силу положень ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 Цивільного кодексу України).

Крім того, статтею 13 Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях ЄСПЛ дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").

В пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року).

Також, як зазначено у пунктах 63, 64 рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", стаття 13 Конвенції прямо виражає обов`язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), п. 152). Зміст зобов`язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (№ 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), п. 45, від 10 квітня 2008 року).

Відповідно до роз`яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", вирішуючи питання про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

При цьому суд зауважує, що за змістом статті 71 КАС України позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто як факт заподіяння моральної шкоди, так і заявлений до відшкодування розмір цієї шкоди.

Оцінивши доводи позивача ОСОБА_1 на підтримку позовних вимог в частині стягнення на його користь моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій посадових осіб військової частини А1619 та винесення щодо нього незаконного рішення про притягнення до матеріальної відповідальності, суд приходить до переконання, що факт заподіяння моральної шкоди дійсно мав місце.

При цьому суд погоджується з доводами позивача про те, що вказана протиправна поведінка відповідача призвела до погіршення морально-психологічного стану позивача та спричинила його душевні страждання. Закономірним є й те, що внаслідок притягнення до майнової відповідальності на значну суму позивач зазнав хвилювань, стресу та занепокоєння. Слушними суд визнає й твердження позивача про те, що незаконне рішення відповідача негативно позначилося на авторитеті позивача за теперішнім місцем служби.

Щодо заявленого розміру моральної шкоди, то суд бере до уваги, що практика ЄСПЛ виходить з того, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом ("Stankov v. Bulgaria", § 62, рішення від 12 липня 2007 року).

Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17 дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження – емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (пункт 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 справі № 750/6330/17.

Суд враховує, що оскаржувані рішення та дії відповідача про притягнення позивача до матеріальної відповідальності є очевидно протиправними та прийняті (вчинені) з істотним порушенням вимог чинного законодавства.

Особливо суд зважає на те, що відповідач не повідомляв позивача ані про проведення службового розслідування, ані про виданий за його результатами наказ про стягнення з позивача збитків на значну суму, яка склала 46456,67 грн.

Більше того, не поставивши позивача до відома про прийняте рішення, відповідач передав його виконання за новим місцем служби позивача, внаслідок чого з грошового забезпечення позивача розпочалося утримання вказаної суми, про що позивачу стало відомо після отримання меншої суми заробітної плати. Поза сумнівом, це не могло не вплинути на здоров`я та самопочуття позивача і його морально-психологічний стан.

Отже, заявлений позивачем розмір моральної шкоди у 5000,00 грн суд вважає таким, що відповідає фактичним обставинам справи, вимогам розумності і справедливості та забезпечить позивачу адекватне відшкодування за допущене відповідачем порушення.

Відтак позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Таким чином, перевіривши доводи сторін на підтримку своїх вимог та заперечень, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов є підставним та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Позивач звільнений від сплати судового збору, а тому в цій частині розподіл судових витрат не здійснюється.

У позовній заяві позивач також просить стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Разом з тим, як наведені в цій частині обґрунтування, так і додані до позовної заяви документи стосуються витрат позивача на допомогу адвоката в розмірі 2000,00 грн.

Відтак суд доходить висновку, що в прохальній частині позову допущено описку і замість розміру відшкодування витрат позивача на правничу допомогу у 2000,00 грн помилково зазначено 5000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл цих витрат, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі – Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Ярусевичем Є.Ю. укладено Договір № 27 від 02.07.2021 про надання правничої допомоги.

Згідно з пунктами 1.1, 1.2 цього Договору клієнт (позивач) доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати клієнту усі види правової (правничої) допомоги в межах здійснення адвокатської діяльності, здійснювати захист та представництво інтересів клієнта на умовах і в порядку, що визначені законодавством та цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, пов`язані з виконанням договору.

Відповідно до пункту 2.1 Договору під час надання правової допомоги клієнту адвокат зобов`язується має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та цим договором, необхідні для належного виконання своїх обов`язків, у тому числі представляти інтереси та захищати права клієнта у всіх судах України; звертатися з адвокатськими запитами; складати, підписувати від імені клієнта заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку, тощо.

Пунктами 5.1, 6.1 Договору передбачено, що за надання правової (правничої) допомоги, що надається за цим договором, клієнт сплачує адвокату винагороду у формі гонорару та фактичних витрат, необхідних для виконання цього договору.

Розмір гонорару та фактичних витрат адвоката під час надання правової (правничої) допомоги, а також умови та порядок розрахунків визначаються в додатках до цього договору.

Крім того, 02.07.2021 між позивачем та адвокатом Ярусевичем Є.Ю. підписано Додаток № 1 до Договору від 02.07.2021 № 27 про надання професійної правничої допомоги, який є невід`ємною частиною основного договору.

Вказаним Додатком сторони погодили порядок обчислення гонорару та проведення розрахунків у спорі щодо визнання протиправним та скасування пункту 3.1 наказу командира військової частини А1619 від 11.12.2020 № 1339 "Про результати службового розслідування" та стягнення моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн., та встановили, що гонорар адвоката обчислюється шляхом погодинної оплати з розрахунку вартості 1 (однієї) години – 1000,00 грн.

При цьому оплата гонорару адвоката здійснюється у строк, що не перевищує п`яти банківських днів з дати ухвалення судового рішення.

Надання правової (правничої) допомоги підтверджується підписанням сторонами Акту надання правової (правничої) допомоги, в якому зазначається зміст наданої правової допомоги, розмір гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов договору, додаткові витрати, які були понесені адвокатом (якщо такі мали місце).

04.07.2021 сторонами підписано Акт № 01/27 надання правової (правничої) допомоги за Договором від 02.07.2021 № 27, відповідно до якого адвокат надав, а клієнт прийняв наступну правову допомогу: складання та направлення до Вінницького окружного адміністративного суду позовної заяви – 2 год. Вартість адвокатських послуг становить 2000,00 грн, які мають бути сплачені клієнтом не пізніше 5 банківських днів з дати ухвалення судового рішення.

Суд враховує, що згідно з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 21.01.2021 у № 280/2635/20, чинний КАС України імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн суд визнає підтвердженими і такими, що дійсно мають місце.

Водночас обов`язок доведення неспівмірності цих витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд – у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також – чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Як вже зазначалось, витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн мають місце та підтверджуються документально.

Досліджуючи питання про їх співмірність, суд враховує, що у зв`язку з розглядом цієї справи позивачу надані адвокатські послуги, які полягали у складанні та направленні до суду позовної заяви.

Також суд враховує, що спір між сторонами пов`язаний із проходженням публічної служби та стосується оскарження рішення про притягнення позивача до матеріальної відповідальності на значну суму (46456,67 грн). Тобто справа є важливою для позивача.

Отже, суд не вбачає підстав для висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат на оплату послуг адвоката є завищеним або ж не відповідає часу, що був витрачений адвокатом на їх надання. Надані адвокатом послуг є реальними та були об`єктивно необхідними для ефективного захисту інтересів позивача в суді.

До того ж відповідач не подав (не заявив) клопотання про зменшення витрат позивача на правничу допомогу, хоча отримав позовну заяву і додатки до неї, тобто був обізнаний з вимогами позивача про вирішення питання про відшкодування витрат на правову допомогу.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

З огляду на викладене та беручи до уваги відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на правничу допомогу, суд вважає, що витрати позивача на оплату професійної допомоги адвоката в розмірі 2000,00 грн. є доведеними, відповідають обсягу наданих правових послуг, складності справи та вимогам розумності.

Відтак за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути судові витрати у вищезазначеному розмірі – за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 3.1 наказу командира військової частини А1619 від 11 грудня 2020 року № 1339 "Про результати службового розслідування", згідно з яким на підставі пункту 2 статті 5 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" ОСОБА_1 притягнуто до матеріальної відповідальності на суму 46456,67 грн.

Стягнути з військової частини А1619 на користь ОСОБА_1 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок) на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А1619.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 );

2) представник позивача: адвокат Ярусевич Євгеній Юрійович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: проспект Петра Григоренка, 22/20, офіс 440, м. Київ, 02055);

3) відповідач: військова частина А1619 (код ЄДРПОУ 26615118, місцезнаходження: вул. 1-го Травня, 64, м. Гайсин, Вінницька область, 23700);

4) третя особа 1: Командування Сил логістики Збройних Сил (військова частина А0307) (код ЄДРПОУ 26622437, місцезнаходження: вул. Дегтярівська, 28-А, м. Київ, 23700);

5) третя особа 2: Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (код ЄДРПОУ 22990368, місцезнаходження: проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168).

Повне судове рішення складено 14.09.2021.

Суддя Сало Павло Ігорович